Постанова

від 29.09.2021 по справі 910/17079/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/17079/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "ВТБ Банк" від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "ВТБ Банк" Стрюкова І.О.

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2021 року (головуючий - Скрипка І.М., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) і рішення Господарського суду міста Києва від 30 вересня 2020 року (суддя Андреїшина І.О.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "ВТБ Банк" від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "ВТБ Банк" Стрюкова І.О.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Річковий шлях"</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної служби морського та річкового транспорту України

про визнання договору розірваним, скасування реєстрації права власності на судно, скасування свідоцтва про право власності на судно.

(у судовому засіданні взяв участь представник Відповідача - Підлісний В.О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Суть спору

1. Учасниками цього спору є Акціонерне товариство "ВТБ Банк" від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "ВТБ Банк" Стрюкова І.О. (далі "Позивач" , Банк), Товариство з обмеженою відповідальністю "Річковий шлях"</a> (далі "Відповідач", ТОВ "Річковий шлях", Товариство), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі "Третя особа 1" , ФГВФО) та Державна служба морського та річкового транспорту України (далі "Третя особа 2" , Служба).

2. 02.05.2018 Позивач (як продавець) та Відповідач (як покупець) уклали договір купівлі-продажу судна "Готель Баккара". У цьому договорі сторони погодили, що судно продається за 28 000 000 грн, при цьому 9 240 000 грн мають бути сплачені покупцем в день укладення договору, решта вартості судна у розмірі 18 760 000 грн в строк до 26.06.2018. В договорі сторони також визначили, що право власності на судно виникає у покупця після отримання продавцем оплати ціни судна в повному обсязі та підписання сторонами акту приймання-передачі судна, але в будь-якому випадку не раніше 11.06.2018.

3. На виконання своїх зобов`язань за укладеним договором, Відповідач сплатив на користь Позивача лише 9 240 000 грн, втім сума у розмірі 18 760 000 грн. досі не сплачена.

4. Незважаючи на те, що повної оплати судна Відповідачем так і не проведено, акт приймання-передачі сторонами не підписано, 17.07.2019 Товариство все ж зареєструвало за собою право власності на судно, внаслідок чого отримало від Служби свідоцтво про право власності на судно та свідоцтво про право плавання під Державним прапором України.

5. Вважаючи, що вказані дії Відповідача є неправомірними та такими, що істотно порушують умови, укладеного договору купівлі-продажу, Банк звернувся до господарського суду з позовом у якому просив визнати вказаний договір розірваним з дати його укладення, скасувати реєстрацію права власності Відповідача на судно, а також скасувати видані Товариству свідоцтва.

6. Суди попередніх інстанцій у задоволенні позову відмовили і мотивували свою позицію тим, що обраний Позивачем спосіб захисту у вигляді вимоги "про визнання договору розірваним з дати укладення" є неналежним і крім цього, Банком не дотримано досудової процедури розірвання договору, передбаченої статтею 188 Господарського кодексу України. Що ж до вимог про скасування реєстрації та свідоцтв суди вказали, що такі вимоги також задоволенню не підлягають, адже Позивачем, з урахуванням умови укладеного договору купівлі-продажу про неможливість набуття покупцем права власності до 11.06.2018, не доведено неможливості такого набуття після означеної дати.

7. Стверджуючи про те, що наведені висновки судами зроблено з неправильним застосуванням та порушенням правових норм, Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яку колегія суддів Касаційного господарського суду вважає частково обґрунтованою. Суд погоджується з тим, що обраний Позивачем спосіб захисту у вигляді вимоги "про визнання договору розірваним з дати укладення" дійсно є неналежним, однак усі інші висновки суді вважає помилковими.

8. Відповідні мотиви далі.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. 02.05.2018 між Банком (продавець) та Товариством (покупець) було укладено договір купівлі-продажу судна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., зареєстрований в реєстрі за № 286 (далі Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність судно, назва "Готель Баккара", в подальшому іменоване "судно", і сплачує за нього грошову суму, вказану в пункті 2.2. цього договору.

Згідно з пунктом 1.2. Договору відчужене судно належить продавцю на праві приватної власності. Документ, що підтверджує набуття продавцем права власності на судно є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між продавцем та Публічним акціонерним товариством "Банк Форум", посвідчений Ковальчуком С.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 26.12.2016 за реєстровим № 13134.

Згідно вказаного в цьому пункті 1.2. Договору документа, що підтверджує набуття продавцем права власності на судно, судно має наступні характеристики: назва "Готель Баккара": регістровий номер 2-305849; тип та призначення судна: стоянкове, плавготель, порт прописки: Київ; дата побудови: 2007 рік, згідно Класифікаційного свідоцтва № 101-1-127-13, яке видане Регістром судноплавства України 12.03.2013 та дійсне до 12.03.2021.

Відповідно до пункту 2.2. Договору продаж судна за домовленістю сторін вчиняється за ціною в сумі 28 000 000 грн, ПДВ відповідно до ст. 189.15, 197.12 ПКУ.

Згідно з пунктом 2.4. Договору ціна судна, встановлена в пункті 2.2. цього договору, не підлягає зміні та сплачується покупцем у наступному порядку:

в день укладання цього договору покупець сплачує продавцю 9 240 000 грн (пункт 2.4.1 Договору);

в строк до 26.06.2018 покупець сплачує 18 760 000 грн (пункт 2.4.2. Договору).

Право власності на судно виникає у покупця після отримання продавцем оплати ціни судна, встановленої в пункті 2.2. цього договору, в повному обсязі та підписання сторонами акту приймання-передачі судна, але в будь-якому випадку не раніше 11.06.2018 (пункт 2.5. Договору).

Відповідно до пункту 7.2. Договору цей договір, відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України набирає чинності з моменту його укладання. Цей договір є укладеним з моменту нотаріального посвідчення, що відповідає вимогам статті 640 Цивільного кодексу України.

10. На виконання своїх зобов`язань за укладеним Договором, Товариство сплатило на користь Банку лише 9 240 000 грн, втім сума у розмірі 18 760 000 грн покупцем досі не сплачена. Вказане Відповідач не заперечує.

11. Незважаючи на те, що повної оплати судна Відповідачем так і не проведено, акт приймання-передачі сторонами не підписано, 17.07.2019 Товариство все ж зареєструвало за собою право власності на судно, внаслідок чого отримало від Служби свідоцтво про право власності на судно серії АВ № 001415 та свідоцтво про право плавання під державним прапором України серії СВ № 001915.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

12. В грудні 2019 року Банк звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства у якому просив:

- визнати Договір розірваним з дати його укладення;

- скасувати реєстрацію права власності на судно "Готель Баккара" (з відповідними характеристиками);

- скасувати свідоцтво про право власності на судно від 17.07.2019 серії АВ № 001415 та свідоцтво про право плавання під Державним прапором України від 17.07.2019 серії СВ № 001915 .

13. В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на те, що Відповідачем, в порушення взятих на себе зобов`язань, виконано лише умови пункту 2.4.1 Договору та сплачено на користь Банку 9 240 000, 00 грн, однак пункт 2.4.2 Договору щодо сплати 18 760 000 грн до 26.06.2018 Товариством так і не виконано, що, на думку Позивача, є істотним порушенням умов Договору, яке позбавило його права отримати всі кошти від реалізації майна. Вважає, що наслідком розірвання Договору є скасування проведеної за Відповідачем реєстрації права власності на судно, а також скасування свідоцтва про право власності на судно та свідоцтва про право плавання під державним прапором України, оскільки відповідні документи підтверджують право власності Відповідача на судно, яке до нього насправді не перейшло.

Короткий зміст і мотиви рішень судів попередніх інстанцій

14. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021, у задоволенні позову відмовлено.

15. Приймаючи вказані рішення суди мотивували їх таким чином:

- обраний Позивачем спосіб захисту права, а саме визнання правочину розірваним не відповідає матеріально-правовим способам захисту прав, що визначені приписами чинного законодавства, у зв`язку із чим вимоги про визнання розірваним Договору з дати його укладення є необґрунтованими;

- крім цього, для розірвання Договору за рішенням суду Позивачеві належало виконати вимоги статті 188 Господарського кодексу України, тобто вчинити дії з досудового врегулювання спору, однак Банк доказів вчинення таких дій не надав;

- Позивач отримав частину коштів за Договором (9 240 000, 00 грн), отримані кошти Відповідачу не повертав, з позовом про стягнення решти суми заборгованості до суду не звертався;

- з огляду на викладене, доводи Банку про розірвання Договору з дати укладення через істотне порушення його умов, не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому не можуть бути задоволені;

- відповідно до пункту 7.7 Договору цей договір є підставою для реєстрації судна на ім`я покупця; з урахуванням узгодженої між сторонами в пункті 2.5 Договору дати, до якої Відповідачем не може бути оформлено право власності на судно (не раніше 11.06.2018), Позивачем не доведено неможливість здійснення Товариством реєстрації права власності на судно після її настання, а саме 17.07.2019;

- таким чином, у зв`язку з тим, що вимога Позивача про визнання розірваним Договору з дати його укладення не підлягає задоволенню, у задоволенні інших похідних позовних вимог про скасування реєстрації права власності на судно, скасування свідоцтва про право власності на судно та свідоцтва про право плавання під Державним прапором України також слід відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. Не погодившись із судовими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги (узагальнено)

17. У касаційній скарзі Банк стверджує, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 525, 598, 651, 655, 666, 670, 672, 678, 684, 691, 692 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, статей 28, 35 Кодексу торговельного мореплавства України, пункту 13 розділу ІІ Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України) та порушенням норм процесуального права (статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України). Крім цього зазначає, що здійснене судами застосування вказаних приписів Цивільного кодексу України суперечить висновкам Верховного Суду (Верховного Суду України) щодо їх правильного застосування, які викладено у постановах від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, від 06.06.2012 у справі № 6-46цс12, від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, від 10.04.2020 у справі № 361/6517/17 та від 30.09.2020 у справі № 661/3827/17. Акцентує також на тому, що правова позиція Верховного Суду із постанови від 13.02.2018 у справі № 916/849/17 врахована судами помилково.

18. Обґрунтовуючи вказане Банк зазначає, що судами безпідставно не враховано того, що факт невиконання Відповідачем в повному обсязі своїх зобов`язань з оплати судна за Договором по своїй правовій природі носить характер істотного порушення умов цього договору. Таке порушення спричинило значну шкоду продавцеві, яка виражається у неотриманні коштів у розмірі 18 760 000 грн. Укладаючи Договір Банк розраховував на отримання грошових коштів саме у розмірі 28 000 000 грн і не мав наміру передавати судно у власність покупця за іншою ціною. За даних обставин, Банк позбавився як майна так і коштів за таке майно, що в силу приписів статті 651 Цивільного кодексу України дає підстави для розірвання Договору. Вказана позиція поділяється Верховним Судом і підтвердженням цьому є позиції касаційного суду у вищенаведених постановах.

19. Відмовляючи в задоволенні позову суди помилково використали правовий висновок Верховного Суду із постанови від 13.02.2018 у справі № 916/849/17 у якій касаційний суд вказував, що аналогічний обраному Позивачем у даній справі спосіб захисту є неналежним, адже у справі № 916/849/17 розглядалися вимоги про визнання договору припиненим, тоді як у цій справі вимоги ставляться про розірвання договору у звязку з істотним порушенням його умов.

20. В пункті 2.5. Договору сторонами чітко погоджено, що право власності на судно виникає у покупця лише після повної оплати за нього та підписання сторонами відповідного акта прийому-передачі. Однак жодна з наведених умов не настала, а тому і підстав для реєстрації за Відповідачем права власності на судно не було. Водночас суди неправильно трактували вказану умову Договору і дійшли помилкових висновків про те, що таку реєстрацію може бути проведено і без повної оплати за Договором.

21. Разом з цим, судами також безпідставно не враховано, що відповідно до Порядку ведення Державного суднового реєстру України та Суднової книги України до заяви судновласника про реєстрацію права власності на судно додається копія документа, що підтверджує таке право. Відповідачем не було і не могло бути подано документа, що підтверджує його право власності, адже в контексті умов Договору таким документом міг бути тільки підписаний акт-прийому передачі судна, який сторонами не складався, а отже проведена реєстрація та видані на її підставі свідоцтва є незаконними.

Доводи відзиву на касаційну скаргу (узагальнено)

22. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів, які наводить Банк. Із судовими рішення та їх мотивацією погоджується, а тому просить у задоволенні скарги відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

23. Частинами 1 і 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

24. Як вже неодноразово зазначалося, Банком у цьому спорі заявлено до Відповідача вимогу про визнання Договору розірваним з дати його укладення. Суди попередніх інстанцій цю вимогу відхилили з мотивуванням про те, що вона не відповідає матеріально-правовим способам захисту прав. Верховний Суд таку позицію судів поділяє, а доводи скаржника у цій частині вважає необґрунтованими з огляду на таке.

25. Відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

26. У господарському судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

27. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

28. Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

29. При цьому, право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів.

30. Способи захисту цивільних прав та інтересів, за загальним правилом, визначені частиною 2 статті 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України), хоча суд може захистити цивільне право або інтерес й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

31. Так, відповідно до частин 1, 2 статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

32. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

33. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

34. Разом з цим, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

35. Так, аналіз приписів статей 16 ЦК України та 20 ГК України дає підстави стверджувати про те, що ними не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору розірваним (припиненим), позаяк реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання відповідного договору.

36. Оскільки Банком у цьому спорі обрано такий спосіб захисту порушеного права, яким по суті встановлюється юридичний факт розірвання договору в минулому, то висновок судів про його неналежність та неефективність є цілком раціональним та правильним.

37. Доводи касаційної скарги у цій частині колегія суддів Касаційного господарського суду вважає безпідставними, адже у жодній із справ на які посилається Банк, і які розглядалися Верховним Судом та Верховним Судом України, позивачі не ставили питання про визнання договору розірваним з певної дати. Суди у тих справах розглядали вимоги про розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України, водночас Банк у даній справі таких позовних вимог не заявляв.

38. В силу імперативних приписів частини 3 статті 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

39. Оскільки предметом позову Банку у даній справі є конкретно сформульована вимога "про визнання Договору розірваним з дати його укладення", то усі доводи скаржника, якими він намагається завуалювати її як вимогу про розірвання Договору, Верховний Суд відхиляє. В цій частині не приймаються й аргументи скаржника про те, що суди не мали права враховувати правовий висновок Верховного Суду із постанови від 13.02.2018 у справі № 916/849/17, оскільки предметом позову у ній були вимоги про визнання договору розірваним (припиненим) аналогічно як і у цьому спорі.

40. Водночас, колегія суддів Касаційного господарського суду відмічає, що встановивши у цій частині неналежність обраного Позивачем способу захисту, суди попередніх інстанцій все ж вдалися до оцінки доводів Банку про можливість розірвання Договору з підстав істотності порушення Відповідачем його умов.

41. Верховний Суд констатує, що вказані дії судів в розумінні положень чинного ГПК України вважаються виходом за межі позовних вимог, оскільки попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

42. Більше того, колегія суддів не може не відмітити й неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 188 ГК України та ігнорування ними правових висновків Верховного Суду щодо правильного застосування вказаної норми (постанови від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).

43. Так, статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни або розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини 2 - 4 статті 188 цього Кодексу).

44. З викладеного вбачається, що частинами 2 та 3 статті 188 ГК України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною ж 4 цієї статті визначено, що заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.

45. Однак наведена норма є матеріально-правовою, а не процесуальною. Отже, передбачена нею процедура не відноситься до випадків обов`язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини 3 статті 124 Конституції України.

46. Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині 2 статті 651 ЦК України.

47. Здійснене судами попередніх інстанцій застосування вказаної норми прямо суперечить наведеному і обмежує заявників у праві на звернення до суду, а тому хоча вказаний недолік і не вплинув би на прийняті у цій частині рішення, Верховний Суд все одно не може його проігнорувати.

48. Як вже вказувалося, Банк звернувся до суду у даній справі не лише з вимогою про визнання договору розірваним, а і з вимогами про скасування реєстрації права власності Відповідача на спірне судно, а також скасування відповідних свідоцтв, які видані останньому Службою.

49. Суди у задоволенні цих вимог також відмовили і вказали, що відповідно до пункту 7.7 Договору цей договір є підставою для реєстрації судна на ім`я покупця, а з урахуванням узгодженої між сторонами в пункті 2.5 Договору дати, до якої Відповідачем не може бути оформлено право власності на судно (не раніше 11.06.2018), Позивачем не доведено неможливість здійснення Товариством реєстрації права власності на судно після її настання, а саме 17.07.2019.

50. Верховний Суд повністю не погоджується із наведеними висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх неправомірними та такими, що зроблені з неправильним застосуванням та порушенням правових норм.

51. Так, згідно з частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно статті 174 ГК України, є господарський договір.

52. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 525, частина 1 статті 526 ЦК України).

53. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).

54. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

55. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

56. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

57. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина 1 статті 628, стаття 629 ЦК України).

58. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (частина 1 статті 632 ЦК України).

59. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (стаття 655, частина 1 статті 656 ЦК України).

60. Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина 1 статті 691 ЦК України).

61. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (частини 1-2 статті 692 ЦК України).

62. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України).

63. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 334 ЦК України).

64. За обставинами цієї справи сторони уклали Договір купівлі-продажу судна "Готель Баккара". Узгодили, що сума, за яку продається судно, становить 28 000 000 грн. Домовились також, що в день укладання Договору Товариство сплачує Банку 9 240 000 грн, а потім ще 18 760 000 грн в строк до 26.06.2018.

65. В той же час Товариство провело на користь Банку лише перший платіж у сумі 9 240 000 грн, іншу ж частину вартості судна так і не сплатило.

66. Суди установили, що у пункті 2.5. Договору сторони чітко передбачили, що право власності на судно виникає у покупця після отримання продавцем оплати ціни судна, встановленої в пункті 2.2. цього договору, в повному обсязі та підписання сторонами акту приймання-передачі судна, але в будь-якому випадку не раніше 11.06.2018.

67. Тобто, за умовами укладеного Договору Товариство могло стати власником судна виключно після повної оплати його вартості та підписання з Банком відповідно акта прийому-передачі. Застереження в Договорі про те, що таке право виникає не раніше 11.06.2018 жодним чином не нівелює обов`язку виконання Відповідачем вказаних умов і не свідчить про те, що право власності автоматично перейде до нього після вказаної дати.

68. Право власності - це правовий зв`язок між майном та суб`єктом цього права. За відсутності цього зв`язку (який встановлюється на підставі правовстановлюючих документів) відсутні підстави стверджувати про наявність права суб`єкта на певний об`єкт.

69. Враховуючи, що повну оплату вартості судна Відповідач так і не здійснив, акт прийому-передачі судна сторонами не складено, то в силу вказаних вище приписів ЦК України та умов укладеного Договору, відсутні підстави стверджувати про те, що у спірних правовідносинах відбувся перехід права власності на товар від його продавця до покупця.

70. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що умови Договору не ставлять можливість реєстрації за Відповідачем права власності на судно в залежність від здійснення останнім повної оплати його вартості є абсолютно необґрунтованими, оскільки реєстрація права власності лише підтверджує факт його виникнення (наявності на момент здійснення державної реєстрації), а оскільки право власності на судно могло перейти до Відповідача тільки після повної оплати вартості судна, то і реєстрацію такого права на законних підставах раніше провести неможливо.

71. Ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачення факту державної реєстрації як підстави його виникнення є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку.

72. У даному випадку невиконання Відповідачем свого обов`язку з оплати повної вартості товару має наслідком не настання юридичної події - переходу права власності, яка є необхідною для проведення державної реєстрації прав. Таким чином висновки судів про те, що Товариство зареєструвавши за собою право власності одночасно і набуло таке право є безпідставними.

73. За викладеного помилковим є також твердження судів про те, що скасування державної реєстрації не відновить право власності Банку на продане судно, оскільки в силу наведеного Банк такого права і не втрачав. Він був і залишається власником спірного судна, оскільки повного та належного виконання Відповідачем своїх зобов`язань за Договором не відбулось, що визнається і самим Відповідачем.

74. В цій частині Верховний Суд не може не відмітити також необґрунтованість пояснень Відповідача про те, що повна оплата судна ним не проведена у звязку із тим, що в Банку розпочато процедуру ліквідації, оскільки проведення такої процедури не звільняє контрагентів Банку від виконання своїх обов`язків перед ним.

75. Відповідно до частини 2 статті 20 Кодексу торговельного мореплавства України власником судна є суб`єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.

