Рішення

від 30.09.2020 по справі 910/17079/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2020Справа № 910/17079/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Акціонерного товариства ВТБ БАНК в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. (01024, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вулиця Пушкінська, буд. 8/26, код ЄДРПОУ 14359319)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Річковий Шлях (01004, м. Київ, вулиця Льва Толстого, буд. 11/61, приміщення 67, код ЄДРПОУ 41947119)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Державна служба морського та річкового транспорту України (03110, м. Київ, вул. Преображенська, 25, код ЄДРПОУ 41886120)

про визнання розірваним договору, скасування реєстрації права власності на судно, скасування свідоцтва про право на власність

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Коворотний М.А., адвокат

від відповідача: Кучерявий Д.В., адвокат

від третьої особи на стороні позивача: не з`явився

від третьої особи на стороні відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство ВТБ БАНК в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Річковий Шлях про визнання розірваним договору купівлі-продажу судна від 02.05.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., зареєстрованого в реєстрі за № 286 з дати його укладення; скасування реєстрації права власності на судно, що має наступні характеристики: назва ГОТЕЛЬ БАККАРА ; регістровий номер: 2-305849; тип та призначення судна: стоянкове, плав готель, порт приписки: Київ, дата побудови: 2007 рік, згідно класифікаційного свідоцтва № 101-1-127-13, яке видане Регістром судноплавства України 12.03.2013 та дійсне до 12.03.2021 року; та скасування свідоцтва про право власності на судно від 17.07.2019 року серії СВ № 001915.

Одночасно з позовом було подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить накласти арешт на судно, яке має наступні характеристики: назва ГОТЕЛЬ БАККАРА , регістровий номер 2-305849, тип призначення судна: стоянкове, плав готель, порт прописки: місто Київ, дата побудови: 2007 рік, згідно класифікаційного свідоцтва № 101-1-127-13, яке видане регістром судноплавства України від 12.03.203 та дійсне до 12.03.2021 року, та заборонити Державній службі морського та річкового транспорту України здійснювати, змінювати, додавати та/або вилучати будь-які записи у Державному судновому реєстрі України щодо зазначеного судна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2019 у задоволенні заяви Акціонерного товариства ВТБ БАНК в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. про забезпечення позову відмовлено.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.12.2019 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

19.12.2019 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.01.2020.

28.12.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано заяву про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки статтею 35 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб визначено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд.

У судовому засіданні 15.01.2020 представник відповідача повідомив, що має намір ознайомитися з матеріалами справи, у зв`язку з чим оголошено перерву до 22.01.2020.

Через відділ діловодства суду 21.02.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що для розірвання договору за рішенням суду слід виконати спочатку вимоги ст. 188 Господарського кодексу України, тобто позивач звернувся з даним позовом до суду передчасно. Також, відповідач зазначає що вимога позивача про скасування реєстрації та скасування свідоцтва не підлягає задоволенню з огляду на те, що договір купівлі-продажу судна не містить положень, що здійснити таку реєстрацію відповідач може лише після повної оплати за договором.

У судовому засіданні 22.01.2020 представник позивача підтримав заяву про залучення до участі у справі третьої особи.

Представником відповідача заперечень щодо даного клопотання не наведено.

Розглянувши заяву позивача про залучення третьої особи, в якій позивач просив залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, суд дійшов висновку про обгрунтованість та наявність підстав для задоволення поданого клопотання в порядку ст. 50 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та відкладено підготовче засідання на 05.02.2020.

Через відділ діловодства суду 29.01.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, а також 31.01.2020 від третьої особи надійшли письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 05.02.2020 оголошено перерву на 19.02.2020, у зв`язку із заявленим представником відповідача клопотанням про відкладення судового засідання, для надання можливості підготувати заперечення на письмові пояснення третьої особи.

Через відділ діловодства суду 18.02.2020 від третьої особи надійшло клопотання щодо проведення судового засідання без участі представника.

У судовому засіданні представник позивача проти задоволення даного клопотання заперечень не навів, представник відповідача поставив вирішення даного клопотання на розсуд суду.

За результатами розгляду клопотання третьої особи щодо проведення судового засідання без участі представника, суд на місці ухвалив задовольнити вказане клопотання, відомість про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

У підготовчому судовому засіданні 19.02.2020 присутніми представниками учасників судового процесу надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.03.2020.

У судовому засіданні 11.03.2020 оголошено перерву на 18.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 судове засідання призначено на 08.04.2020.

Ухвалою господарського суду від 30.03.2020 призначено судове засідання у даній справі на 05.05.2020.

Листом від 27.04.2020 повідомлено сторонам, що судове засідання у справі, призначене на період дії карантину, тому запропоновано, у зв`язку з протиепідемічними заходами розгляд справи здійснювати за поданими письмовими документами без явки і участі представників (за їх відсутності) сторін в засіданнях; запропоновано сторонам у справі направити клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211. Зокрема, на виконання доручення Президента України та рішення Державної комісії з питань ТЕБ і НС Кабінет Міністрів України прийняв рішення щодо обмеження пасажирських перевезень на території України для запобігання поширенню коронавірусної інфекції.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, та на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13 березня 2020 року № 11/0/2-20 Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19 , судові засідання Господарського суду міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., призначені на 05.05.2020, знято з розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 призначено судове засідання у даній справі на 01.06.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 розгляд справи призначено на 01.06.2020.

Через відділ діловодства суду 04.05.2020 та 01.06.2020 від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні 01.06.2020 заперечили проти відкладення розгляду справи.

Представник відповідача участь свого представника у засідання суду 01.06.2020 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

При цьому, за змістом п. 4. Розділу Х "Прикінцеві положення" ГПК України (зміни набрали чинності 02.04.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 34, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 відкладено судове засідання на 24.06.2020.

Через відділ діловодства суду 24.06.2020 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із встановленням постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідеміологічних заходів" постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 з 22 травня 2020 до 31 липня 2020 продовження на всій території України дію карантину.

Разом з тим, представником відповідача подано клопотання про залучення до участі у справі № 910/17079/19 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державну службу морського та річкового транспорту України.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання 24.06.2020 з`явились.

Представник відповідача участь свого представника у засідання суду 24.06.2020 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 відкладено судове засідання на 01.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 суд вирішив повернутися до розгляду справи № 910/17079/19 у підготовчому провадженні та продовжити підготовче засідання; залучити до участі у справі Державну служби морського та річкового транспорту України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача та призначити підготовче засідання на 05.08.2020.

22.07.2020 через загальний відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Річковий Шлях" надійшла зустрічна позовна заява до Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. та Державної служби морського та річкового транспорту України про визнання права власності та зобов`язання зареєструвати право власності з клопотанням, в якому заявник просив суд поновити строк для подання зустрічної позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Річковий Шлях" у поновленні строку на пред`явлення зустрічного позову у справі № 910/17079/19. Зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Річковий Шлях" повернуто заявнику.

Через відділ діловодства суду 05.08.2020 від відповідача надійшло клопотання про направлення апеляційної скарги ТОВ "Річковий Шлях" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 разом із матеріалами справи № 910/17079/19 до апеляційної інстанції та про зупинення провадження у справі до повернення оригіналів матеріалів справи до Господарського суду міста Києва.

У судовому засіданні 05.08.2020 представник відповідача підтримав клопотання щодо направлення матеріалів справи до апеляційної інстанції, у зв`язку з чим клопотав про зупинення провадження у справі, разом з тим, надав суду для огляду примірник апеляційної скарги з відміткою канцелярії.

Представники позивача та третьої особи на стороні позивача заперечили проти задоволення даного клопотання, посилаючись на норму Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши в судовому засіданні 05.08.2020 року клопотання про направлення матеріалів справи до апеляційної інстанції та про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку про відхилення вказаного клопотання.

Так, дослідивши матеріали справи в цілому суд на місці ухвалив відхилити клопотання представника відповідача про направлення матеріалів справи до апеляційної інстанції та про зупинення провадження у справі, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Представник третьої особи на стороні відповідача участь свого представника у засідання суду 05.08.2020 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.08.2020.

Через відділ діловодства суду 11.08.2020 від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, у зв`язку з участю представника в іншому судовому процесі у Голосіївському районному суді м. Києва.

Представник позивача у судовому засіданні 05.08.2020 заперечив проти задоволення даного клопотання, підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Розглянувши клопотання відповідача, суд на місці ухвалив відхилити клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що відповідачем не наведено об`єктивних причин неможливості прибути у судове засідання. Також нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Разом з тим, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідач не позбавлений права направити всі необхідні докази в обґрунтування своїх заперечень засобами поштового або електронного зв`язку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 відкладено судове засідання на 02.09.2020.

У судовому засіданні 02.09.2020 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 09.09.2020.

Судове засідання 09.09.2020 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 08.09.2020 року до 18.09.2020 року включно на лікарняному.

Враховуючи вищевказане, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 судове засідання призначено на 30.09.2020.

30.09.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02 травня 2018 року між Публічним акціонерним товариством ВТБ Банк правонаступником якого є Акціонерне товариство ВТБ БАНК (далі - позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю Річковий Шлях (далі - відповідач) було укладено договір купівлі-продажу судна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., зареєстровано в реєстрі за № 286.

Відповідно до п.1.1. договору продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність судно, назва ГОТЕЛЬ БАККАРА , в подальшому іменоване судно , і сплачує за нього грошову суму, вказану в пункті 2.2. цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору відчужене судно належить продавцю на праві приватної власності. Документ, що підтверджує набуття продавцем права власності на судно є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між продавцем та Публічним акціонерним товариством БАНК ФОРУМ , посвідчений Ковальчуком С.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 26 грудня 2016 року за реєстровим № 13134.

Згідно із зазначеним в цьому пункті 1.2. договору документ, що підтверджує набуття продавцем права власності на судно, судно має наступні характеристики: назва ГОТЕЛЬ БАККАРА : регістровий номер 2-305849; тип та призначення судна: стоянкове, плавготель, порт прописки: Київ; дата побудови: 2007 рік, згідно Класифікаційного свідоцтва № 101-1-127-13, яке видане Регістром судноплавства України 12.03.2013 року та дійсне до 12.03.2021 року.

Відповідно до п. 2.2. договору продаж судна за домовленістю сторін вчиняється ціною в суму 28 000 000, 00 грн, ПДВ відповідно до ст. 189.15, 197.12 ПКУ.

Згідно з п. 2.4. договору ціна судна, встановлена в п. 2.2. цього договору, не підлягає зміні та сплачується покупцем у наступному порядку:

п. 2.4.1. в день укладання цього договору покупець сплачує продавцю 9 240 000, 00 грн;

п. 2.4.2. в строку до 26 червня 2018 року покупець сплачує 18 760 000,00 грн.

Право власності на судно виникає у покупця після отримання продавцем оплати ціни судна, встановленої в п. 2.2. цього договору, в повному обсязі та підписання сторонами акту приймання-передачі судна, але в будь-якому випадку не раніше 11 червня 2018 року (п. 2.5. договору).

Відповідно до п. 7.2. договору цей договір, відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України набирає чинності з моменту його укладання. Цей договір є укладеним з моменту нотаріального посвідчення, що відповідає вимогам ст. 640 Цивільного кодексу України.

Мотивуючи свої вимоги про визнання розірваним договір купівлі-продажу судна від 02.05.2018, позивач вказує на те, що відповідач виконав лиш п. 2.4.1. договору, сплативши на рахунок банку 9 240 000, 00 грн, проте, відповідачем було порушено зобов`язання щодо сплати чергового платежу, вказаного у п. 2.4.2 договору. Також позивач зазначає, що наслідком розірвання договору є скасування свідоцтва про право на власність на судно від 17.07.2019 року серії АБ №001415 та свідоцтва про право плавання під державним прапором України від 17.07.2019 року серії СВ №001915, оскільки відповідні документи підтверджують право власності на судно Товариства з обмеженою відповідальністю Річковий Шлях .

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства ВТБ БАНК в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. 1 ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що відповідач виконав лиш п. 2.4.1. договору, сплативши на рахунок банку 9 240 000, 00 грн, що підтверджується випискою по особовому рахунку, яка наявна в матеріалах справи.

Проте, відповідачем було порушено зобов`язання щодо сплати чергового платежу, вказаного у п. 2.4.2 договору.

Таким чином у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 18 760 000, 00 грн.

Позивач стверджує, що дана обставина є істотним порушенням договору, що є підставою для розірвання продавцем договору купівлі-продажу судна від 21.05.2018 в односторонньому порядку.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, з`ясуванню підлягає не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також слід встановити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Натомість статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України).

Частинами другою та третьою статті 188 ГК України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2 ст. 188 ГК України).

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч. 3 ст. 188 ГК України).

Згідно з ч. 4 ст. 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Таким чином законодавець чітко передбачив можливість односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено конкретним договором.

Разом із тим, з приводу обраного позивачем способу захисту власних прав, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Крім того, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що позивачем було обрано такий спосіб захисту порушеного права, яким встановлюється юридичний факт припинення договору, що є неналежним способом захисту цивільних прав та не призведе до відновлення порушеного або оспорюваного права (інтересу).

Так, звертаючись із позовною вимогою про визнання договору розірваним, позивачем фактично ставиться питання про встановлення юридичного факту, зокрема, факту розірвання позивачем за власною ініціативою договору шляхом надіслання на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору, що виходить поза межі компетенції господарського суду, оскільки в такому випадку суд не здійснює захисту порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб`єкта господарювання.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верхового Суду від 13.02.2018 у справі №916/849/17.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верхового Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19.

Слід зазначити, що, захист немайнового чи майнового права або законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від вчинення певних дій. При цьому предмет позову кореспондує зі способами захисту права, що визначені в статті 16 Цивільного кодексу України.

З наданих представниками сторін пояснень випливає, що обраний позивачем спосіб захисту не призведе до відновлення порушених прав, оскільки право власності на судно зареєстроване за відповідачем, тоді як розірвання договору і скасування свідоцтва про право власності права власності на майно не позбавляє. Крім того, представник відповідача пояснив, що позивач наразі є неплатоспроможним, тоді як саме вимоги про стягнення решти грошових коштів могли б допомогти банку відновити свою платоспроможність. Те, що за цей час решта суми не була сплачена, представник відповідача обґрунтував тим, що при укладенні договору купівлі-продажу ТОВ Річковий Шлях не було обізнано про те, що за весь цей час не зможе володіти та користуватися придбаним майном, оскільки ним користуються інші особи.

При розгляді даної справи господарським судом не встановлено обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання розірваним договору в судовому порядку у зв`язку з істотним порушенням його умов однією зі сторін.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту права, а саме - визнання розірваним правочину не відповідає матеріально-правовим способам захисту прав, що визначені приписами чинного законодавства, у зв`язку із чим вимоги позивача про визнання розірваним договору купівлі-продажу судна від 02.05.2018 та скасування свідоцтва про право на власність на судно від 17.07.2019 року серії АБ №001415 та свідоцтва про право плавання під державним прапором України від 17.07.2019 року серії СВ №001915 є необґрунтованими та безпідставними, а тому у позові слід відмовити.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором (ч.2 ст. 193 ГК України).

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Акціонерного товариства ВТБ БАНК в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. не підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Зважаючи на викладене, господарський суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, а судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства ВТБ БАНК в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. відмовити повністю.

Позивач - Акціонерне товариство ВТБ БАНК в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. (01024, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вулиця Пушкінська, буд. 8/26, код ЄДРПОУ 14359319)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Річковий Шлях (01004, м. Київ, вулиця Льва Толстого, буд. 11/61, приміщення 67, код ЄДРПОУ 41947119)

Третя особа-1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016)

Третя особа-2 - Державна служба морського та річкового транспорту України (03110, м. Київ, вул. Преображенська, 25, код ЄДРПОУ 41886120)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 01.10.2020

Суддя І.О. Андреїшина