Постанова

від 29.09.2021 по справі 904/4538/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2021 року м.Дніпро Справа № 904/4538/21

м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань 207

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Березкіної О.В. (доповідач),

суддів Дарміна М.О., Іванова О.Г.

при секретарі судового засідання Ковзикові В.Ю.

Представники сторін:

від відповідача: Оніщенко В.М., витяг з ЄДР №б/н від 08.07.2021 р., представник;

від третьої особи-1: Кабишева Т.М., довіреність №176 від 28.12.2020 р., адвокат;

від третьої особи-2: Алексєєв О.Є., довіреність №33 від 30.04.2021 р., адвокат;

інші учасники процесу не з`явились, про час та місце проведення судового засідання повідомлені судом належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2021 (суддя Петренко І.В.) у справі № 904/4538/21

за позовом Дніпровської міської ради

до Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛОВ`ЯНСЬКИЙ БАЗАР"

третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КП ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК"

третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ДНІПРОТЕХЕКОЛОГІЯ"

третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХПРОМЕНЕРГО"

про визнання недійсним рішення від 23.03.2021 №54/3-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" по справі №54/56-20.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Дніпровська міська рада звернувся до Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України із позовом про визнання недійсним рішення від 23.03.2021 №54/3-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" по справі № 54/56-20.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2021року у справі № 904/4538/21 у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради про визнання недійсним рішення Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.03.2021 №54/3-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкупенції" по справі №54/56-20 - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Дніпровська міська рада звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2021р. у справі № 904/4538/21, та визнати недійсним рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.03.2021 р. № 54/3-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» по справі № 54/56-20.

В обгрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим та таким, що винесено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що оскаржуване рішення Дніпровської міської ради є таким, що порушує економічну конкуренцію.

Наголошує, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження настання можливих негативних наслідків для конкуренції внаслідок прийняття міською радою рішення від 20.05.2020 № 11/57.

На думку апелянта, оскаржуване рішення базується лише на припущеннях, що було проігноровано судом першої інстанції.

Скаржник вказує на те, що судом першої інстанції не було встановлено порушення Дніпровською міською радою своїми рішеннями ст. 31, 34 Господарського кодексу України.

Крім того, звертає увагу на те, що дія рішення від 20.05.2020 № 11/57 має однакову юридичну силу для усіх суб`єктів підприємництва, і не позбавляє права цим суб`єктам здобувати завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання і самі рішення було прийнято не конкретно для окремого платника, а для груп платників плати за землю, які мають однакові ознаки (площа земельної ділянки та категорію земель).

Апелянт вважає, що судом першої інстанції не досліджувалося, що рішення Дніпровської міськради не створює переваг для виробництва окремих видів товарів чи провадження окремих видів господарської діяльності, а отже не потребує погодження територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Апелянт зазначає, що рішення від 20.05.2020 № 11/57 було прийнято ним у межах своїх повноважень, у відповідності до законодавства та внаслідок прийняття оспорюваного рішення позивач фактично надав можливість малому бізнесу конкурувати з середнім та великим бізнесом, чим створив умови для розвитку малого бізнесу.

Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2021р. у справі № 904/4538/21, та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.08.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2021 у справі 904/4538/21, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 29.09.2021 року на 09:00 год. в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду за адресою: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал судових засідань №207.

Відповідачем - Південно-Східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України надано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, прийнято вірне рішення у відповідності до норм чинного законодавства, доводи позивача, в свою чергу, які зазначені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими. Просить залишити оскаржуване рішення - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Товариством з обмеженою відповідальністю "СЛОВ`ЯНСЬКИЙ БАЗАР" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КП ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ДНІПРОТЕХЕКОЛОГІЯ" надано відзиви на апеляційну скаргу позивача, в яких зазначено, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, прийнято вірне рішення у відповідності до норм чинного законодавства, доводи позивача, в свою чергу, які зазначені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими. Просили залишити оскаржуване рішення - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання 29.09.2021 року з`явились представники відповідача та третьої особи 1, 2 та надали свої пояснення щодо апеляційної скарги, представник позивача не з`явився, надавши клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із перебуванням уповноваженого представника в іншому судовому засіданні.

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь- якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 2 статті 202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Так, суд зауважує, що позивач є юридичною особою, яка має у своєму складі Департамент правового забезпечення, і мав можливість залучити іншого представника, клопотання не містить посилань на нові докази, пояснення, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, сторони не позбавлені можливості брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза приміщення суду.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, а тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

На думку колегії суддів, позивач не надав жодного доказу на підтвердження обставин неможливості представника взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з метою реалізації своїх прав на участь у розгляді справи, або скористуватися допомогою інших фахівців.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників провадження у справі.

