Постанова

від 28.09.2021 по справі 912/2343/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 912/2343/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 у справі

за позовом Селянського (фермерського) господарства Кімерле Олександра Івановича

до 1) Бобринецької міської ради,

2) Міністерства юстиції України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - державний реєстратор Грузької сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Обрежа Володимир Леонідович,

про визнання протиправними, скасування наказу та визнання права постійного користування.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Буров С. В. (адвокат), Міністерства юстиції України - Немирівська А. Г.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У липні 2020 року Селянське (фермерське) господарство Кімерле Олександра Івановича (далі - позивач, СФГ Кімерле О. І.) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Бобринецької міської ради (далі - міськрада) та Міністерства юстиції України, у якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 03.07.2020 № 2295/5 "Про задоволення скарги" (далі - спірний наказ) та визнати за позивачем право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га для ведення фермерського господарства (Кіровоградська область, Бобринецький район, Червонодолинська сільська рада), кадастровий номер 3520887900:02:000:9006.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що СФГ Кімерле О. І. є належним землекористувачем земельної ділянки, наданої його засновнику ( Кімерле Олександру Івановичу (далі - Кімерле О. І. )) у 1996 році в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, і після смерті засновника це право не припинилося і зберігається за фермерським господарством, у зв`язку із чим державним реєстратором Обрежею Володимиром Леонідовичем (далі - Обрежа В. Л. ) було внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; міськрада, заперечуючи право позивача на користування цією земельною ділянкою, подала скаргу до Міністерства юстиції України, яким ця скарга розглянута і задоволена з чисельними порушеннями (не повідомлено позивача про розгляд скарги, не наданої її копії, позбавлено його можливості подати пояснення, закінчився встановлений строк подання скарги).

1.3. Міськрада у відзиві на позовну заяву заперечила проти її задоволення, посилаючись на те, що у грудні 2019 року стало відомо про реєстрацію за позивачем права постійного користування земельної ділянки, яка йому не надавалася, а у 1996 була надана в постійне користування Кімерле О. І. , який помер, тому міськрадою була подана скарга на реєстраційні дії; право постійного користування землею не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право; позивачу спірна ділянка не передавалася, тому вона залишається у комунальній власності і реєстрація за позивачем права користування проведена незаконно.

1.4. Міністерство юстиції України у відзиві на позовну заяву заперечило проти її задоволення, посилаючись на те, що під час розгляду скарги міськради встановлено, що державний акт на право постійного користування землею видано Кімерле О. І. , однак державним реєстратором право постійного користування зареєстровано за СФГ Кімерле О. І., тому прийнято спірний наказ про задоволення скарги; про розгляд скарги було повідомлено шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, копію висновку і наказу також було направлено міськраді та заінтересованим особам (третій особі та позивачу).

1.5. Третя особа у відзиві на позовну заяву підтримала правову позицію позивача та просила задовольнити позов.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 (суддя Спичак О. М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 (Козир Т. П. - головуючий, судді Кравчук Г. А., Коробенко Г. П.) позов задоволено; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 03.07.2020 № 2295/5 "Про задоволення скарги"; визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер 3520887900:02:000:9006 за адресою: Кіровогардська обл., Бобринецький р-н, Червонодолинська сільська рада за СФГ Кімерле О. І.

2.2. Судові рішення мотивовано тим, що після створення СФГ Кімерле О. І. саме воно набуло правомочностей постійного землекористувача на підставі державного акта, а тому державним реєстратором правомірно прийняте рішення щодо внесення запису про право постійного користування.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 у справі № 912/2343/20, Міністерство юстиції України звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 та застосованого судом апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні. Скаржник наголошує, що висновок Великої Палати Верховного Суду про перехід права постійного користування земельною ділянкою у повному обсязі до селянського (фермерського) господарства не ґрунтується на нормах законодавства, чинного на час набуття права користування спірною земельною ділянкою та створення СФГ Кімерле О. І . При цьому, оскільки суб`єктом набуття права постійного користування земельною ділянкою є саме фізична особа, яка у подальшому стає засновником (головою) фермерського господарства, то відсутні підстави для висновку про перехід такого права у повному обсязі до особи з іншим правовим статусом - юридичної особи, якою є фермерське господарство. На думку скаржника, наведений у статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) перелік підстав припинення права користування землею не є вичерпним, а поза увагою суддів, у тому числі Великої Палати Верховного Суду, залишилися положення статей 50, 52, 53 ЗК України 1990 року у редакції 1992 року, а також положення статті 13 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та статті 13 Закону України "Про фермерське господарство".

3.3. СФГ Кімерле О. І. у відзиві на касаційну скаргу просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення та постанову - залишити без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, громадянину Україну Кімерле О. І. , на підставі рішення виконавчого комітету Червонодолинської сільської ради від 18.01.1994 та рішення сесії Бобринецької районної ради народних депутатів Бобринецького району Кіровоградської області від 31.03.1994 № 165, було надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,0 га, розташовану на території Червонодолинської сільської ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування на землю КР№000113 від 09.09.1996, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 86. Державна реєстрація вказаної земельної ділянки відбулась 26.12.2018, кадастровий номер земельної ділянки 3520887900:02:000:9006, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-3511483552020 від 13.07.2020.

11.03.1997 була проведена державна реєстрація СФГ Кімерле О. І., а з листа Бобринецького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 17.12.2019 вбачається, що Кімерле О. І. помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно статуту СФГ Кімерле О. І. (нова редакція, затверджена рішенням зборів від 16.01.2019) у користуванні фермерського господарства перебуває, зокрема, земельна ділянка, надана на підставі рішення сесії Бобриінецької районної ради народних депутатів від 31.03.1994 №165 громадянину України Кімерле О. І. для ведення селянського (фермерського) господарства (державний акт на право постійного користування землею серії КР№000113), кадастровий номер 3520887900:02:000:9006, площею 50,0 га, розташована на території Червонодолинської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області; право володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Засновником і головою господарства, на даний час, є ОСОБА_3 (син Кімерле О. І. ), іншими членами господарства є його мати, рідна сестра, чоловік рідної сестри, дружина та племінник.

31.01.2019 державним реєстратором Грузьківської сільської ради Кіровоградської області Обрежею В. Л., за заявою позивача та на підставі вказаного державного акта серії КР№000113 від 09.09.1996, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №45305713, яким зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, площею 50,0 га, кадастровий номер 3520887900:02:000:9006, що знаходиться за адресою: Кіровоградська обл., Бобринецький р-н, сільська рада Червонодолинська, за СФГ Кімерле О. І .

Судами установлено, що Бобринецькою міською радою подано до Міністерства юстиції України скаргу на рішення державного реєстратора Грузьківської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Обрежи В. Л. від 31.01.2019 № 45305713 (№03-40/5/1 від 15.01.2020).

Скарга обґрунтована тим, що спірна земельна ділянка надавалась громадянину України Кімерле О. І. , а не СФГ Кімерле О. І . Крім того, Кімерле О. І. помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що скаржникові стало відомо 03.12.2019 під час розгляду питання, пов`язаного з припиненням права постійного користування спірною земельною ділянкою Кімерле О. І ..

Згідно висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 10.06.2020 за результатами розгляду скарги Бобринецької міської ради від 15.01.2020 № 03-40/5/1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2020 за № 1885-26-20, було рекомендовано задовольнити скаргу повністю, скасувати рішення від 31.01.2019 № 45305713, прийняте державним реєстратором Обрежею В. Л. та тимчасово блокувати йому доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на два місяці.

Як убачається з висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 10.06.2020, воно мотивоване наступними обставинами:

1) згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Обрежею В. Л. на підставі оскаржуваного рішення від 31.01.2019 № 45305713 внесено запис про право постійного користування № 30089119 за СФГ Кімерле О. І. До заяви будо додано відомості ДЗК від 26.01.2020 № 7386011, державний акт на право постійного користування землею від 09.09.1996 серії КР №000113;

2) однак, державний акт на право постійного користування землею від 09.09.1996 серії КР №000113 видано Кімерле О. І. , тоді як право постійного користування спірною земельною ділянкою зареєстровано за СФГ Кімерле О. І.;

3) таким чином, оскаржуване рішення прийняте державним реєстратором за відсутності документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою СФГ Кімерле О. І.

Оголошення про дату та час вказаного засідання Колегії було розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 03.07.2020 № 2295/5, прийнятим на підставі висновку Колегії та відповідно до частини 3 статті 26, підпунктів а, г пункту 2 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", було задоволено скаргу, скасовано рішення від 31.01.2019 № 45305713, прийняте державним реєстратором Грузьківської сільської ради Кіровоградської області Обрежею В. Л., тимчасово блоковано державному реєстратору доступ до Реєстру речових прав на нерухоме майно.

Листом від 12.08.2020 копії висновку Колегії та наказу були направлені Бобринецькій міській раді, державному реєстратору Обрежі В. Л. та СФГ Кімерле О. І.

Не погоджуючись із зазначеним наказом, СФГ Кімерле О. І . оскаржило його в порядку адміністративного судочинства, однак ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.07.2020 відмовлено у відкриті провадження і роз`яснено позивачу що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства.

У зв`язку із викладеними обставинами, позивач звернувся до господарського суду із позовом у цій справі, у якому просив визнати протиправним і скасувати спірний наказ та визнати за СФГ Кімерле О. І. право постійного користування земельною ділянкою.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги СФГ Кімерле О. І. про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 03.07.2020 № 2295/5 "Про задоволення скарги" та визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га для ведення фермерського господарства (Кіровоградська область, Бобринецький район, Червонодолинська сільська рада), кадастровий номер 3520887900:02:000:9006.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, ураховуючи положення законодавства та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, дійшли висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Так, Велика Палата Верховного Суду у правовій позиції, викладеній у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, зазначила, що згідно із частиною 1 статті 51 ЗК України (у редакції 1990 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

За змістом частини 1 статті 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки, така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Згідно із Законом України "Про фермерське господарство", який прийнято 19.06.2003, Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.

За змістом статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

У пунктах 48-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду. Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18.

За змістом частин 1, 5 статті 7 ЗК України (у редакції, чинній на час видачі Кімерле О. І. державного акта на право постійного користування землею) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

У статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття спірного наказу) наведено перелік суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками земель державної та комунальної власності, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим ЗК України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Водночас Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Велика Палата Верховного Суду (пункт 61 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 ЗК України (у редакції 2001 року) та статті 27 ЗК України (1990 року) зазначила, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства (пункти 66, 67 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

У пункті 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Суди попередніх інстанцій, здійснюючи розгляд справи № 912/2343/20 та задовольняючи позовні вимоги з урахуванням правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, про відступлення від висновків якої наполягає скаржник у касаційній скарзі, дійшли висновку, що у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою СФГ Кімерле О. І. набуло права та обов`язки землекористувача і у зв`язку із смертю засновника селянського (фермерського) господарства, якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування, таке право не є таким, що припинилося, однак заперечується відповідачами.

Міністерство юстиції України, звертаючись з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 у цій справі, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України та необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Згідно з частиною 4 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 виклала правовий висновок щодо застосування положень статті 141 ЗК України, такий висновок є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню зазначеної норми матеріального права, а саме практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18), Касаційний господарський суд не вбачає підстав для відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у справі № 922/989/18.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.2. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 у справі № 912/2343/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил