Рішення

від 21.09.2021 по справі 495/326/21

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/326/21

№ провадження 2/495/1353/2021

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

21 вересня 2021 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Іванченко А.С.,

справа № 495/326/21,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород-Дністровському Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Білгород-Дністровська міська рада про встановлення земельного сервітуту та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою загального користування,

за участю представника позивача - адвоката Садовського В.Є.,

представника відповідача - адвоката Гула А.С.,

ВСТАНОВИВ:

20 січня 2021 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Білгород-Дністровська міська рада про встановлення земельного сервітуту та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою загального користування.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Так вимоги позивача мотивовані тим, що йому на праві власності належить будівля нежитлової нерухомості по АДРЕСА_1 .

Будівля знаходиться на земельній ділянці площею 0,0092 га, яка використовується для відповідного обслуговування вищевказаної будівлі.

Власником сусідньої земельної ділянки, на межі якої знаходиться належна йому будівля є ОСОБА_2 .

За ствердженнями позивача, для належного обслуговування будівлі, забезпечення належної безпеки для оточуючих, необхідна частина земельної ділянки належної відповідачу для відповідного встановлення земельного сервітуту.

З огляду на специфіку розташування сусідніх будівель та архітектурного плану, де розміщена будівля позивача, вважає, що іншого способу належного обслуговування його будівлі, окрім як встановлення земельного сервітуту за рахунок земельної ділянки відповідача не має.

Окрім того, зазначив, що відповідач без відповідного погодження та належного дозволу органів виконавчої влади встановила з АДРЕСА_1 на земельній ділянці загального користування паркан із замком.

Звертає увагу, що вказаний паркан перешкоджає проходу /проїзду/ до належної йому на праві власності будівлі саме по земельній ділянці загального користування.

З урахуванням наведених обставин, він і звернувся до суду з даним позовом.

Не погодившись з викладеними ствердженнями та доводами позивача, відповідач надала суду письмовий відзив від 07.05.2021 року, згідно якого зауважує, що насправді належна позивачу нежитлова будівля не знаходиться на межі земельної ділянки відповідача, що випливає з схеми-забудови земельної ділянки від 03.05.2012 року у складі будівельного паспорта №21, виготовленого відповідачем.

Як вбачається з такої схеми, межа земельної ділянки відповідача проходить на відстані 1 м від периметру будівлі позивача.

У своїх письмових поясненнях щодо заперечень із висновком судової земельно-технічної експертизи від 20.07.2021 року, відповідач звертала увагу, що відведена та надана в оренду земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0,0092 га повністю забудована будівлею 78,42 кв.м. та відмоткою 13,58 кв.м./шириною 0,5 м/.

Отже, відстань між зовнішньою стелею будівлі та межею орендованої позивачем земельної ділянки становить 0,5 м, що вказує на наявність певного відступу та розташування самої будівлі повністю на земельній ділянці, з межею якої проходить навколо будівлі на відстані у 0,5 м. Згідно з технічним звітом з кадастрової зйомки земельної ділянки, відтань між межею земельної ділянки № 6 а до межі земельної ділянки № 6 в-1, 22 м /південна сторона/ та 1,27 м / північна сторона/.

Складаючи загальну відстань між стіною будівлі позивача та межею земельної ділянки відповідача /між якими розташована земля загального користування комунальної власності/, остання становить відповідно 1,72 м. /з південної сторони - 0,5 м. відстані на орендованій відповідачем ділянці+1,22 м відстані на землі загального користування/ та 1,77 м/ з північної сторони, відповідно 0,5 м відстані на орендованій відповідачем земельній ділянці +1,27 м відстані на землі загального користування/.

При цьому у п.6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій зазначено, що при розміщенні будинків у кварталах за сформованою забудовою для догляду за будинками та здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м.

В даному випадку, наявна у позивача відстань перевищує нормативну навіть більш ніж у півтора рази, що цілком спростовує саму необхідність встановлення земельного сервітуту для таких цілей.

Встановивши обставини розташування належного позивачу нерухомого майна на земельній ділянці, умови, за яких можливе встановлення сервітуту, виходячи із недоведеності позивачем неможливості задовольнити такі потреби в інший спосіб ніж встановлення сервітуту, вказує на об`єктивній відсутності необхідності встановлення земельного сервітуту, при цьому вказуючи, що частина її земельної ділянки вже перебуває під існуючими обмеженнями - правом прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій.

Дана обставина потребує окремої уваги, оскільки потенційне встановлення додаткового обтяження поверх вже існуючих, не лише вплине на можливість їх безперешкодної реалізації, але й беззаперечно призведе до надмірного обмеження прав власника такої земельної ділянки.

Крім того, подібний сервітут цілком унеможливить фізичний доступ власника до входу у свій житловий будинок, який споруджений саме у цій частині належної відповідачу земельної ділянки.

Більш того, подібні ситуації стануть суттєвою перешкодою у дотриманні протипожежних правил.

Також, через цю частину ділянки відбувається доступ до належної їй ветеринарної клініки, в якій працює і заробляє собі на життя відповідач.

Отже, в дійсності право позивача на фізичний доступ до його будівлі за її повним периметром, разом із здійсненням догляду та утримання забезпечено належним чином.

Щодо вимог позивача в частині усунення перешкод у вільному проході /проїзді/ по земельні ділянці загального користування, то відповідач вказує, що вона особисто щоранку о 6 годині відчиняє ворота та о 21 годині, попередньо переконавшись в тому, що потреба у використанні подвір`я працівниками позивача чи іншими суміжними власниками відсутня - зачиняє їх.

Такий порядок існував протягом усього часу з моменту спорудження даних металевих воріт, більш як 10 років тому.

Вказує, що вдень ворота завжди перебувають у повністю відчиненому стані, що забезпечує безперешкодний доступ позивача як до території загального користування, так і внутрішнього подвір`я за всім периметром будівлі.

Більш того, відповідачем замовлено роботи зі встановлення пульту автоматичного регулювання воротами з наданням окремого самостійного доступу для позивача, що дозволить йому користуватись ними на однаковому рівні з відповідачем.

З огляду на усе вищевикладене, відповідач просить повністю відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Крім того, в матеріалах справи наявні письмові пояснення представника третьої особи, що надійшли до суду 14.04.2021 року, згідно яких вказує, що земельні ділянки загального користування не можуть бути самовільно захопленими, а тому дії відповідача зі встановлення паркану з замком зі сторони АДРЕСА_1 є такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства та чинять перешкоди в користуванні земельною ділянкою загального користування.

Щодо земельного сервітуту вважає, що його встановлення можливе лише з чітким дотриманням норм земельного та цивільного законодавства, та визначеною його метою та необхідністю.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

25 січня 2021 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду по справі було відкрито загальне позовне провадження з призначенням справи до її підготовчого розгляду. /а.с. 24/

27 липня 2021 року Ухвалою суду підготовче провадження по справі було закрито та вона призначена до судового розгляду по сутті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав наведених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився, просить суд в їх задоволені відмовити, вказуючи на їх необґрунтованість.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час, та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причина неявки суду невідома.

Зі згоди сторін, суд розглядає справу за відсутність представника третьої особи, за наявними в матеріалах справи поясненнями.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Вислухавши представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши докази, суд приходить до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що дійсно на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного 04.08.2003 року між Білгород-Дністровською міською радою та ВАТ Міжнародний комерційний банк було передано останньому в довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку площею 0,0092 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування адміністративної будівлі.

01.10.2020 року між АТ Преус Банк , яке є правонаступником ПАТ Піреус Банк , ВАТ Піреус Банк та ВАТ Міжнародний комерційний банк , з однієї сторони та гр. ОСОБА_1 , з іншої був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ОСОБА_1 набув у власність будівлю відділення банку, загального користування площею 164,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Своє право власності на вищеназвану адміністративну будівлю позивач зареєстрував у встановленому законом порядку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 226446815 від 01.10.2020 року.

Суміжним землевласником ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0160 га є ОСОБА_2 , відповідач по справі.

Оцінка аргументів сторін, нормативне обґрунтування, висновки суду.

Позивач вказує, що належна йому адміністративна будівля по АДРЕСА_1 розташована на межі із належною на праві власності земельною ділянкою відповідача, що в свою чергу вказує на неможливості обслуговування такої належним чином, забезпечувати належну безпеку оточуючих та свідчить, на думку позивача, про необхідність встановлення земельного сервітуту.

Згідно Висновку експерта №05/02 судової земельно-технічної експертизи , складеного за заявою ОСОБА_1 на питання: визначити можливі варіанти встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці кадастровий номер 5110300000:01:002:0547,що знаходиться у власності ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки загального користування, що знаходиться в комунальній власності за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування, проїзду, підходу до будівлі відділення банку по АДРЕСА_1 , тож з врахуванням того, що земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:01:002:0700 за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:01:002:0547 за адресою: АДРЕСА_1 , входили до складу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та в подальшому були виділені в окремий об`єкт нерухомості, враховуючи існуючу забудову та розташування будівель на досліджуємих земельних ділянках, а також враховуючи об`ємно-планувальні та конструктивно-планувальні рішення нежитлової будівлі банку по АДРЕСА_1 , для догляду, обслуговування та можливості зручного проїзду до своїх частин будівель на рішення суду пропонується:

- частину земельної ділянки /під проїздами, проходами, площадками/ площею 545 кв.м. /0,0545 га/, яка знаходиться в комунальній власності за адресою: АДРЕСА_1 , залишити в загальному користуванні власників і користувачів земельних ділянок АДРЕСА_1 ;

- на частині земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:01:002:0547 за адресою: АДРЕСА_2 , яка знаходиться у власності ОСОБА_2 , встановити земельний сервітут № 1 площею 15 кв.м. /0,0015 га/ та земельний сервітут №2 площею 27 кв.м. /0,0027 га/.

З проведеного експертного дослідження достовірно вбачається, що межі земельних ділянок кадастровий номер 5110300000:01:002:0547 за адресою: АДРЕСА_2 та кадастровий номер 5110300000:01:002:0700 за адресою: АДРЕСА_1 не пересікаються та не стикаються.

Згідно зведеного плану земельних ділянок у технічному звіті з кадастрової зйомки земельної ділянки чітко прослідковується, що відстань від межі земельної ділянки НОМЕР_5 до межі земельної ділянки НОМЕР_6 - 1,22м. /південна сторона/ та 1,27м. /північна сторона/.

Крім того, з мотивувальної частини Висновку вбачається, що відведена на надана в оренду земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,0092 га повністю забудована будівлею 78,42 кв.м. та відмосткою 13,58 кв.м /шириною 0,50 м/.

Вказаним підтверджується наявність ширини від зовнішньої стелі будівлі та земельної ділянки, наявної в користуванні позивача - 0,5 м.

Такими чином, слушними є доводи відповідача з приводу відстані до межі суміжної її земельної ділянки становить 1,77м. - з північної сторони /0,5 м+1.27м/ та 1,72м. з південної/де відповідно 1,22 м відстань на землі загального користування до межі земель відповідача та+ 0,5 м на орендованій земельній ділянці кадастровий номер 5110300000:01:002:0700/.

Вказане дійсно є підтвердженням того, що хоча архітектурно адміністративна будівля позивача повністю розташована на земельній ділянці комунальної власності міської ради, що перебуває в користуванні позивача, натомість є технічна можливість з огляду достатньої відстані до межі суміжної земельної ділянки для обслуговування та догляду за будівлею позивача.

З огляду на викладене, прийнявши до уваги, що дійсно перед експертом не ставилось питання доцільності встановлення земельного сервітуту, суд вважає за необхідне дослідити вказане в судовому засіданні.

Особливості та порядок встановлення земельного сервітуту визначено Земельним Кодексом України.

Стаття 98 ЗК України визначає право земельного сервітуту як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не може вести до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Стаття 99 ЗК України визначає перелік, який не є вичерпним, земельних сервітутів, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок.

Статтею 100 ЗК України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Відповідно до положень частин першої-третьої статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (частини).

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина перша, друга статті 404 ЦК України).

Наведені положення земельного та цивільного законодавства України свідчать про те, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки.

Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), необхідно враховувати наступне:

- правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб`єктний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18);

- метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання;

- умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб: наявна відмова власника земельної ділянки укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-14776св 18).

Зазначене узгоджується з роз`ясненнями, наданими судам у пункті 22-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2019 року (справа № 310/8975/16-ц).

Чинним законодавством визначено порядок встановлення земельного сервітуту, який, у тому числі, передбачає ініціювання заінтересованою особою питання щодо встановлення сервітуту перед іншою особою.

У разі недосягнення сторонами домовленості про його встановлення спір вирішується в судовому порядку.

Проте доказів вжиття законодавчо передбачених заходів щодо встановлення земельного сервітуту задля можливості користування частиною земельної ділянки відповідачки позивачем не було надано.

Посилання позивача про те, що він неодноразово звертався до відповідача з метою мирно врегулювати спір не свідчить про належним чином проведення досудового порядку врегулювання спору вказаної категорії справ.

В даній категорії справ досудовий порядок врегулювання спору є обов`язковим і у разі його не здійснення позивачами їх позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Самі заходи досудового врегулювання цього спору мають бути законодавчо передбачені. Але жодного доказу про намагання позивачів укласти договір сервітуту з відповідачем до позовної заяви не долучено.

Обов`язковість вжиття законодавчо передбачених заходів щодо встановлення земельного сервітуту задля можливості користування позивачами земельною ділянкою відповідача підтверджується і судовою практикою Верховного Суду (постанова КГС у складі Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 920/1121/17).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 листопада 2018 року у справі № 920/1121/17 зроблено висновок, що чинним законодавством визначено порядок встановлення земельного сервітуту, який, у тому числі, передбачає ініціювання заінтересованою особою питання щодо встановлення сервітуту перед іншою особою. У разі недосягнення сторонами домовленості про його встановлення спір вирішується в судовому порядку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц (провадження № 61-7233св18), Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 653/2704/16-ц (провадження № 61-22333св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 1512/3008/2012 (провадження № 61-13804св18) зроблено висновок, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18 зроблено висновок, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут.

Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду .

Таким чином, з огляду на недоведеності позивача щодо досудового звернення до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту, виходячи з того, що вказана процедура є обов`язковою для даної категорії справ, з огляду на правові позиції Верховного Суду та практики національного законодавства, самі по собі вимоги позивачем в судовому порядку заявляються неправомірно.

Крім того, виходячи із самої конструкції положень, що врегульовують питання сервітуту, позивачем жодним чином не обґрунтовано об`єктивну необхідність для встановлення такого на земельній ділянці відповідача.

Види земельних сервітутів визначено у ст. 99 ЗК України, зокрема власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; в-3) право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; г-1) право розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

У п.22-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ додатково звернуто увагу судів на те, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним.

Виходячи із сутності сервітуту обсяг користування чужим майном повинен бути чітко окреслений судом, оскільки обмеження права власності особи на майно, щодо якого встановлено сервітут, не позбавляє власника продовжувати використовувати свою земельну ділянку за цільовим призначенням, тобто можливості здійснення правомочностей володіння, користування та розпорядження майном у межах, не обтяжених сервітутом (ч. 3 ст. 98 ЗК України, ч. 5 ст. 403 ЦК України).

Крім цього, обов`язковою умовою встановлення сервітуту є певна потреба у користуванні чужим майном та відсутність можливості у задоволенні цієї потреби іншим способом, як встановлення сервітуту з конкретним землекористувачем.

Метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №351/1146/16-ц (провадження № 61-14776св18).

Аналогічний висновок викладено також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі №308/8156/14-ц (провадження № 61-25774св18).

Судом встановлено, що будівля позивача повністю розташована на земельній ділянці, що знаходиться у його користуванні, з технічною можливістю обслуговування та догляду за такою, в т.ч. у проході, встановленні будівельних риштувань та складуванні будівельних матеріалів з метою ремонту будівлі, у випадку необхідності.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

При цьому, використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У практиці ЄСПЛ ( Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року та ін..) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Право власності не є абсолютним, може бути обмежено, але таке обмеження має бути здійснено на підставі закону та з урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

За таких обставин, виходячи з того, що під час судового розгляду вказаної справи позивачем не доведено, а також не надано жодних доказів, на підтвердження неможливості використання свого майна без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, не обґрунтована необхідність встановлення земельного сервітуту, не наведено достатніх доводів, що задоволення його потреб неможливо здійснити будь-яким іншим способом, прийнявши до уваги саму мету та умови встановлення сервітуту, обставини розташування нерухомого майна позивача, при дотриманні правил ДБН щодо розміщення відповідної будівлі до межі суміжної земельної ділянки, виходячи з критеріїв правомірного втручання права особи на мирне володіння своїм майном, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 в частині встановлення земельного сервітуту загалом необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача про усунення перешкод у вільному проході /проїзді по земельній ділянці загального користування, що знаходиться між нежитловою будівлею по АДРЕСА_1 та будівлею по АДРЕСА_2 шляхом звільнення земельної ділянки від паркану, судом встановлене наступне.

За приписами ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2 ст.152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення статей 16, 386, 391 ЦК України передбачають, що власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

За правилами ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч.2-3 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції право на судовий захист, звертаючись до суду особа в позові вказує власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При зверненні до суду позивач вказував, що відповідач без погодження та належного дозволу органів виконавчої влади встановила з вул. Маяковського на земельній ділянці загального користування металевий паркан.

Вказаний паркан начебто перешкоджає проходу /проїзду/ позивачу до належної йому адміністративної будівлі.

Поміж з цим, факт наявності металевого паркану не заперечується і самою відповідачкою.

Разом з тим, нею зазначається, що порушення встановленням такого відсутнє, адже вона щоранку відчиняє його та ввечері, впевнившись про відсутність співробітників позивача зачиняє його самостійно. Встановлення такого було зумовлено власною безпекою.

Дійсність встановлення металевого паркану на землях загального користування має перевірятись відповідними повноважними органами, та в разі наявності порушень винні особи мають притягуватись до відповідальності.

В даному конкретному випадку судом не перевіряється факту порушень самочинним зверненням паркану, а лише встановлюється наявність чи відсутність перешкод, що зумовлені зведенням такого.

Виходячи з того, що позивачем не вказано яким чином наявність металевого паркану заважає йому у безперешкодному та вільному користуванні належного йому нерухомому майну, при тому, що відповідач самостійно його відчиняє, та на протязі дня прохід залишається вільним, адже на території земель по АДРЕСА_2 в також наявна і ветеринарна аптека відповідача, вхід до якої єдиний з АДРЕСА_2 , виходячи із того, що відповідачем замовлено роботи зі встановлення пульту автоматичного регулювання воротами, для спрощення користування ними, тому суд, з підстав не надання позивачем жодних доказів перешкод у здійсненні обслуговування та доступу до будівлі діями з встановлення паркану, вважає за необхідне відмовити у задоволення позову і в цій частині.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як зазначено в частині 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, виходячи з усього вищевикладеного, на основі повно та всебічно досліджених доказів, надавши оцінку їх об`єктивності, належності, достатності, достовірності, виходячи із фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства з його правозастосуванням до виниклих правовідносин, вважає позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Білгород-Дністровська міська рада про встановлення земельного сервітуту та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою загального користування необґрунтованим, недоведеним та таким, що задоволенню не підлягає.

Керуючись, ст. ст. 15, 16, 317, 319, 321, 401, 402, 404 ЦК України, ст.ст. 91, 96, 98, 99, 100 ЗК України, ст. ст. 12, 13, 83, 263, 264, 265, 354, 365 ЦПК України, суд,-

УХВАЛ И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Білгород-Дністровська міська рада про встановлення земельного сервітуту та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою загального користування - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через Білгород-Дністровський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , ІПН: НОМЕР_4 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Білгород-Дністровська міська рада, код ЄДРПОУ 04056799, юридична адреса: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 56.

Повний текст рішення складений 28 вересня 2021 року.

Суддя: