Рішення

від 27.09.2021 по справі 202/1381/21

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/1381/21

Провадження № 2/202/1392/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2021 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Пеки Д.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, про визнання шлюбного договору частково недійсним , -

ВСТАНОВИВ:

03 березня 2021 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, про визнання шлюбного договору частково недійсним.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що відповідає є її колишнім чоловіком, з яким вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з 11.08.2018 року по 14.01.2021 року. Але однією сім`єю без реєстрації шлюбу вони проживали з відповідачем з липня 2015 року. Спільне проживання було припинено 28 листопада 2020 року.

04 грудня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено шлюбний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., за реєстровим номером 2234.

Відповідно до п.3 шлюбного договору майно та грошові кошти, які належали одному з Подружжя та/або були зареєстровані за одним із них до укладання шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з Подружжя .

Згідно з п.4 шлюбного договору майно, нажите подружжям під час шлюбу, але до укладання цього договору, та яке підлягає державній реєстрації, є особистою приватною власністю того з Подружжя, на чиє ім`я зареєстровано рухоме або нерухоме майно .

Вказані пункти шлюбного договору порушують її права, ставлять у вкрай невигідне матеріальне становище, та суперечать вимогам чинного законодавства.

Так з відповідачем вони проживали однією сім`єю та вели спільне господарство, з липня 2015 року. З початку спільного проживання вони з відповідачем відкладали кошти для придбання спільного житла. Вона постійно була офіційно працевлаштована, а відповідач працював неофіційно.

В період шлюбу на спільні кошти з відповідачем було придбано два об`єкти нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу від 18.09.2020 року, квартиру було оформлено на відповідача та земельну ділянку площею 0,0183 га., кадастровий номер:1210100000:01:431:0062. Ці два об`єкти нерухомого майна пов`язані між собою, так як земельна ділянка використовується в якості під`їзду до квартири. Іншого нерухомого майна в шлюбі придбано не було.

Зазначені пункти 3,4 шлюбного договору суперечать ч.ч.4,5 ст.93 СК України та підлягають визнанню недійсними.

Просила суд: визнати недійсним, з моменту вчинення, шлюбний договір між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2234 від 04.12.2020 року, а саме: пункт 3 та пункт 4 вказаного договору.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 березня 2021 року, головуючим суддею у розгляді справи визначено суддю Слюсар Л.П.

03 березня 2021 року в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом був направлений запит до ВАДР Управління паспортної роботи, громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_5 , відповідь з якого надійшла на адресу суду 18 березня 2021 року.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2021 року позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження в цивільній справі та її призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

08.04.2021 року від відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнав в повному обсязі. Вказав, що 04 грудня 2020 року за обумовленою згодою між сторонами було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. зареєстрований в реєстрі за №2234, який стосується майнових відносин між сторонами, включаючи майнові права та обов`язки.

Згідно з положеннями зазначеного договору, подружжя стверджувало, що у момент укладання договору вони попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного та психічного, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, маючи намір урегулювати майнові права та обов`язки їх як Подружжя, розуміючи значення своїх дій, уклали цей договір.

Пунктами 14-16 договору передбачено, що шлюбний договір може бути змінено або розірвано в будь-який час за Згодою Сторін, оформлено нотаріально. Шлюбний договір припиняється в день подання до нотаріуса спільної заяви Сторін про відмову від нього. У випадку виникнення спору цей шлюбний договір може бути змінено або розірвано на вимогу однієї зі Сторін у судовому порядку.

Відповідач вважає твердження позивача про те, що положення пункту 3 та пункту 4 шлюбного договору порушують її права та ставлять в край невигідне матеріальне становище, та суперечать вимогам чинного законодавства, безпідставними та необґрунтованими.

Спірна нерухомість була придбана саме за кошти ОСОБА_5 і саме тому на момент купівлі-продажу квартира та земельна ділянка були зареєстровані на відповідача.

Шлюбний договір укладено на вигідних умовах та матеріальний стан позивача жодним чином не погіршувався. Позивач взагалі не вказує, яким чином на даний час її матеріальне становище змінилось та в чому саме проявляється її вкрай невигідне матеріальне становище. Позивач, підписуючи даний договір в повній мірі усвідомлювала всі наслідки, які настануть після підписання цього Договору. Кияниця ( ОСОБА_6 ) була ознайомлена зі змістом всіх пунктів у Договорі, перебувала при здоровому глузді та в ясній пам`яті, волевиявлення позивача та відповідача при укладанні шлюбного договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Просив в задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

12.05.2021 року представником відповідача були надані додаткові пояснення щодо грошових коштів зароблених відповідачем протягом декількох років, наявності депозитних рахунків як його так і його матері ОСОБА_8 .

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2021 року закрито підготовче провадження у справі.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з наведених в позові підстав та просили суд позов задовольнити.

Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав наведених в відзиві на позовну заяву.

Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. у судове засідання не з`явилася. Про час і місце слухання справи повідомлялася належним чином. Про причину неявки суд не повідомила.

Суд, заслухавши представника позивача, представника відповідача, допитавши свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , дослідивши докази по справі, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 серпня 2018 року, що підтверджується актовим записом № 458 Індустріального районного у місті Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Згідно з Договором купівлі-продажу квартири від 18 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Б.В. зареєстрованого в реєстрі за №4673 ОСОБА_5 придбав квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Б.В. зареєстрованого в реєстрі за №4675 ОСОБА_5 придбав земельну ділянку, загальною площею 0,0183 га., кадастровий номер:1210100000:01:431:0062, цільове призначення - 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

04 грудня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. та зареєстрований у реєстрі № 2234.

Відповідно до Шлюбного договору Подружжя, попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного та психічного, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. ( АДРЕСА_3 ) і до якого звернулися з власної ініціативи, маючи намір урегулювати майнові права та обов`язки їх як Подружжя, або Сторони, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо дійсності угод, розуміючи значення своїх дій та керуючись Конституцією України, статтями 215-236, 319 ЦК України, 60-65, 92-103 Сімейного кодексу України, уклали шлюбний договір.

Відповідно до пункту 3 шлюбного договору від 04 грудня 2020 року, майно та грошові кошти, які належали одному з Подружжя та /або були зареєстровані за одним із них до укладання шлюбу, є особистою приватною власністю кожного із Подружжя.

Згідно з пунктом 4 шлюбного договору, майно нажите Подружжям під час шлюбу, але до укладання цього договору та яке підлягає державній реєстрації, є особистою приватною власністю того з Подружжя, на чиє ім`я зареєстроване рухоме або нерухоме майно.

У випадку виникнення спору цей шлюбний договір може бути змінено або розірвано на вимогу однієї із Сторін у судовому порядку (п. 16 Договору).

Відповідно до п.19 Договору, зміст шлюбного договору, правові наслідки вибраного ними правового режиму майна, відповідальність, права та обов`язки, а також зміст статей 9,92-103 Сімейного кодексу України Сторонами нотаріусом роз`яснено.

Відповідно до копії Свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_1 , виданої 14 січня 2021 року Індустріальним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 14 січня 2021 року розірвано, актовий запис №02. Після державної реєстрації розірвання шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_6 - ОСОБА_13 .

Позивачем заявлені вимоги щодо визнання недійсним, з моменту вчинення пункти 3 та пункт 4 Шлюбного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема визнання правочину недійсним.

Частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Більш детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена у статті 64 СК України. У частині першій цієї норми передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, в тому числі шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Частиною 2 ст. 97 СК України передбачено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Згідно правовому висновку Верховного Суду України, висловленому в постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14, що відповідно до ч. 1 ст. 360-7, є обов`язковим до застосування, поряд із нормативним регулюванням правовідносин подружжя (чоловіка і жінки, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі) щодо майна, набутого до шлюбу чи за час шлюбу (статті 57 , 60 , 61 , 62 СК України ) закон у статтях 7 , 8 , 9 , 64 , 74 , 93-97 СК України передбачає можливість договірного регулювання цих правовідносин. Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або обмежень цього права.

Частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акту законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Про необхідність застосування норм Цивільного кодексу України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія надзвичайно невигідне матеріальне становище, вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.

Всі допитані в судовому засіданні свідки жодним чином не підтвердили факт укладання шлюбного договору для позивача на вкрай невигідних умовах, та таких, які ставлять позивачку у край невигідне матеріальне становище.

Так, допитана в судовому засіданні матір позивача ОСОБА_10 повідомила суду про те, що ініціатором розлучення була позивач, між її донькою та відповідачем більше року не було взаємних стосунків. Відповідач їй зателефонував, щоб донька прийшла та підписала договір. Донька була у нестійкому емоційному стані.

Суд не бере до уваги показання свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 щодо спільного проживання позивача із відповідачем з 2015 року, оскільки самі по собі та в сукупності з іншими дослідженими доказами не свідчать про укладання шлюбного договору на вкрай невигідних умовах для позивача.

Свідок ОСОБА_8 , мати відповідача, показала суду про те, що позивач була ініціатором розірвання шлюбу, оскільки в неї були стосунки з іншим чоловіком. У сина була депресія після розірвання шлюбу. Кошти в розмірі 13000 дол. США на придбання будинку вона надала сину, також віддавала сину свою заробітну плату, премії та відпускні. У будинку був лише фундамент. Син хотів вкласти гроші в будівництво та в майбутньому продати, щоб отримати дохід.

Свідок ОСОБА_11 , знайомий відповідача, розповів про те, що ОСОБА_14 гроші на придбання будинку дала мати. Будинок був лише стіни і дах. Знає, що ініціатором розлучення була ОСОБА_15 .

Свідок ОСОБА_12 , знайомий відповідача та позивача, знає що ініціатором розлучення була ОСОБА_15 , в неї був службовий роман.

Всі допитані в судовому засіданні свідки жодним чином не надали доказів щодо предмету спору.

Отже, як вбачається із шлюбного договору, умови шлюбного договору містять взаємні права та обов`язки сторін. При його укладенні Подружжя було попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного та психічного, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, маючи намір урегулювати майнові права та обов`язки їх як Подружжя, або Сторони, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо дійсності угод, розуміючи значення своїх дій та керуючись Конституцією України, статтями 215-236, 319 ЦК України, 60-65, 92-103 Сімейного кодексу України, уклали шлюбний договір.

Виходячи із вищевикладеного, та оцінюючи докази в їх сукупності та беручи до уваги, що позивач вільно погодилася на запропоновані умови, розуміла значення своїх дій та їхні правові наслідки, нотаріус ознайомив її з положенням цивільного та сімейного законодавства, доказів протилежного позивачем суду не надано, а тому, суд доходить висновку, що позивачем не доведено, що шлюбний договір ставить її в надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Щодо порушення при укладанні шлюбного договору ч. 5 статті 93 СК України, оскільки за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації

То, як вбачається із укладеного між сторонами шлюбного договору право власності на майно не передавалось, а лише визначався правовий режим майна, яке набуте в період шлюбу між сторонами до розірвання шлюбу, так право власності вже було зареєстровано за ОСОБА_5 . Угода не суперечить закону, перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувався.

Виходячи із вищевикладеного умови спірного шлюбного договору не суперечать статтям 93, 97 СК України, оскільки перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувався.

За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст. 12, ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та їх обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено поняття належності та допустимості доказів.

Відповідно до правил статті 78 ЦПК про допустимість доказів обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 81, 82 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов`язків по доказуванню між сторонами.

За загальним правилом, встановленим ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України.

Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи із вищевикладеного та оцінюючи докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України оскільки позивачу відмовлено в позові то судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись: с.ст.7, 9, 93-102 СК України, ст. ст. 6,15,16,203,215ЦК України, ст.ст. 4,13, 78-82, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна ( АДРЕСА_6 ), про визнання шлюбного договору частково недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 07.10.2021 року.

Суддя Л.П. Слюсар