Постанова

від 22.09.2021 по справі 520/18351/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3764/21

Номер справи місцевого суду: 520/18351/18

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Хухрова С.В.,

представника ТОВ ФК Алькор Капітал - адвоката Главацького Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні,апеляційну скаргу Акціонерного Товариства Райффайзен Банк Аваль , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Алькор Капітал ,на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Київський районний відділ у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, позбавлення осіб права користування житловим приміщенням та виселення,

встановив:

21 листопада 2018 року Акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль (далі - АТ Райффайзен Банк Аваль ) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Київський районний відділ у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, позбавлення осіб права користування житловим приміщенням та виселення, в якому позивач просив суд:

- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/0022/74/69535 від 26.01.2017 року, яка становить 1 127 659,27 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом реалізації її на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, встановивши початкову ціну на рівні ринкових цін на підставі оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження;

- позбавити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 права користування квартирою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності;

- виселити без надання іншого житла ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності;

- стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль у рівних частках витрати по сплаті судового збору в сумі 24694 гривні 42 копійки (т.1, а.с. 1-11).

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2019 року позов АТ Райффайзен Банк Аваль було задоволено частково (т.2, а.с.111-117).

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (далі - ОСОБА_1 ), за кредитним договором №014/0022/74/69535 від 26 січня 2007 року, з урахуванням внесених до нього змін на підставі додаткових угод, яка станом на 31 липня 2018 року у загальному розмірі становить 1 127 659,27 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 29 січня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., зареєстрованим в реєстрі за №200, - квартиру АДРЕСА_2 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу серії ВЕЕ №000518 від 29 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.О., зареєстрованого в реєстрі за №196, та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за реєстраційним № 1886599, згідно витягу про реєстрацію в державному реєстрі правочинів від 29.01.2007 року за №3500433, реєстраційний №17054203, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.12.2006 року за №12946759, шляхом реалізації на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому 90 відсотків вартості предмета іпотеки за звичайні ціни на цей вид майна, вартість якого відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 02 серпня 2018 року становить 1 411 360 грн.

У задоволенні решти позовних вимог АТ Райффайзен Банк Аваль - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ Райффайзен Банк Аваль у відшкодування витрат по сплаті судового збору - 21 170,42 грн.

Відстрочено виконання рішення суду, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 29 січня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., зареєстрованим в реєстрі за №200, - квартиру АДРЕСА_2 , шляхом реалізації на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому 90 відсотків вартості предмета іпотеки за звичайні ціни на цей вид майна, вартість якого відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 02 серпня 2018 року становить 1 411 360 грн., на строк дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

В апеляційній скарзі АТ Райффайзен Банк Аваль ставить питання про скасуваннязаочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2019 року, та постановлення нового, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду відповідачем ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржується.

27.05.2020 року на електронну адресу Одеського апеляційного суду від АТ Райффайзен Банк Аваль надійшла заява про заміну сторони у справі, а саме АТ Райффайзен Банк Аваль на його правонаступника - Акціонерне товариство ОКСІ БАНК (далі - АТ ОКСІ БАНК ), у зв`язку з тим, що вони 30.04.2020 року уклали Договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/0022/74/69535 від 26.01.2007 року (т.2, а.с. 223-237).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.11.2020 року заяву АТ Райффайзен Банк Аваль було задоволено (т.2, а.с.35-37).

Замінено АТ Райффайзен Банк Аваль на правонаступника - АТ ОКСІ БАНК у цивільній справі № 520/18351/18 за позовом АТ Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Київський районний відділ у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, позбавлення осіб права користування житловим приміщенням та виселення.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що 26 січня 2007 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/0022/74/69535, за умовами якого кредитор, на положеннях та умовах цього договору, надав позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 100 500 доларів США, строком з 26 січня 2007 року по 26 січня 2027 року включно, згідно Графіку надання кредиту (додаток 1 до договору), зі сплатою 13,5 відсотків річних (далі - Кредитний договір).

Пунктом 2 Кредитного договору передбачено, що кредитні кошти призначені для придбання квартири АДРЕСА_3 .

З метою забезпечення виконання умов вказаного Кредитного договору, 29 січня 2007 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., зареєстрований в реєстрі за №200, за умовами якого предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_4 (далі - Іпотечний договір).

Вказана квартира належить на праві власності іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу ВЕЕ №000518, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В. від 29.01.2007 року за №196, та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за реєстраційним №1886599, згідно витягу про реєстрацію в державному реєстрі правочинів від 29.01.2007 року за №3500433, реєстраційний номер №17054203, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.12.2006 року за №12946759.

В договорі іпотеки сторонами визначено, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за основним договором отримати задоволення за рахунок майна, на визначених сторонами умовах. На строк дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні (користуванні) іпотекодавця.

При цьому суд правильно виходив із того, що надалі ВАТ Райффайзен Банк Аваль було перейменовано в ПАТ Райффайзен Банк Аваль , та в подальшому - в АТ Райффайзен Банк Аваль .

Надалі між сторонами Кредитного договору неодноразово були укладені додаткові угоди до договору №014/0022/74/69535 від 26.01.2007 року.

Таким чином, позичальником ОСОБА_1 було підтверджено отримання 1-ого траншу кредиту, в сумі 110500 доларів США.

Із наданої до суду виписки по рахунку № НОМЕР_2 , вбачається, що ОСОБА_1 на виконання умов вказаного кредитного договору, з урахуванням додатків до нього, 22.05.2015 року було додатково виплачено грошові кошти в сумі 725 669,14 грн.

Крім того, 26.05.2015 року між сторонами укладено додаткову угоду №014/0022/74/69535/81-1-0-00/00002763, за умовами якої сторони договору визначили додаткові умови страхування за договором.

З урахуванням укладених додаткових угод, сторонами також тими ж датами були укладені відповідні додаткові угоди до Іпотечного договору від 29 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., зареєстрованого в реєстрі за №200.

Таким чином, у зв`язку з неналежним виконанням умов вказаного Кредитного договору, у відповідача ОСОБА_1 станом на 31.07.2018 року виникла заборгованість у загальному розмірі 1 127 659,27 грн., яка складається з: заборгованості за кредитним договором у розмірі 689582,78 грн., у тому числі прострочена заборгованість за кредитним договором - 41353,38 грн.; заборгованості за відсотками у розмірі 174297,03 грн., у тому числі прострочена заборгованість за відсотками - 171066,38 грн.; розрахованої пені у розмірі 263779,46 грн., як вбачається з наданого представником позивача до суду розрахунку заборгованості, який під час розгляду справи належними і допустимими доказами не спростований.

За змістом п. 6.5 Кредитного договору, кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані проценти за користування кредитом та неустойки, у випадках невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту та в інших випадках, передбачених цим договором.

Стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, включаючи забезпечення за цим договором, за умови попереднього за 30 днів повідомлення позичальника рекомендованим листом.

У зв`язку з наявною заборгованості, АТ Райффайзен Банк Аваль 05 вересня 2018 року направило письмову вимогу на ім`я ОСОБА_1 за вих. №114/5-128447 про дострокове виконання зобов`язань за Кредитним договором, в якій банк повідомив ОСОБА_1 про наявну заборгованість за Кредитним договором №014/0022/74/69535 від 26 січня 2007 року, яка станом на 31.07.2018 року складає у загальному розмірі 1 127 659,27 грн., та вимагав погасити її у строк протягом 30 днів з дня отримання вимоги, а також повідомив, що у разі не погашення зазначеної заборгованості, банк буде змушений вжити заходів з примусового стягнення зазначеної заборгованості, у тому числі, але не обмежуючись, шляхом звернення стягнення на об`єкт нерухомості, що перебуває в іпотеці, як забезпечення виконання його кредитних зобов`язань за кредитним договором, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Із наданих до суду доказів вбачається, що зазначена вимога була спрямована на адресу мешкання ОСОБА_1 , разом з рекомендованим повідомленням про вручення, з описом вкладення, номер відправлення №0101118861583 від 05.09.2018 року.

Однак, у зв`язку з невиконанням зазначеної вимоги, позивач 21.11.2018 року звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи даний спір, суд обгрунтовано входив із вимог, передбачених ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 1046, 1047, 1050, 1054 ЦК України,

Крім того, суд виходив із того, що у відповідності до ст. 1 Закону України Про іпотеку , іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 33 та ст. 35 Закону України Про іпотеку , у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на

предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України Про іпотеку , якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Аналіз положень статей 33, 36-39 Закону України Про іпотеку , дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Розділом 5 іпотечного договору від 29 січня 2007 року передбачено, що звернення стягнення здійснюється: за рішенням суду; за виконавчим написом нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Вказаним розділом іпотечного договору передбачено, що право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя, встановлених пунктом 5.4 цього договору, та вибір способу задоволення таких вимог належить іпотекодержателю.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що умовами іпотечного договору сторони узгодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом ч.2 ст.43 Закону України Про іпотеку , початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 27 травня 2015 року (справа № 6-61цс15), в постанові від 07 жовтня 2015 року (справа № 6-1935цс15), в постанові від 21 жовтня 2015 року (справа № 6-1561цс15) та в постанові від 08 червня 2016 року (справа № 6-1239цс16).

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України Про виконавче провадження сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі №235/3619/15-ц від 21.03.2018 року.

Вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , та в якості доказу вартості майна суду можуть бути подані звіт про оцінку саме ринкової вартості майна.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем надано до суду звіт про незалежну оцінку майна, виконаний 02 серпня 2018 року ТОВ Інвестиційно-Консалтингове Бюро Тріада , у відповідності до якого ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за спірним договором, станом на 02 серпня 2018 року становить 1 411 360 грн.

Крім викладеного, суд зазначив, що відповідно до Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

З огляду вищевказані вимоги закону, суд дійшов правильного висновку про те, що норми Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті розповсюджуються на правовідносини, що виникли по даній справі.

При цьому, суд правильно вказав, що у зв`язку з наявністю загальних правових підстав для примусового стягнення на належне відповідачу майно таке стягнення на період дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не може бути здійснене і у передбачених випадках підлягає зупиненню в порядку, визначеному ст. 267 ЦПК України.

Посилаючись на зазначені обставини, суд дійшов правильного висновку про те, що в даному випадку необхідно відстрочити виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, на строк дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Що стосується оскаржуваного рішення суду, в частині позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення, колегія суддів погоджується з висновком суду, який відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Так, суд виходив із того, що відповідно до довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї та реєстрації) за №118 від 10.08.2018 року, вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 мешкають та зареєстровані: ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_8 .

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97 Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суд також обгрунтовано виходив із вимог, передбачених ст.ст. 150, 155, 156 ЖК України, а також ст. 383 та ст. 405 ЦК України та дійшов правильного висновку про те, що правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом вказаної норми права та Постанови ВСУ від 16.11.2016 р у справі № 6-709цс16, лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Таким чином, визначальним для захисту права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Разом з тим, враховуючи, що АТ Райффайзен Банк Аваль , правонаступником якого є ТОВ ФК Алькор Капітал , не є власником предмета іпотеки, то суд дійшов обгрунтованого висновку, що в даному випадку вимоги позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, задоволенню не підлягають.

При цьому, суд першої інстанції обгрунтовано послався на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) а також на ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка свідчить про необхідність захисту прав кожної фізичної або юридичної особи щодо мирного володіння своїм майном.

Також суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про виселення відповідачів з іпотечного майна, не підлягають задоволенню, враховуючи при цьому, що до даних правовідносин необхідно застосувати дію Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

З гідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства Райффайзен Банк Аваль залишити без задоволення.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01.10.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

О.С. Комлева