Постанова

від 28.09.2021 по справі 380/2015/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/2015/20 пров. № А/857/1025/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

за участі секретаря судового засідання Кардаш В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі №380/2015/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

суддя (судді) в суді першої інстанції - Мричко Н.І.

час ухвалення рішення: 14:31:04

місце ухвалення рішення - м. Львів

дата складання повного тексту рішення: 30.11.2020 р.,

В С Т А Н О В И В:

11 березня 2020 ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , в якому просила визнати протиправною відмову та бездіяльність відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2016-2019 роки. Стягнути з відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік у розмірі 11599,60 грн. Стягнути з Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні по день постановлення судом рішення у справі, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 477,59 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 80300, Львівська обл., м. Жовква, вул.Львівська, 37; код ЄДРПОУ: 02229250) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2016-2019 роки. Стягнуто з Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 80300, Львівська обл., м. Жовква, вул. Львівська, 37; код ЄДРПОУ: 02229250) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2019 роки в сумі 11599 (одинадцять тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 60 коп. Стягнуто з Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 80300, Львівська обл., м. Жовква, вул. Львівська, 37; код ЄДРПОУ: 02229250) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судом рішення у справі в сумі 11596 (одинадцять тисяч п`ятсот дев`яносто шість) грн 48коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 80300, Львівська обл., м. Жовква, вул. Львівська, 37; код ЄДРПОУ: 02229250) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, ОСОБА_1 та Відділ культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області подали апеляційні скарги.

Позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині стягнення з Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судом рішення у справі в сумі 11596 грн 48 коп та відмови в іншій частині позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області на її користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судом рішення виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 477,59 грн.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що розрахунок відшкодування має здійснюватись судом відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, а саме у розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який на день постановлення рішення повинен був становити 106980 грн 16 коп ( з розрахунку середньоденного заробітку 477,59 грн за 224 робочі дні).

Відповідач Відділ культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області у своїй апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач не надала доказів, які б підтверджували, що така має статус одинокої матері та дитина виховується матір`ю одноосібно та що батько не бере участі у вихованні та утриманні власного сина. Апелянт також звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про наявність заборгованості зі сплати аліментів у ОСОБА_2 на утримання сина, видачі виконавчого напису нотаріуса, вжиття будь-яких заходів зі сторони Державної виконавчої служби для примусового стягнення аліментів зі сторони ОСОБА_2 в користь позивачки на утримання їх сина, враховуючи наявність договору між батьками дитини проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а апеляційну скаргу Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_2 позивач з 01.04.2016 працювала у Відділі культури і туризму Жовківської районної державної адміністрації Львівської області на посаді головного спеціаліста. З 01.05.2016 переведена на посаду провідного спеціаліста відділу.

30.10.2019 позивача попереджено про вивільнення у зв`язку зі скороченням штату з 31.12.2019.

Згідно з наказом відповідача від 17.12.2019 № 208-К позивача звільнено із займаної посади у зв`язку з переведенням до Відділу опіки та піклування служби у справах дітей Жовківської районної державної адміністрації Львівської області на підставі пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України з 31.12.2019.

17.12.2019 позивач подала до відповідача заяву, в якій просила здійснити виплату грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як одинокій матері за період 2016 - 2019 роки.

Вважаючи відмову та бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2016-2019 роки, протиправною, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався Законом України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон України №504/96-ВР), який встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво - важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Статею 4 Закону України № 504/96-ВР передбачено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 вказаного Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 вказаного Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 вказаного Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 вказаного Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 вказаного Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 вказаного Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 вказаного Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 вказаного Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 вказаного Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 вказаного Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 вказаного Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Пунктом 5 частини дванадцятої статті 10 вказаного Закону передбачено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до частини сьомої статті 20 Закону України № 504/96-ВР додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 вказаного Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статею 11 вказаного Закону.

За приписами частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Статтею 74 КЗпП України встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Частиною першою статті 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у вказаній статті строк виплатити неоспорювану суму.

Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 22.06.2010 видно, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Жовківський районний суд Львівської області рішенням від 03.11.2015 у справі №444/2435/15-ц вирішив розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований 22.09.2007 у відділу РАЦС Жовківського РУЮ Львівської області.

З довідки про склад сім`ї та розмір платежів за житлово-комунальні послуги від 15.11.2019 № 1675, виданої позивачу, видно, що вона разом із сином проживають за адресою АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції встановив, що згідно з поданими позивачем деклараціями про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2015, 2016, 2017, 2018 членів сім`ї вказано лише син.

