Рішення

від 28.09.2021 по справі 520/14070/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

28.09.2021 р. справа №520/14070/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову з недоліками одержані судом 29.07.2021р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 09.08.2021р. після усунення позивачем недоліків позову. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 09.09.2021р.

Матеріали позову одержані судом 29.07.2021р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято після усунення недоліків позову - 09.08.2021р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 09.09.2021р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльність Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області щодо порушення строків затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання дозволу на розробку землеустрою іншому громадянину; 2) зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства (01.03) гр. ОСОБА_1 , яка розташована за межами населених пунктів на території Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що органом місцевого самоврядування було вчинено протиправну бездіяльність у процедурі вирішення питання стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідач, Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області (далі за текстом - владний суб`єкт, Сільська рада, органу публічної адміністрації), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що дозвіл на розробку землеустрою щодо бажаної заявником земельної ділянки було надано іншій особі, а в подальшому і затверджено проект відведення. Відзив на позов надійшов до суду 09.09.2021р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, адресою реєстрації місця проживання є АДРЕСА_1 .

За викладеним у позові твердженням 29.01.2021р. мала місце подія ініціювання процедури отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства (01.03) гр. ОСОБА_1 , яка розташована за межами населених пунктів на території Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області шляхом подання відповідного письмового звернення.

Разом із тим, до матеріалів справи заявником не подано ані доказів існування цього звернення, ані доказів про обсяг матеріалів звернення, ані доказів про стан оформлення матеріалів звернення, ані доказів реального направлення звернення на адресу Сільської ради, ані доказів отримання Сільською радою матеріалів означеного звернення.

Між тим, стверджуючи про набуття права на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства (01.03) гр. ОСОБА_1 , яка розташована за межами населених пунктів на території Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, за наслідками застосування правила "мовчазної згоди", заявник за власною ініціативою замовив виготовлення названого проекту, у результаті до Державного земельного кадастру були внесені відомості про формування земельної ділянки із кадастровим номером - 6323784500:03:000:0196.

Згідно з рішенням від 22.02.2021 р. №451/VIII дозвіл на розробку проекту землеустрою відносно спірної земельної ділянки було надано громадянці ОСОБА_2 .

За викладеним у позові твердженням заявника письмовим клопотанням від 21.05.2021р. копія означеного проекту землеустрою була спрямована до Сільської ради.

Також за викладеним у позові твердженням заявника, за відомостями інформаційного ресурсу руху поштової кореспонденції АТ Укрпошта назване поштове відправлення було отримано Сільською радою - 25.05.2021р.

05.07.2021р. Сільською радою було прийнято рішення №1543/VIII про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6323784500:03:000:0196 і передачі цієї земельної ділянки гр. ОСОБА_2 .

05.07.2021р. відбулось пленарне засідання Сільської ради, до порядку денного якого було включено питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності у приватну власність громадянина України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області.

Згідно з копією результатів поіменного голосування депутатів Сільської ради із загальної штатної чисельності складу органу місцевого самоврядування у 23 депутата на засіданні 05.07.2021р. були присутні 20, з яких 20 депутатів утримались від прийняття рішення з приводу затвердження проекту землеустрою.

Наполягаючи на невідповідності закону означеного вище владного управлінського волевиявлення Селищної ради, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскарженого діяння владного суб`єкта, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Статтями 140-146 Конституції України визначені конституційні засади функціонування місцевого самоврядування в Україні, котрі деталізовані у приписах Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Так, відповідно до ст.1, ст.5, ч.1 ст.10, ч.1 ст.11, ст.ст.12, 51, 53, 54 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органами місцевого самоврядування є, зокрема: 1) сільські, селищні, міські ради; 2) виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи; 3) міський, селищний сільський голова як головна посадова особа територіальної громади; 4) староста.

Звідси слідує, що орган місцевого самоврядування - рада, виконавчий комітет ради та виконавчі органи ради і міський, селищний, сільський голова є різними окремими та незалежними суб`єктами владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України.

За правилами ч.1 ст.46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною 1 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Абзацом ч.2 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

При цьому, у силу абз.3 ч.2 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.

Згідно з ч.11 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

В актах та проектах актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування не може бути обмежено доступ до інформації про витрати чи інше розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним чи комунальним майном, у тому числі про умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримують ці кошти або майно, а також до іншої інформації, обмеження доступу до якої заборонено законом.

Відповідно до ч.3 ст.15 Закону України від 13.01.2011р. №2939-VI "Про доступ до публічної інформації" проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 10 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що правовідносини з приводу безоплатного набуття громадянами від Держави чи органу місцевого самоврядування речових прав власності на земельні ділянки унормовані, насамперед, приписами Земельного кодексу України, Закону України Про особисте селянське господарство .

Так, відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Оскільки положення Земельного кодексу України не містять визначення терміну особисте селянське господарство , то суд вважає за необхідне керуватись нормами Закону України Про особисте селянське господарство , згідно з ст. 1 якого під особистим селянським господарством слід розуміти господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Матеріали справи не містять доказів, котрі б беззаперечно доводили штучність намірів заявника на ведення особистого селянського господарства.

Окрім того, у спірних правовідносинах владний суб`єкт не посилався на штучність та удаваність намірів заявника насправді вести особисте селянське господарство, а відтак, суд цих обставин не з`ясовує, не досліджує та не оцінює.

У ч.7 ст.118 Земельного кодексу України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Заявник не отримував письмового дозволу органу державної виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Доказів реального подання згаданого звернення, доказів правильності оформлення матеріалів звернення, доказів достатності матеріалів звернення для вчинення управлінського волевиявлення по суті порушеного зацікавленого особою питання, доказів отримання Сільською радою згаданого звернення, доказів поширення станом на січень 2021р. повноважень Сільської ради на бажану для набуття у власність земельну ділянку поза межами населених пунктів, заявник до суду не подав.

Однак, відповідач визнав обставини звернення заявника у тексті відзиву на позов. Разом із тим, відповідач наполягав, що згідно з рішенням від 22.02.2021 р. №451/VIII дозвіл на розробку проекту землеустрою відносно спірної земельної ділянки було надано громадянці ОСОБА_2 .

Згідно з ч.9 ст.118 Земельного кодексу України у редакції Закону України від 28.04.2021р. №1423-IX відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до п.6 ч.3 ст.186 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Системний аналіз змісту ч.7 ст.118, ч.9 ст.118, ч.8 ст.186 Земельного кодексу України засвідчує формальну вичерпність кола підстав як для вчинення владним суб`єктом волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, так і для вчинення владним суб`єктом волевиявлення у формі відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Саме такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.10.2018р. по справі №806/1316/18.

Між тим, з огляду на правові висновки постанов Верховного Суду від 18.10.2018р. по справі №806/1316/18, від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а, від 27.11.2019р. по справі №671/464/17, від 25.04.2018р. по справі №461/2132/17, від 31.07.2019р. по справі №472/1286/17-ц, від 11.09.2019р. по справі №472/1284/17-ц, від 04.05.2020р. у справі №802/1539/17-а поряд з прямо передбаченими законом формальними підставами для правомірного вчинення відмови органом публічної адміністрації можуть також використовуватись і суміжні причини, котрі унеможливлюють прийняття позитивного рішення на користь зацікавленої приватної особи, а саме: істотні недоліки матеріалів звернення, об`єктивна потреба віддання переваги публічним інтересам суспільства чи одного із претендентів тощо.

Тому під легальними підставами для вчинення владним суб`єктом правомірного управлінського волевиявлення у формі відмови слід розуміти, зокрема: 1) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; 2) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до законів нормативно-правових актів; 3) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів; 4) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам іншої містобудівної документації; 5) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; 6) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів; 7) істотні недоліки матеріалів звернення; 8) потреба у віддані пріоритету публічному інтересу суспільства чи іншого учасника суспільних відносин; 9) намір заявника - громадянина одержати у власність земельну ділянку за рахунок вже сформованого об`єкта цивільного обороту (існуючої земельної ділянки з конкретним кадастровим номером) поза межами процедури за ст.79-1 Земельного кодексу України; 10) припинення відповідного суб`єктивного права громадянина за рахунок використання у минулому тощо.

Окремо суд бере до уваги, що положення ч.9 ст.118 Земельного кодексу України у редакції Закону України від 28.04.2021р. №1423-IX не повною мірою узгоджуються із змістом приписів ч.1 ст.46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97-ВР, де указано, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Розв`язуючи спір, суд зважає, що за загальним правилом п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України рішенням суб`єкта владних повноважень є письмовий акт, дією суб`єкта владних повноважень є вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, а бездіяльністю є ухилення від виконання обов`язку.

Поза межами окреслених випадків відмова як волевиявлення органу публічної адміністрації може втілюватись як у вигляді письмового документу (листа), так і у вигляді фактичної відмови, тобто мати такий прояв реалізації управлінської функції, котрий за змістом, формою, способом реалізації повноваження не є ані рішенням, ані дією (вчинком), але призводить до створення перешкоди у реалізації публічного суб`єктивного права заявника (задоволення публічного інтересу приватної особи).

У спірних правовідносинах владним суб`єктом було розпочато процедуру прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою відносно земельної ділянки із кадастровим номером - 6323784500:03:000:0196.

У межах цієї процедури Сільською радою не вчинялось відмови.

Окрім того, у межах цієї процедури Сільською радою не вчинялось волевиявлення з приводу залишення без розгляду клопотання заявника.

Відтак, у розумінні ч.10 ст.118 Земельного кодексу України у даному конкретному випадку відсутній предмет оскарження в аспекті діяння Сільської ради.

Питання затвердження проекту землеустрою відносно земельної ділянки із кадастровим номером - 6323784500:03:000:0196 було винесено на розгляд Сільської ради на пленарному засіданні 05.07.2021р.

05.07.2021р. Сільською радою було прийнято рішення №1543/VIII про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6323784500:03:000:0196 і передачі цієї земельної ділянки гр. ОСОБА_2 .

Тому суд вважає, що прийняття Сільською радою рішення від 05.07.2021р. №1543/VIII у даному конкретному випадку призвело до припинення існування публічного суб`єктивного права заявника на безоплатне набуття у власність земельної ділянки із кадастровим номером - 6323784500:03:000:0196 (рівно як і до припинення публічного інтересу заявника на безоплатне набуття у власність земельної ділянки із кадастровим номером - 6323784500:03:000:0196) за рахунок виникнення спору між двома рівнозначними претендентами на одну і ту ж саму земельну ділянку.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Із кореспонденції частин 1 і 2 ст.77 КАС України та приписів ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

До того ж, у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 20.12.2019р. у справі №820/3914/17: 1) саме по собі порушення процедури прийняття акту адміністративного органу може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення; 2) певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі); 3) саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом; 4) виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття; 5) дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним; 5) стосовно процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність; 6) у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості; 7) ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення ; 8) межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття; 9) така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №804/639/18.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку заявник не має публічного суб`єктивного права або публічного ущемленого інтересу, котрий підлягав би захисту у порядку адміністративного судочинства.

Тому позов підлягає залишенню без задоволення.

Підстав для спонукання владного суб`єкта до вчинення безальтернативного волевиявлення суд у даному конкретному випадку не вбачає, адже з приводу застосування п.4 ч.2 ст.245 КАС України Верховний Суд у постанові від 05.09.2018р. по справі №826/9727/16 зробив правовий висновок про те, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №2340/2921/18).

До того ж, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 16.09.2020р. у справі №817/1321/18 згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 06.11.2019р. у справі №509/1350/17, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, але виключно у тому випадку, коли для прийняття цього рішення суб`єктом виконано усі визначені законом умови; застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано ініціатором усі визначені законом умови; оцінка правомірності відмови суб`єкта не може обмежуватись лише наведеними в оскаржуваному рішенні мотивами, а й повинна стосуватись вичерпності цих мотивів.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України "Про судовий збір", а також з огляду на результат вирішення спору, що зумовлює залишення тягаря несення судових витрат за заявником.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив :

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко