Постанова

від 11.05.2022 по справі 571/1998/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2022 року

м. Рівне

Справа № 571/1998/18

Провадження № 22-ц/4815/328/22

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді : Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.

секретар судовогозасідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Старосільська сільська рада Рокитнівського району Рівненської області

розглянув впорядку спрощенопозовного провадженняв м.Рівне апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районногосуду Рівненськоїобласті від 28 вересня 2021 року, ухвалене в складі судді Комзюк А.Ф., повний текст якого складено 05.10.2021 року у справі №571/1998/18,

в с т а н о в и в :

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Старосільська сільська рада Рокитнівського району Рівненської області про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.

Позов обґрунтований тим, що він є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці, яка перебувала в його користуванні з моменту побудови будинку - 1973 рік. Розмір земельної ділянки, яка перебувала у його користуванні становила 0,6 га, що підтверджується записом за №384 в земельно-кадастровій книзі Старосільської сільської ради.

Через свій похилий вік та проблеми зі здоров`ям ОСОБА_1 доручив здійснити оформлення документів щодо приватизації вищевказаної земельної ділянки ддя свого сина ОСОБА_2 .

Після спливу певного часу ОСОБА_2 передав йому державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №733993 та серії ЯМ №733994.

В 2017 році ОСОБА_1 з`ясував, що згідно виданих актів на право власності на земельні ділянки, у його власності перебуває дві земельні ділянки загальною площею 0,3 га, а інша частина земельної ділянки площею 0,3 га, якою він постійно користувався та на якій розміщені його господарські будівлі (сарай, хлів для худоби, курник, свинарник), передана у власність сина ОСОБА_3 . Вказана частина земельної ділянки передана відповідачу згідно з рішенням Старосільської сільської ради від 05 липня 1996 року №24, а саме: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; 0,05 га для ведення особистого селянського господарства.

Вважає, що його права як землекористувача порушені, відтак просить суд визнати недійсними Державні акти на право власності на земельну ділянку, яка належить відповідачу, що забезпечить поновлення його порушених прав.

Рішенням Рокитнівського районногосуду Рівненськоїобласті від 28 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Старосільська сільська рада Рокитнівського району Рівненської області про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Не погодившись з означеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Стверджує, що набуття відповідачем права власності на спірні земельні ділянки відбулося з порушенням закону, оскільки державні акти видані на підставі неіснуючого рішення № 24 від 05.07.1996 року.

Зазначає, що при наданні спірної частини земельної ділянки відповідачу, сільська рада не врахувала, що саме він користується нею добросовісно та тривалий період, а відтак має право на її отримання у власність.

Суд безпідставноне врахував,як доказзаконності користуванняспірною земельноюділянкою площею 0,6 га, копію із Земельно-кадастрової книги Старосільської сільської ради за № 384.

Звертає увагу суду, що висновком експертизи № 1.1-241/18 від 28.09.2018 р. зробленим в рамках кримінального провадження № 12017180190000396 від 03.07.2017р. зазначено, що підписи від імені позивача в протоколі погодження меж земельної ділянки, яка надається у власність відповідачу для особистого селянського господарства виконані ОСОБА_1 , а іншою особою. Тобто, факт підробки протоколів погодження меж, є доведеним.

Не погоджується з висновком суду про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Покликається на правові позиції Верховного Суду у справах № 361/953/16-ц від 20.05.2021 р., № 2-3007/11 від 12.12.2018р., № 915/1844/18 від 21.01.2020 р.

Відзив до апеляційного суду не надходив.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам в повній мірі не відповідає.

Установлено, що учасники справи є суміжними землекористувачами.

Рішенням Старосільської сільської ради від 05.08.1996 №24 надано у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлових будинків земельна ділянки в кількості 34 шт. громадянам сільради загальною площею 7,43 га в межах населених пунктів із зазначенням власників землі, площ та сіл в межах яких розміщені земельні ділянки згідно додатку №1. Також вирішено залишити у постійному користуванні громадянам сільради земельні ділянки, які раніше їм надавались в межах населених пунктів, загальною площею 7,43 га (а.с.153).

На підставі вказаного рішення 05 квітня 2012 року ОСОБА_1 отримав державні акти на право власності на земельну ділянку серія ЯМ № 733993, площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , та серія ЯМ №733994, площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.118-119).

На таких же правових підставах 20.03.2012 відповідач ОСОБА_2 отримав державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯК №253457, площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , та серії ЯК №253458, площею 0,05 га для ведення особистоо селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.164,165).

Установлено, що при видачі сторонам копій рішення № 24 від 05 серпня 1996 року уповноваженою особою Старосільської сільської ради було допущено описку у зазначені місяця відповідного року, у якому приймалося вказане рішення, та помилково вказано липень.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність фізичній особі земельної ділянки, що належить іншій фізичній особі, може призвести до позбавлення особи, яка первинно набула право власності на земельну ділянку, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом власності, позбавляє особу загалом правомочностей власника землі у повному обсязі, а отже, є втруч анням у право на мирне володіння майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність встановлення факту порушення оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування прав ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначив про порушення його прав унаслідок передання Старосільською сільською радою у власність ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,25 га та 0,05 га.

При цьому, як на підставу своїх позовних вимог, позивач посилається на відсутність рішення Старосільської сільської ради від 05 липня 1996 року, на підставі яких складено та видано спірні державні акти. Крім того, зазначає, відповідно до запису № 384в земельно-кадастровійкнизі Старосільськоїсільської радиу йогокористуванні перебуває земельна ділянка площею 0,6 га.

Установлено, що державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,6 га за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не виготовляв, а відтак земельна ділянка як об`єкт права власності не була визначена.

Відомості з земельно-кадастрової книги Старосільської сільськоїради щодо наявності в позивача земельної ділянки 0,6 га колегія суддів відхиляє як неналежні докази, оскільки вони не відносяться до правовстановлюючих документів.

Доводи апеляційноїскарги проте,що самепозивач має правона отриманняу власністьземельної ділянкиплощею 0,6га наданоївідповідачу,оскільки довгийчас назаконних підставахнею користувавсяне заслуговуютьна увагу,оскільки з аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що право здійснювати розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.

Будь-яких доказів щодо надання у користування позивачу спірної частини земельної ділянки у розмірі 0,6 га, а відтак виникнення у позивача правомірного права користування нею, матеріали справи не містять. Як і не надано доказів розташування на спірній земельній ділянці господарських будівель, які належать позивачу.

Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки право користування земельною ділянкою, залежно від часу виникнення такого права, виникає на підставі чітко визначених земельним законодавством документів, відтак твердження позивача про добросовісне, правомірне користування земельною ділянкою не може вважатися допустимим доказом виникнення у нього такого права.

Доводи скаржника про те, що межі землекористування не погоджені ним як суміжним землекористувачем безпідставні оскільки, відповідно до правової позиції висловленої в постанові Верховного Суду у справі № 581/1039/15-ц від 28.03.2018 року підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

З урахуванням вищенаведених норм законодавства суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення Старосільської сільськоїради Рокитнівськогорайону Рівненськоїобласті №24від 05липня 1996року прийняте в межах повноважень і відповідає нормам чинного законодавства, а тому, з урахуваннямвстановлених обставині вимог(статей76-81 ЦПК України), будь-яких прав чи законних інтересів позивача не порушує.

Колегія суддів також вважає вірними висновки щодо відсутності підстав для застосування строку позовної давності, з підстав наведених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Таким чином, суд першої інстанцій зробив обгрунтований висновок про відмову у позові, але помилився щодо мотивів такої відмови.

У задоволенні позову ОСОБА_1 слід було відмовити через недоведення позивачем порушення його прав чи інтересів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рокитнівського районногосуду Рівненськоїобласті від 28вересня 2021року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 12 травня 2022 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.