Рішення

від 28.09.2021 по справі 420/6706/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6706/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглядаючи за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду через систему Електронний суд 22 квітня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.04.2021 року №15-1626/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким було відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.;

2. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0012, 5122083600:01:002:0551, 5122083600:01:002:0548, 5122083600:01:002:0013 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів).

27 квітня 2021 року ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Витребувано в Головного управління Держгеокадастру в Одеській області належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких прийнято наказ від 08.04.2021 року №15-1626/13-21-СГ.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 09.03.2021 року ОСОБА_1 було подано до ГУ Держгеокадастру клопотання, у якому просила надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0012, 5122083600:01:002:0551, 5122083600:01:002:0548, 5122083600:01:002:0013 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу. Вказано, що 13.04.2021 року у відповідь на даний запит було одержано Наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 08.04.2021 року №15-1626/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким було відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту з таких підстав: невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства . Позивач зазначає, що з такими рішеннями відповідача погодитись не можна, оскільки воно не ґрунтується на вимогах закону.

Ухвалою суду від 24 червня 2021 року доручено Головному управлінню Держгеокадастру в Одеській області надати до Одеського окружного адміністративного суду належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких прийнято наказ від 08.04.2021 №15-1626/13-21-СГ та зупинено провадження по справі №420/6706/21.

28 вересня 2021 року ухвалою суду поновлено провадження у даній справі.

Ухвалу від 27.04.2021 було направлено відповідачу засобами електронного зв`язку на його офіційну адресу електронної пошти, та відповідачем отримано 29.04.2021, що підтверджується звітом про доставку.

Відповідно до п.2 ч.6 ст.251 КАС України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Однак, відзив на позов від відповідача у встановлені в ухвалі від 27.04.2021 строки та станом на момент прийняття даного рішення до суду не надано.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 12.03.2021 подала до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області клопотання від 09.03.2021, зареєстроване за вх. №В-1134/0/36-21, у якому відповідно до вимог ст.ст.3, 8, 14, 68 Конституції України, ст.ст.79-1 ч.5, 84 ч.1, 118, 121, 122 ч.4 Земельного кодексу України, ст.25 Закону України Про землеустрій , просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га., що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0012, 5122083600:01:002:0551, 5122083600:01:002:0548, 5122083600:01:002:0013 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу (а.с.47).

До вказаного клопотання позивачем було надано: копію паспорта та ідентифікаційного номеру; графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування (а.с.48).

Також, позивачем 09.03.2021 було направлено до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області запит про доступ до публічної інформації стосовно земельної ділянки що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0012, 5122083600:01:002:0551, 5122083600:01:002:0548, 5122083600:01:002:0013 (а.с.20).

Листом №ПІ-315/0-321/0/63-21 від 17.03.2021, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повідомило, що за інформацією наданою міськрайонним управлінням в Ізмаїльському районі та м. Ізмаїлі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області земельна ділянка, яка визначена на доданому графічному матеріалі розташована на території Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області за межами населеного пункту с. Матроска та належить до земель державної форми власності, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України розпорядником вищезгаданої земельної ділянки є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області. Накази про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки Головним управлінням не надавалися та документація із землеустрою не затверджувалася. На даний час земельний масив не сформовано, тому надати цільове призначення та площу неможливо (а.с.20 зворот).

Головне управління Держгеокадастру в Одеській області наказом Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою №15-1626/13-21-СГ від 08.04.2021, відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га., із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства (а.с.22, 45).

Позивач вважаючи, що відповідачем їй протиправно відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2, 3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Пунктом б ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до пп. б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена зокрема в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 по справі №545/808/17, від 24.04.2018 по справі №814/1961/17, від 22.04.2019 у справі №263/16221/17 та від 22.07.2021 у справі №320/1177/19.

Аналізуючи зміст оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.04.2021 року №15-1626/13-21-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою суд доходить висновку, що у ньому відсутні обґрунтовані покликання на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскаржуване рішення не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що у свою чергу, впливає на можливість реалізації права або виконання обов`язку позивача виконати юридичне волевиявлення суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законодавства має бути обґрунтована вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Тобто оскаржуваний наказ не містить вмотивовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою,

При цьому позивачем до клопотання було додано відповідні документи для отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства, а саме: копії паспорту та ідентифікаційного номеру; графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.04.2021 №15-1626/13-21-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою та про доцільність її задоволення.

Щодо вимог позивача про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0012, 5122083600:01:002:0551, 5122083600:01:002:0548, 5122083600:01:002:0013 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів), суд зазначає наступне.

Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 у справі №810/3393/17.

Частиною 3 ст. 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.

В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника, Проте відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Вказана позиція узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі 1140/2559/18.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах сторонами не надано доказів перевірки наявності чи відсутності у клопотанні позивача та у доданих до нього документів обставин, які відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Водночас суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності зазначених у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, у випадку, якщо відповідач сам цього не здійснив, оскільки це не є предметом судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, в даному випадку, є необґрунтованим та може призвести до видачі зазначеного дозволу з порушенням вимог закону.

Таким чином, з урахуванням викладеного суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням певних фактичних обставин справи.

Відтак, не підлягає задоволенню вимога позивача щодо зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0012, 5122083600:01:002:0551, 5122083600:01:002:0548, 5122083600:01:002:0013 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Водночас, з урахуванням вищевикладеного, суд для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача на підставі частини 2 статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09.03.2021 (вх. №В-1134/0/36-21 від 12.03.2021) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0012, 5122083600:01:002:0551, 5122083600:01:002:0548, 5122083600:01:002:0013 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів), та прийняти відповідне рішення, з урахуванням вищевикладених висновків суду.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає за доцільне позов задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано докази сплати 908,00 грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 908,00 грн.

Також, позивач у позовній заяві просить суд про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Судом встановлено, що 25.02.2021 адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем та позивачем укладено договір про надання правової допомоги №23/13 (а.с.23 зворот).

На підтвердження наявності витрат на правничу допомогу з боку позивача надано до суду:

- опис юридичних послуг від 22.04.2021 (а.с.24);

- акт прийому-передачі юридичних послуг від 22.04.2021 (а.с.24 зворот), відповідно до якого позивачу було надано наступні юридичні послуги:

* зустріч та усна консультація з клієнтом (1 год) - 1000,00 грн;

* складання та підготовка 1 клопотання від 09.03.2021 та двох запитів від 09.03.2021 та 12.04.2021 - 3000,00 грн;

* написання позовної заяви - 15000,00 грн;

* написання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження - 1500,00 грн;

- прибутковий касовий ордер №23/13 від 22.04.2021 на суму 20500,00 грн (а.с.25).

Дослідивши вищезазначені докази, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу, сплачених позивачем адвокату Ковальчуку О.М.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

Покликання у акті прийому-передачі юридичних послуг на такі види витрат як зустріч та усна консультація з клієнтом та на написання клопотання від 09.03.2021 та запитів від 09.03.2021 та від 12.04.2021 є необґрунтованим, оскільки вони не відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи в розумінні КАС України.

При цьому суд, враховуючи вищевикладене, предмет спору, який містить один епізод спірних правовідносин та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, справа не містить великої кількості доказів та значного обсягу складених процесуальних документів, приймаючи до уваги часткове задоволення позову, суд доходить висновку про обґрунтованість витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі, суд зазначає наступне.

Приписами 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність зобов`язання відповідача подати звіт про виконання даного рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Керуючись ст.ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.04.2021 №15-1626/13-21-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09.03.2021 (вх. №В-1134/0/36-21 від 12.03.2021) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:002:0012, 5122083600:01:002:0551, 5122083600:01:002:0548, 5122083600:01:002:0013 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів), та прийняти відповідне рішення, з урахуванням вищевикладених висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. та 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 39765871).

Суддя О.А. Вовченко