Рішення

від 02.10.2019 по справі 520/18351/18

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/18351/18

Провадження № 2/520/996/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.,

за участю секретаря - Кирикової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль

до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах

та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

треті особи: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації

Одеської міської ради, Київський районний відділ у місті Одесі

Головного управління Державної міграційної служби України,

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

позбавлення осіб права користування житловим приміщенням

та виселення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль 21 листопада 2018 року звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Київський районний відділ у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, позбавлення осіб права користування житловим приміщенням та виселення, в якому позивач просить суд:

- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/0022/74/69535 від 26.01.2017 року, яка становить в розмірі 1127659 гривень 27 копійок, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом реалізації її на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, встановивши початкову ціну на рівні ринкових цін на підставі оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження;

- позбавити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 права користування квартирою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності;

- виселити без надання іншого майна ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності;

- стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль у рівних частках витрати по сплаті судового збору в сумі 24694 гривні 42 копійки.

Вказана цивільна справа відповідно до автоматизованої системи документообігу була розподілена судді Київського районного суду м. Одеси Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 19 грудня 2018 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, на підставі якої відкрито провадження по справі та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Тієї ж дати Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою заяву представника Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль про забезпечення позову залишено без задоволення.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 24 квітня 2019 року заяву представника Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль про забезпечення позову залишено без задоволення.

27 травня 2019 року судом ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання призначене на 02.10.2019 року представник позивача не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, однак надав до суду заяву, в якій позов підтримав, просив суд задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідачі у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили, відзив на позовну заяву не надали.

Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Частиною 3 та частиною 4 ст. 130 ЦПК України передбачено, що якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Згідно з відповідями відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області (а.с.180-187):

- ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_6 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

та саме за цією адресою судом надсилалась судова кореспонденція рекомендованим листом з повідомленням на ім`я зазначених відповідачів.

У відповідності до відповідей відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області судом також встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 зареєстрованими та знятими з реєстрації в місті Одесі та Одеській області не значаться.

Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Отже, у відповідності до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України, судом здійснювалось сповіщення відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_7 шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

З опублікуванням оголошення про виклик, відповідачі вважаються повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, а також судом одночасно здійснювався виклик ОСОБА_5 та ОСОБА_1 також шляхом надіслання судової кореспонденції рекомендованим листом з повідомленням, за можливою адресою місця мешкання останніх, а саме: АДРЕСА_1 .

Представники третіх осіб у судове засідання 02.10.2019 року також не з`явились, про дату, час і місце проведення яких повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуюче вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, Київським районним судом м. Одеси було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі та постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26 січня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір №014/0022/74/69535, за умовами якого кредитор, на положеннях та умовах цього договору, надає позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 100500 доларів США, строком з 26 січня 2007 року по 26 січня 2027 року включно, згідно Графіку надання кредиту (додаток 1 до договору), зі сплатою відсотків у розмірі 13,5 відсотків річних.

Пунктом 2 договору передбачено, що кредитні кошти призначені для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 ( на цей час - АДРЕСА_1 .

Кредитор надає позичальнику кредит на умовах його забезпеченості, строковості, повернення та плати за користування. (пункт 3.1).

З метою забезпечення виконання умов вказаного договору, 29 січня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекоджавець) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., зареєстрований в реєстрі за №200.

За умовами іпотечного договору, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу ВЕЕ №000518, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В. від 29.01.2007 року за №196, та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за реєстраційним №1886599, згідно витягу про реєстрацію в державному реєстрі правочинів від 29.01.2007 року за №3500433, реєстраційний номер №17054203, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.12.2006 року за №12946759.

Сторонами визначено в договорі іпотеки, що у відповідності до даного договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за основним договором отримати задоволення за рахунок майна, на визначених сторонами умовах. На строк дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні (користуванні) іпотекодавця.

Також, судом встановлено, що надалі Відкрите акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль , було перейменовано в Публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль , та в подальшому в Акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль .

Так, надалі між сторонами кредитного договору неодноразово були укладені додаткові угоди до договору №014/0022/74/69535 від 26.01.2007 року, а саме:

- 20 січня 2009 року укладено додаткову угоду №1, за умовами якої змінено пункт 5.1 в частині порядку здійснення платежів;

- 09 квітня 2014 року укладено додаткову угоду №014/0022/74/69535/81-1-0-00/7347, за умовами якої позичальником були виконані умови кредитного договору щодо здійснення щорічного страхування, згідно умов надання/обслуговування кредиту, у зв`язку з чим, сторони домовились, що з 09.04.2014 року процентна ставка за кредитним договором встановлюється у розмірі, вказаному в пункті 1.4 кредитного договору і складає 13,5 річних;

- 21 травня 2015 року укладено додаткову угоду №014/0022/74/69535/81-1-0-00/19220, за умовами якої кредитор з 22 травня 2015 року відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію з лімітом 110500 доларів США та 725669,14 гривень, в рамках якої: кредит в сумі 110500 доларів США наданий згідно умов кредитного договору на придбання квартири вважається 1-им траншем кредиту; 2-ий транш кредиту в сумі 725669 гривень 14 копійок надається на рефінансування заборгованості за 1-им траншем кредиту. Остаточною датою погашення кредиту є 26 січня 2027 року.

