Рішення

від 27.09.2021 по справі 927/672/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

27 вересня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/672/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Федоренко Ю.В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт",

пр. Миру, 233, м. Чернігів, 14007

адреса представника позивача: вул. О. Гончара, 26, офіс 86, м. Київ, 01054 (адвокат Юрченко О.А. Адвокатське об`єднання "ЯР.ВАЛ")

До відповідача: Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича,

АДРЕСА_1

про стягнення 61851,05 грн

Представники сторін: не викликались

Встановив:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача суму боргу в розмірі 61851,05 грн, з яких 51148,16 грн сума основного боргу, 4325,31 грн інфляційне збільшення, 1203,56 грн 3 % річних, 5174,02 грн пені за неналежне виконання договору суборенди земельної ділянки від 24.04.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов Договору суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020 в частині сплати орендної плати за землю.

Ухвалою суду від 30.06.2021 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі № 927/672/21, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Також ухвалою від 30.06.2021 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу - п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;

- позивачу - триденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу - триденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.

У встановлені судом строки відповідач подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

У поданому відзиві на позовну заяву № 63/А від 20.07.2021 відповідач щодо позовних вимог заперечує, посилаючись зокрема на те, що орендна плата, в тому числі 51148,16 грн за оренду вказаної в Договорі земельної ділянки площею 9,1336 га за кадастровим номером 7421481200:04:000:4140, сплачена згідно з платіжним дорученням № 702 від 30.07.2020, тобто на момент подання позову заборгованість відсутня; договір, відповідно до п. 11.1. припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено та не був продовжений сторонами; належні докази існування заборгованості за спірним Договором в матеріалах справи відсутні; з 30.07.2020 та з моменту закінчення договору, позивач жодних претензій відповідачу не пред`являв. Крім того відповідач наголошує про те, що у наданих позивачем доказах, які додані до позовної заяви, та у позовній заяві різняться суми заборгованості. Також відповідач зазначив, що оскільки заборгованість перед позивачем погашена повністю до пред`явлення позову та в межах строку визначеного п. 3.1. Договору, позовні вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних є безпідставними. Крім того, у відзиві відповідач просить суд стягнути з позивача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України до відзиву додаються:

1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем;

2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

До відзиву на позов додані копії документів, а саме: платіжного доручення № 702 від 30.07.2020; договору № 31 про надання професійної правничої допомоги та представництво в господарському суді від 16.07.2021; ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії СА № 1013747; акту прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 20.07.2021; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 345 від 19.10.2009 гр. Кушніру С.В.; виписки з ЄДР щодо адвокатського бюро Дефініція Кушніра ; рахунок на оплату правничих послуг адвокатського бюро № 31 від 30.07.2021; докази направлення позивачу відзиву з доданими документами (опис вкладень до цінного листа від 20.07.2021, список згрупованих відправлень на адресу позивача від 20.07.2021).

Відповідно до ч. 2 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Судом зроблено витяг з офіційного веб-сайту Укрпошти про відстеження поштових відправлень за штрихкодовим ідентифікатором (ШКІ) 0505004863393, 0505004862818, 0505004861455, 0505004860580, які зазначені у списку згрупованих поштових відправлень щодо направлення відповідачем відзиву на позов позивачу, з яких вбачається, що відзив на позов з доданими до нього документами отриманий позивачем 23.07.2021, а отже останнім днем строку для подання позивачем відповіді на відзив є 26.07.2021.

30.07.2021 (дата надходження на електронну адресу суду 29.07.2021 о 20:40) позивачем надіслано до суду електронною поштою відповідь на відзив в якому просить задовольнити клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив.

У відповіді на відзив від 29.07.2021 позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, вказавши, що твердження відповідача не відповідають дійсності, оскільки 24.04.2020 між ТОВ "Етнопродукт" та фізичною особою підприємцем Колісник Д.С. було укладено 66 договорів суборенди земельних ділянок на загальну суму 1914741,36 грн.; відповідачем частково виконано зобов?язання щодо оплати оренди земельних ділянок за іншими договорами суборенди, але не за договором суборенди земельної ділянки за кадастровим номером 7421481200:04:000:4140. Зазначений факт позивач підтверджує доданим актом звіряння за квітень 2020 року - червень 2021 року, у якому, за доводами позивача, зазначено, які саме договори були оплачені відповідачем. Позивач посилається на додане відповідачем платіжне доручення №610 від 15.05.2020 на суму 180000,00 грн. (вірне платіжне доручення, на яке посилається відповідач - №702 від 30.07.2020 на суму 330000,00 грн), у якому у призначенні платежу зазначене посилання тільки на договір суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 без зазначення кадастрового номера земельної ділянки, за оренду якої сплачується сума, не зазначена фізична особа, яка здала земельну ділянку в оренду, а також правильна сума за оренду земельної ділянки. Вказані факти, на думку позивача, доводять, що відповідачем не виконано зобов?язання щодо сплати за оренду земельної ділянки за кадастровим номером 7421481200:04:000:4140. Щодо закінчення терміну договору, про що зазначав відповідач у відзиві на позовну заяву, позивач у справі заперечив. У поданій відповіді на відзив позивачем викладено клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив, мотивоване подачею позивачем до суду 34 позовів до фізичної особи-підприємеця Колісника Дмитра Сидоровича, що свідчить про велике навантаження та складний цикл передавання поштової кореспонденції на підприємстві ТОВ "Етнопродукт".

Відповідно до ч. 2 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Дослідивши причини пропуску процесуального строку на подання відповіді на відзив, суд дійшов висновку про визнання причин пропуску строку поважними та поновлення строку на подачу відповіді на відзив.

20.08.2021 від відповідача на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від 20.08.2021, які судом до уваги не приймаються у зв?язку із порушенням процесуального порядку їх подання. Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з приписами ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Так, враховуючи принцип незмінності складу суду, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, повне рішення складено 27.09.2021 - в перший робочий день після усунення дії обставин, що зумовили відсутність судді Федоренко Ю.В.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд встановив:

24.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем (суборендар) було укладено Договір суборенди земельної ділянки (далі- Договір) (а.с. 12-14).

Відповідно до п. 1.1.-1.4. Договору, орендар зобов`язується за плату передати суборендарю земельну ділянку у строкове платне користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього Договору та вимог земельного законодавства.

Земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться у користуванні орендаря у відповідності до договору оренди від 01.10.2017 між орендарем і орендодавцем Морозом Василем Івановичем, надалі договір оренди, в якому передбачене право суборенди (п. 3 додаткової угоди від 01.07.2019).

Зазначена земельна ділянка розташована за межами с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області.

Загальна площа земельної ділянки складає 9,1336 га, у тому числі ріллі - 9,1336 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421489600:04:000:4140.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання цього Договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації.

Згідно з п. 3.1. Договору, суборендар сплачує орендарю орендну плату у розмірі 5600,00 грн, включно з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору. До 15.05.2020 - 10 % від загальної суми договору; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

У відповідності до п. 4.1., 5.1. Договору, підписанням цього Договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду.

Після закінчення строку дії цього Договору земельна ділянка вважається повернутою орендарю.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених Договором, сторони несуть відповідальність на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством та цим Договором.

У разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до п. 3.1., останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу (п. 9.2. Договору).

За приписами п. 11.1. Договору, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020.

15.05.2020 спірний Договір було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право 36548460, що підтверджується витягом із відповідного Державного реєстру (а.с. 15-16).

Позивач у позовній заяві зазначає, що суборендар своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за землю по спірному Договору не виконав, у зв`язку з чим, відповідно до п. 3.1. Договору, у нього виникло зобов`язання перед позивачем, а саме: з 16.05.2020 - на суму 5114,82 грн (10 % від загальної суми договору); з 16.07.2020 - 20459,28 грн (40 % від загальної суми договору); з 16.11.2020 - 25574,10 грн (решта 50 %).

Позивачем до позовної заяви додані копії: рахунку на оплату № 123 від 30.11.2020 ТОВ "Етнопродукт" по Договору суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 для ФОП Колісника Д.С. на суму 31010,72 грн, у якому зазначено: суборенда земельної ділянки 7421489600:04:000:4140; площа 5,5376 ; ціна 5 600,00 грн (а.с. 17) та податкової накладної № 27 від 31.12.2020 на суму 31010,22 грн (а.с. 18).

Як зазначає позивач, на момент звернення з позовом до суду орендна плата за землю за спірним договором у розмірі 51148,16 грн відповідачем не сплачена.

Відповідач вказує про відсутність у нього заборгованості за спірним договором у розмірі 51148,16 грн та як докази цього надав копію платіжного доручення № 702 від 30.07.2020 на суму 330000,00 грн з призначенням платежу "за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно частини 1-3 та 5 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.

Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивачем було передано відповідачу в суборенду земельну ділянку загальною площею 9,1336 га, у тому числі ріллі - 9,1336 га, кадастровий номер 7421489600:04:000:4140, за оренду якої відповідач відповідно до п. 3.1. Договору повинен був сплачувати орендну плату у розмірі 5600,00 грн з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору, а саме: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми договору. До 15.07.2020 суборендар сплачує орендарю ще 40 % від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

Позивач зазначає, що відповідачем не виконано свого обов`язку зі сплати орендної плати за спірним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 51148,16 грн.

Натомість відповідач заперечує про існування заборгованості та як доказ відсутності заборгованості надає копію платіжного доручення № 702 від 30.07.2020 на суму 330000,00 грн з призначенням платежу "за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020".

Дослідивши подану відповідачем вищезазначену копію платіжного доручення №702 від 30.07.2020 суд зазначає наступне.

Щодо порядку зарахування коштів слід зазначити, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Наведений вище алгоритм розподілу коштів урегульований у статті 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.

Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 Цивільного кодексу України застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 26.12.2019 у справі 911/2630/18.

Позивач стверджує, що між сторонами укладено 66 договорів суборенди земельних ділянок від однієї дати (від 24.04.2020), але з різними кадастровими номерами земельних ділянок, однак доказів про укладення цих договорів суду не надав.

Будь-яку хронологію зарахування коштів (орендної плати) сторонами у договорі, який є предметом спору у даній справі, встановити неможливо внаслідок відсутності відповідних доказів.

Як вбачається з наданої відповідачем копії платіжного доручення №702 від 30.07.2020 на суму 330000,00 грн, вказана сума сплачена за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020, тобто за договором від тієї ж дати, що і спірний, та за тим самим предметом - суборенда земельної ділянки.

В даному випадку сума коштів, а саме 330000,00 грн, яка надійшла від відповідача за правилами ст.534 Цивільного кодексу України, була достатньою для задоволення вимог кредитора щодо погашення боргу в повному обсязі.

Щодо наданого позивачем акту звірки взаємних розрахунків за квітень 2020 року - червень 2021 року суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Судом встановлено, що наданий позивачем акт звірки за період квітень 2020 - червень 2021 не підписаний з боку відповідача, а тому відсутні підстави вважати, що він має юридичну силу документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості та погоджує зазначені проплати.

Так, суд доходить висновку, що доводи позивача про те, що платіжне доручення № 702 від 30.07.2020 не є доказом виконання зобов?язання за спірним договором, оскільки у ньому в призначенні платежу міститься посилання тільки на договір суборенди земельної ділянки від 24.04.2020, без зазначення кадастрового номера земельної ділянки, за оренду якої сплачується сума, фізичної особи, яка здала земельну ділянку в оренду, правильної суми за оренду земельної ділянки, спростовуються викладеним вище.

Позивачем не надано належних доказів, що спростовують відповідні доводи і докази відповідача, а також пояснень щодо зарахування суми на іншу, ніж зазначено відповідачем, мету, у встановленому законом порядку.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши усі наявні докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані відповідачем докази на підтвердження викладених ним обставин є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з наданої відповідачем копії платіжного доручення про сплату 330000,00 грн, вказана сума сплачена за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020, тобто за договором тієї ж дати, що і спірний, та за тим самим предметом - суборенда земельної ділянки.

Оскільки сплата коштів відповідачем відбулась 30.07.2020 по спірному договору, позивачем заперечень та письмових пояснень щодо сплаченої відповідачем суми не надано, суд доходить висновку, що позивачем не надано належних доказів наявності заборгованості відповідача за спірним договором у заявленому розмірі.

Додані до позовної заяви позивачем копії рахунку на оплату № 123 від 30.11.2020 ТОВ "Етнопродукт" по Договору суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 для ФОП Колісника Д.С. на суму 31010,72 грн, у якому зазначено: суборенда земельної ділянки 7421489600:04:000:4140; площа 5,5376 ; ціна 5 600,00 грн (а.с. 17) та податкової накладної № 27 від 31.12.2020 на суму 31010,22 грн (а.с. 18) не підтверджують суму заборгованості в розмірі 51148,16 грн, яку просить стягнути позивач у позовній заяві, а тому не є належними та допустимими доказами в розумінні положень ГПК України.

На підставі викладеного суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 51148,16 грн.

У зв`язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 4325,31 грн інфляційне збільшення, 1203,56 грн 3 % річних, 5174,02 грн пені, нарахованих позивачем на таку заборгованість.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідач у відзиві на позов навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у якому зазначив, що попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 3000,00 грн.

В якості доказів витрат на професійну правничу допомогу відповідач надав суду: копію договору № 31 про надання професійної правничої допомоги та представництво в господарському суді від 16.07.2021, укладений з Адвокатським бюро "Дефініція Кушніра" та відповідачем (далі - Договір); копію акту прийому-передачі виконаних робіт № 1 (опис робіт (наданих послуг) від 20.07.2021; рахунок на оплату правничих послуг адвокатського бюро № 31 від 30.07.2021; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 345 від 19.10.2009, виданого Кушнір С.В.; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 20.07.2021 серія СА № 1013747 на ім`я адвоката Кушнір С.В.

У відповідності до пунктів 1.1-1.2 Договору виконавець в особі адвоката Кушніра С.В. зобов`язується надати професійну правничу допомогу, представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, складення всіх необхідних процесуальних документів, заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань, збір доказів тощо, а замовник зобов`язується виплатити виконавцю винагороду (гонорар), винагороду за результат та оплатити всі витрати виконавця, пов`язані з виконанням завдання замовника відповідно до цього договору.

Виконавець приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси замовника в місцевому господарському суді першої інстанції, апеляційному господарському суді, згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України, у зв`язку із позовом ТОВ "Етнопродукт" до господарського суду Чернігівської області з позовом до замовника про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у справі № 927/672/21 за договором суборенди земельної ділянки від 24.04.2020.

Пунктом 3.2 Договору сторони погодили найменування та вартість послуг, які надаються Адвокатом. Оплата винагороди (гонорару) виконавцю за цим договором здійснюється замовником шляхом безготівкового розрахунку на банківський рахунок виконавця. Оплата винагороди здійснюється замовником до 30.09.2021.

Адвокат та відповідач підписали акт прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 20.07.2021, у якому зазначено про надання Адвокатом Клієнту послуг правничої допомоги, визначених у Договорі, на загальну суму 3000,00 грн, а саме:

- складено відзив на позовну заяву за предметом позову з проведення аналізу та застосування відповідних правових норм (їх вивчення та можливість застосування) - вартість послуг 2000,00 грн;

- направлення поштою матеріалів та відзиву на позовну заяву від імені замовника до Господарського суду та позивача (включено витрати адвоката на відправку поштою) - вартість послуг невизначена;

- складення заперечення на відповідь на відзив - вартість послуг 1000,00 грн.

Вивчивши надані відповідачем докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, зазначені у акті наданої правничої допомоги, з урахуванням матеріалів справи, її категорії та складності, характер та обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд, керуючись частиною 4 статті 129 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у розмірі 3000,00 грн.

Заяви про неспівмірність або клопотання про зменшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу від позивача не надходило.

Оскільки у позові відмовлено повністю, стягненню з позивача підлягають витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (код ЄДРПОУ 03798553, пр. Миру, 233, м. Чернігів, 14007) на користь Фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 27.09.2021.

Суддя Ю.В. Федоренко