Постанова

від 25.02.2021 по справі 910/17079/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2021 р. Справа№ 910/17079/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Нагулко А.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 25.02.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 (повний текст складено 01.10.2020)

у справі №910/17079/19 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Річковий Шлях"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Державна служба морського та річкового транспорту України

про визнання розірваним договору, скасування реєстрації права власності на судно, скасування свідоцтва про право на власність

В судовому засіданні 25.02.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В грудні 2019 Акціонерне товариство ВТБ БАНК в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Річковий Шлях про визнання розірваним договору купівлі-продажу судна від 02.05.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., зареєстрованого в реєстрі за № 286 з дати його укладення; скасування реєстрації права власності на судно, що має наступні характеристики: назва ГОТЕЛЬ БАККАРА ; регістровий номер: 2-305849; тип та призначення судна: стоянкове, плав готель, порт приписки: Київ, дата побудови: 2007 рік, згідно класифікаційного свідоцтва № 101-1-127-13, яке видане Регістром судноплавства України 12.03.2013 та дійсне до 12.03.2021 року; скасування свідоцтва про право власності на судно від 17.07.2019 року серії АБ №001415 та свідоцтва про право плавання під державним прапором України від 17.07.2019 серії СВ в„– 001915 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачем виконано лише п.2.4.1 договору та сплачено 9 240 000, 00 грн., пункт 2.4.2 договору щодо сплати 18 760 000,00 грн. до 26.06.2018 відповідачем не виконано, що, на думку позивача, є істотним порушенням договору, позбавило його отримати кошти від реалізації майна. Вважає, що наслідком розірвання договору є скасування свідоцтва про право власності на судно та свідоцтва про право плавання під державним прапором України, оскільки відповідні документи підтверджують право власності відповідача на судно.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що для розірвання договору за рішенням суду слід виконати спочатку вимоги ст. 188 Господарського кодексу України, тобто позивач звернувся з даним позовом до суду передчасно. Також, відповідач зазначає, що вимога позивача про скасування реєстрації та скасування свідоцтва не підлягає задоволенню з огляду на те, що договір купівлі-продажу судна не містить положень, що здійснити таку реєстрацію відповідач може лише після повної оплати за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 залучено до участі у справі Державну службу морського та річкового транспорту України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

22.07.2020 через загальний відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Річковий Шлях" надійшла зустрічна позовна заява до Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. та Державної служби морського та річкового транспорту України про визнання права власності та зобов`язання зареєструвати право власності з клопотанням, в якому заявник просив суд поновити строк для подання зустрічної позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Річковий Шлях" у поновленні строку на пред`явлення зустрічного позову у справі № 910/17079/19. Зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Річковий Шлях" повернуто заявнику.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі №910/17079/19 в позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту права, а саме - визнання розірваним правочину не відповідає матеріально-правовим способам захисту прав, що визначені приписами чинного законодавства, у зв`язку із чим вимоги позивача про визнання розірваним договору купівлі-продажу судна від 02.05.2018, скасування реєстрації права власності, скасування свідоцтва про право власності на судно від 17.07.2019 року серії АБ №001415 та свідоцтва про право плавання під державним прапором України від 17.07.2019 року серії СВ в„–001915 , є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 19.10.2020 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального права (ст.236 ГПК України).

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- судом не надано оцінки вимогам про скасування свідоцтва про реєстрацію права власності та свідоцтва про плавання під державним прапором України;

- якщо суд мотивував відмову у задоволенні вимоги про визнання договору розірваним, то вимоги про скасування свідоцтва про реєстрацію права власності та свідоцтва про плавання під державним прапором України залишив поза увагою та не надав жодного обґрунтування відмови у їх задоволенні.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2020 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 10.12.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 колегією суддів у визначеному складі призначено розгляд справи на 11.02.2021 у зв`язку з виходом судді Михальської Ю.Б. у відпустку з 10.12.2020 по 11.12.2020 включно.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 у відкладено розгляд справи на 25.02.2021 у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просить її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на те, що виходячи з умов договору купівлі-продажу судна, договір може бути розірваний лише за згодою сторін, при цьому договір розірвання має бути нотаріально посвідчений.

Позивач не звертався до відповідача з пропозицією розірвання договору купівлі-продажу судна, до своєї позовної заяви позивач не надав доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору щодо розірвання договору, передбачені ст.188 ГК України, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання договору розірваним в судовому порядку.

Відповідачем здійснено реєстрацію права власності на судно відповідно до законодавства та вимог договору купівлі-продажу, які не містять положень про можливість здійснення такої реєстрації лише після повної оплати за договором.

Вказує на те, що позивач в ситуації, коли договір купівлі-продажу судна не розірваний та/або не визнаний судом недійсним, неодноразово намагався продати судно на торгах іншим особам.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб підтримує позицію апелянта.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.02.2021 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.02.2021 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.02.2021 підтримав доводи апеляційної скарги позивача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник третьої особи Державної служби морського та річкового транспорту України в судове засідання апеляційної інстанції 25.02.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника третьої особи Державної служби морського та річкового транспорту України обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у її відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

02 травня 2018 року між Публічним акціонерним товариством ВТБ Банк правонаступником якого є Акціонерне товариство ВТБ БАНК та Товариством з обмеженою відповідальністю Річковий Шлях було укладено договір купівлі-продажу судна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., зареєстрований в реєстрі за №286.

Відповідно до п.1.1. договору продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність судно, назва ГОТЕЛЬ БАККАРА , в подальшому іменоване судно , і сплачує за нього грошову суму, вказану в пункті 2.2. цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору відчужене судно належить продавцю на праві приватної власності. Документ, що підтверджує набуття продавцем права власності на судно є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між продавцем та Публічним акціонерним товариством БАНК ФОРУМ , посвідчений Ковальчуком С.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 26 грудня 2016 року за реєстровим № 13134.

Згідно із зазначеним в цьому пункті 1.2. договору документ, що підтверджує набуття продавцем права власності на судно, судно має наступні характеристики: назва ГОТЕЛЬ БАККАРА : регістровий номер 2-305849; тип та призначення судна: стоянкове, плавготель, порт прописки: Київ; дата побудови: 2007 рік, згідно Класифікаційного свідоцтва № 101-1-127-13, яке видане Регістром судноплавства України 12.03.2013 року та дійсне до 12.03.2021 року.

Відповідно до п. 2.2. договору продаж судна за домовленістю сторін вчиняється за ціною в сумі 28 000 000, 00 грн., ПДВ відповідно до ст. 189.15, 197.12 ПКУ.

Згідно з п. 2.4. договору ціна судна, встановлена в п. 2.2. цього договору, не підлягає зміні та сплачується покупцем у наступному порядку:

п. 2.4.1. в день укладання цього договору покупець сплачує продавцю 9 240 000, 00 грн.;

п. 2.4.2. в строку до 26 червня 2018 року покупець сплачує 18 760 000,00 грн.

Право власності на судно виникає у покупця після отримання продавцем оплати ціни судна, встановленої в п. 2.2. цього договору, в повному обсязі та підписання сторонами акту приймання-передачі судна, але в будь-якому випадку не раніше 11 червня 2018 року (п. 2.5. договору).

Відповідно до п. 7.2. договору цей договір, відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України набирає чинності з моменту його укладання. Цей договір є укладеним з моменту нотаріального посвідчення, що відповідає вимогам ст. 640 Цивільного кодексу України.

Мотивуючи свої вимоги про визнання розірваним договору купівлі-продажу судна від 02.05.2018, позивач вказує на те, що відповідач виконав лише п. 2.4.1. договору, сплативши на рахунок банку 9 240 000, 00 грн., проте, відповідачем було порушено зобов`язання щодо сплати чергового платежу, вказаного у п. 2.4.2 договору. Також позивач зазначає, що наслідком розірвання договору є скасування реєстрації права власності, свідоцтва про право власності на судно від 17.07.2019 року серії АБ №001415 та свідоцтва про право плавання під державним прапором України від 17.07.2019 року серії СВ №001915, оскільки відповідні документи підтверджують право власності на судно Товариства з обмеженою відповідальністю Річковий Шлях .

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. 1 ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що відповідач виконав лише п. 2.4.1. договору, сплативши на рахунок банку 9 240 000,00 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку, яка наявна в матеріалах справи.

Проте, відповідачем було порушено зобов`язання щодо сплати чергового платежу, вказаного у п. 2.4.2 договору.

Таким чином, у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 18760000,00 грн.

Позивач стверджує, що дана обставина є істотним порушенням договору, що є підставою для розірвання продавцем договору купівлі-продажу судна від 21.05.2018 в односторонньому порядку.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, з`ясуванню підлягає не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також слід встановити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Натомість статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни та розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України).

Частинами другою та третьою статті 188 ГК України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2 ст. 188 ГК України).

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч. 3 ст. 188 ГК України).

Згідно з ч. 4 ст. 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Таким чином законодавець чітко передбачив можливість односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено конкретним договором.

Разом із тим, з приводу обраного позивачем способу захисту власних прав, судом зазначено наступне.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Крім того, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивачем було обрано такий спосіб захисту порушеного права, яким встановлюється юридичний факт припинення договору, що є неналежним способом захисту цивільних прав та не призведе до відновлення порушеного або оспорюваного права (інтересу).

Так, звертаючись із позовом про визнання договору розірваним, позивачем фактично ставиться питання про встановлення юридичного факту, зокрема, факту розірвання позивачем за власною ініціативою договору шляхом надіслання на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору, що виходить за межі компетенції господарського суду, оскільки в такому випадку суд не здійснює захисту порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб`єкта господарювання.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верхового Суду від 13.02.2018 у справі №916/849/17.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верхового Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19.

Захист немайнового чи майнового права або законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від вчинення певних дій. При цьому предмет позову кореспондує зі способами захисту права, що визначені в статті 16 Цивільного кодексу України.

З наданих представниками сторін пояснень випливає, що обраний позивачем спосіб захисту не призведе до відновлення порушених прав, оскільки право власності на судно зареєстроване за відповідачем, тоді як розірвання договору і скасування свідоцтва про право власності, відповідача права власності на майно не позбавляє.

Крім того, представник відповідача пояснив, що позивач наразі є неплатоспроможним, тоді як саме вимоги про стягнення решти грошових коштів могли б допомогти банку відновити свою платоспроможність. Те, що за цей час решта суми не була сплачена, представник відповідача обґрунтував тим, що при укладенні договору купівлі-продажу ТОВ Річковий Шлях не було обізнано про те, що за весь цей час не зможе володіти та користуватися придбаним майном, оскільки ним користуються інші особи.

При розгляді даної справи господарським судом не встановлено обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання розірваним договору в судовому порядку у зв`язку з істотним порушенням його умов однією зі сторін.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту права, а саме - визнання розірваним правочину, не відповідає матеріально-правовим способам захисту прав, що визначені приписами чинного законодавства, у зв`язку із чим вимоги позивача про визнання розірваним договору купівлі-продажу судна від 02.05.2018, скасування реєстрації права власності та скасування свідоцтва про право власності на судно від 17.07.2019 року серії АБ №001415 та свідоцтва про право плавання під державним прапором України від 17.07.2019 року серії СВ в„–001915 , є необґрунтованими та безпідставними, що є підставою для відмови в позові.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Щодо доводів апелянта про визнання розірваним договору купівлі-продажу судна з дати його укладення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст.654 ЦК України).

Згідно з п.7.6 договору купівлі-продажу судна зі всіма змінами та доповненнями до нього, що зроблені за домовленістю сторін, в тому числі договір розірвання цього договору, повинні бути нотаріально посвідчені.

Виходячи з умов договору купівлі-продажу судна, цей договір може бути розірваний за згодою сторін і нотаріально посвідчений.

Частиною другою статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Однак позивач просить не розірвати договір в судовому порядку, а визнати його розірваним з дати укладення, що не передбачено положеннями ст.651 ЦК України.

Під істотним порушенням, яке дає право для розірвання договору за рішенням суду, слід розуміти таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

За договором купівлі-продажу позивач отримав частину коштів (9 240 000, 00 грн.), отримані кошти відповідачу не повертав, при цьому висловлює бажання розірвати договір купівлі-продажу судна з дати укладення через ніби-то істотне порушення, при цьому з позовом про стягнення решти суми заборгованості до суду не звертався.

Для розірвання договору за рішенням суду слід виконати вимоги ст.188 ГК України, вчинити дії з досудового врегулювання спору, однак позивач не звертався до відповідача з пропозицією про розірвання договору купівлі-продажу судна, до позовної заяви не надав доказів досудового врегулювання даного спору у відповідності до ст.188 ГК України.

З огляду на викладене, доводи апелянта про розірвання договору з дати його укладення через істотне порушення його умов, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Щодо доводів апелянта (позивача) про скасування свідоцтва про реєстрацію права власності та свідоцтва про плавання під державним прапором України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.7.7 договору купівлі-продажу судна цей договір є підставою для реєстрації судна на ім`я покупця.

Згідно з п.2.5 договору право власності на судно виникає у покупця після отримання продавцем оплати ціни судна, встановленої в п.2.2 договору, в повному обсязі та підписання сторонами акту приймання-передачі судна, але в будь-якому випадку не раніше 11 червня 2018 року.

З урахуванням узгодженої між сторонами в п.2.5 договору дати, до якої не може бути оформлено відповідачем право власності на судно (не раніше 11 червня 2018 року), позивачем не доведено неможливість здійснення відповідачем реєстрації права власності на судно 17.07.2019, про що видано свідоцтво про право власності на судно серії АБ №001415.

З огляду на викладене, у зв`язку з тим, що вимога позивача про визнання розірваним договору купівлі-продажу судна від 02.05.2018 з дати його укладення не підлягає задоволенню, у задоволенні інших похідних позовних вимог про скасування реєстрації права власності на судно, скасування свідоцтва про право власності на судно від 17.07.2019 року серії АБ №001415 та свідоцтва про право плавання під державним прапором України від 17.07.2019 року серії СВ №001915, місцевим господарським судом правомірно відмовлено в повному обсязі.

Інші доводи апелянта не спростовують вірного по суті рішення суду про відмову в позові.

При ухваленні рішення судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до приписів ст. ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, та доводи ФДМУ, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

При цьому заперечення відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі №910/17079/19.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі №910/17079/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі №910/17079/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/17079/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 12.04.2021 після виходу судді Михальської Ю.Б. з лікарніного.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко