Ухвала

від 06.10.2021 по справі 922/1374/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/1374/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Чумака Ю.Я., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут науково-економічних досліджень"</a>

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 (колегія суддів у складі: Пушай В.І. - головуючий, Барбашова С.В., Попков Д.О.)

за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут науково-економічних досліджень"</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головного управління ДПС у Харківській області,

про стягнення заборгованості за договором, розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки

за участю:

відповідача: Розумовський О.С. (адвокат)

прокурор: Савицька О.В. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 (далі - прокурор) звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут науково-економічних досліджень"</a> (далі - відповідач) про стягнення заборгованості з орендної плати за Договором оренди землі №040567100108 від 26.10.2005 у розмірі 145 198,53 грн; розірвання Договору оренди землі № 040567100108 від 26.10.2005; зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:16:013:0037 загальною площею 0,5 га, розташовану по вул. Комітетській в м. Харкові, Харківській міській раді.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач систематично не сплачує орендну плату, а також всупереч умов договору не здійснює будівництво бази відпочинку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.01.2021 провадження у справі в частині стягнення заборгованості з орендної плати за договором закрито за відсутністю предмету спору, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що заборгованість відповідачем при розгляді справи була погашена, а інші позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки прокурором не доведено в чому полягає порушення прав позивача і як задоволення позову відновить його права.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасовано, позов задоволено частково, розірвано договір оренди, зобов`язано відповідача повернути земельну ділянку позивачу, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджена систематична несплата орендної плати відповідачем, а також не здійснення будівництва на орендованій земельній ділянці, що становить істотні порушення умов договору оренди і є підставою для його розірвання.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/431/18, та постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №183/262/17 (п.1 ч.2 ст.287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).

4. Мотивувальна частина

4.1. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.2. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права й обов`язки учасників спору) та об`єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

4.3. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.4. У справі, що розглядається, позов поданий прокурором в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ТОВ "Інститут науково-економічних досліджень" про стягнення заборгованості за договором оренди, розірвання договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку. Підставами позову вказано те, що орендар систематично не сплачував орендну плату, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 30.03.2018 по 01.02.2019, що поряд з порушенням орендарем умов договору оренди щодо необхідності здійснення будівництва на орендованій земельній ділянці, для чого вона передавалась в оренду, є підставою для розірвання договору оренди та повернення землі власнику.

Під час розгляду справи в суді заборгованість відповідачем була погашена, що стало підставою для закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості.

4.5. Судами при розгляді справи було встановлено, що за умовами спірного договору оренди землі (пунктами 8 й 15) та актом прийому-передачі земельної ділянки від 26.10.2005 зобов`язано орендаря здійснити будівництво бази відпочинку до 31.12.2006.

Пунктами 7 та 38 договору оренди передбачено те, що у разі нездачі об`єктів до експлуатації у встановлені в рішенні строки, неотримання дозволів на виконання будівельних робіт та у разі несплати розміру орендної плати протягом більш ніж три місяці договір оренди підлягає розірванню.

Проте орендарем зобов`язання відповідно до умов договору оренди землі не виконуються; будівництво бази відпочинку на орендованій земельній ділянці не відбувається; орендна плата своєчасно та в повному обсязі орендарем не сплачується (заборгованість з орендної плати, що виникла у період до 01.02.2019, погашено лише 06.01.2021, що підтверджується квитанцією № 0.0.1967723612.1 від 06.01.2021).

Стосовно доводів відповідача про відсутність матеріальних підстав для подання позову, не порушення прав позивача, оскільки заборгованість з орендної плати погашена, а позивач претензій до відповідача не має і не підтримує позов про розірвання договору, апеляційний суд зауважив, що відповідно до приписів процесуального закону відмова компетентного органу від позову не позбавляє прокурора підтримувати позов, а порушення прав позивача полягає у тому, що орендодавець значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору.

Вказані обставини стали підставою для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди і повернення земельної ділянки.

4.6. В касаційній скарзі відповідач посилається на те, що апеляційний суд при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/431/18, та постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №183/262/17.

У справі №912/431/18 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області, Кіровоградської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхньоінгульська СЕС" про стягнення заборгованості за договором оренди, розірвання договору, зобов`язання повернути земельну ділянку Верховний Суд в постанові від 21.03.2019 скасував постанову апеляційного суду і залишив рішення суду першої інстанції про відмову у позові у силі з тих підстав, що заборгованість у справі була сплачена, за умовами договору оренди орендна плата повинна сплачуватись на рахунок Устинівської селищної ради, тому на отримання зазначених коштів не міг розраховувати ані позивач-1, ні позивач-2, у справі відсутній критерій істотності порушення.

Натомість у справі, що розглядається, підставою позову про розірвання договору оренди вказано дві обставини - не виконання орендарем умов договору щодо систематичної сплати орендної плати та щодо здійснення будівництва, а суд при задоволенні позову виходив з того, що порушення умов договору оренди орендарем відповідно до встановлених обставин справи є істотним, тому договір підлягає розірванню.

У справі №183/262/17 за позовом фізичної особи до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Віта 2000", поданого з підстав того, що орендар не виконував умови договору щодо сплати орендної плати, поряд з грошовою формою, у формі проведення безкоштовної поставки соломи до садиби орендодавця, оранки та культивації присадибної ділянки орендодавця, Верховний Суд в постанові від 06.03.2019 скасував постанову апеляційного суду та залишив рішення суду першої інстанції про задоволення позову без змін, погоджуючись з тим, що вказані вище послуги договором віднесені до форми орендної плати, а систематична несплата орендної плати є підставою для розірвання договору оренди землі.

Отже, правовідносини у справі, що розглядається, і справах, на які посилається скаржник в касаційній скарзі, є неподібними, ухвалені за результатами розгляду різних правовідносин, з різними фактичними обставинами справи та підставами позову.

При цьому у справі №183/262/17 Верховний Суд дійшов висновків, з якими не погоджується відповідач.

4.7. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників судового процесу.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

4.8. Таким чином, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.

За вказаних обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою відповідача, підлягає закриттю.

4.9. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут науково-економічних досліджень"</a> на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 у справі №922/1374/19 закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Ю.Я. Чумак

В.Ю. Уркевич