76. Реєстрація судна в Україні полягає у внесенні відомостей про нього до Державного суднового реєстру України, що ведеться за формою згідно з додатком 1, або Суднової книги України, що ведеться за формою згідно з додатком 2, та отримання цим судном свідоцтва про право плавання під Державним прапором України (пункт 6 Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України).

77. Реєстрація здійснюється на підставі погодженої в Морській адміністрації, а для риболовних суден - Держрибагентстві та Морській адміністрації письмової заяви судновласника, зразок якої затверджується Мінінфраструктури, що подається до органу державної реєстрації (пункт 13 Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України). До вказаної заяви додається, зокрема, копія документа, що підтверджує право власності на судно.

78. Відповідач не заперечує, що в якості документа, який підтверджує його право власності на судно ним було використано Договір, проте, з урахуванням висновків Верховного Суду у цій справі, даний Договір не є тим документом, що підтверджує право власності Товариства на спірне судно, а тому раціонально вважати, що реєстрацію судна "Готель Баккара" 17.07.2019 було проведено неправомірно, що є підставою для її скасування.

79. Верховний Суд у цій частині вважає доцільним акцентувати також на тому, що за правилами цивільного обороту будь-яка реєстрація речі має відбуватись на певній правовій підставі, тобто, або реєстрація проводиться власником безпосередньо на підставі правовстановлювального документу, або особою, яка набула права власності на підставі відповідного правочину, або третьою особою, яка може діяти в інтересах власника на підставі відповідної довіреності, яка дає повноваження здійснювати реєстрацію. За обставинами даного спору, Банк не уповноважував Відповідача здійснювати будь-які реєстраційні дії від свого імені, право власності до Відповідача не перейшло, отже, і реєстраційні дії не можуть вважатись такими, що здійснені на відповідній правовій підставі.

80. Оскільки, після проведення 17.07.2019 неправомірної реєстрації судна орган реєстрації видав Відповідачеві свідоцтво на право плавання під Державним прапором України та свідоцтво про право власності на судно, то ці свідоцтва також мають бути скасовані, як такі, що не підтверджують зареєстрованих прав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

81. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини 1 статті 308 ГПК України). Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина 1 статті 311 ГПК України).

82. Враховуючи наведені положення закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила, що подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а прийняті у справі рішення і постанова частковому скасуванню, як такі, що прийняті з неправильним застосуванням правових норм.

83. Враховуючи, що обставини цієї справи повно встановлені, Верховний Суд не вбачає підстав для нового розгляду, а тому вважає можливим прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Банку про скасування права власності на судно та скасування відповідних свідоцтв задовольнити.

84. У зв`язку з викладеним, в порядку статті 129 ГПК України, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 17 289 грн (3 842 грн за подання позовної заяви, 5 763 грн за подання апеляційної скарги, 7 684 грн за подання касаційної скарги).

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "ВТБ Банк" від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "ВТБ Банк" Стрюкова І.О. задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2021 року і рішення Господарського суду міста Києва від 30 вересня 2020 року у справі № 910/17079/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування реєстрації права власності на судно та скасування свідоцтв про право власності і про право плавання під Державним прапором України скасувати.

3. Прийняти у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства "ВТБ Банк" від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "ВТБ Банк" Стрюкова І.О. задовольнити.

3.1. Скасувати реєстрацію права власності на судно, що має наступні характеристики: назва "Готель Баккара"; регістровий номер: 2-305849; тип та призначення судна: стоянкове, плав готель, порт приписки: Київ, дата побудови: 2007 рік, згідно класифікаційного свідоцтва № 101-1-127-13, яке видане Регістром судноплавства України 12.03.2013 року та дійсне до 12.03.2021 року.

3.2. Скасувати свідоцтво про право власності на судно від 17.07.2019 року серії АВ № 001415 та свідоцтво про право плавання під Державним прапором України від 17.07.2019 серії СВ № 001915.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Річковий шлях"</a> (01004, м. Київ, вул. Льва Толстого, буд. 11/61, прим. 67, код ЄДРПОУ 41947119) на користь Акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, б-р. Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26, код ЄДРПОУ 14359319) 3 842 грн за подання позовної заяви, 5 763 грн за подання апеляційної скарги та 7 684 грн за подання касаційної скарги у справі № 910/17079/19.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.