Постанова

від 30.09.2021 по справі 300/949/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/949/19 пров. № А/857/7568/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Глушко І.В.

суддя Запотічний І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Гаражно-будівельного кооперативу Любитель на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року (головуючий суддя Кафарський В.В., м.Івано-Франківськ, письмове провадження) у справі № 300/949/19 за позовом ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу Любитель про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

30 квітня 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд першої інстанції з позовом до Гаражно-будівельного кооперативу Любитель , в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на звернення та запит про отримання інформації, зобов`язання відповідача розглянути подані позивачем заяви та запити, надати копії всіх протоколів загальних зборів з 01 січня 2016 року по даний час; надати копії всіх протоколів зборів правління з 01 січня 2018 року по даний час; надати витяг з журналів реєстрації вхідної документації де проведено реєстрацію звернень позивача, а також відповідей відповідача; надати довідку про сплату позивачем членських внесків згідно фінансової документації.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що відповідач, в порушення вимог Закону України Про звернення громадян , не надав відповіді на неодноразові запити позивача про надання інформації.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Гаражно-будівельного кооперативу Любитель щодо ненадання відповіді на звернення та запит ОСОБА_1 про отримання інформації;

- зобов`язано Гаражно-будівельний кооператив Любитель розглянути подані ОСОБА_1 заяви і запит та надати на них вмотивовану відповідь;

- в решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач у встановленому законом порядку, не надав відповіді на заяви та запит позивача. Щодо решти вимог позивача суд першої інстанції зазначив про те, що питання надання відповіді, перенаправлення запиту чи відмова у зверненні в залежності від змісту заяви чи запиту є дискреційним повноваженням відповідача.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що заяви та запити позивача були розглянуті, про що його в письмовій формі повідомлено. Стверджує, що позивачу відомо про наявність таких відповідей, однак через корисливі мотиви та для протиправного поновлення його в члени кооперативу, приховав від суду першої інстанції.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явились. Водночас, відсутність сторін у справі, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до норми ст.313 цього Кодексу.

Згідно ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на наступні підстави.

Як з`ясовано судом 25 червня 2018 року позивач звернувся до голови кооперативу Автомобіліст із заявою про відкликання та анулювання своєї ж заяви від 2016 про передачу гаража громадянину ОСОБА_2 . При цьому також просив відновити його членство в кооперативі.

Надалі, 31 липня 2018 року, позивач звернувся з заявою до відповідача про відкликання та анулювання заяви від 14 вересня 2016 року про передачу гаража, а також зазначав про внесення виправлень та усунення неточностей у попередньо поданій заяві, зокрема в частині найменування кооперативу та даних особи, якій було передано гараж. Цю заяву прийняв ОСОБА_3 , про що свідчить відмітка із підписом на заяві.

Згодом, 22 жовтня 2018 року позивач звернувся із заявою до голови гаражно-будівельного кооперативу Любитель , в якій просив видати довідку щодо підтвердження членства позивача у цьому кооперативі.

27 листопада .2018 позивач надіслав відповідачу заяву про надання копії рішення по заяві від 25 червня 2018 року та повторну заяву про видачу довідки щодо підтвердження членства позивача у цьому кооперативі.

Вказані заяви голова гаражно-будівельного кооперативу Любитель Король А. отримав 29 листопада 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

07 грудня 2018 року позивача звернувся до відповідача із запитом на інформацію, в якому просив надати:

- копії всіх протоколів загальних зборів з 01 січня 2016 року по даний час;

- копії всіх протоколів зборів правління з 01 січня 2018 року по даний час;

- витяг з журналів реєстрації вхідної документації де проведено реєстрацію звернень позивача, а також відповідей відповідача;

- довідку про сплату позивачем членських внесків згідно фінансової документації.

Запит отриманий уповноваженою особою відповідача 11 грудня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення

Зазначаючи на неотримання відповідей на подані заяви та запити, вважаючи, бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із позовом.

Позивач вважаючи, що відповідачем порушено його право на отримання інформації, звернувся для захисту свого права до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступних висновків.

Згідно статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюється Законом України Про інформацію від 02.10.1992 за №2657-XII (далі також - Закон №2657-XII).

Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону №2657-XII встановлено, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до статті 5 Закону України Про інформацію , кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно із статтею 7 Закону України Про інформацію , право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Реалізуючи своє право на звернення до відповідача позивач, як підтверджує зміст позовної заяви, керується нормами Закону України Про звернення громадян . На цьому ж нормативно-правовому акті ґрунтуються доводи ОСОБА_1 .

Так, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про звернення громадян (далі - Закон №393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина 1 статті 3 Закону№393/96-ВР).

Згідно зі статтею 5 Закону №393/96-ВР, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути усним чи письмовим. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення) (частини 4, 6 статті 5 Закону №393/96-ВР).

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №393/96-ВР, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Згідно з частинами 1, 3 статті 15 Закону України Про звернення громадян , органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами суд першої інстанції вважав, що такі належать до юрисдикції адміністративних суд, однак така позиція суду першої інстанції, на думку колегії суддів, є помилковою.

За приписами ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

Так, за приписами про належність (неналежність) конкретного публічно-правового спору до юрисдикції адміністративного суду, її відмежування від інших видів судової юрисдикції можна судити за сукупної наявності зовнішніх ознак публічно-правових відносин, з яких цей спір виник. Саме такі ознаки і є критеріями адміністративної юрисдикції. Відсутність, принаймні, одного з критеріїв унеможливлює висновок про належність конкретного публічного-правового спору до юрисдикції адміністративного суду.

Критеріями адміністративної юрисдикції є: 1) публічно-правові (адміністративно-правові) відносини; 2) рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень або виконання носіями публічних повноважень обов`язків, передбачених законодавством; 3) присутність у спірних правовідносинах суб?єкта владних повноважень, суб?єкта делегованих повноважень або носія публічних повноважень; 4) здійснення суб?єктом адміністративного повноваження, спір про право чи обов`язок у сфері публічного адміністрування; 5) законодавство, яке закріплює повноваження суб?єктів у сфері публічного адміністрування (адміністративне законодавство чи адміністративна норма, якими врегульовано спірні правовідносини).

Беззаперечним фактом є те, що Закон України Про звернення громадян надає право особі звернутись як до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, однак характер спірних відносин визначатиметься за суб`єктним складом таких відносин, іншими словами хто буде адресатом такого звернення.

Як підтверджується матеріалами справи позивач звернувся з відповідною заявою та запитом до відповідача, який не є суб`єктом владних повноважень, а відтак наявний суб`єктний склад виключає можливість існування між позивачем та відповідачем публічного спору. До того ж слід зауважити, що предметом спірних відносин не є питання доступу до публічної інформації, що за приписами Кодексу адміністративного судочинства безумовно належить до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що спірні відносини виникли між особами приватного права, а відтак за своїм змістом є цивільно-правовими, тому розгляду за правилами адміністративного судочинства не підлягають.

Згідно з п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Оскільки в зазначеній справі порушено правила юрисдикції адміністративних судів, визначені ст. 19 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про закриття провадження по справі, отже апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 238, 308, 311, 315, 319, 321,322,325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Гаражно-будівельного кооперативу Любитель задовольнити частково.

Скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року, а провадження у справі № 300/949/19 закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний