Постанова

від 04.10.2021 по справі 597/853/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 597/853/20

провадження № 61-1755св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду : Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Заліщицька державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2020 року у складі судді Дудяка С. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 грудня

2020 року в складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Заліщицької державної нотаріальної контори про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначили, що 24 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Заліщицької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Нотаріус, прийнявши від неї свідоцтво про смерть та відповідні документи, відкрила спадкову справу № 80/2018 та запропонувала надати документи, необхідні для оформлення спадкових прав.

Після спливу шести місяців після відкриття спадщини нотаріус відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину через ненадання нею оригіналів правовстановлюючих документів на житловий будинок і земельну ділянку, які підтверджують право власності спадкодавця, оскільки ОСОБА_1 під час вчинення нотаріальних дій заборонила нотаріусу вилучати із інвентарної справи та долучати до спадкової справи договір довічного користування та акт вводу будинку в експлуатацію, вважаючи ці документи власністю матері

та наявністю першого примірника договору довічного користування, засвідченого нотаріусом 22 квітня 1972 року, у нотаріальній конторі.

Посилаючись на викладене, просила скасувати постанову державного нотаріуса Заліщицької державної нотаріальної контори Чаплій А. М. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 04 червня 2019 року за вих. № 176/02-31 та зобов`язати державного нотаріуса Заліщицької державної нотаріальної контори Чаплій А. М. вчинити нотаріальну дію з видачі їй свідоцтва про право на спадщину після смерті її матері ОСОБА_3 на житловий будинок та земельну ділянку і все майно, яке належало спадкодавцю, без вилучення з інвентарної справи договору довічного користування й акта вводу в експлуатацію будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що немає підстав для скасування постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки остання винесена правомірно, не суперечить вимогам закону, прав позивача не порушує.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2020 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_2 судових витрат і прийнято в цій частині нову постанову про відмову у стягненні судових витрат.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив про правомірність висновків суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову.

Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково визнав у справі позивачем ОСОБА_2 та застосував до нього статтю 141 ЦПК України, що регулює розподіл судових витрат між сторонами,

і стягнув з нього в дохід держави 840,80 грн судового збору, у той час, коли згідно з матеріалами справи він не є позивачем у справі, а є представником позивача.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій просить рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області

від 29 вересня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 24 грудня 2020 року скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права та вважає дії нотаріуса протиправними й такими,

що спрямовані на позбавлення її спадкового майна.

Зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі

№ 368/54/17 (провадження № 14-487цс19).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу із Заліщицького районного суду Тернопільської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 -

ОСОБА_3

24 травня 2018 року за заявою ОСОБА_1 державний нотаріус Заліщицької державної нотаріальної контори Чаплій А. М. відкрив спадкову справу

№ 80/2018.

Листом від 27 грудня 2018 року нотаріус роз`яснив ОСОБА_1 , що видача свідоцтва про право власності на спадкове майно можлива лише у разі надання оригіналів правовстановлюючих документів. Документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії, необхідні для вчинення нотаріальної дії, долучаються до примірника документів, які залишаються

у нотаріуса. Нотаріус роз`яснив, що відмова надати до нотаріальної контори оригінали документів, що посвідчують право власності спадкодавця на майно, для долучення їх до спадкової справи, є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або для відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Роз`яснення аналогічного змісту нотаріус надавав ОСОБА_1 14 січня

2019 року, 27 березня 2019 року та 06 травня 2019 року (а. с. 3, 5, 7, 10).

ОСОБА_1 відмовилась надати нотаріусу оригінали правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно для долучення їх до спадкової справи.

04 червня 2019 року державний нотаріус Заліщицької державної нотаріальної контори Чаплій А. М. виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії

(а. с.12), згідно з якою ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право

на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з категоричною відмовою надати нотаріусу оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме спадкове майно, які підтверджують право власності спадкодавця, з метою долучення цих документів до матеріалів спадкової справи.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність

або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів

над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з цим позовом і обґрунтовуючи його, ОСОБА_1 просила скасувати постанову державного нотаріуса від 04 червня 2019 року

та зобов`язати його видати їй свідоцтво про право власності на спадкове майно, залишивши їй оригінали правовстановлюючих документів.

При цьому нотаріус, не заперечуючи право ОСОБА_1 залишити собі оригінали правовстановлюючих документів та посилаючись на Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, роз`яснив,

що у такому разі для вчинення нотаріальної дії йому необхідно отримати нотаріально засвідчені копії цих документів.

Відповідно до пункту 4.15. глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Відповідно до пункту 7 глави 7 розділу І Порядку № 296/5, у справах нотаріуса залишаються копії (фотокопії) поданих для вчинення нотаріальних дій документів, які посвідчують право власності фізичних чи юридичних осіб

на житловий будинок (частину будинку), будівлю, садибу, квартиру, садовий будинок, гараж, земельну ділянку чи їх частину, інше нерухоме майно у разі, коли оформлюється спадщина на частку майна, а також якщо співвласники у спільній частковій (сумісній) власності мають один спільний документ, що посвідчує право власності на згадане майно, і один із них відчужує належну йому частку (чи частку від частки) або видається свідоцтво про право власності чи про право на спадщину на таку частку у разі смерті одного із співвласників; договорів про визначення чи зміну розміру часток у спільній частковій власності, а також договорів про порядок володіння та користування майном.

Тобто, вказаний нормативно правовий акт зобов`язує нотаріуса при оформленні спадкових прав на нерухоме майно на нового власника - спадкоємця долучити до матеріалів спадкової справи оригінали документів, які підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно. Виключення з цього правила становить лише оформлення права на спадщину на частку майна.

Нотаріус встановив, що у спадковій справі, відкритій щодо спадкування майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , інших спадкоємців, крім ОСОБА_1 , немає, свідоцтво про право власності буде видано лише

їй як єдиному спадкоємцю на все майно, а не на його частку, отже правомірно відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину через ненадання оригіналів правовстановлюючих документів або їх фотокопій, витягів, засвідчених

за правилами засвідчення вірності копій з урахуванням положень, встановлених у підпункті 5.3 пункту 5 глави 7 Розділу ІІ Порядку, із зазначенням відомостей про загальну кількість сторінок, що містить оригінал документа, та переліку сторінок, з яких виготовлена така фотокопія-витяг, у посвідчувальному написі.

З огляду на наведене, касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про відмову в задоволенні позову через його безпідставність.

Розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог і з підстав, зазначених позивачем, та на підставі поданих доказів, суди дійшли правильного висновку, що в цьому випадку відповідач - державний нотаріус не порушив прав

чи законних інтересів позивача, тому немає підстав для скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Доводи касаційної скарги щодо зводяться до переоцінки доказів,

що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, згідно з якою установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою

й задоволенню не підлягає.

Підставою для відкриття касаційного провадження було також посилання

у касаційній скарзі на висновки щодо застосування норми права, викладені

у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19).

Проте правовідносини сторін у справі № 368/54/17, на яку посилається особа,

що подає касаційну скаргу, не є подібними до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі та стосуються вирішення питання щодо права довічного успадковуваного володіння частини земельної ділянки для ведення селянського фермерського господарства згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Ураховуючи, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норми права, викладені у постанові Верховного Суду

від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, на яку посилалася особа, яка подала касаційну скаргу, стосуються правовідносин, які не є подібними

до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, відкрите з цих підстав.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 грудня

2020 року залишити без змін.

Касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 грудня

2020 року, з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська