Ухвала

від 29.09.2021 по справі 922/1254/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/1254/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників сторін:

позивача - Коваль Г. Ю. (самопредставництво),

відповідача - Камінська А. А. (адвокат),

третьої особи - Жаворонкова Г .С. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 (судді: Бородіна Л. І. - головуючий, Здоровко Л. М., Мартюхіна Н. О.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2021 (суддя Хотенець П. В.)

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-АГРО"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунальне підприємство "Харківводоканал"

про розірвання договору та звільнення ділянки,

ВСТАНОВИВ:

23.04.2020 Харківська міська рада (далі - Рада, Позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-АГРО" (далі - ТОВ "ТЕМП-АГРО", Відповідач) про розірвання договору оренди землі, укладеного 10.05.2016 між Позивачем та Відповідачем, та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою територіальної громади м. Харкова площею 0,0659 га (кадастровий номер 6310138800:06:057:0508) на вул. Одеській, 49-А у м. Харкові, яка використовується ТОВ "ТЕМП-АГРО", шляхом демонтажу металевих споруд торгівельного призначення.

Зазначені вимоги обґрунтовано тим, що, як встановлено проведеним на місцевості оглядом, на земельній ділянці (кадастровий номер 6310138800:06:057:0508) площею 0,0659 га, яка перебуває у Відповідача в оренді на підставі договору від 10.05.2016, знаходяться металеві споруди торгівельного призначення, що зведені в санітарно-захисній зоні інженерно-технічних споруд і комунікацій з порушенням норм містобудівного та земельного законодавства і умов вказаного договору оренди.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.04.2021 у справі №922/1254/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2021, у позові відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, було мотивовано недоведеністю підстав для розірвання договору оренди землі від 10.05.2016, і, відповідно, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, оскільки акт обстеження вказаної ділянки від 03.04.2020, яким Позивач обґрунтовує свої вимоги, не відповідає Правилам благоустрою території міста Харкова та складений одноособово, за відсутності представника Відповідача. Водночас, Позивачем не була дотримана процедура демонтажу самовільно встановлених тимчасових та металевих споруд торгівельного призначення, передбачена вказаними Правилами.

Суди також врахували те, що орендована земельна ділянка надана для обслуговування, зокрема, нежитлової будівлі, яка належить ТОВ "ТЕМП-АГРО" на праві приватної власності. При цьому Позивач не надсилав Відповідачу жодних пропозицій про зміну чи розірвання договору оренди, приписів чи листів з вимогою демонтувати тимчасові споруди, у свою чергу, Відповідач належним чином виконував свій обов`язок зі сплати орендних платежів.

Додатково апеляційним судом було зазначено, що обрання Позивачем такого способу захисту, як розірвання договору оренди земельної ділянки, зважаючи на специфіку спірних правовідносин та наявність у Відповідача на спірній земельній ділянці нерухомого майна, є неналежним, оскільки призведе до порушення права ТОВ "ТЕМП-АГРО" на користування нею. Суд також дійшов висновку, що Позивачем не доведено, що розміщення споруд торгівельного призначення на спірній земельній ділянці є істотним порушенням умов договору оренди землі, як і не доведено існування обставин неможливості досягнення Радою, як стороною вказаного договору, його мети та неотримання того, на що розраховував орендодавець.

Отже, фактичні обставини справи не свідчать про порушення Відповідачем встановлених обмежень санітарно-захисних зон та про наявність у діях останнього критерію істотності порушення умов договору оренди. Водночас, зважаючи на існування між сторонами спору договірних зобов`язань, недоведеність факту розміщення Відповідачем тимчасових споруд торгівельного призначення у санітарно-захисній зоні інженерно-технічних споруд та комунікацій, вимоги щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою також не підлягають задоволенню.

У касаційній скарзі Харківська міська рада просить повністю скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм: статей 373, 391, 627, 629 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, викладених в постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №161/13645/16-а, від 13.11.2019 у справі № 924/624/16, від 12.04.2018 у справі № 926/2189/17, від 03.06.2020 у справі №916/1666/18, у справі № 916/2791/13, від 11.04.2018 у справі № 910/9140/17.

Від Комунального підприємства "Харківводоканал" надійшли пояснення третьої особи в яких підприємство підтримало вимоги касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ТЕМП-АГРО" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони та представників учасників, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі Харківської міської ради та відзивах на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою у справі № 922/1254/20 підлягає закриттю з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, у справі № 161/13645/16-а розглядались позовні вимоги в межах адміністративної справи про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету міської ради про демонтаж тимчасової споруди (кіоску з продажу тютюнових виробів на території автостанції).

Указані вимоги було обґрунтовано тим, що торговий кіоск не є малою архітектурною формою, оскільки наявний будівельний паспорт, який виготовив попередній власник нерухомості. Указаний техпаспорт затверджено начальником управління архітектури та містобудування. Крім того, департаментом підприємництва міської ради позивачу у зазначеній справі видано дозвіл на розміщення об`єкта торгівлі безстроково та без обмежень. У зв`язку із зазначеним, на думку позивача, такий об`єкт нерухомості встановлено законно, оскільки на момент його будівництва усі норми чинного законодавства були дотримані, а відтак застосування правил демонтажу до даного торгового кіоску, як до тимчасової споруди, є безпідставним та незаконним.

У справі № 910/9140/17 розглядались позовні вимоги про зобов`язання відповідача у вказаній справі виконати умови договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, шляхом укладення з балансоутримувачем договору про надання послуг з утримання орендованого майна в запропонованій позивачем редакції.

Указані вимоги було обґрунтовано тим, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна, яке належить до державної власності. Однак, відповідач в зазначеній справі, в порушення його умов та вимог чинного законодавства, ухиляється від укладення з позивачем договору про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача, пов`язаних з утриманням орендованого нерухомого майна.

Таким чином, предмети, підстави позову та правове регулювання спірних правовідносин, а відтак і обставини, які підлягали доведенню сторонами і встановленню судами, у вказаних справах та у цій справі є суттєво відмінними, про що зазначає і сам заявник у касаційній скарзі.

У справі № 924/624/16 розглядались позовні вимоги про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою, приведення її у первинний стан шляхом демонтажу металевих контейнерів та знесення самовільно збудованого приміщення охорони.

Зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що відповідачу не виділялась та в оренду не надавалась будь-яка земельна ділянка на облаштування металевих контейнерів та приміщення охорони, а відтак він самовільно розмістив ці споруди на земельній ділянці, яка належить позивачу у зазначеній справі.

У справі № 926/2189/17 розглядались позовні вимоги про зобов`язання відповідача у вказаній справі усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого торгівельного павільйону.

Указані вимоги було обґрунтовано відсутністю у відповідача у зазначеній справі прав на земельну ділянку на якій ним самочинно, в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, здійснено будівництво спірного торгового павільйону.

При цьому як у справі № 924/624/16, так і у справі № 926/2189/17 спір щодо усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою виник між двома самостійними суб`єктами (які не перебували між собою у договірних правовідносинах, на відміну від сторін у цій справі) і стосувався вжиття власником відповідного засобу захисту права на своє майно, порушеного, на його думку, діяльністю іншої сторони у справі внаслідок використання такого майна за відсутності правових підстав.

У справі № 916/1666/18 розглядались позовні вимоги про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні торгівельним місцем шляхом звільнення від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів.

Зазначені вимоги було обґрунтовані неправомірними діями відповідача у вказаній справі, який, незважаючи на припинення договірних відносин з позивачем , чинить останньому перешкоди у користуванні торгівельним місцем, чим заподіює збитки та призводить до неможливості належного здійснення позивачем у зазначеній справі господарської діяльності.

Отже, постанова Верховного Суду у справі № 916/1666/18 та викладена у ній правова позиція не могла бути взята до уваги господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, оскільки вона хоча і прийнята частково за подібного правового регулювання, однак суттєво відрізняється підставами позову (зокрема припиненням договірних відносин між сторонами) та встановленими судами фактичними обставинами, з урахуванням яких вона і була прийнята.

У справі № 916/2791/13 розглядалися позовні вимоги про зобов`язання знести самовільно побудовану споруду, а саме приміщення паркінгу, яке знаходиться на території, прилеглій до житлових будинків.

Зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що відповідач у вказаній справі розпочав будівельні роботи без відповідного дозволу та оформлення документів на будівництво, а виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл є незаконним, оскільки стосується будівельних робіт з реконструкції двоповерхової частини готелю з надбудовою поверху, у той час як за цією адресою знаходиться двоповерховий житловий будинок з квартирами приватної власності, власники яких не надавали згоду на будь-яку реконструкцію. Водночас, земельна ділянка, на якій самочинно споруджено будівлю, на момент початку робіт не була передана ні у власність, ні в користування відповідача у вказаній справі. У той же час, умовами укладеного з відповідачем договору оренди земельної ділянки встановлено обмеження щодо її використання у вигляді заборони будівництва. Самовільно побудована відповідачем споруда функціонує, проте не прийнята в експлуатацію в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, у справі № 916/2791/13 розглядався спір щодо правомірності здійснення будівництва нерухомого майна всупереч умов укладеного між сторонами договору оренди з недодержанням встановлених ним обмежень щодо її використання.

При цьому, частково скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу № 926/2189/17 на новий розгляд у відповідній частині, Верховний Суд виходив з того, що суди, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією України права власності, разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва.

Водночас, у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій зазначене питання не встановлювалося, предметом спору не було. Натомість місцевий та апеляційний суди встановили відсутність незаконності забудови орендованої земельної ділянки і розміщення на ній тимчасових споруд, у зв`язку з чим дійшли висновку про відсутність ознак самочинного будівництва та про дотримання Відповідачем умов договору щодо цільового використання вказаної ділянки.

Таким чином, постанова Верховного Суду у справі № 926/2189/17 та викладена у ній правова позиція також не могла бути взята до уваги господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, оскільки вона хоча і прийнята за частково подібного правового регулювання, але за суттєво інших фактичних обставин, встановлених судами, з урахуванням суттєво інших поданих сторонами доказів, у залежності від оцінки яких вона і були прийнята.

У такий спосіб, узагальнюючи доводи скаржника з урахуванням наведеного аналізу зазначених правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 161/13645/16-а, від 13.11.2019 у справі №924/624/16, від 12.04.2018 у справі № 926/2189/17, від 03.06.2020 у справі №916/1666/18, у справі № 916/2791/13, від 11.04.2018 у справі № 910/9140/17, колегія суддів дійшла висновку про неподібність правовідносин у вказаних справах та у цій справі.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2021 у справі №922/1254/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за касаційною скаргою Харківської міської ради, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді І. С. Берднік

І. С. Міщенко