Рішення

від 28.09.2021 по справі 571/1998/18

РОКИТНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 571/1998/18

Провадження № 2/571/2/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2021 року смт. Рокитне

Рокитнівський районний суд Рівненської області в складі: судді одноособово Комзюк А.Ф., з участю секретаря судового засідання Гордійчук Т.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Старосільська сільська рада Рокитнівського району Рівненської області про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та просить визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, які видані на ім`я ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці, яка перебувала в його користуванні з моменту побудови будинку - 1973 рік. Розмір земельної ділянки, яка перебувала у його користуванні становила 0,6 га, що підтверджується записом за №384 в земельно-кадастровій книзі Старосільської сільської ради.

У 2012 році ОСОБА_1 вирішив скористатися своїм правом та приватизувати вищевказану земельну ділянку. Через свій похилий вік та проблеми зі здоров`ям він не міг особисто зайнятися оформленням приватизації, тому звернувся за допомогою в оформленні документів щодо приватизації вищевказаної земельної ділянки до свого сина ОСОБА_3 .

Після спливу певного часу ОСОБА_3 передав йому державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №733993 та серії ЯМ №733994. Через свій похилий вік та некомпетентність, ОСОБА_1 повною мірою не розумів, що це за документи і на які конкретні розміри земельних ділянок вони видані. Покладаючись на добросовісність сина він вважав, що вказані документи оформлені на всю земельну ділянку, яка перебувала у його користуванні на 0,6 га.

В 2017 році ОСОБА_3 став чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні частиною земельної ділянки та заявив, що згідно виданих актів на право власності на земельні ділянки, у його власності перебуває дві земельні ділянки загальною площею 0,3 га. При цьому він також вказав, що належні ОСОБА_1 господарські будівлі дерев`яні сараї та хлів для худоби (курник, свинарник), надвірна вбиральня знаходяться на земельній ділянці, яка належить відповідачеві.

Звернувшись за консультацією, ОСОБА_1 з`ясував, що дійсно згідно виданих актів на право власності на земельні ділянки, у його власності перебуває дві земельні ділянки загальною площею 0,3 га, а інша частина земельної ділянки площею 0,3 га, якою він постійно користувався та на якій розміщені його господарські будівлі, передана у власність сина ОСОБА_5 . Вказана частина земельної ділянки передана відповідачу згідно з рішенням Старосільської сільської ради від 05 липня 1996 року №24, а саме: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; 0,05 га для ведення особистого селянського господарства.

Право власності відповідача посвідчено державними актами на право власності на земельні ділянки: - серії ЯК №253457 від 20.03.2012, реєстраційний номер 562500001002696, на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 5625086800:01:001:0010; - серії ЯК №253458 від 20.03.2012, реєстраційний номер 562500001002697, на земельну ділянку площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 5625086800:01:001:0011.

Передача у власність відповідачеві частини земельної ділянки якою постійно користувався позивач та на якій розташовані його господарські будівлі порушує права та законні інтереси позивача.

В листопаді 2018 року представником позивача було направлено адвокатський запит в Старосільську сільську раду щодо надання копій рішень сільської ради про надання відповідачу у власність земельних ділянок та копій заяв відповідача, на підставі яких і приймались такі рішення. Старосільською сільською радою на вказаний запит було надано витяг з рішення Старосільської сільської ради від 05.07.1996 р. №24 та копію заяви від 27.07.1996 р.. Згідно повідомлення сільської ради оригінал вищевказаного рішення було передано на зберігання до архівного відділу Рокитнівської райдержадміністрації. На адвокатський запит від 21.11.2018 архівний відділ повідомив, що 05 липня 1996 р. засідання виконавчого комітету Старосільської сільської ради не проводились. Рішення №24 приймалось 05 серпня 1996 року, однак ОСОБА_3 в даному рішенні та додатку до нього не значиться.

Тобто, земельні ділянки по АДРЕСА_1 насправді відповідачеві у власність не передавались, документація із землеустрою розроблена на підставі витягу з неіснуючого рішення, а державні акти на право власності на земельні ділянки за вказаною адресою видані на підставі неіснуючого рішення та безпідставно розробленої документації із землеустрою.

Вважає, що державні акти на право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_1 видані безпідставно, а отже підлягають визнанню недійсними. Крім того, складовою частиною документації із землеустрою є протокол погодження меж земельної ділянки, який підписується суміжними землекористувачами. Позивач меж земельної ділянки своєму сину не погоджував та жодних протоколів не підписував. З приводу заволодіння сином частиною земельної ділянки позивача, шляхом підроблення підписів в документації із землеустрою, ОСОБА_1 звернувся до Рокитнівського відділення поліції з заявою про вчинення кримінального правопорушення. В ході розслідування кримінального правопорушення №12017180190000396 від 03.07.2017 було проведено почеркознавчу експертизу. Згідно висновку експерта підписи від імені позивача в протоколі погодження меж земельної ділянки, яка надається у власність сину ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, і в протоколі погодження меж земельної ділянки, яка надається у власність сину ОСОБА_5 для особистого селянського господарства, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Також, у вказаних протоколах, містяться підписи від імені дружини позивача - ОСОБА_6 , які згідно висновку експерта ймовірно виконані не ОСОБА_6 .

Посилаючись на норми ст.328 ЦК України, 116,126,152 ЗК України просить: визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №253457 від 20.03.2012, реєстраційний номер 562500001002696, на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, кадастровий номер 5625086800:01:001:0010, виданий на ім`я ОСОБА_3 та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №253458 від 20.03.2012, реєстраційний номер 562500001002697, на земельну ділянку площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5625086800:01:001:0011, виданий на ім`я ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 24 лютого 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження справі в порядку загального позовного провадження. За клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Старосільську сільську раду Рокитнівського району Рівненської області.

03 квітня 2019 року відповідач ОСОБА_3 до суду подав відзив, згідно якого позовні вимоги не визнає з огляду на те, що державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 253457 від 20.03.2012, реєстраційний номер 562500001002696, на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, кадастровий номер 5625086800:01:001:0010 виданий на ім`я ОСОБА_3 та державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 253458 від 20.03.2012, реєстраційний номер 562500001002697, на земельну ділянку площею 0,05 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, кадастровий номер 5625086800:01:001:0011 виданий на ім`я ОСОБА_3 видані на підставі рішення Старосільської сільської ради за №24 від 27 липня 1996 року. Технічна документація була погоджена суміжними землекористувачами, а підписи на документації із землеустрію, в зв`язку з відмовою позивача ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_6 від підпису, були зроблені членами комісії Старосільської сільської ради по узгодженню меж земельних ділянок, яка була створена на за заявою відповідача ОСОБА_3 . Тобто, ОСОБА_1 ще в 2012 році були відомі межі вказаних земельних ділянок, але з оскарженням виготовлення документів на право власності на земельні ділянки на той час не звертався. Позивач з відповідачем виробляли документи на право власності на земельні ділянки в один і той же час і на той час заперечень з боку позивача відносно меж земельних ділянок не було. Крім того вже на протязі тривалого часу між позивачем та відповідачем неодноразово виникали сварки відносно меж земельних ділянок, на підставі чого позивачпритягувався до адміністративної відповідальності. Посилаючись на норми статей 256,267 ЦК України просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з поданням заяви ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності (а.с.71,74).

Ухвалою суду від 26 червня 2019 року закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено її до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просив задовольнити.

Представник позивача - адвокат Ціпан О.П. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві та доповнив, що у 2017 році відповідач почав чинити перешкоди позивачеві та поставив паркан. В позасудовому порядку вирішити спір не вдалося, тому змушений був звернутися до суду. Було встановлено, що рішення сільської ради від 05 липня 1996 року, на підставі якого видані оскаржувані державні акти, насправді не було. Представник сільської ради також підтвердив зазначене. Крім того, підставою прийняття рішення стала заява ОСОБА_3 , якої відповідач не писав, що підтвердив у судовому засіданні. Право власності на земельні ділянки набуто не в установленому законом порядку, тому такі рішення мають бути скасовані. Посилання відповідача на строки давності вважає необґрунтованими, оскільки про порушення свого права позивач дізнався лише у 2017 році, тому твердження відповідача на 2012 рік є безпідставним. Виготовленням технічної документації та державних актів на ім`я позивача займався син - відповідач по справі. Через свій похилий вік та некомпетентність позивач довіряв йому та не передбачав таких наслідків. Оскільки технічної документації позивач не виготовляв, межі земельної ділянки не визначались, до саду його стали не допустили у 2017 році, перебіг строку позовної давності має обраховуватися з 2017 року.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, вважає, що право власності на земельні ділянки він набув згідно закону, тому у задоволенні позову просить відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнав з підстав викладених у відзиві та доповнив, що технічна документація за земельні ділянки позивача та відповідача виготовлялася одночасно, тому позивач не міг не знати про те, щ земельна ділянка передається відповідачеві. Оскільки технічної документації відповідача позивач не підписав, то була створена відповідна комісія, проведено розмежування землі, межові знаки передано на зберігання. Більш того, господарські будівлі, про які говорить позивач знаходяться на частині земельної ділянки дружини позивача ОСОБА_6 та його дружини. Витяг із земельно-кадастрової книги вважає неналежним доказом. Більш того, позивачем не доведено, що він не міг дізнатися раніше про порушене право. Свідок ОСОБА_7 підтвердив, що позивач відмовився підписав технічну документації відповідача як суміжний землекористувач, тому була створена комісія, а межі земельної ділянки відводили у присутності всіх. Оскільки позивач з 2012 року знав про отримання відповідачем державних актів, а до суду звернувся лише у 2018 році, то він пропустив трьохрічний строк позовної давності. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог як таких, що заявлені з порушенням строків позовної давності.

Представник третьої особи (Старосільська сільська рада Рівненського району Рівненської області) Кузьмич О.Ф. пояснив, що позивач та відповідач є близькими родичами, як батько та син. Встановлено, що у 1996 році обоє звернулися у сільську раду із заявами про отримання земельних ділянок. 05 серпня 1996 року було видано рішення про надання обом у власність земельних ділянок під забудову на для ведення особистого селянського господарства. Після отримання виклику до суду, звернувся до архіву та отримав копію рішення. Рішення виконавчого комітету приймалося колективно щодо багатьох громадян, у користуванні яких перебувала земля. У рішенні відповідач зазначений як ОСОБА_3 . У 2012 році обоє отримали свідоцтва про право власності на землю та жодного конфлікту до цього не було, лише на даний час позивач звернувся до сільської ради. Щодо зазначення у земельно-кадастровій книзі відомостей про 0,6 га землі, що перебувала у користуванні позивача, то свого часуза радянських часів кожен господар відбивав собі таку земельну ділянку, як хотів, тому могли бути внесені такі відомості щодо фактичного користування, але це могли бути земельні ділянки з різних масивів. Щодо строків давності, то упродовж 2010-2012 років сторони оформляли документацію. Вважає, що позивач не міг не знати площі земельних ділянок, яка передавалася у власність.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні 25.03.2020 пояснив, що обіймає посаду начальника районного відділу головного управління Держгеокадастру, та згідно посадових обов`язків погоджував технічну документацію на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. У архіві відділу містяться підтверджуючі документи на право власності позивача на земельну ділянку у яких є доручення, що 12.02.2012 ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_8 на представництво його інтересів у органах державної влади, в тому числі з питань, пов`язаних з виготовленням технічної документації на землю. Станом на той час відділ Держгеокадастру здійснював реєстрацію технічної документації. Щодо погодження меж земельної ділянки, то у земельно-технічній документації є протокол від 02.12.2010 погодження меж, підписаний складом земельної комісії, оскільки два суміжні землекористувачі відмовилися погодити межі. Протокол складений довільної форми, разом з тим, чинне законодавство не передбачало конкретної форми протоколу.

Суд, заслухавши пояснення сторін, представника третьої особи, свідка, дослідивши письмові докази, оцінивши їх в сукупності, приходить до наступного.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Для захисту права суду необхідно встановити факт його порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу вимог 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Судом встановлено, що відповідно до рішення №24 від 05.08.1996, виконавчим комітетом Старосільської сільської ради вирішено надати у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлових будинків земельна ділянки в кількості 34 шт. громадянам сільради загальною площею 7,43 га в межах населених пунктів із зазначенням власників землі, площ та сіл в межах яких розміщені земельні ділянки згідно додатку №1. Також вирішено залишити у постійному користуванні громадянам сільради земельні ділянки, які раніше їм надавались в межах населених пунктів, загальною площею 7,43 га (а.с.153).

На підставі рішення №24 від 05.07.1996 05 квітня 2012 року ОСОБА_1 отримав державні акти на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №733993, площею 0,2500 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , та серія ЯМ №733994, площею 0,500 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.118-119).

На таких же правових підставах 20.03.2012 відповідач ОСОБА_3 отримав державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯК №253457, площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , та серії ЯК №253458, площею 0,05 га для ведення особистоо селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.164,165).

При цьому зі змісту копії заяви від 27 липня 1996 року встановлено, що заява до Старосільської сільської ради про передачу безплатно земельної ділянки у приватну власність для обслуговування житлового будівництва та ведення особистого підсобного господарства в межах села була подана ОСОБА_3 (а.с. 12).

Згідно витягу з рішення №24 від 05 липня 1996 року виконавчий комітет Старосільської сільської ради вирішив передати у приватну власність ОСОБА_3 для обслуговування житлового будинку земельну ділянку площею 0,25 га та для ведення особистого підсобного господарства 0,05 га в межах АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Відповідно до довідки Старосільської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області встановлено, що єдина електронна база Старосільської сільської ради дійсно містить наступну інформацію: Про приватизацію земельних ділянок згідно записом №271 ОСОБА_3 приватизував 05.08.1996 земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,05 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.83).

Позивач та представник позивача зазначають, що відповідно запису в земельно-кадастровій книзі Старосільської сільської ради №384, розмір належної ОСОБА_1 земельної ділянки становить 0,60 га.

Однак, належних доказів у підтвердження того, що у володінні позивача перебувала земельна ділянка площею 0,60 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , та те, що надана копія аркушу паперу (а.с.8) із записом: 384: ОСОБА_1 , 0,60; 0,25; 0,35 є витягом із земельно-кадастрової книги суду не надано і в судовому засіданні таких відомостей не здобуто.

Під час судового розгляду справи стороною відповідача піддано сумніву зазначений доказ. З метою перевірки вищезазначеного у третьої особи - Старосільської сільської ради витребовувався оригінал земельно-кадастрової книги за 1991-1996 роки (а.с.170,177,183). Разом з тим, вказаної книги суду не надано.

Якщо ж вказану копію аркушу паперу вважати витягом із земельно-кадастрової книги, то попередній порядковий запис 383 містить відомості: ОСОБА_3 , 0,32; 0,25; 0,07, що дає підстави припискати, що станом на 1996 рік у відповідача перебувало у користування 0,32га землі.

Відповідно до положень ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.153 ЗК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

На запит адвоката Старосільської сільської ради листом №03-07-182 від 15.11.2018 повідомила, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звертались до сільської ради про надання їм рішення на приватизацію земельних ділянок 27.07.1996 року. Рішенням №24 їм обом було надано ділянки по 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та по 0,05 га для ведення особистого підсобного господарства в АДРЕСА_1 . Станом на 01.01.1997 р. в по господарській книзі №13 за 1996-2000 рр. відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ОСОБА_3 , точної дати відкриття немає, так як заява не збереглася (а.с. 10).

Суд не приймає до уваги посилання позивача та представника позивача на відповідь архівного відділу Рокитнівської районної державної адміністрації №545/04-03 від 21.11.2018 року на запит адвоката Ціпана О.П., що в рішенні Старосільської сільської ради від 05.08.1996 року №24 про надання у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_3 не значиться, а 05 липня 1996 року засідання виконавчого комітету Старосільської сільської ради не проводилось (а.с. 14), оскільки вказана інформація не має юридичної сили та спростовується самим рішенням №24 від 05.08.1996 р. та додатком №1 до рішення (а.с.162,163).

Також, не заслуговує на увагу суду твердження позивача, що на підставі доручення, шляхом обману його син ОСОБА_9 - відповідач по справі приватизував належну йому земельну ділянку, площею 0,3 га, оскільки у користуванні позивача перебувало 0,6 га землі.

З дослідженої в судовому засіданні технічної документації із землеустрою по видачі державного акта на земельну ділянку, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , жителю с.Старе Село, земельна ділянка розташована в АДРЕСА_1 , встановлено, що пдставою для скаладання технічної документації із землеустрою є письмові заяви гр. ОСОБА_1 від 23.11.2010, які підписані завником, технічне завдання, витяг з рішення Старосілької сільської ради про передачу земельної ділянки в приватну власність №24 від 05 липня 1996 року, протокол погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, який також містить підпис ОСОБА_1 як власника земельної ділянки (а.с.136-144).

На переконання суду, при видачі почивачеві та відповідачеві копії рішення №24 від 05 серпня 1996 року уповноваженою особою Старосільської сільської ради було допущено описку у зазначенні місяця відповідного року, у якому приймалося вказане рішення.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що позивач був обізнаний, щодо технічної документації виготовленої на його ім`я на земельні ділянки, площею 0,25 га та 0,05 га. Заяви ОСОБА_1 про виготовлення технічної документації на земельну ділянку площею 0,6 га, технічна документація на ім`я позивача не містить.

Більш того, свідок ОСОБА_7 , крім іншого, повідомив суду, що згідно доручення від 12.02.2012 ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_8 на представництво його інтересів у органах державної влади, в тому числі з питань, пов`язаних з виготовленням технічної документації на землю.

В судовому засіданні представник позивач стверджував, що підписи, які містяться у технічній документації відповідача біля прізвища ОСОБА_1 йому не належать. Позивач та представник позивача в своїх аргументах на вказані обставини посилаються на відкрите кримінальне провадження та висновок експерта.

Відповідно до висновку експерта №1.1-241/18 від 28.09.2018 року підпис від імені ОСОБА_10 в графі Суміжні землекористувачі протоколу погодження меж земельної ділянки в натурі, яка надається у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_3 , жителю с. Старе Село Рокитнівського району Рівненської області від 02 грудня 2010 року - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. 2. Підпис від імені ОСОБА_10 в графі Суміжні землекористувачі протоколу погодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка надається у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_3 , жителю с. Старе Село Рокитнівського району Рівненської області - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. 3. Підпис від імені ОСОБА_11 в графі Суміжні землекористувачі протоколу погодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка надається у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_3 , жителю с. Старе Село Рокитнівського району Рівненської області від 02 грудня 2010 року - ймовірно виконаний не ОСОБА_6 . Вирішити питання в категоричній формі не виявилось можливим по причині недостатньої кількості вільних зразків підпису ОСОБА_6 . 4.Підпис від імені ОСОБА_11 в графі Суміжні землекористувачі протоколу погодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка надається у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_3 , жителю с. Старе Село Рокитнівського району Рівненської області - ймовірно виконаний не ОСОБА_6 . Вирішити питання в категоричній формі не виявилось можливим по причині недостатньої кількості вільних зразків підпису ОСОБА_6 (а.с.94-104).

Тобто, згідно висновку експерт не дійшов остаточного висновку по причині недостатньої кількості вільних зразків підпису ОСОБА_6 . А тому вказані твердження позивача є лише припущенням.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Пунктом г ч. 1 ст. 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Згідно ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків: д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, таке є правом суміжного землекористувача, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

А тому посилання позивача на відсутність підпису позивача у протоколі погодження меж земельної ділянки ОСОБА_3 жодним чином не порушувало права позивача та не впливало на погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Суд зазначає, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною.

При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами.

Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі N 545/1149/17 (провадження N 14-730цс19), від 20 березня 2019 року у справах N 350/67/15-ц (провадження N 14-652цс18) та N 514/1571/14-ц (провадження N 14-552цс18).

Крім того, що в судовому засідані свідок ОСОБА_7 пояснив, що у архіві відділу містяться підтверджуючі документи на право власності позивача на земельну ділянку у яких є доручення, що 12.02.2012 ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_8 на представництво його інтересів у органах державної влади, в тому числі з питань, пов`язаних з виготовленням технічної документації на землю. Зазначений свідок є посадовою особою органу, який здійснював реєстрацію технічної документації та не є зацікавлений у результатах вирішення справи.

За вказаних обставин, не заслуговує на увагу суду посилання представника позивача, що виготовленням технічної документації із землеустрою на ім`я позивача займався син - відповідач по справі, а відтак, можна вважати, що про розмір земельних ділянок, які надавалися позивачеві у власність, останній був обізнаний.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1, 2 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд вважає, що позивачем не подано жодного доказу, на основі якого суд міг би встановити факт порушення його прав, шляхом приватизації відповідачем ОСОБА_3 суміжної земельної ділянки.

Не подано доказів і того, що існують будь-які накладення земельних ділянок відповідача на земельну ділянку, яка на праві власності належить позивачеві.

Також суд враховує, що саме Старосільська сільська рада Рокитнівського райну Рівненської області приймаючи 05.08.1996 р. рішення №24 діяла в межах наділених законом їй прав.

Твердження позивача, щодо користування ним земельною ділянко площею 0,6 га існують тільки з його слів.

Представник позивача в судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву просив застосувати строки позовної давності (а.с.74).

Суд вирішує спір по суті та не застосовує строк позовної давності до позовних вимог позивача по суті для того, щоб не порушувати в будь-якому випадку його право на судовий захист порушених, на його думку, прав та всебічний розгляд справи.

Крім того, з матеріалів справи неможливо однозначно встановити, коли саме виявлено позивачем про порушення його, як він вважає, прав на володіння земельною ділянкою. При цьому, аналізуючи зміст державних актів на право власності на землю, виданих позивачеві, та пояснень свідка ОСОБА_12 можна дійти висновку, що позивач був обізнаний про вказані обставини значно раніше, аніж 2017 рік.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання державних актів серії ЯК №253457 від 20.03.2012 року та серії ЯК №253458 від 20.03.2012 року, видані на ім`я ОСОБА_3 не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна, оспорювання державних актів, виданих на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

У даній справі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки на ім`я ОСОБА_3 , які видані на підставі рішення Старосільської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області № 24 від 05 липня 1996 року про передачу земельних ділянок громадянам сільради у приватну власність, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач як законний землеористувач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Аналізуючи вищевикладені обставини у справі та правові норми суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 264-265,268, 354, 355 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Старосільська сільська рада Рокитнівського району Рівненської області про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Третя особа: Старосільська сільська рада Рокитнівського району Рівненської області місцезнаходження: с.Старе Село, вул.Б.Хмельницького, 50, Сарненського (ліквідованого Рокитнівського) району Рівненської області, код ЄДРПОУ 04387645.

Повний текст рішення складено та підписано 05.10.2021.

Суддя А.Ф.Комзюк