Постанова

від 05.10.2021 по справі 291/1247/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 291/1247/19

провадження № 61-4157св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дерганівська сільська рада Ружинського району Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2020 року у складі судді Митюк О. В. та постанову Житомирського апеляційного суду

від 04 лютого 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дерганівської сільської ради Ружинського району Житомирської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини .

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Дерганівка Ружинського району Житомирської області помер її брат - ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно. При цьому ОСОБА_1 не змогла своєчасно звернутися до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки проживала окремо від ОСОБА_2 . Інших спадкоємців у ОСОБА_2 не було.

У зв`язку з вищевикладеним ОСОБА_1 просила продовжити строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном два місяці, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дерганівської сільської ради Ружинського району Житомирської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зазначені

у позові ОСОБА_1 обставини пропуску строку звернення до нотаріальної контори не є об`єктивними і непереборними обставинами та не свідчать про поважність причини пропуску звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, тому доводи позивача, що про наявність

у ОСОБА_2 спадкового майна - земельної ділянки вона нічого не знала,

є непереконливими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

12 березня 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку направлена касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року (надійшла до суду 15 березня 2021 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки доводам щодо застосування до спірних правовідносин статті 550 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР).

Заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 550 ЦК УРСР у подібних правовідносинах стосовно переліку поважних причин для продовження строку для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Також зазначає, що причинами пропуску строку звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини є її похилий вік та тяжке матеріальне становище, а також велика відстань між місцем її проживання та місцем відкриття спадщини.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

12 квітня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Ружинського районного суду Житомирської області.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

17 травня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Ружинської селищної ради, в якій відповідач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Підставою для відмови у задоволенні касаційної скарги Ружинська селищна рада зазначила, що підстави, на які посилається заявниця, не

є об`єктивними, непереборними обставинами, які б свідчили про поважність пропуску строку подачі заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_2 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Вінницьким РВ УМВС України в Вінницькій області, свідоцтвом про народження серії

НОМЕР_2 , виданим Вінницьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції

у Вінницькій області 25 квітня 2019 року, свідоцтвом про шлюб серії

НОМЕР_3 , виданим Вінницьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції

у Вінницькій області 25 квітня 2019 року, архівною довідкою державного архіву Житомирської області № С/339-1 від 01 березня 2016 року.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Дерганівка Ружинського району Житомирської області, що підтверджується актовим записом про смерть

№ 11 від 13 травня 1996 року, зробленим Білилівською сільською радою Ружинського району Житомирської області.

Довідкою Дерганівської сільської ради Ружинського району Житомирської області № 497 від 22 липня 2019 року підтверджено, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 разом з дружиною ОСОБА_4 , 1927 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім вищезазначених осіб за цією адресою ніхто не був зареєстрований.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 04 лютого 2015 року у справі № 291/83-/15-ц (2-о/291/12/15) заяву прокурора Ружинського району Житомирської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Дерганівка в особі Дерганівської сільської ради Ружинського району Житомирської області задоволено.

Визнано відумерлою спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Дерганівка Ружинського району Житомирської області, до складу якої входить право на земельну частку (пай), посвідчену сертифікатом серії ЖТ № 0264910 від 21 березня 2001 року розміром 2,68 в умовних кадастрових гектарах, вартістю 74 373,12 грн, розташовану на території Дерганівської сільської ради Ружинського району Житомирської області.

Передано земельну ділянку у власність територіальної громади Дерганівської сільської ради Ружинського району Житомирської області.

У вказаному рішенні зазначено, що спадкоємців померлої особи, які б проживали на території сільської ради і які подали заяву про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори немає, спадкова справа не заводилася за відсутності заяв від спадкоємців.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 178345256, земельні ділянки, площею 0,2767 га кадастровий номер 1825283200:02:000:0299, та площею 1,8554 га кадастровий номер 1825283200:02:000:0298, які розташовані на території Дерганівської сільської ради Ружинського району Житомирської області, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на праві власності належать Дерганівській сільській раді Ружинського району Житомирської області.

Згідно відмови нотаріальної контори за № 1325/01-16 від 20 липня

2019 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права,

а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом

і за заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця (стаття 525 ЦК УРСР).

Статтею 548 ЦК УРСР встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Отже для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця

і здійснення ним певних дій у визначений законом строк.

За змістом частини першої статті 550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Відповідно до частини другої статті 550 ЦК УРСР у випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те

з належного йому майна, яке зберіглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

Згідно частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,

у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Встановивши, що ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 у межах встановленого законом шестимісячного строку до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталася, доказів вступу в управління або володіння спадковим майном або доказів продовження їй судом строку на прийняття спадщини не надала, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову

у задоволенні позову.

ОСОБА_1 зазначала, що після смерті брата у спадщину не вступила, вчасно до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину не звернулась у зв`язку із значною відстанню від місця свого проживання до місця знаходження спадкового майна, скрутним матеріальним становищем, станом здоров`я та похилим віком, а також у зв`язку із відсутністю інформації щодо наявності спадкового майна - земельної ділянки.

Однак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач мала право звернутися із заявою про прийняття спадщини не лише безпосередньо особисто до нотаріуса, а й шляхом звернення до нотаріуса через свого представника, а також направивши письмову заяву на ім`я нотаріуса через пошту, що узгоджується з вимогами Порядку вчинення нотаріальних дій України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України.

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції стосовно неповажності вказаних позивачем причин пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини.

Також, Верховний Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємця, складні умови праці, які пов`язані із тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними, перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, відбування покарання,

з чим пов`язана неможливість прийняття спадщини, необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Верховний Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 550 Цивільного кодексу УРСР у подібних правовідносинах стосовно переліку поважних причин для продовження строку для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини виходячи з наступного.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування також вказано, що при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Зазначене положення підтверджується висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року № 14-608цс18 (справа № 145/797/15-ц) та Верховним Судом у постанові від 15 травня

2019 року № 61-39068св18 (справа № 391/769/17).

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі

№ 494/498/16-ц (провадження № 61-5303св18) вказано, що вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд зобов`язаний дослідити поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані

з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій .

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 529, 530, 550 ЦК УРСР, оскільки спадкодавець помер до 01 січня 2004 року , спадщину після його смерті до вказаної дати ніхто не прийняв.

Доводи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені

у мотивувальній частині рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник