ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 6/434-3/140
22.06.10
За позовом Заступника Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
До Приватного підприємства «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Фонд державного майна України (далі третя особа 1)
Міністерство промислової політики України (далі третя особа 2)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Київська міська рада Товариства винахідників і раціоналізаторів
України (далі третя особа 3)
Про визнання права власності та витребування майна
Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору
Міністерство промислової політики України
До Приватного підприємства «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»
Про визнання права власності та витребування майна
Головуючий суддя Сівакова В.В.
Судді Ващенко Т.М.
Трофименко Т.Ю.
Представники сторін:
Від прокуратури Ходаківський М.П. –прокурор відділу
Від позивача Пантюхова Л.Р. –по дов. № 29-22/83 від 18.03.2010
Від відповідача Стороняк В.Я. –по дов. № 09/02-2010 від 09.02.2010
Від третьої особи 1 Сідненко О.Л. –по дов. № 220 від 26.04.2010
Від третьої особи 2 Санжак Л.В. –по дов. № 20/1-6-228 від 13.05.2010
Від третьої особи 3 не з‘явився
Суть спору :
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Приватного підприємства «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»про визнання права власності на нежилу будівлю що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Західний, 3-Ц, за державою в особі Кабінету Міністрів України та про витребування у Приватного підприємства «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»вищевказаної будівлі.
Міністерство промислової політики України заявило самостійні вимоги на предмет позову, подавши позов до Приватного підприємства «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»про визнання права власності на нежилу будівлю що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Західний, 3-ц, за державою в особі Міністерства промислової політики України та про витребування у Приватного підприємства «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»вищевказаної будівлі та повернення її Мінпромполітики.
Рішенням Господарського суду міста Києва № 6/434 від 01.07.2009 в задоволенні позову Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено повністю. Позов Міністерства промислової політики України задоволено, а саме визнано право державної власності за державою Україна на житлову будівлю № 3-ц по провулку Західному в місті Києві та витребувано у Приватного підприємства «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»будівлю, що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Західний, 3-ц, шляхом повернення її державі в особі Міністерства промислової політики України як органу, уповноваженому управляти державним майном.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва № 6/434 від 01.07.2009 відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Постановою Київського апеляційного господарського суду № 6/434 від 20.10.2009 рішення Господарського суду міста Києва № 6/434 від 01.07.2009 скасовано повністю. Прийнято нове рішення яким у позовах Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства промислової політики України відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятими рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2009 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2009 Генеральна прокуратура України звернулась до Вищого господарського суду України з касаційним поданням.
Постановою Вищого господарського суду України № 6/434 від 09.03.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2009 у справі № 6/434 скасовано, а справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.
За резолюцією В.о. Голови Господарського суду міста Києва від 26.03.2010 справу передано на новий розгляд судді Сіваковій В.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2010 справі присвоєно номер 6/434-3/140 та призначено до розгляду на 22.04.2010.
19.04.2010 відповідачем до відділу діловодства суду подано письмові пояснення в яких відповідач просить в задоволенні клопотання Генеральної прокуратури України про поновлення строку позовної давності відмовити, в задоволенні позову Генеральної прокуратури України відмовити та в задоволені самостійних вимог Міністерства промислової політики України також відмовити.
Засідання суду, призначене на 22.04.2010 не відбулось, оскільки Міністерство промислової політики України звернулось до господарського суду з заявою про призначення колегіального розгляду справи.
Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва № 6/434-3/140 від 23.04.2010 розгляд справи доручено здійснити колегіально у наступному складі суду: головуюча суддя Сівакова В.В, судді Ващенко Т.М., Трофименко Т.Ю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 6/434-3/140 від 26.04.2010 справу призначено до розгляду на 03.06.2010.
Генеральною прокуратурою України 01.06.2010 до відділу діловодства подані письмові пояснення в яких прокуратура просить позов задовольнити повністю.
Позивачем в судовому засіданні 03.06.2010 подані письмові пояснення, в яких позивач просить позов Генеральної прокуратури України задовольнити повністю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2010, в зв‘язку з нез‘явленням в засідання суду представників третіх осіб 1 і 2 та невиконанням третіми особами 1, 2 і 3 вимог суду викладених в ухвалі від 26.04.2010, розгляд справи № 6/434-3/140 було відкладено на 10.06.2010.
Третя особа 1 у поданих в судовому засіданні 10.06.2010 письмових поясненнях підтримує позовні вимоги Генеральної прокуратури України та просить позовні вимоги Кабінету Міністрів України задовольнити в повному обсязі.
Третьою особою 2 в судовому засіданні 10.06.2010 подано письмові пояснення які просить суд врахувати при розгляді справи.
Третя особа 3 в судове засідання не з‘явилась, вимог ухвал суду від 26.04.2010 та від 03.06.2010 не виконала.
В судовому засіданні 10.06.2010 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 17.06.2010 для виготовлення повного тексту рішення. Однак, з технічних причин виготовити повний текст рішення не виявилось можливим.
Третя особа 3 в судове засідання 17.06.2010 не з‘явилась, вимог ухвал суду від 26.04.2010 та від 03.06.2010 не виконала.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 17.06.2010 було оголошено перерву до 22.06.2010 для виготовлення повного тексту рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
10.09.1991 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», яким встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
Статтею 2 вказаного Закону на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок забезпечити, в основному до 1 жовтня 1991 року, перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна.
На виконання Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»24.09.1991 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 227 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України».
Вказаною постановою Кабінет Міністрів України зобов’язав міністерства і відомства здійснити, в основному, до 1 жовтня 1991 року прийняття у своє відання підприємств, установ та організацій згідно з додатком і повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року.
Відповідно до додатку у відання Державного комітету України по оборонній промисловості і машинобудуванню (Держоборонпроммаш України) мали перейти підприємства Мінелектротехприладу СРСР, що розташовані на території України.
До складу Мінелектротехприладу СРСР входила Київська філія Московського інституту підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів Мінелектротехприладу СРСР, майно якої, відповідно до Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», стало державною власністю України.
Державний комітет України по оборонній промисловості і машинобудуванню діяв на підставі Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України постановою від 21.10.1991 № 297, був центральним органом державного управління, підвідомчим Кабінету Міністрів України.
На підставі Указу Президента України від 25.02.1992 № 98 на базі Державного комітету України по оборонній промисловості і машинобудуванню було створено Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу у конверсії України, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство промислової політики України (Указ Президента України від 25.07.1997 № 701/97).
Указом Президента України від 26.04.2000 № 625/2000 правонаступником Міністерства промислової політики визначено Державний комітет промислової політики України.
21.09.2001 Указом Президента України № 849/2001 визнано таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 26.04.2000 № 625 та визначено Міністерство промислової політики України правонаступником Державного комітету промислової політики України. Міністерство промислової політики України на даний час діє на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1538.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506-ХІІ «Про захист суверенних прав власності Української РСР»до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна був встановлений мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління.
07.07.1992 Верховною Радою України в порядку тлумачення постанови Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року «Про захист суверенних прав власності Української РСР»встановлено, що дія мораторію на зміну форм власності на державне майно поширюється лише на ті випадки, коли були наявними обидві умови: ініціатива і участь органів державного управління.
У даному випадку вищенаведені договори є договорами, в яких суб’єктивне право на ініціативу на зміну форми власності кореспондується з встановленим законодавством об’єктивним обов’язком держави здійснити вказану зміну власності (Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закон України «Про оренду майна державних підприємств та організацій», тощо). Саме на дану ініціативу, в силу якої виникає обов’язок у держави відчужити майно, в розумінні постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506-ХІІ «Про захист суверенних прав власності Української РСР»не поширювався мораторій.
Можливість безоплатної передачі державного майна з державної власності у іншу власність, тобто безоплатну зміну форму власності Законодавство України у 1991 році не передбачало. Зміни форми державної власності могли мати місце виключно у випадках, передбачених законом.
Всупереч цьому, 02.12.1991 Державним комітетом України по оборонній промисловості і машинобудуванню та Фондом державного майна України було видано спільний наказ № 76 «Про передачу Київської філії МІПК до складу Київської міської ради ТВР України».
Даним наказом (п. 1) було вирішено передати Київську філію МІПК з її матеріальною базою і фінансовими коштами, за виключенням будинку по вул. Котельнікова, 4, до складу Київської міської ради ТВР України, вивівши її з підпорядкування Держоборонпроммашу України.
Повноваження Фонду державного майна України, які пов’язані з переходом у юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки, були визначені постановою Кабінету Міністрів України від 03.07.1991 № 66 «Про затвердження Положення про порядок переходу в юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки», якою не було передбачено право Фонду на відчуження майна.
25.10.1993 на підставі вищезазначеного наказу по акту приймання-передачі Київський інститут післядипломної освіти передав, а Київська міська рада ТВР України прийняла будівлю за адресою пров. Західний, 3 Ц.
Отже, відбулась передача майна з одночасною зміною форми власності з державної на колективну, оскільки Київська міська рада ТВР України є суб‘єктом права колективної власності.
В подальшому 18.07.1994 за № 153 на підставі акту приймання-передачі від 25.10.1993 Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об‘єкти нерухомого майна зареєструвало право власності на цю будівлю, площею 1 243,90 кв. м. за Київською міською радою ТВР України.
21.04.1994 виданий спільний наказ Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України та Фонду державного майна України, яким скасовано наказ № 76 від 02.12.1991.
Про скасування наказу № 76 від 02.12.1991 Київську міську раду Товариства винахідників і раціоналізаторів України було проінформовано листом № 15/17-42 від 26.04.1994 Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України.
Однак, 24.04.1998 між Київською міською радою Товариства винахідників і раціоналізаторів України (продавець) та Приватним підприємством «Промконтракт»(покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого останній придбав нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою м. Київ, пров. Західний, 3 Ц, загальною площею 1 243,90 кв. м.
Згідно з п. 6 даного договору купівлі-продажу покупець набуває право власності на нежитлову будівлю з моменту укладення договору при умові його нотаріального посвідчення. Передача нежитлової будівлі продавцем і прийняття покупцем оформлюється актом прийому-передачі, який підписується сторонами після повної сплати покупцем нежитлової будівлі.
Договір купівлі-продажу був посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Козиряк Н.С. 24.04.1998 та зареєстровано в реєстрі за № 21-659.
Підтвердженням отримання покупцем вищезазначеної будівлі є наявний в матеріалах справи акт прийому-передачі від 24.04.1998.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 15.10.1990 № 376 «Про управління державним майном Української РСР», чинної на момент видання наказу № 76 від 02.12.1991, здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності було покладено на Раду Міністрів УРСР, правонаступником якої є Кабінет Міністрів України.
Частина 2 статті 141 Господарського кодексу України встановлює, що за уповноваженням Кабінету Міністрів України управління об‘єктами державної власності здійснюють центральні та місцеві органи виконавчої влади. Про це ж зазначалось в Декреті Кабінету міністрів України № 8-92 від 15.12.1992 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», який діяв на час видання наказу № 76 від 02.12.1991 та договору купівлі-продажу від 24.04.1998.
Докази того, що майно державної власності бувшої Київської філії Московського інституту підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів передано у відання Державного комітету України по оборонній промисловості і машинобудуванню (нині Міністерства промислової політики України) не подано та в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, на момент видачі спільного наказу № 76 від 02.12.1991 Державний комітет України по оборонній промисловості і машинобудуванню не мав ані повноважень ані правомочностей щодо передачі об‘єкта державної власності.
Отже, майно вибуло з володіння держави внаслідок дій осіб (Державного комітету України по оборонній промисловості і машинобудуванню та Фонду державного майна України), які не мали права його відчужувати.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Одним із способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.
Зокрема, відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.
Стаття 145 Цивільного кодексу УРСР визначає, що якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.
Оскільки майно вибуло з державної власності поза волею Кабінету Міністрів України у Київської міської ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України та у відповідача не виникло законних підстав для набуття права власності на спірну будівлю, як у добросовісних набувачів.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про власність»та ст. 4 Цивільного кодексу УРСР право власності юридичних осіб виникало з підстав, передбачених законодавством, а також з дій та угод, які йому не суперечать.
З огляду на викладене відповідач не набув право власності на підставі договору купівлі-продажу від 24.04.1998, оскільки дане право не належало Київській міській раді Товариства винахідників і раціоналізаторів України –продавцю за договором.
При переході майна у володіння третіх осіб за договором про відчуження право власника, який не є стороною цього договору за змістом ст. 145 Цивільного кодексу УРСР, а також ст.ст. 216, 388 Цивільного кодексу України повинно бути захищено лише шляхом подання позову про витребування майна.
При цьому, визнання недійсним договору, на підставі якого набувач володіє майном, законом не потребується.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює управління об‘єктами державної власності відповідно до закону.
Аналогічні положення містяться в ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».
В позові Заступником Генерального прокурора України порушене питання про визнання поважними причини пропущення строку позовної давності. Дана вимога мотивована тим, що про порушення інтересів держави з боку Міськради ТВРУ і ПП «Промконтракт»стало відомо в ході перевірки за зверненням заступника Міністра промислової політики України Падалки В.Г., яке надійшло до Генеральної прокуратури України 09.07.2008.
Відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76 Цивільного кодексу УРСР).
Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до п. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Обставини зазначені в заяві заступником Генерального прокурора України господарський суд вважає поважними, а тому є підстави для відновлення пропущеного строку позовної давності.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Оскільки саме Кабінет Міністрів України є органом державної влади, що уповноважений реалізовувати права держави як власника спірної будівлі, суд приходить до висновку що позовні вимоги Генеральної прокуратури України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В позові ж Міністерства промислової політики України слід відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
В И Р І Ш И В:
1. Позов Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задовольнити повністю.
2. Визнати право власності на нежилу будівлю що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Західний, 3-Ц, за державою в особі Кабінету Міністрів України.
3. Витребувати у Приватного підприємства «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»(м. Київ, вул. Герцена, 31, код 20042785) нежилу будівлю що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Західний, 3-Ц повернувши її державі в особі Кабінету Міністрів України.
4. Стягнути з Приватного підприємства «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»(м. Київ, вул. Герцена, 31, код 20042785) в доход Державного бюджету України 25 500 (двадцять п‘ять тисяч п‘ятсот) грн. 00 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. В позові Міністерства промислової політики України відмовити повністю.
Головуючий суддя
судді
В.В.Сівакова
Т.М.Ващенко
Т.Ю. Трофименко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 22.06.2010 |
Оприлюднено | 13.10.2010 |
Номер документу | 10025447 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Сівакова В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні