Постанова

від 28.09.2021 по справі 148/1629/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 148/1629/19

Провадження № 22-ц/801/1999/2021

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковганич С. В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 рокуСправа № 148/1629/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Берегового О.Ю., Ковальчука О.В., секретар Француз М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 липня 2021 року, ухвалене суддею Ковганичем С.В. в м.Тульчині, повний текст рішення складено 23 липня 2021 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив :

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, та згідно заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 680 292,42 грн (еквівалент в доларах США станом на день подання позову становить 27 060,16 доларів США).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.01.2016 між сторонами було укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 150 000 доларів США з нарахуванням процентів за користування грошовими коштами в розмірі 2,75 % щомісяця, що підтверджується розпискою. За умовами даного договору відповідач був зобов`язаний повернути ОСОБА_1 половину суми, тобто 75 000 доларів США з нарахованими процентами за користування до 15.08.2016, а іншу половину - до 15.01.2017.

Гроші, які були сплачені відповідачем позивачу спочатку йшли на погашення процентів за користування грошовими коштами, а потім на погашення тіла позики. Відповідач вчасно і повністю з позивачем за вищевказаним договором позики так і не розрахувався, заборгованість відповідно до проведених позивачем розрахунків, які викладені в позовній заяві, станом на 19.12.2019 становить 680 292,42 грн, еквівалент в доларах США станом на день подання позову становить 27 016,16 доларів США, з яких 25 445,61 доларів США - тіло кредиту, а 1 614,55 доларів США - штрафна складова, передбачена ст. 625 ЦК України, а саме 3 % річних.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 липня 2021 року відмовлено у задоволенні позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 430 грн. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 вересня 2019 року.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що висновок суду з приводу не зазначення в розписці розміру відсотків, які мали бути сплачені відповідачем позивачу при поверненні другої частини боргу до 15.01.2017 не відповідають дійсним обставинами справи; суду потрібно було виходити з реальної правової природи договору та тлумачити правочин в системному зв`язку з усіма його частинами; безпідставним є висновок суду з приводу відсутності між сторонами будь-яких грошових зобов`язань, які випливають з договору позики від 10.01.2016; суд безпідставно стягнув з позивача витрати на правничу допомогу.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Також просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 9 412,93 грн.

01.09.2021 від ОСОБА_2 надійшло клопотання про стягнення судових витрат, в якому він просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 412,93 грн, понесені ним в суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.01.2016 між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, за яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 150 000 доларів США. Договір позики підтверджувався розпискою від 10.01.2016, за умовами якої відповідач був зобов`язаний повернути ОСОБА_1 половину суми з нарахованими 2,75% щомісяця, а решту суми з нарахованими відсотками повернути до 15.01.2017.

Суд в рішенні вказав на обставини, які були визнанні сторонами, а саме те, що відповідач після укладення договору позики повернув позивачу в загальному розмірі 166 000 доларів США, і повернення боргу відбувалось трьома частинами - 100 000, 50 000 та 16 000 доларів США. Цей висновок суду не заперечувався сторонами і в суді апеляційної інстанції.

Хоча відповідач стверджував, що фактично він позичив у позивача не 150 000, а 100 000, і розписку на отримання 150 000 доларів США він писав під моральним тиском позивача, при важких для нього життєвих обставинах пов`язаних з хворобою, суд першої інстанції, через недоведеність її недійсності (нікчемності), взяв цю розписку за основу - як доказ укладення договору позики на суму 150 000 доларів США. Такий висновок суду відповідач не апелював, і на думку колегії суддів він є правильним.

Встановивши, що першу частину кредиту (75 000 дол. США) відповідач зобов`язаний був повернути до 15.08.2016 року з відсотками за користування кредитом в розмірі 2,75%, а іншу частину кредиту (75 000 дол. США) - до 15.01.2017 року без відсотків (адже розмір таких не вказаний у розписці), суд першої інстанції провів власні розрахунки заборгованості відповідача за договором позики, і прийшов до висновку про відсутність такої заборгованості.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив суть спірних правовідносин, які склались між позивачем та відповідачем, та правильно застосував норми матеріального права, які підлягають до застосування до даних правовідносин.

Зокрема те, що між сторонами існували кредитні зобов`язання, які виникли на підставі договору позики, що підтверджується розпискою, нікчемність якої судом не встановлена, і дійсність якої відповідачем не оспорювалась, а відтак, суд прийшов до висновку про необхідність виконання своїх зобов`язань. Суд, провівши розрахунки заборгованості з врахуванням змісту розписки, які є умовами договору, прийшов до висновку про відсутність такої заборгованості у зв`язку з поверненням позики разом з відсотками в повному об`ємі.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України)

Позивач в апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції помилково зробив висновок, що розпискою не встановлені відсотки за користування другою частиною позики - 75 000 дол. США, яка підлягала поверненню в 2017 році. При цьому, апелянт стверджує, що судом правочин витлумачений несистемно, з вириванням частини цього правочину з загального контексту, і таке тлумачення суперечить логіці правочину, адже логіка правочину полягала в тому, що вся сума грошових коштів позичалась під проценти, а не її частина, і це чітко відслідковується, якщо тлумачити правочин в повному обсязі, а не частинами. Таку позицію, апелянт підсилює постановою ВП ВС від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

Колегія суддів вважає, що ця позиція апелянта є хибною і не може бути застосована до спірних правовідносин.

По-перше, відповідно до ч. 1 ст. 213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). Частина друга цієї статті каже, що на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. Позивач в позові не просив постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

По-друге, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку , що встановлені договором.

А відтак, суд першої інстанції зобов`язаний був при здійсненні розрахунків чітко дотримуватись умов договору позики (розписки), зокрема, в частині розміру відсотків та періоду, за який вони повинні бути нараховані.

По-третє, безпідставним є посилання апелянта на вищезгадану постанову ВП ВС, адже при вирішенні спору у тій справі Верховний Суд в першу чергу робив висновок про можливість стягнення суми позики, процентів за користування чужими коштами, а також 3% річних в іноземній валюті - доларах США із одночасним визначенням гривневого еквіваленту вказаної суми. У тому спорі встановлювались інші обставини у справі, ніж у цій справі, адже, відповідач у тій справі заперечував наявність між ним та позивачем правовідносин, які виникли з договору позики, а стверджував про наявність правовідносин, які виникли із договору про спільну діяльність, і Верховний Суд вказав, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

По-четверте, апелянт, згадуючи постанову ВС від 25.03.2020 року у справі № 756/1381/17-ц, не проектує висновки Верховного Суду про способи тлумачення правочинів на спірний договір позики - розписку у даній справі, зокрема, апелянт не говорить, який із видів тлумачення правочину слід застосувати в спірних правовідносинах (перший, другий, чи третій рівень тлумачення), обмежившись при цьому загальними поняттями, не розкриваючи їх зміст: мета правочину, зміст правочину та усталена практика відносин між сторонами тощо. В цій постанові стверджується, що тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Апелянт в скарзі також наголошує на висновок суду з приводу того, що наявність у розписці від 15.08.2017 року застереження (заяви) позивача про відсутність в нього моральних та матеріальних претензій свідчить про повний розрахунок відповідача з позивачем та про відсутність у відповідача грошових зобов`язань, і вважає такий висновок помилковим, адже не відповідає фактичним обставинам справи.

Ці мотиви скарги апеляційний суд не бере до уваги.

Встановлено, що після укладення договору позики відповідач тричі здійснював повернення коштів різними сумами.

Останнє повернення в розмірі 16 000 доларів США відповідач здійснив 07.11.2017. Те, що це було останнє повернення коштів відповідачем, не заперечувалось сторонами.

Саме в цій останній розписці позивач окремим реченням, з абзацу зазначив, що моральних і матеріальних претензій не має. Апелянт зазначає, що це речення відноситься лише до вказаної суми, купюр, їх якості та поведінки осіб, які передавали кошти, які і попросили це зазначити.

На думку колегії суддів, така позиція апелянта є ніщо іншим, як вигадкою, адже суперечить логіці дій - як раціональній моделі практичних дій людей, в даному випадку учасників спірних правовідносин. Відповідач позичив 150 000 дол. США. Зобов`язався повернути з відсотками за користування коштами. Спочатку повернув 100 000 дол. США, потім 50 000 дол. США і останнє повернення - 16 000 дол. США. Сторонами не заперечувалось, що остання сума поверталась, як проценти. Позивач, отримавши всі відсотки, в останній розписці, окремим абзацом вказав про відсутність матеріальних претензій. На думку колегії суддів, це був кінцевий результат кредитних відносин між позивачем та відповідачем за спірним договором позики.

Обґрунтовуючи свою позицію, апелянт керувався ст. 545 ЦК України, в якій вказується, що якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові, а наявність боргового документу у боржника підтверджує виконання ним свого зобов`язання. Апелянт вказав, що боргова розписка була в нього, що свідчить про невиконання в повному обсязі своїх зобов`язань відповідачем. При цьому апелянт зазначає, що показання свідків, які були при передачі 16 000 дол. США не можуть братись до уваги, адже показаннями свідків не може підтверджуватись те, що гроші були (чи не були) повернуті в повному обсязі кредитору.

І посилання на ст. 545 ЦК України, і позиція щодо показань свідків по кредитних правовідносинах, є вірними, однак, в даному випадку і ця позиція не може бути підставою для скасування рішення суду як незаконного, враховуючи наступне.

Суд першої інстанції, виклавши в рішенні суду показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 взяв їх до уваги лише в частині того факту, що ОСОБА_1 , отримавши частину боргу в розмірі 16 000 дол. США, матеріальних претензій до позичальника не має, і жодним чином суд не використав їх показання для обґрунтування свого висновку про повернення коштів за договором боржником в повному об`ємі.

Дійсно, в статті 545 ЦК України говориться, що документом, що підтверджує виконання зобов`язання боржником, є розписка кредитора про одержання виконання частково або в повному обсязі , однак, в даному випадку, хоча у розписці кредитора ОСОБА_1 прямо не вказано про одержання виконання частково або в повному обсязі, на думку колегії суддів, позивач, отримавши відсотки за договором, вказав, що зобов`язання боржника виконані. Ця розписка була написана при свідках, чого не заперечував позивач.

Що стосується того, що розписка знаходиться в кредитора (позивача), то як встановлено з показань свідків, позивач, після отримання останньої частини боргу, запевнив позичальника, що боргова розписка не з ним, а в Києві, і буде знищена по приїзду. Такі ж показання свідків описані в постанові старшого слідчого Томашпільського відділу поліції про закриття кримінального провадження, досудове розслідування у якому проводилось за заявою ОСОБА_2 про шахрайські дії з боку ОСОБА_1 .

Однак, цього не сталось, ОСОБА_5 не виконав своєї обіцянки, розписку не знищив, і в подальшому, через два роки (20.08.2019 р.), ця розписка стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, що свідчить про недобросовісність кредитора ( добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення).

Інші висновки суду першої інстанції не спростовувались апелянтом.

В апеляційній скарзі апелянт не погоджується також з висновком суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу, зазначаючи, що такі витрати не підлягають стягненню в даному випадку. При цьому апелянт посилається на постанови Верховного Суду щодо обґрунтованості та розумності розміру таких витрат, однак, такі доводи не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Положеннями пункту першого частини третьої статті 133 ЦПК України визначено, що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1, 2 с. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 вказаної статті).

У ч. 4 ст. 137 ЦПК України зазначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Встановлено, що представник ОСОБА_2 - адвокат Головчук В.А., подаючи 16.10.2019 відзив на позовну заяву до суду першої інстанції, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 документально підтвердженні судові витрати (а.с.90-93 т.1).

23.10.2020 від адвоката Головчука В.А. надійшло клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 430 грн.

До клопотання заявником додано ордер серії ВН №063578 від 15.09.2019 та копію договору про надання правової допомоги від 13.09.2019, укладеного між адвокатським бюро Віталія Головчука в особі керуючого - адвоката Головчука В.А. та ОСОБА_2 , відповідно до якого адвокатське бюро зобов`язалося надати правову допомогу клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язався оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (а.с.93, 94 т.2).

Ціна договору; фактичні витрати, у разі їх наявності, та їх види; порядок розрахунків; відповідальність сторін та інші умови визначаються додатковою (ими) угодою (ами), укладеною (ими) між сторонами (п.п.5.1. п.5 договору).

Адвокатське бюро може отримувати від клієнта, на підставі даного договору, без укладення додаткової угоди, аванс. Аванс використовується адвокатом для погашення фактичних витрат, а у разі їх відсутності або залишку авансу, кошти зараховуються в плату гонорару (п.п.5.3. п.5 договору).

У п. 1 додаткової угоди до договору від 13.09.2019 про надання правової допомоги від 15.09.2019 зазначено, що сторони погодили, що гонорар за надання правової допомоги з представництва інтересів клієнта у Тульчинському районному суді Вінницької області по справі №148/1629/19 обчислюється у погодинній оплаті та складає 40 відсотків від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину роботи адвокатського бюро (а.с.95).

Актом виконаних робіт (наданих послуг) від 19.10.2020 та розрахунком витрат на професійну правничу (правову) допомогу від 19.10.2020 визначено вид правничої допомоги та затрачений адвокатом час (всього 26 год. 16 хв.). Загальна вартість наданої правничої (правової) допомоги складає 20 436,71 грн (а.с.98,99 т.1).

ОСОБА_2 сплачено адвокатському бюро за надані послуги 20 430 грн, що підтверджується копіями квитанцій про сплату судового збору на суму 10 000 грн від 16.09.2019 та на суму 10 430 грн від 26.11.2019 (а.с.96, 97 т.1).

Стягуючи витрати на правничу допомогу у заявленому відповідачем розмірі суд першої інстанції виходив з того, що їх розмір документально підтверджений.

Колегія суддів враховує положення ч. 6 ст. 137 ЦПК України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у відповідності до положень ст. 137 ЦПК України ОСОБА_1 не заявляв.

Безпідставними є твердження апелянта з приводу ненадання відповідачем детального опису робіт, оскільки опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги наведений як в акті виконаних робіт (наданих послуг) та розрахунку витрат на професійну правничу допомогу від 19.10.2020.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Стягуючи з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних ним робіт, їх вартість, з чим також погоджується суд апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 , посилаючись в апеляційній скарзі на ряд постанов Верховного Суду, жодним чином не проектує їх на розгляд даної справи, та жодним чином не спростовує розмір витрат на правничу допомогу, які були понесені відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того, представник ОСОБА_2 - адвокат Момот В.М. у відзиві на апеляційну скаргу ставить питання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

До відзиву додано клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 9 412,93 грн. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником відповідача надано: ордер серії АВ №1018391 від 30.08.2021 на представництво інтересів ОСОБА_2 адвокатом Головчуком В.А. у Вінницькому апеляційному суді; копію договору про надання правової допомоги від 13.09.2019; копію додаткової угоди до договору від 13.09.2019 про надання правової допомоги від 27.08.2021; акт №2Б виконаних робіт (наданих послуг) від 31.08.2021; детальний опис робіт (наданих послуг) по надання професійної правничої (правової) допомоги від 31.08.2021; рахунок №1Б/АІ на оплату правової (правничої) допомоги від 31.08.2021; квитанцію від 31.08.2021 про сплату ОСОБА_2 на користь адвокатського бюро Віталія Головчука 9412,93 грн.

Вирішуючи питання про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд, керуючись положеннями частини першої статті 133, частин першої-шостої статті 137, 141 ЦПК України, зважаючи на відсутність зі сторони позивача клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні у матеріалах справи документи, які подані разом з відзивом на апеляційну скаргу, є підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 липня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 9 412 (дев`ять тисяч чотириста дванадцять) гривень 93 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2021 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.Ю. Береговий

О.В. Ковальчук