Ухвала

від 28.09.2021 по справі 914/1512/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/1512/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув касаційну скаргу Львівської міської ради

на рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2020 (суддя Король М. Р.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.04.2021 (Скрипчук О. С. - головуючий, судді Кравчук Н. М., Мирутенко О. Л.) у справі

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вороного 9"

до Львівської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

про скасування державної реєстрації права власності,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Ганусяк О. І., третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Мотов Є. Г.)

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вороного 9 (далі - ОСББ "Вороного-9") звернулося до Господарського суду Львівської області із позовом до Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності зареєстрованої за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради на приміщення площею 16,00 кв.м. під індексом 6-1 та площею 46,1 кв.м. під індексами 7-1, 7-2, що знаходяться за адресою вул. Вороного, 9 у м.Львові.

Позовні вимоги мотивовані тим, що право комунальної власності на об`єкти нерухомого майна зареєстровано неправомірно, оскільки такі об`єкти є допоміжними приміщеннями будинку.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.11.2020 у справі № 914/1512/20, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.04.2021 позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вороного 9 задоволено.

Рішення судів мотивовані тим, що з урахуванням висновку експерта №60079 від 28.09.2020 убачається, що спірні приміщення є допоміжними приміщеннями, а співвласники багатоквартирних будинків є спільними власниками допоміжних приміщень в їхніх будинках. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, суди зазначили, що враховуючи встановлення належності приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, позивачу не потрібно доводити право власності на це приміщення, оскільки за наявності у нього статусу допоміжного приміщення, воно перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку, представником яких виступає позивач.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Львівська міська рада звернулася із касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме не врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 914/1289/18 та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10.06.2015 у справі № 6-8823св15.

На думку заявника, позивач не є представником співвласників будинку, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Вороного, 9, оскільки такий будинок не переданий на баланс ОСББ "Вороного-9". Таким чином у позивача немає жодних прав на спірні приміщення і його права не порушені оскарженою державною реєстрацією права комунальною власністю. Крім того, якщо припустити, що спірні приміщення є допоміжними, як про це зазначають суди попередніх інстанцій, то належним позивачем могли б бути власники житлових та нежитлових приміщень у будинку. Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що спірні приміщення ніколи не використовувалися як мешканцями для побутових потреб, а долучені відповідачем договори оренди підтверджують, що такі приміщення використовуються як окреме індивідуально визначене майно. Висновок експерта, на підставі якого суди дійшли висновку, що ці приміщення є допоміжними - неповний, нечіткий, не узгоджується з іншими доказами.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника, погоджується із висновками судів попередніх інстанцій та просить їх залишити без змін.

Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 914/1512/20 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанов Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі № 914/1289/18 Львівська міська рада звернулася із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стрийська 94" (далі - ОСББ "Стрийська 94") і Головного територіального управління юстиції у Львівській області про скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 28.08.2017 № 17 "Про затвердження рішення комісії щодо задоволення скарги голови правління ОСББ "Стрийська 94" Михалевич О. Р."; скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення під інд. 1, 2, 3, 4, 5, 6, загальною площею 110,4 кв. м. по вул. Стрийській, 94 за ОСББ "Стрийська 94"; витребування з чужого незаконного володіння ОСББ "Стрийська 94" це нежитлове приміщення та передання його Львівській міській раді.

У цій справі у постанові апеляційного господарського суду, залишеною без змін Верховним Судом встановлено, що ОСББ "Стрийська 94" безпідставно зареєструвало за собою саме нежитлове приміщення, яке не є допоміжним і є окремим об`єктом цивільних правовідносин. ОСББ "Стрийська 94" не надало для реєстрації права власності жодного документу, який би підтверджував набуття прав на нежитлові приміщення. У той час як позивачем доведено наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами, що спірні нежитлові приміщення належать до комунальної власності.

Водночас у справі № 914/1512/20 судами навпаки оцінено наявні докази та встановлено, що спірне приміщення є допоміжним, що вказує на інші встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних відносин, а також відмінні підстави позову та зміст позовних вимог.

Що ж до посилань скаржника на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10.06.2015 у справі № 6-8823св15, як підставу для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, то такі доводи не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України передбачає врахування судами висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, на яку помилково посилається скаржник.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З наведеного слідує, що звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновок Верховного Суду, але не врахував, що відповідна постанова повинна бути прийнята у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд.

Оскільки зазначених вимог заявником здійснено не було, а висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду, на яку посилався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у справі № 914/1512/20, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.04.2021 у справі № 914/1512/20.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.04.2021 у справі № 914/1512/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил