Ухвала

від 30.09.2021 по справі 911/2441/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"30" вересня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2441/21

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

без виклику (повідомлення) сторін

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали

за позовом Заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури

07301, Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова 5, код ЄДРПОУ 02909996

в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради

07300, Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 04054866

до Товариства з обмеженою відповідальністю Айсленд В

08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Павленка, буд. 54-Б, код ЄДРПОУ 42414573

про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки у власність держави

встановив:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. № 2451/21 від 16.08.2021) заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Айсленд В про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки у власність держави.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2021 позовну заяву залишено без руху із визначенням такого недоліку матеріалів позову: заявлено три вимоги (дві немайнові та одна майнова), проте, сплачено судовий збір за дві вимоги (з урахуванням мінімального розміру судового збору за майнову вимогу - судовий збір відповідає будь-яким із двох заявлених вимог), способом усунення вказаного недоліку визначено доплату судового збору в розмірі 2270,00 грн.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Вишгородської окружної прокуратури надійшло клопотання (вх. № 21735/21 від 16.09.2021), яким заперечена наявність вищевказаного недоліку позову та заявлено про прийняття позову до розгляду без усунення недоліків.

За результатами розгляду матеріалів позовної заяви, суд зазначає таке.

Позовної заява містять такі позовні вимоги:

- усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 2,0 га з кадастровим номером 3221810100:01:295:0102 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Ірпінського нотаріального округу Шурпінова В.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43001116 від 14.09.2018 (перша немайнова вимога - 2270,00 грн. судового збору) з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю АЙСЛЕНД В (код ЄДРПОУ 42414573) на земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 3221810100:01:295:0102 (друга немайнова вимога - 2270,00 грн. судового збору);

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду площею 2,0 га з кадастровим номером 3221810100:01:295:0102 шляхом її повернення на користь держави в особі Вишгородської міської ради з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю АЙСЛЕНД В (код ЄДРПОУ 42414573), (третя майнова вимога - 2270,00 грн. судового збору, з урахуванням вимог пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір ).

Відтак, прокурором заявлені 3 вимоги (3*2270,00 грн. = 6810,00 грн.), проте, до матеріалів справи долучено платіжне доручення № 1735 від 19.07.2021 на суму 4540,00 грн., отже, прокурору необхідно доплатити судовий збір у розмірі 2270,00 грн.

Стосовно вказаних недоліків матеріалів позовної заяви прокурором зазначено про відсутність підстав для доплати судового збору.

За результатами оцінки доводів прокурора, суд зазначає таке.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).

Разом і цим, за змістом статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Зважаючи на вищевказані приписи, способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими словами - це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц (пункт 69)).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само - встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Порушення права/інтересу пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити/реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Тому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права (інтересу) позивача.

Отже, кожна особа має право в порядку, встановленому процесуальним законом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, що визначений законом або договором, а якщо закон або договір ефективного способу захисту не визначають - суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто, забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частиною 4 статті 334 Господарського процесуального кодексу України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції, чим, зокрема, і обгрунтовано прокурором свою позицію.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Тобто, законодавець передбачив, що ухвалення зазначених судових рішень, пов`язаних з питаннями державної реєстрації, обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.02.2021 у справі № 914/2006/17.

Статтею 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державним реєстратором є нотаріус.

Відповідно до статті 22 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації прав, оформляються згідно з вимогами, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Не розглядаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, з пошкодженнями, що не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст, а також оформлені з порушенням вимог законодавства.

Згідно з статтею 23 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Статтею 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що підстави для відмови в державній реєстрації прав: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці).

Згідно з статтею 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13 -1 ) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності; 13 -2 ) актів приймання-передачі нерухомого майна неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

З огляду на зміст спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, вимога щодо усунення перешкод у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 2,0 га з кадастровим номером 3221810100:01:295:0102 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Ірпінського нотаріального округу Шурпінова В.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43001116 від 14.09.2018 стосується виключно управлінських рішень та законності дій державного реєстратора (приватного нотаріуса).

У свою чергу, вимога щодо припинення права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю АЙСЛЕНД В (код ЄДРПОУ 42414573) на земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 3221810100:01:295:0102 грунтується на встановленні правомірності/неправомірності набуття Товариством з обмеженою відповідальністю АЙСЛЕНД В права власності на це нерухоме майно, тобто, є окремою позовною вимогою у сфері господарських правовідносин.

Крім того, про вказане свідчить те, що на підтвердження позовних вимог прокурором у позовній заяві зазначено, що рішенням Господарського суду Київської області від 18.01.2017 у справі 911/3038/16 (яке залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2017) визнано недійсними Державні акти на право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "АС. Терра" (ідентифікаційний код 35859225) на земельні ділянки: серії ЯЛ № 103746 на земельну ділянку площею 2,00 га із кадастровим номером 3221810100:01:295:0101; серії ЯЛ № 103747 на земельну ділянку площею 2,00 га із кадастровим номером 3221810100:01:295:0102 та витребувано на користь територіальної громади міста Вишгород в особі Вишгородської міської ради (ідентифікаційний код 04054866) з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю АС. Терра (ідентифікаційний код 35859225) земельну ділянку площею 2,00 га із кадастровим номером 3221810100:01:295:0101 та земельну ділянку площею 2,00 га із кадастровим номером 3221810100:01:295:0102, що розташовані на території Вишгородської міської ради Вишгородського району Київської області, загальна експертна грошова вартість яких складає 414932,12 грн.

У подальшому, Товариством з обмеженою відповідальністю АС.Терра та Товариством з обмеженою відповідальністю Айсленд В складений розподільчий баланс від 17.08.2018 щодо розподілу активів між товариствами на підставі якого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Шурпіновим В.І. 14.09.2018 реєструється право власності на спірну земельну ділянку за Товариством з обмеженою відповідальністю Айсленд В .

Відповідно до пунктів 5, 8 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Частинами 2, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

До позовної заяви додано копію розподільчого балансу від 17.08.2019 у якому відсутні спірні земельні ділянки з їх реквізитами, для того, щоб стверджувати про однозначність обставин їх розподілу між підприємствами.

Крім того, до матеріалів справи долучено Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка не містить будь-яких відомостей про рішення приватного нотаріуса Ірпінського нотаріального округу Шурпінова В.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43001116 від 14.09.2018 та документів на підставі яких здійснено реєстраційну дію.

До позовної заяви не надано підстав здійснення спірної реєстраційної дії, документів за якими зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 2,00 га із кадастровим номером 3221810100:01:295:0102 за Товариством з обмеженою відповідальністю АЙСЛЕНД В , що, у свою чергу, спростовує аргументи прокурора про однозначність реєстрації права власності земельної ділянки на підставі документів, що визнані недійсними у рішенні Господарського суду Київської області від 18.01.2017 у справі № 911/3038/16.

Також позов обгрунтований тим, що "відповідачем незаконно набуто право власності на земельну ділянку водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України".

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Позов прокурора не свідчить про відсутність спору щодо майна, а вказаною нормою Господарського процесуального кодексу України однозначно визначено, що у таких випадках вимог дві: основна у спорі щодо майна або майнових прав та похідна від неї - щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, крім того, зважаючи на імперативність статті 20 Господарського процесуального кодексу України, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, господарські суди розглядають виключно, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами .

Позов прокурора заявлений до господарського суду щодо правовідносин у сфері господарювання, зважаючи на його підстави, отже, не стосується правовідносин сторін щодо адміністрування і підпорядкування, які взагалі не можуть розгядатися господарським судом, а стосується спору сторін щодо законності виникнення у відповідача права власності на спірну земельну ділянку, одночасно, оскільки реєстраційні дії не являються юридичними фактами, вони і не являються підставами виникнення, зміни, припинення прав, у тому числі, права власності відповідача на спірну земельну ділянку, що є предметом позовної вимоги про припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Айсленд В на спірну земельну ділянку.

З огляду на все вищевказане, у даному випадку, скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та припинення права приватної власності, з огляду на підстави позову, є двома немайновими позовними вимогами та являються різними способами захисту прав відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.

Вказане не суперечить правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 16.02.2021 у справі № 914/2006/17, на яку посилається прокурор, про те, що ухвалення судових рішень, пов`язаних з питаннями державної реєстрації має обов`язково супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав.

Відповідно до частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Враховуючи те, що прокурором не усунутий недолік позовної заяви, що визначені ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2021, щодо необхідності сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн., суд дійшов висновку про повернення позовної заяви.

Одночасно, суд роз`яснює прокурору, що згідно з частиною 8 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.

Керуючись статтями 174, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позовну заяву (вх. № 2451/21 від 16.08.2021) заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Айсленд В про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки у власність держави повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 30.09.2021 та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її підписання.

Суддя С.О. Саванчук