Рішення

від 28.09.2021 по справі 420/12907/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/12907/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області (вул.Богдана Хмельницького,3, с.Великий Дальник, Біляївський район, Одеська область, 67668) про визнання протиправним та скасування рішення Великодальницької сільської ради, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області, за результатом якого позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області Десятої сесії восьмого скликання від 26 лютого 2021 року №114-VIII Про відмову у наданнi дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства , в частині відмови гр. ОСОБА_1 ,, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га iз цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства;

зобов`язати Великодальницьку сільську раду Біляївського району Одеської області надати дозвіл ОСОБА_1 , на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, що виділена на викопіюванні (Місцезнаходження: Район: Одеський (раніше Біляївський) КОАТУУ: 5121081400 Зона: 01 Квартал: 003; знаходиться в районі та помiж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121081400:01:003:0332, 5121081400:01:003:0015, 5123783400:01:002:0294, 5123783400:01:002:0345, 5121081400:01:003:0211), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Великодальницької сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Одеського (раніше Біляївського) району Одеської області;

судові витрати, в тому числі сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу по даній справі стягнути з вiдповiдача на користь позивача;

зобов`язати вiдповiдача надати звіт про виконання рішення суду по даній справі у строки встановлені судом в порядку ст. 382 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області Десятої сесії восьмого скликання від 26 лютого 2021 року №114-VIII Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства , яким було вирішено вiдмовити гр. ОСОБА_1 , у наданнi дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га iз цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, оскільки згiдно наданого графічного матеріалу бажаного місця розташування земельні ділянки включені до Державного акту на право колективної власності колишнього КСП Дружба , який не скасовано та є земельною часткою (паем). З такими рішеннями відповідача позивач не погоджується, оскільки воно не ґрунтується на вимогах закону. На законодавчому рівні закріплено підстави такої відмови, вони є вичерпними і додаткового тлумачення не потребують. Підставою відмови у наданнi такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. На переконання позивача, він звернувся з клопотанням до відповідача 22.12.2020 року з належними додатками стосовно вільної та належної до безоплатної приватизації ділянки, тому відповідач не мав права вiдмовляти позивачу. Окрім того, відповідач порушив строки розгляду клопотання, встановлені ч. 6 ст. 118 ЗК України. Відповідач відмовив так як, на його думку згідно наданого графічного матеріалу бажаного місця розташування земельні ділянки включені до Державного акту на право колективної власності колишнього КСП Дружба , який не скасовано та є земельною часткою (паєм), проте така вiдмова не є законною, так як: КСП Дружба вже не існує; відповідно до Закону України від 19 серпня 2018 року № 2498- VIII, розпорядження колективними землями з 01.01.2019 року перейшло до органів місцевого самоврядування; сертифікати чи Державні акти на право власності на вказану земельну ділянку відсутні, а отже земельна ділянка є вільною та може бути відведена позивачу.

Ухвалою суду від 28.07.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 262 КАС України).

15.09.2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволенні, зазначивши, що рiшенням Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області від 26 лютого 2021 року № 114-VIII Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства , було вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, оскільки згідно наданого графічного матеріалу бажаного місця розташування земельні ділянки включені до Державного акту на право колективної власності колишнього КСП Дружба , який не скасовано та є земельною часткою (паєм). Відповідач зазначає, що діючим законодавством встановлена пряма заборона щодо розпорядження землями колишнiх сiльськогосподарських підприємств до 1 сiчня 2021 року. Переважне право на отримання земельних ділянок колишніх сільськогосподарських підприємств мають власники земельних часток (паїв) та саме за їх спільним рішенням здійснюється розподіл земельних ділянок. Орган місцевого самоврядування може розпоряджатися тiльки земельними ділянками після 1 січня 2025 р. у разі визнання земельних ділянок безхазяйними у судовому порядку. У зв`язку з цим відмова органу місцевого самоврядування було обґрунтованою та з підстав, що передбачені ч.7.ст.118 Земельного кодексу України.

20.09.2021р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що відповідно до Закону України від 19 серпня 2018 року № 2498-VIII, розпорядження колективними землями з 01.01.2019 року перейшло до органів місцевого самоврядування; чинні та дійсні сертифікати чи Державні акти на право приватної власності на вказану земельну ділянку відсутні, а отже земельна ділянка є вiльною та може бути відведена позивачу.

Даним законом було вирішено внести зміни до у розділі Х "Перехiднi положення" ЗК України та доповнити пунктом 21 такого змісту:

"21. Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування y масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, якi на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, якi в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

З огляду на викладене позивач наполягає на задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що 22.12.2020 року ОСОБА_1 , звернулася до Великодальницької сільської об`єднаної територіальної громади Біляївського району Одеської області з окремим клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності, орієнтовною площею 2,00 га, що виділена на викопіюванні ( Місцезнаходження:Район:Одеський (раніше Біляївський) КОАТУУ:5121081400 Зона:01 квартал:003; знаходиться в районі та помiж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121081400:01:003:0332, 5121081400:01:003:0015, 5121081400:01:003:0294, 5121081400:01:003:0345, 5121081400:01:003:0211), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Великодальницької сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Одеського (раніше Біляївського) району Одеської області.

До вказаного клопотання додавались документи:

1)копія паспорта та ідентифікаційного номеру;

2)графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування.

Рішенням Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області від 26 лютого 2021 року №114-VIII Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства , було вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, оскільки згідно наданого графічного матеріалу бажаного місця розташування земельні ділянки включені до Державного акту на право колективної власності колишнього КСП Дружба , який не скасовано та є земельною часткою (паєм).

Позивач не погоджується з зазначеним рішенням та звернувся до суду.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Таким чином, Конституція України передбачає наступні форми власності: приватну, державну та комунальну.

Глава 23 Цивільного кодексу України передбачає наявність також приватної, державної та комунальної власності.

Згідно частини 3 статті 78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності та згідно частині 1 статті 84 Земельного кодексу у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Отже, чинне законодавство України не передбачає існування колективної власності.

Доказів належності її до земель приватної чи комунальної власності відповідачем до суду не надано.

Відповідно до указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" колективні сільськогосподарські підприємства були реформовані на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями).

Однак відповідачем, який стверджував про належність відповідної земельної ділянки до колективної власності, не досліджено в повній мірі відповідне питання, та не встановлена подальша юридична доля земельних ділянок КСП " Дружба ". Натомість, відповідач необґрунтовано прийшов до висновку про належність спірної земельної ділянки до колективної власності, існування якої не передбачено нормами чинного законодавства. Належними доказами такі висновки не підтверджені.

Відповідно до пунктів а, б, статті 1 Указу Президента України від 03.12.1999 Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки 1529/99, Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міськім державним адміністраціям здійснити організаційні заходи щодо: а) реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом: забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб`єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі - приватні формування). Це право, гарантоване частиною другою статті 14 Конституції України, не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями; сприяння керівникам і спеціалістам колективних сільськогосподарських підприємств, що реформуються, у реорганізації зазначених підприємств і створенні на їх базі приватних формувань; запровадження обов`язкового укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, паїв з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах; забезпечення встановлення сторонами договору оренди земельної частки (паю) розміру плати за її оренду на рівні не менше одного відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості орендованої земельної частки (паю); збереження по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв) і майнових паїв у групи власників цих часток, паїв; запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування; виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок; забезпечення суворого додержання встановленого порядку відведення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у разі їх виходу з колективних сільськогосподарських підприємств; зменшення вартості виготовлення документів, необхідних для одержання державного акта на право приватної власності на землю, для осіб, що виявили бажання одержати такий акт за плату, до п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; передачі окремих будівель, споруд, техніки, робочої і продуктивної худоби, птиці, знарядь праці тощо членам колективних сільськогосподарських підприємств - власникам земельних часток земельної ділянки в натурі, у рахунок погашення належних їм майнових паїв; б) підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств шляхом: надання громадянам, яким у встановленому порядку із земель колективного сільськогосподарського підприємства відведено земельні ділянки в натурі на основі земельної частки (паю), можливості розширювати особисті підсобні господарства без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок, а також одержаних при виході з зазначених підприємств майнових паїв; реалізації громадянами та селянськими (фермерськими) господарствами права вільного викупу земельних ділянок, що надані їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно), за ціною не нижче визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі; створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби; створення селянами та суб`єктами господарювання обслуговуючих кооперативів як неприбуткових організацій; в) забезпечення протягом 2000 - 2002 років видачі в установленому порядку державних актів на право приватної власності на землю усім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Відсутність законодавчо врегульованого механізму припинення колективної власності на земельну ділянку, на яку відповідач посилається в своїх запереченнях не може бути перешкодою для реалізації позивачами свого права власності, гарантованого статтями 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України.

Передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом виконавчої влади (стаття 123 Земельного кодексу України). Водночас згідно із приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 Земельного кодексу України.

Аналіз положень статей 116, 118 Земельного кодексу України дає підстави стверджувати, що правові наслідки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є тотожними правовим наслідкам передачі вказаної земельної ділянки у власність; надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише вказує на фактичну відсутність речових прав та обтяжень щодо обраної земельної ділянки.

Відтак, спірне рішення відповідача прийняте без врахування таких обставин:

1) до моменту внесення до державного земельного кадастру запису про реєстрацію речових прав на нерухоме майно за суб`єктом щодо певної земельної ділянки, остання вважається вільною;

2) отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

З 01.01.2019 набрав чинності Закон України від 10.07.2018 № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", яким у Законі України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 38, ст. 314; 2010 р., N 1, ст. 2; 2013 р., N 40, ст. 534; 2015 р., N 31, ст. 293): доповнено статтею 14-1 такого змісту: "Стаття 14-1. Особливості використання та розпорядження землями, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства.

У разі, якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

З метою інформування осіб, зазначених у частині першій цієї статті, про проведення розподілу земель, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада розміщує у загальнодоступних місцях відповідних населених пунктів, публікує у друкованих засобах масової інформації районної державної адміністрації або районної ради та оприлюднює на власному офіційному веб-сайті (за наявності) оголошення про проведення зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

В оголошенні повідомляються: мета, дата, місце і час проведення зборів; прізвище, номер службового телефону особи, в якої можна отримати інформацію щодо проведення зборів.

Розподіл земельних ділянок проводиться за умови реєстрації більшості осіб, визначених в абзацах другому - четвертому частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Збори веде сільський, селищний, міський голова або уповноважена відповідною радою особа.

Землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані.

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.

У разі якщо земельні ділянки, зазначені у частинах сьомій - восьмій цієї статті, не були сформовані як об`єкти цивільних прав, їх формування може здійснюватися за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Визначення меж земельних ділянок, зазначених у абзаці дев`ятому частини четвертої статті 7 цього Закону, здійснюється з урахуванням будівельних норм, державних стандартів і норм.

За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головуючим та секретарем зборів.

До протоколу додається список реєстрації учасників зборів, засвідчений їхніми підписами. Кожен аркуш зазначеного списку підписується головуючим та секретарем зборів і скріплюється печаткою сільської, селищної, міської ради.

Секретар зборів у дводенний строк після закінчення зборів подає протокол сільській, селищній, міській раді.

Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.

До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок у масиві земель сільськогосподарського призначення, що залишилися у колективній власності, здійснюється з урахуванням вимог, визначених частиною п`ятою статті 37-1 Земельного кодексу України.

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.

У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним".

Законом України від 10.07.2018 № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" у Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 3 - 4, ст. 27): у розділі X "Перехідні положення": доповнено пунктом 21 такого змісту: "21. Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Однак, зі змісту Рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області від 26 лютого 2021 року №114-VIII Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства , суд встановив, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач вказав на лише те, що бажана земельна ділянка включені до Державного акту на право колективної власності колишнього КСП Дружба , який не скасовано та є земельною часткою (паєм).

Як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак відповідачем не надано обґрунтованих пояснень та не наведені будь-які конкретні дані відносно того, що обрана земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги закону.

За таких обставин, враховуючи наведені вище положення Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач не навів належних та допустимих, передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Отже, відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв всупереч наданим Земельним кодексом України повноваженням.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог даної статті, відповідача не довів та не обґрунтував суду правомірність прийнятого відносно позивача оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки протиправна поведінка відповідача полягає у прийнятті ним протиправного та необґрунтованого Рішення, належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування відповідного ,Рішення, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га, суд виходить з наступного.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Отже вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.

Належним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності, орієнтовною площею 2,00 га, що виділена на викопіюванні ( Місцезнаходження:Район:Одеський (раніше Біляївський) КОАТУУ:5121081400 Зона:01 квартал:003; знаходиться в районі та помiж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121081400:01:003:0332, 5121081400:01:003:0015, 5121081400:01:003:0294, 5121081400:01:003:0345, 5121081400:01:003:0211), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Великодальницької сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Одеського (раніше Біляївського) району Одеської області, з урахуванням висновків суду.

Щодо позовної вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення Ліпісвіцька проти України №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Бурдов проти Росії від 07.05.2002, Ромашов проти України від 27.07.2004, Шаренок проти України від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України Про виконавче провадження . Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України Про виконавче провадження ).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України Про виконавче провадження врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до прибуткових касових ордерів сплатила 29000,00 грн. на правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з ч.3 ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 29000,00 грн. позивач надав до суду наступні копії документів: копія договору про надання правової допомоги №1/1 від 02.05.2020 року, опис послуг адвоката з погодженим розрахунком вартості послуг адвоката, Додаток №1 до Договору про надання допомоги №1/1 від 02.05.2020 року акт прийому-передачі від 22.07.2021 р. та прибутковий касовий ордер №1/1-1 від 22.07.2021 року, відповідно до яких позивач сплатив 23 500 грн. адвокату Ковальчуку Олегу Миколайовичу гонорар по даній справі. Також, відповідно до Додатку №2 до Договору про надання правової допомоги №1/1 вiд 02.05.2020 року акт прийому-передачi вiд 17.09.2021 р. та прибуткового касового ордеру №1/1-2 вiд 17.09.2021 року, позивач додатково сплатив 5 500 грн. адвокату Ковальчуку Олегу Миколайовичу гонорар по даній справі.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Разом з цим, на думку суду, при наданні адвокатом правничої допомоги позивачу на суму 29000,00 грн. не було належним чином враховано витрачений час на вчинення дій та їх обсяг, що пов`язані з розглядом справи.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 29000,00 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.

Таким чином, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 4000,00 грн. Суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу саме у сумі 4000,00 грн. є пропорційним до предмета спору та складності справи.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області (вул.Богдана Хмельницького,3, с.Великий Дальник, Біляївський район, Одеська область, 67668) про визнання протиправним та скасування рішення Великодальницької сільської ради, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області Десятої сесії восьмого скликання від 26 лютого 2021 року №114-VIII Про відмову у наданнi дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства , в частині відмови гр. ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га iз цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства

Зобов`язати Великодальницьку сільську раду Біляївського району Одеської області (67668, вул.Б.Хмельницького,3, с.Великий Дальник Біляївського району Одеської області, ЄДРПОУ 04377693) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності, орієнтовною площею 2,00 га, що виділена на викопіюванні (Місцезнаходження:Район:Одеський (раніше Біляївський) КОАТУУ:5121081400 Зона:01 квартал:003; знаходиться в районі та помiж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121081400:01:003:0332, 5121081400:01:003:0015, 5121081400:01:003:0294, 5121081400:01:003:0345, 5121081400:01:003:0211), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Великодальницької сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Одеського (раніше Біляївського) району Одеської області, з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області (67668, вул.Б.Хмельницького,3, с.Великий Дальник Біляївського району Одеської області, ЄДРПОУ 04377693) сплачений судовий збір в розмірі 908грн., та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000грн.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко