Постанова

від 05.10.2021 по справі 359/4096/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2021 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/9940/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф.,

суддів: Желепи О.В., Кравець В.А.,

за участю секретаря Ратушного А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 25 березня 2021 року

у цивільній справі №363/4894/21 Бориспільського міськрайонного суду Київської області

за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАТІСС ЛЕНД

про встановлення нікчемності правочину, визнання недійсними правочинів про перехід права власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАТІСС" (далі - ТОВ "ГРАТІСС") та Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАТІСС ЛЕНД (далі - ТОВ "ГРАТІСС ЛЕНД"), в якому просили:

встановити нікчемність правочину про перехід права власності на земельні ділянки від ОСОБА_2 до ТОВ "ГРАТІСС";

визнати недійсним правочин про перехід права власності на земельні ділянки від ОСОБА_2 до ТОВ "ГРАТІСС", витребувати від ТОВ "ГРАТІСС ЛЕНД" земельні ділянки і повернути у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що з 16.10.1999 вони перебувають у зареєстрованому шлюбі. 13.04.2010 ОСОБА_2 придбав земельні ділянки, площею по 2,0000 га, з кадастровими номерами 3220883600:04:006:0209 - 3220883600:04:006:0211, 3220883600:04:006:0213 - 3220883600: 04:006:0216, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Дударківської сільської ради Бориспільського району (далі - спірні земельні ділянки), а 18.07.2014 передав до статутного фонду ТОВ ГРАТІСС , яке в свою чергу 14.09.2015 передало дані земельні ділянки до статутного фонду ТОВ ГРАТІСС ЛЕНД .

Позивачі, посилаючись на те, що спірні земельні ділянки були придбані в період шлюбу, однак всупереч ч. 3 ст. 65 СК України передача земельних ділянок ОСОБА_2 до статутного фонду ТОВ ГРАТІСС відбулася без письмової згоди дружини ОСОБА_1 та без дотримання нотаріальної форми правочину, у зв`язку з чим ТОВ "ГРАТІСС" в подальшому не мав права передавати дані земельні ділянки до статутного фонду ТОВ "ГРАТІСС ЛЕНД", вважали, що правочин передання земельних ділянок до ТОВ "ГРАТІСС" є нікчемним, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2021 року виключено ТОВ "ГРАТІСС" зі складу учасників.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.03.2021 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачі подали до суду апеляційну скаргу, в якій посилалися на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначили, що суд, відмовляючи в задоволенні позову не взяв до уваги презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Поряд з цим, суд першої інстанції, посилаючись на правові висновки Верховного Суду робить правильний висновок про те, що спірні земельні ділянки були об`єктами спільної сумісної власності позивачів. І знову ж, всупереч цьому висновку робить протилежний висновок щодо необхідності подання нового позову позивачем 1 про визнання земельних ділянок об`єктами спільної сумісної власності та визнання права власності на частку в земельних ділянках.

Суд неправильно застосував норми матеріального права та не прийняв до уваги, що здійснення права спільної сумісної власності визначено ст. 369 ЦК України, згідно якої розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Суд також не взяв до уваги положення ч. 1 ст. 63 СК України, згідно якої дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Суд також не врахував і положення ч. 3 ст. 65 СК України, яким визначено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Суд в порушення норм процесуального права не прийняв до уваги судову практику, що акт приймання-передачі не є правочином, а лише підтверджує належне виконання ОСОБА_2 свого зобов`язання з передачі на користь ТОВ "ГРАТІСС" земельних ділянок до статутного фонду Товариства, а сам правочин в порушення ст. 132 ЗК України та ст. 208 ЦК України вчинявся в письмовій формі. До того ж, суд хибно зазначає в рішенні, що до даних правовідносин не застосовуються положення ст. 132 ЗК України.

Зазначили, що суд не прийняв до уваги судову практику, що державна реєстрація права власності не є підставою набуття права власності.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що внесення до статуту Товариства земельних ділянок по своїй природі є відчуженням земельних ділянок у фізичних осіб, які володіють земельними ділянками на праві спільної сумісної власності.

Суд першої інстанції помилково зазначає, що договір про відчуження майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, укладений без дотримання вимог ч. 2, ч. 3 ст. 65 СК України, є оспорюваним правочином в розумінні ст. 215 ЦК України, а не нікчемним правочином.

