Постанова

від 23.12.2021 по справі 148/1629/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 148/1629/19

провадження № 61-16678св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Короті Романа Олександровича на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 липня 2021 року у складі судді Ковганича С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 680 292,42 грн, що станом на день подання позову еквівалентно 27 060,16 дол. США.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 10 січня 2016 року між ним і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого він надав позичальнику в борг грошові кошти у розмірі 150 000,00 дол. США з нарахуванням за користування грошовими коштами 2,75 % щомісяця, що підтверджується розпискою. За умовами цього ж договору позичальник зобов`язувався повернути йому половину суми, тобто 75 000,00 дол. США з процентами до 15 серпня 2016 року, а іншу половину - до 15 січня 2017 року. Грошові кошти, які поверталися, спочатку йшли на погашення процентів за користування грошовими коштами, а потім на погашення тіла позики. Відповідач не в повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором позики. Станом на 19 грудня 2019 року розмір заборгованості становить 680 292,42 грн, що еквівалентно 27 016,16 дол. США, з яких: 25 445,61 дол. США - тіло позики, 1 614,55 дол. США - 3 % річних.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Тульчинський районний суд Вінницької області рішенням від 20 липня 2021 року в задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 430,00 грн. Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 03 вересня 2019 року.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки починаючи з 16 серпня 2017 року між позивачем та відповідачем відсутні будь-які грошові зобов`язання, які випливають саме із договору позики від 10 січня 2016 року, а тому немає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача будь-яких виплат за борговою розпискою.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Вінницький апеляційний суд постановою від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 липня 2021 року залишив без змін. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 9 412,93 грн.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що після укладення договору позики відповідач тричі здійснював повернення коштів різними сумами. Останнє повернення в розмірі 16 000,00 дол. США відповідач здійснив 07 листопада 2017 року. Те, що це було останнє повернення коштів, не заперечувалось сторонами. Позивач, отримавши всі проценти окремим абзацом в останній розписці вказав про відсутність майнових претензій. На думку суду, це був кінцевий результат зобов`язальних відносин між позивачем та відповідачем за спірним договором позики.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коротя Р. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 липня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказував, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 526, 629, 1049 ЦК України у взаємозв`язку зі статтями 536, 1048, частини п`ятої статті 626, частини першої статі 628 ЦК України щодостягнення грошових коштів за договором позики, який оформлений розпискою, в якій на початку погоджений розмір процентів за користування коштами та який стосується всієї позики, а не лише її частини; відсутній висновок Верховного Суду про застосування статей 526, 629, 1049 ЦК України у взаємозв`язку зі статтями 545, 598, 599, 610 ЦК України щодо стягнення грошових коштів за договором позики, виконання якого позичальником не підтверджено відповідно до законодавства, а навпаки спростовується, позикове зобов`язання не припинено, а тому має місце його прострочення.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів про недоведеність позовних вимог, оскільки в розписці зазначено, що в борг була взята сума грошових коштів в розмірі 150 000,00 дол. США, і одна половина цієї суми мала бути повернена до 15 серпня 2016 року, з нарахуванням 2,75 % на місяць, а інша частина суми з нарахуванням процентів - до 15 січня 2017 року. Зміст розписки полягав у тому, що на першу суму позики були визначені строк та плата за користування і на другу суму позики так само були визначені строк та плата за користування. Також суди не звернули уваги на те, що позивач не повернув відповідачу оригінал розписки, що свідчить про невиконання зобов`язання в повному обсязі чи його припинення.

У грудні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Головчук В. А. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. Суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 суму позики, сплачені проценти за користування позикою та 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов`язання в повному обсязі. Посилання у касаційній скарзі на необхідність нарахування 2,75 % на місяць за другою частиною позики (75 000,00 дол. США) зі строком повернення до 15 січня 2017 року не відповідає абзацу першому частини першої статті 1048 ЦК України. Згідно з розпискою від 10 січня 2016 року розмір процентів за другою частиною позики не був визначений сторонами при її складені, як і не був узгоджений сторонами в подальшому. Таким чином, отримання позики в іноземній валюті без обумовлення сторонами умови складової частини грошового зобов`язання як розмір процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів та рівня облікової ставки Національного банку України в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій та третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника. У зв`язку з отриманням позики в іноземній валюті та невстановленням розміру процентів за другою частиною позики немає підстав для застосування частини першої статті 1048 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 листопада 2021 року справа № 148/1629/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини

Суди попередніх інстанцій встановили, що 10 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 150 000,00 дол. США та зобов`язався повернути ОСОБА_1 половину суми з нарахованими 2,75 % щомісяця, а іншу частину суми з нарахованими процентами повернути до 15 січня 2017 року.

Під час розгляду справи сторони не заперечували, що ОСОБА_2 після укладення договору позики повернув ОСОБА_1 суму в загальному розмірі 166 000,00 дол. США, і повернення боргу відбувалось трьома частинами - 100 000,00, 50 000,00 та 16 000,00 дол. США.

Останнє повернення боргу в розмірі 16 000,00 дол. США ОСОБА_2 здійснив 07 листопада 2017 року. Те, що це було останнє повернення коштів, сторони не заперечували. Саме в цій останній розписці позивач окремим реченням зазначив, що моральних і майнових претензій не має.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факт передання грошової суми позичальнику.

За суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Установивши, що факт укладення договору позики та отримання ОСОБА_2 в борг від ОСОБА_1 150 000,00 дол. США підтверджується розпискою від 10 січня 2016 року, яку відповідач не оспорював, суди дійшли правильного висновку про виникнення між сторонами позикових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому суди встановили, що ОСОБА_2 після укладення договору позики повернув ОСОБА_1 суму в загальному розмірі 166 000,00 дол. США, і повернення боргу відбувалось трьома частинами - 100 000,00, 50 000,00 та 16 000,00 дол. США.

Встановивши, що першу частину позики (75 000,00 дол. США) відповідач був зобов`язаний повернути до 15 серпня 2016 року з процентами за користування кредитом в розмірі 2,75 %, а іншу частину (75 000,00 дол. США) - до 15 січня 2017 року без процентів (адже їх розмір не вказаний у розписці), суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився і апеляційний суд, зробивши власні розрахунки заборгованості відповідача за договором позики, дійшов правильного висновку про відсутність заборгованості за договором позики.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами того, що оскільки в розписці зазначено, що в борг була взята сума грошових коштів у розмірі 150 000,00 дол. США, і половина цієї суми мала бути повернена до 15 серпня 2016 року з нарахуванням 2,75 % на місяць, тому й інша частина суми з нарахуванням процентів мала бути повернена до 15 січня 2017 року, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Укладеним між сторонами договором позики не встановлений розмір і порядок одержання процентів за користування позичальником грошовими коштами.

Облікова ставка встановлюється Національним банком України виключно для національної валюти. Національний банк України не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав. Тому право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України на підставі частини першої статті 1048 ЦК України може бути реалізоване, якщо позика надана у гривні.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

У разі отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у договорі такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Такі висновки щодо застосування статті 1048 ЦК України зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на установлені у справі обставини отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у договорі такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики висновки судів про відсутність підстав для стягнення суми цих процентів з відповідача за другою частиною позики, яка мала бути повернена до 15 січня 2017 року, відповідають нормам матеріального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували, що позивач не повернув відповідачу оригінал розписки, не заслуговують на увагу, оскільки, спростовуючи ці доводи, апеляційний суд правильно виходив з того, що позивач, отримавши проценти за договором написав розписку від 07 листопада 2017 року, у якій зазначив, що зобов`язання боржника виконані. Ця розписка була написана при свідках, чого не заперечував позивач. Той факт, що розписка знаходиться у кредитора (позивача), і він після отримання останньої частини боргу її не знищив, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, свідчить про недобросовісність кредитора, який через два роки після отримання суми боргу за позикою звернувся до суду з цим позовом.

Аргументи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.

У зв`язку з цим доводи скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 липня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 430,00 грн та постанови Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, понесену в суді апеляційної інстанції, в розмірі 9 412,93 грн було зупинено ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2021 року, у зв`язку із залишенням цих судових рішень без змін, їх виконання у зазначеній частині необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Короті Романа Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 липня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 липня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 430,00 грн та постанови Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, понесену в суді апеляційної інстанції, в розмірі 9 412,93 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов