Рішення

від 25.11.2020 по справі 914/1512/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2020 справа №914/1512/20

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВОРОНОГО 9

до відповідача: Львівської міської ради

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

про : скасування державної реєстрації права власності,

Представники

позивача: Ганусяк О.І.;

відповідача: Шевченко М.І.;

третьої особи: Мотов Є.Г. ,

ВСТАНОВИВ:

24.06.2020р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВОРОНОГО 9 до Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.06.2020р. вищевказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу з врахуванням положень пункту 4 розділу X Прикінцеві положення ГПК України десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині вищевказаної ухвали.

На виконання вимог ухвали суду від 30.06.2020р. у цій справі, 13.07.2020р. позивачем подано до суду заяву, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№21754/20.

Крім того, 13.07.2020р. позивачем подано до суду клопотання про витребування доказів, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№21756/20.

17.07.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 12.08.2020р.; клопотання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВОРОНОГО 9 про залучення до участі у справі третьої особи задовольнити; залучити до участі у справі Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, якій не пізніше 19.08.2020р. надати письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог, у яких викласти свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову; клопотання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВОРОНОГО 9 про витребування доказів задовольнити; витребувати в Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки інвентаризаційну справу будинку №9 що знаходиться на вул. Вороного у м.Львові, яку надати суду в строк до 19.08.2020р.; викликати представників учасників справи у підготовче засідання.

28.07.2020р. відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№22808/20.

У підготовче засідання 12.08.2020р. учасники справи участь повноважних представників не забезпечили.

Протокольною ухвалою 12.08.2020р. підготовче засідання відкладено на 26.08.2020р.

Крім того, ухвалами від 14.08.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, викликав учасників справи та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

25.08.2020р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№24920/20.

Крім того, 25.08.2020р. від Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки надійшли матеріали витребуваної, відповідно до ухвали від 17.07.2020р., інвентаризаційної справи.

У підготовче засідання 26.08.2020р. з`явилися представники сторін. Третя особа участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечила, причин неявки суду не повідомила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Протокольною ухвалою 26.08.2020р. підготовче засідання відкладено на 10.09.2020р.

Крім того, ухвалою від 27.08.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, викликав третю особу у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

10.09.2020р. відповідачем подано до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№26360/20.

Також, 10.09.2020р. третьою особою подано до суду письмові пояснення, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№26368/20.

14.09.2020р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№26703/20.

Враховуючи те, що відкладене на 16.09.2020р. підготовче засідання у цій справі не відбулося, 21.09.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив призначити підготовче засідання на 15.10.2020р.

13.10.2020р. позивачем подано до суду клопотання про витребування доказів, яке по своїй суті є клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№29702/20.

У підготовче засідання 15.10.2020р. з`явилися представники учасників справи.

При цьому, 15.10.2020р. позивачем подано до суду заперечення на відзив, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№29871/20.

Протокольною ухвалою від 15.10.2020р. суд поновив позивачу строк на подання доказів, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 26.10.2020р.

У підготовче засідання 26.10.2020р. з`явилися представники учасників справи.

При цьому, 26.10.2020р. відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№30871/20.

26.10.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 18.11.2020р.; явку представників учасників справи у судове засідання з розгляду спору по суті визнати обов`язковою.

У судовому засіданні 18.11.2020р. з розгляду спору по суті, в якому учасники справи забезпечили участь повноважних представників, оголошено перерву до 25.11.2020р.

Після закінчення перерви, у судовому засіданні 25.11.2020р. з розгляду спору учасники справи забезпечили участь повноважних представників. При цьому, 25.11.2020р. третьою особою подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№33824/20.

Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи враховано те, що, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України (чинної до 17.07.2020р.), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з 12.03.2020р. до 22.05.2020р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020р. Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020р.), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020р. по 31.07.2020р., із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

Разом з тим, 17.07.2020р. набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) №731-IX від 18.06.2020р., відповідно до положень якого, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Отже, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в тому числі і строк для подання відзиву на позов, закінчилися 07.08.2020р.

Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими сторони обґрунтовують свої вимоги й заперечення та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Позиція позивача:

Позивач вважає, що право комунальної власності на об`єкти нерухомого майна зареєстровано безпідставно, оскільки такі об`єкти є допоміжними приміщеннями будинку, а відтак просить суд скасувати державну реєстрацію права комунальної власності зареєстрованої за територіальною громадою міста Львів в особі відповідача на приміщення площею 16,0 кв.м. під індексом 6-1, а також на приміщення площею 46,1 кв.м. під індексом 7-1, 7-2, що знаходяться за адресою вул. Вороного, 9 у м.Львові.

Позиція відповідача:

Відповідач проти позову заперечив, зокрема, зазначивши, що спірні приміщення не використовуються і ніколи не використовувалися мешканцями багатоквартирного будинку для побутових потреб, за своїми технічними характеристиками та функціональним використанням спірні приміщення не підпадають під ознаки допоміжних приміщень.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що державну реєстрацію прав на спірні об`єкти здійснено у встановленому порядку на підставі передбачених законодавством документів, а саме: рішення виконавчого комітету від 15.09.2017 №831 (щодо нежитлових приміщень під. інд. 7-1, 7-2 площею 46,1 кв.м.) та свідоцтва про право власності, виданого реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції (щодо нежитлового приміщення під інд. 6-1, площею 16 кв.м.), на підставі яких проведено державну реєстрацію права комунальної власності на спірні приміщення, є чинні і ніким не скасовані.

Позиція третьої особи:

Третя особа проти позову заперечила повністю, зазначивши, що спірні приміщення не допоміжними, а є нежитловими, право власності на які не виникають у мешканців квартир в результаті їх приватизації.

Більше того, факт перебування спірних приміщень в користуванні свідчить про їх можливість бути окремими об`єктами цивільно-правових відносин, що також вказує не те, що такі приміщення не є допоміжними.

Враховуючи наведене, третя особа просить суд відмовити у задоволенні позову.

За результатами дослідження наданих учасниками справи доказів та матеріалів справи, пояснень учасників справи, суд встановив таке:

06.01.2011р. зареєстровано право комунальної власності на будинок №9 по вул.Вороного у м.Львові (реєстраційний номер 32575098) за територіальною громадою м.Львова в особі відповідача, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №28607418 виданим 06.01.2011р. Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки , оригінал якого міститься в матеріалах інвентаризаційної справи, що оглянута судом. При цьому, суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявні докази перебування станом на момент звернення до суду із позовом у цій справі у приватній власності квартир, що знаходяться у будинку №9 по вул. Вороного у м.Львові, зокрема, до позовної заяви долучено копії відповідних договорів купівлі-продажу квартир та витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності.

31.05.2013р. відповідачем прийнято рішення №451 про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення підвалу під індексом 6-1, загальною площею 16,0 кв.м. на вул. М. Вороного, 9, виділивши його в окремий об`єкт.

03.12.2013р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з присвоєнням реєстраційного номера 239108446101 зареєстровано право комунальної власності на приміщення під індексом 6-1, загальною площею 16кв.м. за територіальною громадою м.Львова в особі відповідача. Підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво про право власності від 11.12.2013 року №14434446, видане реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції.

15.09.2017р. відповідачем прийнято рішення про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м.Львова, є ізольованими, не належать до житлового фонду, не перебувають у загальному користуванні мешканців будинку та не є допоміжними, в тому числі приміщення підвалу під індексами 7-1, 7-2, загальною площею 46,1кв.м. на вул. М. Вороного, 9 у м.Львові.

20.09.2017р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з присвоєнням реєстраційного номера 1361761546101 зареєстровано право комунальної власності на приміщення підвалу під індексом 7-1, 7-2 загальною площею 46,1кв.м. за територіальною громадою м.Львова в особі відповідача. Підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво про право власності, лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №831 від 15.09.2017р.

18.04.2019р. об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВОРОНОГО 9 (надалі по тексту - позивач ) зареєстровано як юридична особа, номер запису 14151020000047162, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (копія якої міститься в матеріалах справи).

Оскільки, на думку позивача, вищевказані приміщення підвалу під індексом 6-1, загальною площею 16,0кв.м. та під індексом 7-1, 7-2 загальною площею 46,1кв.м. (разом надалі по тексту - Приміщення ) є допоміжними, а відтак, є спільною власністю усіх власників квартир багатоквартирного будинку на вул. Вороного, 9 у м.Львові, то проведена державна реєстрація права комунальної власності на такі за територіальною громадою м.Львова в особі відповідача порушує права позивача на ці приміщення.

Враховуючи вищевказане, позивач звернувся до суду з позовом про скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірні Приміщення.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого:

відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (аналогічні положення щодо непорушності права власності та підставного набуття зафіксовано також у ст.ст. 321, 328 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (ч.ч.1,2 ст.368 ЦК України).

Частиною першою ст.369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Аналогічні визначення термінів допоміжні приміщення та нежитлові приміщення наведені у ст. 1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку .

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління врегульовані Законом України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку .

Відповідно до п.6 ч.1ст.1 України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку , спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні) , несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку , допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали , шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Стаття 5 цього ж Закону унормовує, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Згідно з абз.3 ст.1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Крім того, у відповідності до ч.2 ст.10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень п.2 ст.10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004р. №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011р. №14-рп/2011.

Слід зазначити, що Рішенням Конституційного суду України від 02.03.2004р. у справі №1-2/2004 визначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій , зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

В рішенні Конституційного Суду України від 09.11.2011р. № 14-рп/2011 додатково роз`яснено: 1. В аспекті конституційного звернення положення пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду від 19 червня 1992 року N 2482-ХІ1 зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відтак, співвласники багатоквартирних будинків є спільними власниками допоміжних приміщень в їхніх будинках.

Враховуючи положення ч.1 п.2 ч.2 ст.73 ГПК України, висновками експертів встановлюються дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.3 ст.98 ГПК України, висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до наданого позивачем висновку експерта №60079 від 28.09.2020р., який відповідає вимогам ч.7 ст.98 та ч.5 ст.101 ГПК України, а саме, містить вказівки про те, що його оформлено за заявою представника позивача для подальшої подачі до суду в рамках господарської справи №914/151220 й про обізнаність експерта - Малетича Ігоря Володимировича (судового експерта лабораторії будівельно- та земельно-технічних досліджень Львівського НДІСЕ, який має вищу освіту за спеціальністю Промислове і цивільне будівництво , кваліфікацію - інженер з будівництва, четвертий кваліфікаційний клас судового експерта з правом проведення судових експертиз по спеціальностях: 10.6 Дослідження об`єктів нерухомості, будівельних матеріалів і документів ; 10.7 Розподіл земель і визначення порядку користування земельними ділянками ; 10.10 Визначення оціночної вартості будівельних об`єктів та споруд . Свідоцтво судового експерта №269, видане ЕКК Львівського НДІСЕ 06.08.2014 року. Термін дії свідоцтва до 06.08.2024 року, та за спеціальністю 10.14 Оцінка земельних ділянок . Свідоцтво судового експерта №402, видане ЕКК Львівського НДІСЕ 06.08.2019 року. Термін дії свідоцтва до 06.08.2024 року. Стаж експертної роботи з 2014 року) про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних від виконання покладених обов`язків за статтями 384 та 385 КК України, Приміщення являються допоміжними приміщеннями будинку на вул. Вороного, 9 у м.Львові.

Щодо доводів відповідача про невідповідність зазначених у висновку експерта тверджень щодо відсутності у спірних приміщеннях окремих входів з вулиці з огляду на зазначену у сформованому 28.09.1984р. з натури поверхового плану, суд зазначає, що вищевказаний висновок №60079 від 28.09.2020р. складено особою, що володіє спеціальними знаннями та, яка, як зазначено вище, попереджена про кримінальну відповідальність за неправдивий висновок. При цьому, впродовж підготовчого провадження у справі, відповідачем не подано до суду ні підготовленого за його заявою висновку експерта, ні рецензії на вищевказаний висновок експерта. Більше того, від відповідача на адресу суду клопотання про призначення судової експертизи також не надходило.

Із врахування наведеного, суд дійшов висновку, що вказаний висновок експерта є належним та достовірним доказом цільового та функціонального призначення Приміщень. При цьому, в матеріалах справи відсутні більш вірогідні ніж зазначений висновок експерта докази такого призначення Приміщень.

Вищевказане підтверджує, що спірні Приміщення є допоміжними приміщеннями.

Крім того, суд зазначає, що факт передачі в строкове платне користування Приміщень за договорами, копії яких містяться в матеріалах справи, а також відсутність на балансі у відповідача будинку, в якому знаходяться Приміщення, не спростовує встановлених судом обставин щодо того, що такі приміщення за своїм цільовим та функціональним призначенням є допоміжними. Аналогічно не спростовують вказаного призначення Приміщень доводи відповідача про дійсність рішень, які зазначено підставою для реєстрації за відповідачем відповідного права власності, оскільки такі рішення не є правовстановлюючими документами а лише вказують на волевиявлення відповідача щодо реєстрації права комунальної власності на Приміщення, при цьому, видані свідоцтва про право власності є лише документом, яким оформляється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.

Враховуючи встановлення належності Приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, позивачу не потрібно доводити право власності на це Приміщення, оскільки за наявності у нього статусу допоміжного приміщення, воно перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку, представником яких виступає позивач (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 22.11.2018р. у справі № 904/1040/18, яка розміщена в Єдиному реєстрі судових рішень за наступною адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/78115408).

Беручи до уваги наведене, із врахуванням абз.3 ст.1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , суд відхиляє доводи відповідача, що відсутність на балансі у позивача будинку №9 по вул. Вороного у м.Львові вказує на те, що позивач немає жодного відношення ні до будинку вцілому, ні до спірних приміщень, що знаходяться в ньому, оскільки, саме позивач представляє інтереси співвласників вищевказаного будинку.

Скасування державної реєстрації права власності на Приміщення є захистом прав співвласників багатоквартирного будинку, представником яких виступає позивач, на ці приміщення від їх порушення іншою особою, за якою, як встановлено судом, зареєстровано право власності щодо тих же Приміщень, оскільки, позивач таким чином намагається захистити майновий інтерес співвласників багатоквартирного будинку щодо цих Приміщень, вважаючи, що їх право власності порушено.

Отже, з огляду на встановлені у справі обставини щодо належності Приміщень до спільної сумісної власності (спільного майна) власників квартир у багатоквартирному будинку, державна реєстрація права комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі відповідача підлягає скасуванню, як така, що порушує права позивача.

Щодо обраного позивачем способу захисту, суд зазначає наступне:

згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 22.08.2018р. у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019р. у справі № 569/17272/15-ц).

Відповідно до абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений, зокрема, законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до ч. З ст. 20 ГК України порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Законом, який регулює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, є Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Так, за змістом абз.абз.1, 3 ч.3 ст.26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, вищевказаним законом визначено спосіб судового захисту порушених прав та інтересів особи, який слід застосувати при захисті порушеного права позивача внаслідок прийняття державним реєстратором рішень про реєстрацію права власності для реального відновлення такого права.

При цьому, суд зазначає, що одночасне заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, на підставі яких здійснено спірні державні реєстрації, не є обов`язковим у цьому спорі, з огляду на те, що спірну державну реєстрацію проведено, як зазначено вище, не на підставі правовстановлюючих документів, а отже, суд констатує відсутність таких документів у відповідача.

Більше того, позивачу в цьому спорі не потрібно доводити право власності на спірні приміщення, оскільки, враховуючи наведене вище, останні перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку №9 по вул. Вороного у м.Львові в силу закону.

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо неналежно обраного позивачем способу захисту.

Щодо належності визначеного позивачем відповідача, суд зазначає наступне:

належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 13.02.2019р. у справі №910/6090/18, яка розміщена в Єдиному реєстрі судових рішень за наступною адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79834924).

Таким чином, належним відповідачем у цій справі за позовом про скасування державної реєстрації права власності на Приміщення є Львівська міська рада, оскільки саме в її особі, як зазначено вище, зареєстровано право комунальної власності на Приміщення.

Щодо доводів відповідача про пропуск позовної давності, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі , є підставою для відмови у позові.

так, у п.3 заперечення на відповідь на відзив, відповідач зазначає, що державну реєстрацію на приміщення під індексом 6-1 проведено 03.12.2013р., а отже, позивачем, з огляду на пред`явлення позову у 2020 році, пропущено трирічну позовну давність в частині позовної вимоги про скасування вищевказаної реєстрації.

Разом з тим, суд звертає увагу, що зазначення про пропуск позовної давності щодо вищевказаної позовної вимоги не є заявою, передбаченою ст.267 ЦК України, заявою про застосування позовної давності.

Водночас, суд звертає увагу на наступне:

- юридична особа позивача, як зазначено вище, утворена у 2019р., а позов у цій справі пред`явлено 2020р. Водночас, докази повідомлення мешканців багатоквартирного будинку, в тому числі до моменту утворення юридичної особи позивача, як представника таких, про спірну державну реєстрацію матеріали справи не містять та сторонами не подано.;

- про спірну державну реєстрацію, як зазначає позивач, він довідався 2020р. під час розгляду Галицьким судом м.Львова справи №461/2505/20. Доказів підтверджуючих протилежне матеріали справи не місять та сторонами не подано;

- право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (стаття 344 ЦК України) (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 27.05.2020р. у справі №910/6817/19).

За наведених обставин, доводи відповідача про пропуск позовної давності є необґрунтованими.

Враховуючи все вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт належності Приміщень до допоміжних приміщень, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав квитанціями №3 та №4 від 12.06.2020р. про сплату в загальному розмірі 4204,00грн. судового збору за подання позовної заяви.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви судового збору, станом на момент прийняття цього рішення, позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності зареєстрованої за територіальною громадою міста Львів в особі Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл.Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) на приміщення площею 16,0 кв.м. під індексом 6-1, що знаходиться за адресою вул. Вороного, 9 у м.Львові.

3. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності зареєстрованої за територіальною громадою міста Львів в особі Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл.Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) на приміщення площею 46,1 кв.м. під індексом 7-1, 7-2, що знаходиться за адресою вул. Вороного, 9 у м.Львові.

4. Стягнути з Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл.Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВОРОНОГО 9 (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, вулиця Вороного, будинок 9; ідентифікаційний код: 42960283) 4204,00грн. судового збору.

3. Наказ видати набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 07.12.2020р.

Суддя М.Р. Король