В особовій картці державного службовця № 9, а саме у пункті 15.1. вказано про наявність пільг у позивача - виховання дитини - одинока мати.

Відповідно до довідки Жовіківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 Жовківської районної ради від 01.11.2019 № 54 позивач, мати учня 4-Б класу ОСОБА_3 , особисто займається вихованням дитини, а батько ОСОБА_2 не бере участі у навчально-виховному процесі сина. У довідці Жовківського районного центру дитячої та юнацької творчості від 05.11.2019 № 01-20/69 батько ОСОБА_3 , зі слів керівника гуртка, не спілкується з керівником гуртка, не проводить і не забирає дитину після занять, не бере участі у батьківський зборах. Вказане підтвердив і ОСОБА_2 у наданих до суду поясненнях від 11.08.2020.

21.10.2015 укладено нотаріально посвідчений договір № 1423 між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину. У зв`язку з невиконанням вказаного батьком дитини договору, позивач зверталася до спеціаліста у справах дітей Жовківської міської ради із заявою від 02.06.2017, а також з повідомленнями та письмовими вимогами до ОСОБА_2 .

Визначення "одинокої матері" наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 та пункті 5 частини дванадцятої статті 10 Закону України № 504/96-ВР.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Пункт 5 частини дванадцятої статті 10 Закону України № 504/96-ВР визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька.

Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що позивач має статус одинокої матері, оскільки самостійно виховує дитину тобто без участі батька, а саме підтверджено за час трудових правовідносин позивачки з відповідачем та наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2016-2019 роки.

Щодо розміру стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2019 роки, суд першої інстанції зазначив наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що невикористана відпустка позивача за 2016-2019 роки становить 40 днів.

Для обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки необхідно керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У пункті 7 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Згідно з довідкою відповідача від 16.01.2020 № 4 грошове забезпечення позивача за 2019 рік становить 102656,71 грн.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції зазначив, що з метою повного та ефективного захисту прав позивача необхідно стягнути із відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2019 роки в сумі 11599,60 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день постановлення судом рішення у справі, суд першої інстанції дійшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Суд першої інстанції встановив, що позивача звільнено 31.12.2019.

Відтак, період з 01.01.2020 по 23.11.2020 є періодом, за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 224 робочих дні.

Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 11599,60 грн (сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) / 106980,16 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 10,84%.

Отже, суд першої інстанції вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 10,84% становить: 477,59 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 10,84% = 51,77 грн; 51,77грн * 224 (кількість днів затримки розрахунку) = 11596,48 грн.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що не відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що статтею 116 КЗпП (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, виходячи з наведених вимог законодавства всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена нормами КЗпП відповідальність.

Так, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені в статті 116 КЗпП строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України , тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП , а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічний правовий висновок міститься і постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року, 6 серпня 2019 року по справах №524/8023/16-а, 826/9793/18 відповідно.

При цьому, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У справі, що розглядається, час затримки розрахунку з позивачем при звільненні є час з 01.01.2020 до 23.11.2020 включно.

Крім того, зважаючи на відомості щодо розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, що становить 477,59 грн, апеляційний суд при розрахунку суми, що підлягає стягненню на користь позивача, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходив з того, що у даній справі невідшкодованим залишився період затримки остаточного розрахунку тривалістю 224 календарних дні, а тому сума, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 106980,16 грн без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Таким чином, за наслідками апеляційного перегляду рішення суду, суд апеляційної інстанції вважає підставними позовні вимоги ОСОБА_1 щодо необхідності стягнення з Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судом рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС ) підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Частиною 1 статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу , стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України , якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ставки судового збору за подання до адміністративного суду позову визначені Законом України Про судовий збір .

Частиною 1 статті 4 Закону України Про судовий збір передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01 січня 2020 року становив 2102 грн.

Адміністративний позов в даній справі містить одну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви, становив 840,80 грн.

Розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до квитанції від 29.12.2020 № 83889 ОСОБА_1 сплатила 1261,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги (а.с. 210).

Отже, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір за подання апеляційної скарги в загальному розмірі 1261 ( одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 20 коп.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі №380/2015/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні по день постановлення судом рішення у праві.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в загальному розмірі 1261 (одну тисячу двісті шістдесят одну) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим Л. Я. Гудим