Рішення

від 19.11.2020 по справі 380/2015/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/2015/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Кулик С.В.,

представника позивача Свистович Ю.П.,

представника відповідача Паламарчук В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації Львівської області (далі - відповідач), в якому, із урахування заяви про уточнення - збільшення позовних вимог, просить:

- визнати протиправною відмову та бездіяльність відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2016-2019 роки;

- стягнути з відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік у розмірі 11599,60 грн;

- стягнути з Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні по день постановлення судом рішення у справі, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 477,59 грн.

Ухвалою від 16.03.2020 вказану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 31.03.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

27.05.2020 у підготовчому засіданні, суд, керуючись статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 , третя особа).

Ухвалою від 09.07.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не виплатив при звільненні грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової соціальної відпустки за 2016-2019 роки, на які позивач має право, як одинока мати, яка працювала і виховувала дитину без батька, відповідно до статті 19 Закону України Про відпустки . Позивач зазначила, що законодавство не містить конкретного переліку документів, які необхідно пред`явити жінці, яка виховує дитину без батька. Таким чином, на думку позивача, відповідач повинен виплатити компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток, як одинокій матері за 40 днів за 2016-2019 роки, що становить 11599,60 грн. Крім цього, у зв`язку з нездійсненням відповідачем виплати всіх належних сум при звільненні, позивач вважає, що з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день постановлення судом рішення.

23.04.2020 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що позивач не надала доказів, які б підтверджували, що така має статус одинокої матері. Додатково вказала, що 21.10.2015 укладено нотаріально посвідчений договір між батьками (позивачем та третьою особою) про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину. Зазначила, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували заборгованість батька по сплаті аліментів за час спірного періоду.

04.05.2020 позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій вказала, що з 2016 по 2019 роки відповідач не звертався із проханням надати додаткові підтверджуючі документи. Позивач вважає, що для надання соціальної додаткової відпустки, як одинокій матері в трудових правовідносинах мають значення факти розлучення та самостійного виховання дитини без батька, що документально підтверджено. Крім цього, відповідач не надав доказів виконання батьком договору від 21.10.2015. Орган опіки та піклування не знайшов фактів здійснення позивачем перешкод у спілкування батька з сином, а тому посилання відповідача на копії заяв ОСОБА_2 та рішень міської ради є безпідставним.

11.08.2020 третя особа подав до суду пояснення, в яких зазначив, що з 2016 по 2020 роки проходив військову службу, а тому не мав змоги часто приїздити у м. Жовква.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала. Просила суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив. Просила суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 позивач з 01.04.2016 працювала у Відділі культури і туризму Жовківської районної державної адміністрації Львівської області на посаді головного спеціаліста. З 01.05.2016 переведена на посаду провідного спеціаліста відділу.

30.10.2020 позивача попереджено про вивільнення у зв`язку зі скороченням штату з 31.12.2019.

Згідно з наказом відповідача від 17.12.2019 № 208-К позивача звільнено із займаної посади у зв`язку з переведенням до Відділу опіки та піклування служби у справах дітей Жовківської районної державної адміністрації Львівської області на підставі пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України з 31.12.2019.

17.12.2019 позивач подала до відповідача заяву, в якій просила здійснити виплату грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як одинокій матері за період 2016 - 2019 роки.

Вважаючи відмову та бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2016-2019 роки, протиправною, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Закон України Про відпустки від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон України №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво - важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Статею 4 Закону України № 504/96-ВР передбачено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 вказаного Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 вказаного Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 вказаного Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 вказаного Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 вказаного Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 вказаного Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 вказаного Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 вказаного Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 вказаного Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 вказаного Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 вказаного Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Пунктом 5 частини дванадцятої статті 10 вказаного Закону передбачено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до частини сьомої статті 20 Закону України № 504/96-ВР додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 вказаного Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статею 11 вказаного Закону.

За приписами частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Водночас, відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Статею 74 КЗпП України встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Частиною першою статті 83 КЗпП України, чітко визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у вказаній статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22.06.2010 вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Жовківський районний суд Львівської області рішенням від 03.11.2015 у справі №444/2435/15-ц вирішив розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований 22.09.2007 у відділу РАЦС Жовківського РУЮ Львівської області.

З довідки про склад сім`ї та розмір платежів за житлово-комунальні послуги від 15.11.2019 № 1675, виданої позивачу, вбачається, що вона разом із сином проживають за адресою АДРЕСА_1 .

Суд встановив, що згідно з поданими позивачем деклараціями про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2015, 2016, 2017, 2018 членів сім`ї вказано лише син.

В особовій картці державного службовця № 9, а саме у пункті 15.1. вказано про наявність пільг у позивача - виховання дитини - одинока мати.

Крім цього, відповідно до довідки Жовіківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 Жовківської районної ради від 01.11.2019 № 54 позивач, мати учня 4-Б класу ОСОБА_3 , особисто займається вихованням дитини, а батько ОСОБА_2 не бере участі у навчально-виховному процесі сина. У довідці Жовківського районного центру дитячої та юнацької творчості від 05.11.2019 № 01-20/69 батько ОСОБА_3 , зі слів керівника гуртка, не спілкується з керівником гуртка, не проводить і не забирає дитину після занять, не бере участі у батьківський зборах. Вказане підтвердив і ОСОБА_2 у наданих до суду поясненнях від 11.08.2020.

Як встановив суд, 21.10.2015 укладено нотаріально посвідчений договір № 1423 між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину. У зв`язку з невиконанням вказаного батьком дитини договору, позивач зверталася до спеціаліста у справах дітей Жовківської міської ради із заявою від 02.06.2017, а також з повідомленнями та письмовими вимогами до ОСОБА_2 .

Суд зауважує, що відповідач не надав достатніх доказів, які б спростовували самостійне виховання позивачем сина.

Визначення одинокої матері наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 № 9 та пункті 5 частини дванадцятої статті 10 Закону України № 504/96-ВР.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Пункт 5 частини дванадцятої статті 10 Закону України № 504/96-ВР визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька.

Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.

З огляду на вказане, враховуючи досліджені докази, суд дійшов до висновку про те, що позивач має статус одинокої матері, оскільки самостійно виховує дитину тобто без участі батька, а саме підтверджено за час трудових правовідносин позивачки з відповідачем.

Таким чином, оскільки відповідач не надавав позивачу додаткову соціальну відпустку як одинокій матері, то враховуючи положення частини сьомої статті 20 Закону України №504/96-ВР вказана відпустка є невикористаною і переноситься на інший період.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу на час звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2019 роки, а тому у задоволенні позову в частині визнання протиправною відмови відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2016-2019 роки необхідно відмовити повністю.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2016-2019 роки.

Щодо розміру стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2019 роки, суд зазначає таке.

Як встановив суд та визнається сторонами, невикористана відпустка позивача за 2016-2019 роки становить 40 днів.

Для обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки необхідно керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У пункті 7 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Згідно з довідкою відповідача від 16.01.2020 № 4 грошове забезпечення позивача за 2019 рік становить 102656,71 грн.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на розрахунковий лист на оплату за дні відпустки, оскільки такий ні печатки, ані дати, ані номера його складення.

Таким чином, денний заробіток становить 289,99 грн (102656,71 грн / 354 день).

Відтак, грошова компенсація за невикористані протягом 2016-2019 роки дні відпустки становить 11599,60 грн (40 днів * 289,99 грн).

Ураховуючи наведене, суд з метою повного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2019 роки в сумі 11599,60 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день постановлення судом рішення у справі, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Суд встановив, що позивача звільнено 31.12.2019.

Суд зазначає, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.

Відтак, період з 01.01.2020 по 23.11.2020 є періодом, за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 224 робочих дні.

Згідно з розрахунком позивача середньоденний заробіток становить 477,59 грн. Вказане відповідач не заперечив.

Суд при розгляді справи враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 11599,60 грн (сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) / 106980,16 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 10,84%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 10,84% становить: 477,59 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 10,84% = 51,77 грн; 51,77грн * 224 (кількість днів затримки розрахунку) = 11596,48 грн.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судом рішення у справі в сумі 11596,48 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн, сплачений згідно з квитанцією від 26.03.2020 № 0.0.1660982640.1.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 80300, Львівська обл., м. Жовква, вул.Львівська, 37; код ЄДРПОУ: 02229250) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2016-2019 роки.

Стягнути з Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 80300, Львівська обл., м. Жовква, вул. Львівська, 37; код ЄДРПОУ: 02229250) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2019 роки в сумі 11599 (одинадцять тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 60 коп.

Стягнути з Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 80300, Львівська обл., м. Жовква, вул. Львівська, 37; код ЄДРПОУ: 02229250) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судом рішення у справі в сумі 11596 (одинадцять тисяч п`ятсот дев`яносто шість) грн 48коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Відділу культури, молоді та спорту Жовківської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 80300, Львівська обл., м. Жовква, вул. Львівська, 37; код ЄДРПОУ: 02229250) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 30.11.2020.

Суддя Мричко Н.І.