В судовому засіданні 29.09.2021року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови по справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши представників відповідача, третьої особи 1,2, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; 5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; 6) проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.

Пунктами 1, 2 частини 5 статті 14 даного Закону визначено, що адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення; проводити дослідження ринку.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами здійснення заходів державного контролю з виявлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції на ринку надання в оренду земельних ділянок в межах міста Дніпро розпорядженням адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету від 15.12.2020 №54/61-рп/к розпочато розгляд справи №54/56-20 за ознаками вчинення Дніпровською міською радою правопорушення, передбаченого пунктом 3 статті 50 та частиною 1 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які стосуються встановлення в рішенні від 20.05.2020 №11/57 різних ставок податку та різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками за додатковими критеріями (в залежності від площі земельної ділянки; здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами).

23.03.2021 за результатами розгляду матеріалів справи №54/56-20 адміністративною колегією Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було прийнято рішення №54/3-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» , яким визнано дії Дніпровської міської ради, які полягають у встановленні в рішенні від 20.05.2020 №11/57 «Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» різних ставок податку за користування земельними ділянками та різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками за додатковими критеріями (в залежності від площі земельної ділянки; здійснення роздрібної торгівлі тютюновими та алкогольними виробами).

Підставою для прийняття адміністративною колегією Південно-східного міжобласного територіального відділення АМК України зазначеного рішення було встановлення в ході розгляду справи, що визначаючи розмір ставок земельного податку та річного розміру орендної плати за користування земельними ділянками в межах земель з однаковим видом цільового призначення (використання), Дніпровська рада в рішенні №11/57 від 20.05.2020 застосувала додаткові критерії та визначила їх розмір в залежності від розміру земельної ділянки та в залежності від здійснення торгівлі тютюновими та алкогольними виробами.

Такі дії Дніпровської міської ради кваліфіковані Адміністративною колегією як антиконкурентні дії, які можуть призвести до обмеження конкуренції, що є порушенням, передбаченим пунктом 3 статті 50 та частиною 1 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» .

У рішенні адміністративної колегії зазначено, що встановивши орендарям різні ставки податку та річного розміру орендної плати за користування земельними ділянками з однаковим цільовим призначенням, Дніпровська міська рада створила землекористувачам нерівні умови господарювання порівняно з конкурентами, які використовують земельну ділянку з тим же цільовим призначенням. Внаслідок чого ущемляються інтереси орендарів які сплачують більшу орендну плату порівняно з іншими орендарями за використання землі за однаковим цільовим використанням (пункти 60,61 Рішення від 23.03.2021).

Звертаючись до Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України із позовом про визнання недійсним рішення від 23.03.2021 №54/3-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" по справі №54/56-20, позивач - Дніпровська міська рада посилався на те, що рішення відповідача ґрунтується на припущеннях, за відсутності доказів, так як рішення позивача від 20.05.2020 №11/57 "Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 "Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" не визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції, оскільки становище однакове для всіх суб`єктів господарювання на всій території міста Дніпра. Крім того, позивач посилався на те, що дане рішення прийнято з метою зниження податкового навантаження на певний сегмент землекористувачів, активізації інвестиційної діяльності, стимулювання суб`єктів господарювання на оформлення правовстановлюючих документів на землю, а також упорядкування земель та підвищення рівня відповідальності землекористувачів за використання територій внесено зміни до діючих нормативних документів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та не обґрунтовано належними доказами наявності підстав, з якими закон пов`язує визнання недійсним рішення органів Антимонопольного комітету України, невідповідність спірного рішення адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України законодавству України, нормам чинного законодавства, неправильне застосування останнім норм матеріального права.

В той же час, відповідним рішенням доведено вчинення органом місцевого самоврядування порушення, передбаченого пунктом 3 статті 50 та частини 1 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» , у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що призводять до обмеження конкуренції.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до частини 1 статті 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції» законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, Законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Відносини між органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання з питань оренди землі регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» , Законом України «Про оренду землі» , Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України (частина 1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина 2 стаття 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (частина 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, організацій землеустрою (пункти а, д, частини 1 статті 12 Земельного кодексу України).

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України (пункти 24, 35 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ).

Органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України (частина 1 статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 7 Податкового кодексу України визначено загальні засади встановлення податків і зборів. Під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи: платники податку; об`єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо податків та зборів визначені статтею 12 Податкового кодексу України (абзац другий). Ради, відповідно пункту 12.3., підпункту 12.4.1. пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України в межах ставок, визначених Податковим кодексом України, приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

У відповідності до пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Згідно з пунктів 228.1, 288.4 - 288.5.2 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати узгоджуються у договорі оренди між орендодавцем і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, рішенням Дніпровської міської ради від 06.12.2017 №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» , на території міста Дніпро встановлені ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю (додаток 1).

В подальшому до рішення від 06.12.2017 №13/27 Дніпровською міською радою вносились зміни, рішеннями: від 21.02.2018 №8/30; від 23.05.2018 №5/32; від 19.12.2018 №6/39 від 23.01.2019 №7/40; від 20.03.2019 №4/43; від 19.06.2019 №5/46; від 24.07.2019; №7/47 та №8/47; від 27.11.2019 №6/50; від 18.12.2019 №8/52 та 9/52; від 20.05.2020 №11/57 та від 02.09.2020.

В рішенні №13/27 від 06.12.2017 ставки земельного податку та річного розміру орендної плати визначались в залежності від виду цільового призначення земельних ділянок згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306 (зі змінами).

20.05.2020 Дніпровською міською радою прийнято рішення №11/57 «Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» , яким внесено зміни до рішення №13/57 від 06.12.2017 в частині Додатку 1 (ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю) згідно з додатком рішення №11/57 (пункт 1.1. рішення №11/57). Додатком до рішення №11/57 в новій редакції викладено таблицю в частині ставок земельного податку та розміру річної орендної плати окремих земель житлової, громадської забудови та транспорту).

Так, згідно з додатком до Рішення №11/57 від 20.05.2021 ставки податку та розміру річної орендної плати визначені у розмірах:

1. За землі громадської забудови в межах кодів видів цільового призначення земельних ділянок:

03.07 для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9га та більше ставка податку та розмір річної орендної плати складатиме 10%, для обслуговування інших будівель торгівлі - 3%;

03.08 для обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, що використовують земельну ділянку 0,9га та більше - 3%, для обслуговування інших - 2,3%;

03.09 для обслуговування кредитно-фінансових установ, що використовують земельну ділянку площею 0,9га та більше ставка податку та розмір річної орендної плати складатиме 10%, для обслуговування інших будівель торгівлі - 3%;

03.10 для обслуговування будівель ринкової інфраструктури, що використовують земельну ділянку площею 0,9га та більше ставка податку та розмір річної орендної плати складатиме 10%, для обслуговування інших будівель торгівлі - 3%;

2. За землі транспорту в межах кодів видів цільового призначення земельних ділянок:

12.04 Для розміщення та експлуатації будівель, і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства:

- для розміщення автозаправних станцій, автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності, ставка податку та розмір річної орендної плати складатиме 10%;

- для обслуговування інших будівель торгівлі - 7%;

- для розміщення автозаправних станцій, автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами ставка податку та розмір річної орендної плати складатиме 10%;

- інші - 2,3%;

12.08 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій:

- для розміщення автозаправних станцій, автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності) ставка податку та річної орендної плати складатиме 7%;

- для автозаправних станцій, автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності), на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами - 12%;

- інші - 2,3%.

12.11 Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу:

- автозаправних станцій, автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності - 7%;

- автозаправних станцій, автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності), на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами - 12%;

- інші - 2,3%.

Тобто, як вбачається зі змісту Додатка до рішення №11/57 від 20.05.2020 для сплати земельного податку та розрахунку орендної плати за користування земельними ділянками були затверджені різні відсоткові ставки від нормативної грошової оцінки земельних ділянок однакового виду цільового призначення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За приписами частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Однією з істотних умов договору оренди землі, відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» , є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Відповідно до частини 3 статті 21 Закону України «Про оренду землі» обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У відповідності до статті 14 Закону України «Про оренду землі» Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220 затверджена Типова форма договору.

Згідно з пунктом 10 Типового договору оренди землі обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

В договорі зазначається також мета використання земельної ділянки та її цільове призначення (пункт 15,16 Типового договору).

Наказом Держкомзему від 23.07.2010 №548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306 затверджено Класифікацією видів цільового призначення земель (далі - Класифікація №548).

Згідно пунктів 1.3, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.2017 №483 «Про затвердження форм типових рішень про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» затверджена форма типового рішення про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку в залежності від виду цільового призначення земель, згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Держкомзему від 23.07.2010 №548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306 (далі - Класифікація №548).

Таким чином , згідно наведених норм земельного та податкового законодавства встановлення ставок податку за землю та нарахування орендної плати за земельні ділянки при укладанні договорів оренди землі органами місцевого самоврядування здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством та в розмірах, встановлених Податковим кодексом України.

Визначення ставок податку та розміру річної орендної плати за іншими критеріями, зокрема, в залежності від площі земельної ділянки та в залежності від здійснення торгівлі алкогольними та тютюновими виробами законодавством не передбачено.

Частиною 3 статті 23 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і Законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно статті 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Відповідно до частини 2 статті 25 Господарського кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку. Уповноважені органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб`єктів господарювання (частина 3 статті 25 Господарського кодексу України).

Вчиняючи певні дії (приймаючи рішення) в межах своїх повноважень, органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні враховувати положення статті 25 Господарського кодексу України та сприяти розвитку конкуренції, не допускаючи порушення антимонопольного законодавства.

За положеннями частини 2 статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

У відповідності до частини 1 статті 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції» доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів.

Згідно з абзацом 7 частини 2 статті 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю визнаються: надання окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Оскільки Дніпровська міська рада, приймаючи рішення від 20.05.2020 №11/57 застосувала додаткові критерії до ставок податку та розміру річної орендної плати зокрема, в залежності від площі земельної ділянки та в залежності від здійснення торгівлі алкогольними та тютюновими виробами законодавством, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про порушення позивачем антиконкурентного законодавства, діяв як у межах своїх повноважень, так і з дотриманям законодавства Про захист економічної конкуренції , на відміну від позивача.

При цьому, доводи апелянта про відсутність у оскаржуваному рішенні відповідача доказів на підтвердження настання можливих негативних наслідків для конкуренції внаслідок прийняття міською радою рішення від 20.05.2020 № 11/57, є неспроможними з огляду на наступне.

У відповідності до частини 1 та абзацу 8 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» , антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються надання окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення; дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами; усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Як вбачається зі змісту наведеної норми, лише можливість настання негативних наслідків для конкуренції є достатньою умовою визнання дій, передбачених частиною 2 статті 15 Закону «Про захист економічної конкуренції» , порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (постанова Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №920/768/19).

Доводи апелянта про те, що внаслідок прийняття оспорюваного рішення позивач фактично надав можливість малому бізнесу конкурувати з середнім та великим бізнесом, чим створив умови для розвитку малого бізнесу, колегія суддів також вважає неспроможними, оскільки затвердивши рішенням від 20.05.2020 №11/57 за використання земельної ділянки за однаковим цільовим призначенням (в межах однієї групи землекористувачів) орендну ставку у меншому розмірі одним суб`єктам господарювання, порівняно з іншими, Дніпровська міська рада створила їм кращі умови господарювання, порівняно з конкурентами, які здійснюють аналогічні види діяльності (використовують земельні ділянки за однаковим видом цільового призначення, зокрема, надання в оренду торгових комплексів, здійснення роздрібної торгівлі, тощо).

В той же час, Земельний кодекс України, Закони України «Про оренду землі» , «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачають застосування органами місцевого самоврядування різних умов щодо суб`єктів господарювання (зокрема, з огляду на вид господарської діяльності та розмір земельної ділянки) при наданні в оренду земельних ділянок, що спростовує доводи апелянта про те, що приймаючи рішення він діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, предбачений законодавством.

Згідно з статтею 59 Закону «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення проведено аналіз відповідності рішення Дніпровської міської ради від 20.05.2020 №11/57 саме вимогам законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, пункту 3 частини 1 статті 50 та частини 1 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та зазначено, що антиконкурентна поведінка органу місцевого самоврядування полягає у встановленні різних ставок податку за користування земельними ділянками та різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками за додатковими критеріями, в залежності від площі земельної ділянки, здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Такі дії позивача створюють землекористувачам нерівні умови господарювання порівняно з конкурентами, які використовують земельну ділянку з тим же цільовим призначенням, внаслідок чого ущемляються інтереси орендарів, які сплачують більшу орендну плату порівняно з іншими орендарями за використання землі за однаковим цільовим використанням і свідчать про вчинення органом місцевого самоврядування порушення, передбаченого пунктом 3 статті 50 та частини 1 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» , у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що призводять до обмеження конкуренції.

З огляду на вищезазначене, господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено та не обґрунтовано належними доказами наявності підстав, з якими закон пов`язує визнання недійсним рішення органів Антимонопольного комітету України, невідповідність спірного рішення адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України законодавству України, нормам чинного законодавства, неправильне застосування останнім норм матеріального права.

Інші доводи апелянта є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

Таким чином, господарський суд Дніпропетровської області всебічно, повно, об`єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.275-282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2021 у справі №904/4538/21- залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Дніпровську міську раду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку та випадках, передбачених ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 04.10.2021року.

Головуючий суддя О.В.Березкіна

Суддя М.О.Дармін

Суддя О.Г.Іванов