На підставі вказаної угоди вбачається, що позичальником - ОСОБА_1 було підтверджено отримання 1-ого траншу кредиту, в сумі 110500 доларів США.

З наданої до суду виписки по рахунку № НОМЕР_1 , вбачається, що ОСОБА_1 на виконання умов вказаного кредитного договору, з урахуванням додатків до нього, 22.05.2015 року було додатково виплачено грошові кошти в сумі 725669 гривень 14 копійок.

Також 26.05.2015 року між сторонами укладено додаткову угоду №014/0022/74/69535/81-1-0-00/00002763, за умовами якої сторони договору визначили додаткові умови страхування за договором.

З урахуванням укладених додаткових угод, сторонами також тими ж датами були укладені відповідні додаткові угоди до іпотечного договору від 29 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., зареєстрованого в реєстрі за №200.

На підставі вищевикладеного вбачається, що банком належним чином були виконані умови вказаного кредитного договору, що під час розгляду справи не спростовувалось.

У зв`язку з неналежним виконанням умов вказаного кредитного договору №014/0022/74/69535 від 26 січня 2007 року, у відповідача ОСОБА_1 , станом на 31.07.2018 року, виникла заборгованість у загальному розмірі 1127659 гривень 27 копійок, яка складається з: заборгованості за кредитним договором у розмірі 689582 гривні 78 копійок, у тому числі прострочена заборгованість за кредитним договором - 41353 гривні 38 копійок; заборгованості за відсотками у розмірі 174297 гривень 03 копійок, у тому числі прострочена заборгованість за відсотками - 171066 гривень 38 копійок; розрахованої пені у розмірі 263779 гривень 46 копійок, як вбачається з наданого представником позивача до суду розрахунку заборгованості, який під час розгляду справи належними і допустимими доказами не спростований.

Відповідно до п. 6.5 кредитного договору, кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані проценти за користування кредитом та неустойки, у випадках невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту та в інших випадках, передбачених цим договором.

Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, включаючи забезпечення за цим договором, за умови попереднього за 30 днів повідомлення позичальника рекомендованим листом.

У зв`язку з наявною заборгованості, АТ Райффайзен Банк Аваль 05 вересня 2018 року направило письмову вимогу на ім`я ОСОБА_1 за вих. №114/5-128447 про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, в якій банк повідомляє ОСОБА_1 про наявну заборгованість за кредитним договором №014/0022/74/69535 від 26 січня 2007 року, яка станом на 31.07.2018 року, складає у загальному розмірі 1127659 гривень 27 копійок, та вимагає погасити її у строк протягом 30 днів з дня отримання вимоги, а також повідомив, що у разі не погашення зазначеної заборгованості, банк буде змушений вжити заходів з примусового стягнення зазначеної заборгованості, у тому числі, але не обмежуючись, шляхом звернення стягнення на об`єкт нерухомості, що перебуває в іпотеці як забезпечення виконання його кредитних зобов`язань за кредитним договором, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

З наданих до суду доказів, вбачається, що зазначена вимога була спрямована на адресу мешкання ОСОБА_1 , разом з рекомендованим повідомленням про вручення, з описом вкладення, номер відправлення №0101118861583 від 05.09.2018 року.

У зв`язку з невиконанням зазначеної вимог, позивач 21.11.2018 року звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1, ч. 2 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Так, відповідно до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 , ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ст. 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як судом встановлено, у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору №014/0022/74/69535 від 26 січня 2007 року, у відповідача ОСОБА_1 , станом на 31.07.2018 року, виникла заборгованість у загальному розмірі 1127659 гривень 27 копійок.

Доказів сплати зазначеної суми відповідачем, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, суду не надано.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про іпотеку , іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 33 Закону України Про іпотеку , у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на

предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 35 Закону України Про іпотеку , у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї

вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору . Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України Про іпотеку , якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Отже, аналіз положень статей 33, 36-39 Закону України Про іпотеку , дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Розділом 5 іпотечного договору від 29 січня 2007 року передбачено, що звернення стягнення здійснюється: за рішенням суду; за виконавчим написом нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Способами задоволення вимог іпотекодержателя є:

- у випадку невиконання іпотекодацем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим або іпотекодацем за основним договором встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотеко держателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. В такому випадку цей договір згідно ст. 36, 37 Закону України Про іпотеку вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовстановлюючим документом на предмет іпотеки і правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на предмет іпотеки, в такому разі вартість предмету іпотеки не може бути нижчою за 90 відсотків вартості предмета іпотеки, визначеної шляхом його оцінки.

- реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, може проводитись, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкова ціна продажу предмета іпотеки прилюдних торгів встановлюється за рішенням суду або за згодою між іпотекодавем та іпотеко держателем якщо така згода не досягнута - спеціалізованою організацією, що проводить прилюдні торги на підставі оцінки предмета іпотеки. При цьому початкова ціна не може бути нижчою за 90 відсотків вартості предмета іпотеки, визначеної шляхом його оцінки.

- іпотекодержатель має право організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем, який укладається за письмовою згодою з іпотеко держателем в порядку, визначеному статтею 6 Закону України Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати . При цьому кошти за придбану нерухомість покупець сплачує на банківські рахунки іпотекодержателя.

Вказаним розділом договору передбачено, що право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя, встановлених пунктом 5.4 цього договору, та вибір способу задоволення таких вимог належить іпотекодержателю.

Отже на підставі викладеного вбачається, що умовами іпотечного договору сторони узгодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Закон визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі правила для здійснення реалізації предмета іпотеки за рішенням суду, зокрема в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

При цьому, у п. 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин , роз`яснено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов`язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Відповідно до п. 42 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов`язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України "Про іпотеку" (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

Крім того, за вимогами частини першої статті 39 Закону України Про іпотеку , у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття ціна , як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України Про іпотеку , встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні у розумінні норми статті 39 Закону України Про іпотеку визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

За змістом частини шостої статті 38 Закону України Про іпотеку , ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Відповідно до ч.2 ст.43 Закону України Про іпотеку , початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 27 травня 2015 року (справа № 6-61цс15), в постанові від 07 жовтня 2015 року (справа № 6-1935цс15), в постанові від 21 жовтня 2015 року (справа № 6-1561цс15) та в постанові від 08 червня 2016 року (справа № 6-1239цс16).

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України Про виконавче провадження сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі №235/3619/15-ц від 21.03.2018 року.

Дійсна вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані звіт про оцінку саме ринкової вартості майна.

Позивачем надано до суду звіт про незалежну оцінку майна, виконаний 02 серпня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-Консалтингове Бюро Тріада , у відповідності до якого ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за спірним договором, станом на 02 серпня 2018 року становить в сумі 1411360 гривень 00 копійок.

Відповідачами по справі не надані докази у спростування зазначеного звіту з незалежної оцінки предмета іпотеки.

Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 неналежним чином виконані взяті обов`язки з повернення отриманих грошових коштів за кредитним договором №014/0022/74/69535 від 26 січня 2007 року, внаслідок чого станом на 31.07.2018 року у останнього виникла заборгованість перед банком в загальній сумі 1127659 гривень 27 копійок, а в забезпечення виконання кредитного договору відповідачем було передано банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , банком належним чином повідомлено відповідача про дострокове повернення грошових коштів та у разі невиконання вимоги про розпочаток дій зі звернення стягнення на майно за рішенням суду, що встановлено іпотечним договором, суд вважає вимоги АТ Райффайзен Банк Аваль про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 29 січня 2007 року за реєстровим №200, на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу ВЕЕ №000518 від 29.01.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., зареєстрованого в реєстрі за №196, та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за реєстраційним №1886599, згідно витягу про реєстрацію в державному реєстрі правочинів від 29.01.2007 року за №3500433, реєстраційний номер №17054203, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.12.2006 року за №12946759, шляхом реалізації на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому 90 відсотків вартості предмета іпотекиза звичайні ціни на цей вид майна, вартість якого відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 02 серпня 2018 року становить у розмірі 1411360 гривень,в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №014/0022/74/69535 від 26 січня 2007 року, яка станом на 31.07.2018 року, становить в розмірі 1127659 гривень 27 копійок, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

В порушення вимог ст. 81 ЦПК України, представником позивача не було надано суду доказів та не було заявлено відповідних клопотань щодо витребування таких доказів з метою перевірки та з`ясування інформації, що у відповідача у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, окрім майна, яке перебуває в іпотеці.

Таким чином, суд зазначає, що норми Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті розповсюджуються на правовідносини, що виникли по даній справі, з урахуванням того, кредит був виданий в іноземній валюті, на споживчі ціні, за рахунок якого придбано спірну квартиру, яка не перевищує 140 кв.м.

При цьому, суд вказує на те, що у зв`язку з наявністю загальних правових підстав для примусового стягнення на належне відповідачу майно таке стягнення на період дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не може бути здійснене і у передбачених випадках підлягає зупиненню в порядку, визначеному ст. 267 ЦПК України.

Приймаючи до уваги викладене, таке звернення стягнення на період дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті підлягає зупиненню в порядку, визначеному ст. 267 ЦПК України.

Відповідно до ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне відстрочити виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, на строк дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Щодо вимог позивача в частині позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення, суд зазначає наступне.

Суд вбачає, що позивач є іпотекодержателем нерухомого майна - квартири за адресою АДРЕСА_1 , та має право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї та реєстрації) за №118 від 10.08.2018 року, вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 мешкають та зареєстровані: ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_7 .

У свою чергу, статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97 Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у власності будинок, користуються ним і мають право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, здавати в оренду. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно ст. 155 ЖК України, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України, згідно якої, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкоду здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із Постановою ВСУ від 16.11.2016 р у справі № 6-709цс16, згідно з положеннями статті 391 ЦК України лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю . При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Проте, з матеріалів справи судом не встановлено, що банк є власником предмета іпотеки, а тому суд приходить до висновку, що за даних обставин позивач позбавлений права пред`являти саме такі позовні вимоги (в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом).

При цьому, пред`являючи позов, позивач не навів правові підстави (норми права) щодо своїх вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом , воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві . Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути відповідними і достатніми ; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба , а втручання - пропорційним законній меті.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі Сєрков проти України (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію законів .

Таким чином, з урахуванням викладеного суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог банку в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним майном - квартирою, яка перебуває в іпотеці, та відмовляє в їх задоволенні, з урахуванням того, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає виконанню лише після закінчення дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України .

Також суд вважає не підлягаючими до задоволення вимоги позивача про виселення відповідачів з іпотечного майна, оскільки суд вважає, що до даних правовідносин також необхідно застосувати дію Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті від 3 червня 2014 року № 1304-VII.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, розглядаючи заяву в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог,а саме в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають судові витрати зі сплати судового збору в сумі 21170 гривень 42 копійки.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 267, 273, 280-282, 352, 354ЦПК України, п. 15.5 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_7 ), який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_7 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), треті особи: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 9), Київський районний відділ у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України (місцезнаходження: 65000, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А), про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , за кредитним договором №014/0022/74/69535 від 26 січня 2007 року, з урахуванням внесених до нього змін на підставі додаткових угод, яка станом на 31 липня 2018 року, становить в загальному розмірі 1127659 (один мільйон сто двадцять сім тисяч шістсот п`ятдесят дев`ять) гривень 27 (двадцять сім) копійок, яка складається з: заборгованості за кредитним договором у розмірі 689582 (шістсот вісімдесят дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят дві) гривні 78 (сімдесят вісім) копійок, у тому числі прострочена заборгованість за кредитним договором - 41353 (сорок одна тисяча триста п`ятдесят три) гривні 38 (тридцять вісім) копійок; заборгованості за відсотками у розмірі 174297 (сто сімдесят чотири тисячі двісті дев`яносто сім) гривень 03 (три) копійки, у тому числі прострочена заборгованість за відсотками - 171066 (сто сімдесят одна тисяча шістдесят шість) гривень 38 (тридцять вісім) копійок; розрахованої пені у розмірі 263779 (двісті шістдесят три тисячі сімсот сімдесят дев`ять) гривень 46 (сорок шість) копійок; - звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 29 січня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., зареєстрованим в реєстрі за №200, - квартиру в„–221, загальною площею 77,7 кв.м., житловою площею 52,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу серії ВЕЕ №000518 від 29 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.О., зареєстрованого в реєстрі за №196, та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за реєстраційним № 1886599, згідно витягу про реєстрацію в державному реєстрі правочинів від 29.01.2007 року за №3500433, реєстраційний №17054203, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.12.2006 року за №12946759, шляхом реалізації на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому 90 відсотків вартості предмета іпотекиза звичайні ціни на цей вид майна, вартість якого відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 02 серпня 2018 року становить у розмірі 1411360 (один мільйон чотириста одинадцять тисяч триста шістдесят) гривень00 копійок.

У задоволенні позову в решті вимог Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9; код за ЄДРПОУ 14305909) у відшкодування витрат по сплаті судового збору - 21170 (двадцять одна тисяча сто сімдесят) гривень 42 (сорок дві) копійки.

Відстрочити виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 29 січня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., зареєстрованим в реєстрі за №200, - квартиру в„–221, загальною площею 77,7 кв.м., житловою площею 52,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом реалізації на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому 90 відсотків вартості предмета іпотекиза звичайні ціни на цей вид майна, вартість якого відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 02 серпня 2018 року становить у розмірі 1411360 (один мільйон чотириста одинадцять тисяч триста шістдесят) гривень00 копійок, на строк дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Калініченко Л. В.