Вказували, що зазначаючи про те, що позивачі не є власниками спірних земельних ділянок, а відтак не можуть вимагати визнання за ними права власності, суд не врахував, що не було пред`явлено таких вимог, а заявлялася вимога про витребування майна та повернення його у спільну сумісну власність подружжя при застосуванні реституції, як наслідок недійсності оспорюваного правочину.

Крім того, як на підставу скасування рішення суду посилалися на те, що суд не мотивував з яких правових підстав були відхилені докази та доводи позивачів.

Також посилався на порушення норм процесуального права, зокрема щодо порушення строків виготовлення судом повного тексту рішення та його направлення сторонам.

За вказаних обставин просили скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25.03.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник позивачів - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній.

Представники відповідача - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 16 жовтня 1999 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_6 . Після укладення шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_2 .

13 квітня 2010 року ОСОБА_2 уклав договори купівлі-продажу земельних ділянок, за якими він придбав земельні ділянки, площею по 2,0000 га, з кадастровими номерами 3220883600:04:006:0209 - 3220883600:04:006:0211, 3220883600:04:006:0213 - 3220883600:04:006:0216, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Дударківської сільської ради Бориспільського району.

На підставі розпоряджень Бориспільської РДА №198, №199, №201, №203 - №206 від 20 березня 2014 року цільове призначення земельних ділянок, придбаних ОСОБА_2 , було змінено із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва.

18 липня 2014 року були проведені загальні збори учасників ТОВ ГРАТІСС , на яких були прийняті рішення про прийняття ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ ГРАТІСС , а також внесення його земельних ділянок до статутного фонду ТОВ ГРАТІСС , що підтверджується копією протоколу загальних зборів учасників ТОВ ГРАТІСС №2 від 18 липня 2014 року.

В цй же день - 8.07.2014 ОСОБА_2 та ТОВ ГРАТІСС склали Акт приймання-передачі і оцінки нерухомого майна учасника ТОВ ГРАТІСС , на підставі якого ОСОБА_2 передав до статутного фонду ТОВ ГРАТІСС земельні ділянки, площею 2,0000 га, з кадастровими номерами 3220883600:04:006:0209 - 3220883600:04:006:0211, 3220883600: 04:006:0213 - 3220883600:04:006:0216, з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовані на території Дударківської сільської ради Бориспільського району.

14 вересня 2015 року були проведені загальні збори учасників ТОВ ГРАТІСС , на яких було прийнято рішення про передачу вказаних земельних ділянок до статутного фонду ТОВ ГРАТІСС ЛЕНД , що підтверджується копією протоколу загальних зборів учасників ТОВ ГРАТІСС №3 від 14 вересня 2015 року.

Також, 14.09.2015 ТОВ ГРАТІСС та ТОВ ГРАТІСС ЛЕНД склали акт приймання-передачі та оцінки вартості майна, що вносилось до статутного капіталу ТОВ ГРАТІСС ЛЕНД , №14/09/15, на підставі якого ТОВ ГРАТІСС передало до статутного фонду ТОВ ГРАТІСС ЛЕНД земельні ділянки, площею 2,0000 га, з кадастровими номерами 3220883600:04:006:0209 - 3220883600:04:006:0211, 3220883600: 04:006:0213 - 3220883600:04:006:0216, з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовані на території Дударківської сільської ради Бориспільського району.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі зазначили, що ОСОБА_1 не надавала письмової згоди своєму чоловікові ОСОБА_2 на відчуження спірних земельних ділянок, набутих ним у власність під час шлюбу. На думку позивачів, відчуження ОСОБА_2 набутого у шлюбі майна (земельних ділянок) за відсутності письмової згоди дружини ОСОБА_1 порушує їх право на спільне сумісне майно подружжя.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 про визнання правочину нікчемним, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту порушеного, на її думку, права.

Так, суд першої інстанції зазначив, що відчуження майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, укладений без дотримання правил, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 65 СК України, є оспорюваним правочином в розумінні ч. 3 ст. 215 ЦК України, а не нікчемним правочином, внаслідок чого дійшов висновку, що в такому випадку належним способом захисту цивільного права буде пред`явлення позову про визнання недійсним правочину, що полягає у передачі земельних ділянок до статутного фонду товариства, а не встановлення нікчемності такого правочину.

Змінюючи рішення в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів виходила з того, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув уваги на те, що остання звернулася до суду за захистом свого порушеного права, яке виникло у сімейних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачі в обґрунтування позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання правочину нікчемним посилалися на те, що відчуження ОСОБА_2 без письмової згоди дружини у період шлюбу спірних земельних ділянок порушує право ОСОБА_1 на частку у праві спільної сумісної власності подружжя.

Так, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В статті 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна , згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Аналіз наведених положень сімейного законодавства фактично вказує на те, що у разі виникнення спору щодо набутого у шлюбі майна, такий спір повинен вирішуватися між подружжям.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачів - ОСОБА_3 підтвердив, що ОСОБА_1 звернулася до суду захистом порушеного сімейного права.

Як вже неодноразово вказувалося вище, вимоги про визнання правочину нікчемним ОСОБА_1 пред`явила до ТОВ "ГРАТТІС", яке ухвалою суду виключено зі складу учасників справи та залучено відповідача ТОВ "ГРАТІСС ЛЕНД". Вимог до ОСОБА_2 про визнання нікчемним правочину про передачу земельних ділянок ОСОБА_1 не пред`являла, як і не пред`являла вимог про визнання цих земельних ділянок спільною сумісною власністю та поділ між подружжям.

З наведеного слідує, що позов, що стосується захисту порушеного сімейного права в частині вимог, ОСОБА_1 пред`явлено до неналежного відповідача.

Оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України, то у разі пред'явлення позову до неналежного відповідача, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 , однак не зазначив таких мотивів відмови.

Колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними правочинів про перехід права власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння і повернення у власність, з огляду на таке.

Ухвалюючи рішення в частині позовних вимог про визнання правочину, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "ГРАТІСС", недійсним, суд першої інстанції вірно виходив з того, що даний правочин не суперечить положенням ст. 319 ЦК України, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Щодо мотивів відмови у задоволенні позовної вимоги в цій частині, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу ще й на те, що у спорах про визнання правочину недійсним встановленню підлягають обставини щодо дотримання стороною (сторонами) в момент вчинення правочину вимог, встановлених ст. 203 ЦК України.

Так, за загальним правилом, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених ст. 203 ЦК України щодо обсягу дієздатності, волевиявлення та спрямованості на реальне настання наслідків .

Зокрема, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивачі, звертаючись до суду з позовом посилалися на те, що на час укладення оспорюваного правочину було відсутнє волевиявлення ОСОБА_1 , оскільки остання не надавала письмової згоди своєму чоловікові ОСОБА_2 на відчуження майна, придбаного в шлюбі. Тобто, позивачі просили визнати недійсним правочин, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "ГРАТІСС", з підстав відсутності згоди дружини на відчуження спільного майна подружжя. Поряд з цим, позивачі не доводили обставин того, що при укладенні оспорюваного правочину волевиявлення ОСОБА_2 , як сторони правочину, не було направлено на відчуження.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що а ні в позовній заяві, а ні в апеляційній скарзі позивачі не доводили обставин, що у ОСОБА_2 було відсутнє волевиявлення на відчуження спірних земельних ділянок шляхом передачі до статутного фонду.

Інших доводів, окрім того, що правочин укладено без письмової згоди дружини, позовна заява не містить.

Отже, обставин, визначених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України для визнання правочину недійсним, позивачами не доведено, а відтак і не встановлено судом апеляційної інстанції. А правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання правочину недійсним, у зв'язку з недоведеністю обставин для визнання правочину недійсним.

Беручи до уваги, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про нікчемність та недійсність правочину про перехід права власності до ТОВ "ГРАТІСС", то відсутні правові підстави і для задоволення позовних вимог про витребування майна від ТОВ "ГРАТІСС ЛЕНД" і повернення його у власність, як такі, що є похідними позовними вимогами.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповнені або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, зважаючи на те, що суд першої інстанції, як вказувалося вище, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, однак помилився щодо мотивів такої відмови, колегія суддів вважає, що рішення підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з інших підстав, доводи апеляційної скарги є неспроможними, а тому до уваги суду не приймаються.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду в частині мотивів відмови, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2021 року - змінити та викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2021 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді О.В. Желепа

В.А. Кравець