Постанова

від 28.09.2021 по справі 905/682/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2021 р. м. Харків Справа № 905/682/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Полупан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - Дмитрашко О.О. (бере участь в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Калугин Україна" (вх. №2449Д/3) на рішення Господарського суду Донецької області від 05.07.2021 у справі №905/682/21 (суддя Огороднік Д.М., повний текст рішення складено та підписано 15.07.2021)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Калугин Україна", м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Інжиніринг", м.Маріуполь Донецької області

про визнання недійсним п. 9.2 договору поставки №1540/18 від 16.02.2021, яке містить третейське застереження, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Калугин Україна" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Інжиніринг" про визнання недійсним п.9.2. договору поставки №1540/18 від 16.02.2018, який містить третейське застереження, оскільки третейське застереження, викладене в п.9.2. договору поставки №1540/18 суперечить положенням ч. 1, 3 ст.203 Цивільного кодексу України, ст. 55, 64 Конституції України, а також вимогам ч.5 ст.12 Закону України "Про третейські суди", оскільки не містить узгодженого сторонами однозначного трактування предмета такої угоди, що з огляду на положення ст. 215 Цивільного Кодексу України та ст.12 Закону України "Про третейські суди" є підставою для визнання третейської угоди, яка викладена у вигляді третейського застереження, недійсною.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.07.2021 у справі №905/682/21 в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони договору поставки №1540/18 від 16.02.2018 дотримались всіх правил при укладенні третейського застереження; третейське застереження відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні; третейське застереження є власним волевиявленням сторін договору поставки №1540/18 від 16.02.2018 і не може розцінюватися як встановлення обмеження прав ТОВ Калугин Україна на судовий захист.

Позивач з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення в повному обсязі, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник зазначає, що при винесенні рішення, суд першої інстанції неповністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, а також мала місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

В обґрунтування підстав для задоволення апеляційної скарги позивач наводить такі доводи, а саме:

- мотиви рішення суду першої інстанції суперечать вимогам ч. 2 ст. 236 ГПК України, так як суд не надав оцінки відсутності у третейському застереженні конкретної умови, про яку наголошував позивач - третейське застереження не містить узгодженого сторонами однозначного трактування предмета такої угоди, а зазначив про дотримання сторонами загальних умов, у зв`язку із цим судом не було застосовано норми матеріального права, які визначають таку угоду недійсною;

- судом першої інстанції не враховано, що оскаржуваний пункт договору порушує права позивача, оскільки ставить його в нерівне становище з іншою стороною, обмежує конституційні права позивача на звернення до суду.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2021 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Пелипенко Н.М., Чернота Л.Ф.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.08.2021 апеляційну скаргу ТОВ "Калугин Україна" залишено без руху через відсутність доказів сплати судового збору у відповідному розмірі.

28.08.2021 на адресу Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "Калугин Україна" надійшло платіжне доручення №6664 від 26.08.2021 про сплату судового збору у відповідному розмірі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Калугин Україна" та призначено її до розгляду на 28.09.2021. Сторонам по справі надано строк для подачі письмові пояснень, заперечень, відзивів на апеляційну скаргу та/або інші заяви/клопотання (з урахуванням вимог ст. 263 ГПК України).

Відповідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2021 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Пелипенко Н.М.

09.09.2021 на адресу Східного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Інжиніринг" надійшло клопотання (вх.№10513) про участь в судовому засіданні по справі №905/682/21, призначеному на 28.09.2021 о 12:30 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке було задоволено відповідною ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.09.2021

09.09.2021 на адресу Східного апеляційного господарського суду від ТОВ Метінвест Інжиніринг надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.10513), в якому відповідач просить рішення Господарського суду Донецької області від 05.07.2021 у справі №905/682/21 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, воно є законним та обґрунтованим, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених тими доказами, які було досліджено в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

27.09.2021 на електрону адресу Східного апеляційного господарського суду від позивача ТОВ Калугин Україна надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№11204) на іншу дату. Обґрунтовуючи клопотання позивач посилається на неможливість забезпечити явку представника через перебування у робочому відрядженні представника позивача з 24.09.2021 в місті Києві. В зв`язку із затриманням представника станом на 27.09.2021, враховуючи значний час перебування у дорозі та залежність від розкладу поїздів Укрзалізниці у відповідному напряму, позивач просить відкласти розгляд справи на інший день, оскільки зазначені обставини істотно впливають на можливість його участі в судовому засіданні 28.09.2021.

Представник відповідача проти відкладення розгляду справи заперечував.

Розглянувши в ході судового засідання заявлене позивачем клопотання, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення його без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції обмежений шестидесятиденним строком з моменту відкриття апеляційного провадження у справі.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В той же час, у наданому клопотанні заявником жодним чином не обґрунтовано, які саме обставини підлягають встановленню та з`ясуванню саме у судовому засіданні та потребують присутності сторін.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Слухання не вимагається, коли немає сумнівів щодо переконливості чи оскаржуваних фактів, які вимагають слухання, і суд може справедливо і обґрунтовано винести рішення на основі подань сторін та інших письмових матеріалів (рішення ЄСПЛ у справах Dory v. Sweden ( Дерю проти Швеції ); Saccoccia v. Austria ( Саккочча проти Австрії ).

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Каракуця проти України").

Таким чином, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі №925/125/14.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини як джерело права та зважаючи на відсутність необхідності надання сторонами у судовому засіданні відповідних пояснень, колегія суддів, користуючись наданим суду правом, не вбачає правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, зважаючи на таке.

У відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626, частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи 16.02.2018, між Товариством з обмеженою відповідальністю Метінвест Інжиніринг (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Калугин Україна (постачальник) підписаний договір поставки №1540/18, відповідно до умов якого постачальник згідно з п. 1.1. зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити механічне обладнання на умовах, які встановлено у цьому договорі.

Судом встановлено, що договір поставки підписаний сторонами та скріплений печатками.

Сторони спірного договору поставки вставлено, що спори та розбіжності, які виникли у зв`язку із цим договором або які відносяться до його укладання, зміни, виконання, порушення, розірвання, недійсності будуть за можливості вирішуватись шляхом перемовин (п. 9.1. договору).

Так, у пункті п.9.2. договору поставки сторони погодили, що якщо спори та розбіжності, визначені у п. 9.1. цього договору, не будуть врегульовані шляхом перемовин, їх вирішення здійснюється у відповідності до матеріального права України наступним шляхом: спори, майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов`язань, вирішуються у Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації Регіональна правова група (відповідно до регламенту зазначеного суду), рішення якого є кінцевим та обов`язковим для сторін та підлягає виконанню сторонами у строки, зазначені у рішенні суду. Причиною спору у справі є питання про наявність підстав для визнання зазначеного пункту п.9.2. договору поставки недійсним.

Як вбачається із самого третейського застереження, сторонами зазначено назву конкретного третейського суду - Регіональний Третейський суд України при Асоціації "Регіональна правова група", що, у свою чергу, виключає можливість фіктивності такої угоди, а навпаки вбачається спрямованість на чинність та виконуваність останньої, а відтак, й на дійсність самого третейського застереження.

Третейське застереження, викладене у пункті 9.2. договору поставки №1540/18 від 16.02.2018 є елементом договору, який складено у письмовій формі (п. 10.16 договору); підписано сторонами та скріплено печатками юридичних осіб без зауважень.

Позивачем не подано, а матеріали справи не містять доказів наявності таких зауважень до договору поставки №1540/18 від 16.02.2018.

Доказів недійсності, втрати чинності чи неможливості виконання пункту 9.2. Договору про передачу цього спору на вирішення Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група" скаржником не надано.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання спірного пункту договору недійсним, зокрема, не доведено незаконності змісту правочину, недотримання форми, невідповідності волі та волевиявлення сторін. Також судом першої інстанції з`ясовано, що спірний пункт договору не порушує жодних прав позивача, а тому правових підстав для задоволення позову у цій справі немає.

Колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції про те, що третейське застереження, передбачене пунктом п.9.2. договору поставки №1540/18 від 16.02.2018, відповідає приписам Закону України "Про третейські суди", не суперечить вимогам цивільного законодавства щодо форми та змісту, а також не обмежує конституційні права позивача на звернення до суду. Зі змісту вказаного пункту не вбачається правових підстав для визнання його недійсним.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

У пункті 4 частини першої статті 2 Закону України "Про третейські суди" визначено, що третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Право сторін на передачу спору для вирішення третейським судом також передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з нормами статей 2, 5, 8, 12, 14 Закону України "Про третейські суди", передача спору на розгляд третейського суду є визначеним законом правом відповідних юридичних та/або фізичних осіб, яке реалізується шляхом укладення угоди між цими сторонами про передачу спору на вирішення третейським судом, а угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Відповідно до частин 1, 4-6 статті 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі , контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною . Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом .

Господарський суд першої інстанції врахував вказані правові норми і правильно зазначив про те, що викладене третейське застереження у пункті 6.1. Кредитного договору відповідає вимогам Закону України "Про третейські суди", погоджене між позивачем та відповідачем за власним волевиявленням, є невід`ємною частиною самого Кредитного договору, в якому зазначено про предмет договору, найменування сторін та їх місцезнаходження, місце і дату укладання третейської угоди, викладеної у виді третейського застереження, а усі спори що виникають з приводу п.9.2. договору поставки №1540/18 від 16.02.2018підлягають вирішенню у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз".

Крім того, частина п`ята статті 12 Закону України "Про третейські суди" безпосередньо стосується третейської угоди, викладеної у вигляді окремої третейської угоди, саме в тексті якої й потрібно вказувати відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце та дату укладання угоди.

Разом із цим колегія суддів враховує, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору. Відтак, у сторін договору існує виключно правова можливість, а не обов`язок звертатися до третейського суду. При цьому, обмеження права на звернення до господарського суду не допускається.

Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов`язок сторін на звернення до цього суду, у разі відсутності у позивача волевиявлення на звернення до третейського суду чинне законодавство жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення до господарського суду.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 визначено, що передбачене Конституцією України право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб`єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Конституційного суду України від 10.01.2008 №1-рп/2008 у справі №1-3/2008 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських відносин може бути переданий його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків встановлених законом. Гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч.5 ст.55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.2 ст.22, ст.64 Конституції України). Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних і господарських правовідносин є звернення до третейського суду.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов вірного висновку про те, що предметом третейської угоди може бути не лише спір, який існує на момент укладення такої угоди, а й будь-які спори, які виникатимуть між сторонами договору в майбутньому та передбачені третейською угодою.

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Аналіз чинного законодавства України про третейський розгляд господарських спорів дозволяє зробити висновок, що це вид недержавної незалежної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. Здійснення третейськими судами функцій захисту є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів у цивільних і господарських правовідносинах.

Разом з тим, відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України та до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Погоджуючи за власним волевиявленням (добровільно) умови договору, укладення якого та умови якого, як зазначено вище, передбачені та не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується із обов`язковістю їх виконання в силу норм статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Отже, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду жодним чином не обмежує визначені статтею 55 Конституції України механізми захисту прав суб`єкта, а є одним із додаткових способів реалізації права на захист своїх прав.

Припис частини першої статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" спрямований на захист права суб`єкта звертатися до відповідного суду від будь-якого зовнішнього (зумовленого діями, приписами чи іншим волевиявленням іншого суб`єкту чи органу) обмеження такого права, проте не може тлумачитися як правило, що обмежує суб`єкта самостійно визначатися із обранням механізму захисту своїх прав судового чи позасудового (зокрема третейського), які рівною мірою гарантовані статтею 55 Конституції України, але розрізняються умовами реалізації.

Так, судовий спосіб може бути використаний у будь-якому випадку, тоді як третейський лише за умов наявності третейської угоди (застереження).

Як свідчать матеріали справи, спірне третейське застереження є власним волевиявленням сторін спірного договору і не може розцінюватися як встановлення обмеження прав позивача, гарантованих статтею 6 Конвенції, статтею 55 Конституції України.

Натомість нормами Закону України "Про третейські суди" гарантовано, зокрема, учасникам господарських відносин, право розраховувати на швидкий та ефективний спосіб вирішення господарського спору альтернативним шляхом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно із частинами 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Звертаючись з позовом про визнання недійсними правочинів, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення.

Без доведення цих обставин суд не має підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивачем не доведено, що оспорюване ним третейське застереження не відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про третейські суди", тому у суду відсутні передбачені законом підстави для визнання недійсним оспорюваного третейського застереження.

Жодних аргументованих підстав, які б свідчили про вчинення неправомірних дій сторонами спірного договору поставки при погодженні третейського застереження позивач не навів. Обставин, які б підтверджували те, що в момент укладення третейського застереження його зміст суперечив Цивільному кодексу України або іншим актам законодавства, позивач не вказав.

В обґрунтування вимог, викладених у апеляційній скарзі, скаржник розмежовує поняття суми основного зобов`язання (боргу/заборгованості та суми штрафних санкцій , які на його думку не входять до складу основного зобов`язання. У зв`язку з чим просить визнати третейське застереження, викладене у п.9.2 Договору, недійсним.

Доводи скаржника, що умовами цього Договору не визначено порядок врегулювання спорів щодо стягнення штрафних санкцій, спростовуються змістом пункту 9.2, яким передбачено що. якщо спори та суперечності, що виникли у зв`язку з цим договором або стосуються його укладення, зміни, виконання, порушення, розірвання, недійсності, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється і відповідності до норм матеріального права України, наступним шляхом, зокрема, спори, майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10.000 доларів США за основною сумою зобов`язань, вирішуються у Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група".

Будь-яких інших обставин, які б могли стати правовими підставами для визнання зазначеного пункту договору поставки недійсним судом апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного розгляду справи також встановлено не було.

З врахуванням викладеного, встановивши, що третейська угода у вигляді третейського застереження, викладена у пункті п.9.2. договору поставки, не порушує та не обмежує права позивача на судовий захист його порушених прав, зміст угоди відповідає приписам статтям 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди", не суперечить вимогам цивільного законодавства щодо форми та змісту, то колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання недійсним третейського застереження, яке викладене у пункті п.9.2. договору поставки №1540/18 від 16.02.2018.

Доводи заявника апеляційної скарги щодо помилковості зазначених висновків суду першої інстанції спростовуються встановленими фактичними обставинами у справі та не ґрунтуються на наведених вище нормах чинного законодавства, які регулюють правовідносини сторін.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Отже, посилання та доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, в якості підстав для скасування рішення суду першої інстанції під час апеляційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Калугин Україна" на рішення Господарського суду Донецької області від 05.07.2021 у справі № 905/682/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 05.07.2021 у справі № 905/682/21 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на позивача.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 04.10.2021

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя С.В. Барбашова

Суддя Н.М. Пелипенко