Постанова

від 28.09.2021 по справі 466/8198/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 466/8198/18

провадження № 61-7011св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов`язати відповідача демонтувати самовільно встановлену глуху огорожу між суміжними земельними ділянками на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ; привести огорожу між цими земельними ділянками у попередній стан у виді металевої сітки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником земельної ділянки площею 0,0558 га на АДРЕСА_2 . Ця земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 . Межа проходить по встановленій огорожі із металевої сітки. Незважаючи на наявність огорожі, відповідачка у 2018 році самочинно, без згоди позивачки та без наявності дозвільних документів, встановила двохметрову глуху огорожу, що порушує норми освітлення та вентиляції в належному їй будинку. За це порушення постановою адміністративної комісії при Шевченківській районній адміністрації від 04 жовтня 2018 року № 20/18 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. Своїми діями відповідачка порушує права суміжних землевласників, не виконує обов`язків, передбачених ЗК України. У добровільному порядку відповідачка відмовляється здійснити демонтаж вказаної огорожі. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд міста Львова рішенням від 20 лютого 2019 року позов задовольнив. Зобов`язав ОСОБА_2 демонтувати самовільно встановлену глуху огорожу між суміжними земельними ділянками на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , привести огорожу між цими земельними ділянками у попередній стан у виді металевої сітки. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що особа, яка має намір влаштувати огорожу, повинна отримати дозвіл (розпорядження голови районної адміністрації) на проведення таких робіт, однак відповідачка такого дозволу не отримувала. Самовільно встановлена огорожа не відповідає вимогам Положення про порядок влаштування огорож у місті Львові, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 вересня 2011 року № 834, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Відповідачка не дотрималась принципу добросусідства, порушила норми земельного законодавства, благоустрою території, в результаті чого порушено права позивачки як землевласника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Львівський апеляційний суд постановою від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 лютого 2019 року залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У жовтні 2019 року ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 лютого 2019 року.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 11 листопада 2019 року відкрив апеляційне провадження в справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Львівський апеляційний суд ухвалою від 22 березня 2021 рокузакрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 лютого 2019 року.

Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 20 лютого 2019 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалися, а тому апеляційне провадження за її апеляційною скаргою на це судове рішення підлягає закриттю.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У квітні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року, а справу передати на новий розгляд.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі посилалася на пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України - суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що незалучення ОСОБА_3 до участі у справі як співвласника земельної ділянки, з приводу якої виник спір і підлягали встановленню обставини спору між сторонами, призвело до того, що при розгляді справи місцевий суд взагалі не встановив, за якою юридичною адресою знаходиться земельна ділянка, на якій встановлено огорожу, за якою адресою знаходиться будинковолодіння, що розташоване на цій ділянці і хто є власниками земельної ділянки та будинковолодіння, хто переробив раніше існуючу огорожу. Львівський апеляційний суд не виправив помилки районного суду і своєю постановою від 24 вересня 2019 року залишив без змін це рішення, дійшовши помилкового висновку, що це рішення не стосується прав і обов`язків ОСОБА_3 . Однак відсутність у мотивувальній та резолютивній частинах інформації про ОСОБА_3 не свідчить про те, що такий висновок суду апеляційної інстанції є правильним. Твердження апеляційного суду, що права ОСОБА_3 не порушуються, оскільки спір стосується не порушення меж земельної ділянки, а порушення правил благоустрою, за недотримання яких до відповідальності притягнуто ОСОБА_2 , є безпідставними, оскільки суд першої інстанції зобов`язав ОСОБА_2 демонтувати огорожу, яка споруджена ними спільно із ОСОБА_2 і 1/2 частина цієї огорожі належить ОСОБА_3 . Таким чином, суд вирішив спір про права, свободи та інтереси ОСОБА_3 . У спірному випадку немає жодного значення, на кого накладено адміністративне стягнення, оскільки сам факт покладання обов`язку із демонтажу огорожі на одного із співвласників - ОСОБА_2 , без встановлення правовідносин з іншими співвласниками, безумовно свідчить про порушення прав та інтересів інших співвласників земельної ділянки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

27 травня 2021 року справа № 466/8198/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що, подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі в справі, посилалася на те, що вона є співвласником земельної ділянки, на якій споруджена огорожа, і надавала дозвіл та кошти на спорудження огорожі. Зазначала, що металева сітчаста огорожа знаходиться на встановленій межі та станом на сьогодні не була демонтована, а тому суд неправильно встановив фактичні обставини справи. Вважає, що зведену металеву конструкцію не можна вважати парканом, та стверджує, що вона знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 4610137500:07:003:0131 на АДРЕСА_3 , а не на межі. Підтвердженням цього є витяг з технічної документації із землеустрою від 18 грудня 2009 року з відповідним описом меж землекористувачів, актом встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 20 червня 2008 року. Наголошує, що демонтаж металевої сітки між суміжними ділянками неможливий, оскільки ОСОБА_1 здійснила забудову з розміщенням однієї із стін будови на фундаменті металевої сітки, тому існують ризики руйнування самовільно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці на АДРЕСА_4 .

Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд виходив з того, що рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 20 лютого 2019 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалися, оскільки спір стосується не порушення меж земельної ділянки, а порушення пункту 20.1.24 Правил благоустрою міста Львова, за порушення яких до адміністративної відповідальності притягнуто ОСОБА_2 . Крім цього, співвласниками ділянки, на межі яких розміщена спірна огорожа, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , однак ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали ні адміністративній комісії Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ні суду погодження ОСОБА_1 на облаштування огорожі чи металевої конструкції між їхніми земельними ділянками. Ураховуючи те, що ОСОБА_3 не визнана винною в облаштуванні металевої огорожі з порушенням вимог, дотримання яких є обов`язковим для такого облаштування, доказів щодо спільного облаштування огорожі адміністративній комісії чи суду ОСОБА_2 не надавала, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність порушення прав ОСОБА_3 як співвласника земельної ділянки, межі якої не порушено та не оспорюються.

Таким чином, ОСОБА_3 не є учасником справи, оскаржуваним рішенням суду її права та обов`язки не вирішувались.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Вказана конституційна норма конкретизована в статті 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів , згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення ставиться в залежність від процесуального закону.

Частиною першою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося

Так, закон визначає коло осіб, що наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Апеляційний суд на виконання процесуального закону відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скарги, зокрема постанову адміністративної комісії при Шевченківській районній адміністрації від 04 жовтня 2018 року № 20/18 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та інші наявні в матеріалах справи докази, івстановив, що обставини про вирішення місцевим судом питання про права, інтереси, свободи та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися.

Встановивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій і не належить до компетенції касаційного суду.

Суд апеляційної інстанції надав спірним правовідносинам належну правову оцінку, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням і необхідності переоцінки доказів у справі, що не належить до компетенції касаційного суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов