Постанова

від 05.10.2021 по справі 905/1084/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2021 р. м. Харків Справа № 905/1084/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Тарасова І.В. , суддя Пуль О.А.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ремонтно-аварійна служба" (вх. №142 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 09.12.2020 у справі №905/1084/20, ухвалене у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Левшиною Г.В.,

за позовом Приватного підприємства "Ремонтно-аварійна служба", м. Маріуполь Донецької області,

до 1) фізичної особи - підприємця Іванова Володимира В`ячеславовича, м. Маріуполь,

2) Маріупольської міської ради в особі відділу державної реєстрації речових прав та нерухоме майно, м. Маріуполь,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні 1-го відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в особі відділу у місті Маріуполі,

про визнання права власності на земельну ділянку, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.12.2020 відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Ремонтно-аварійна служба" до фізичної особи-підприємця Іванова Володимира В`ячеславовича про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,1008 га, за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1412300000:04:004:0266, з цільовим призначенням для функціонування магазину, офісу, складу, повністю; закрито провадження у справі №905/1084/20 в частині позовних вимог Приватного підприємства "Ремонтно-аварійна служба" до Маріупольської міської ради в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно про зобов`язання Маріупольської міської ради в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчинити дії щодо внесення відповідного запису до державного реєстру щодо реєстрації прав власності на спірну земельну ділянку, на підставі пункту 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Вказане рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності на земельну ділянку з посиланням на приписи статей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 334, 377 Цивільного кодексу України, статей 120, 140, 152 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про іпотеку" мотивоване тим, що у даному випадку фактично існує питання саме щодо визнання й підтвердження державою факту набуття позивачем права власності на земельну ділянку у вигляді внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, проте позивачем взагалі не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-80 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення заходів, спрямованих на звернення до уповноважених державних органів із вимогами/заявами про реєстрацію його речового права на земельну ділянку, не представлено суду відомостей щодо відмови, заперечення такими органами вчиняти відповідні дії, докази оскарження їх актів або інші докази на підтвердження невизнання іншими особами речового права позивача. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту права та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд першої інстанції дійшов висновку про його неефективність. Також, місцевий господарський суд, посилаючись на недоведеність позивачем факту невизнання першим відповідачем його речового права, зазначив, що позовні вимоги в цій частині підлягають залишенню без задоволення.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 09.12.2020 у справі №905/1084/20, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Ремонтно-аварійна служба" до фізичної особи-підприємця Іванова Володимира В`ячеславовича про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,1008 га, за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1412300000:04:004:0266, з цільовим призначенням для функціонування магазину, офісу, складу, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Стягнути з Іванова Володимира В`ячеславовича на користь Приватного підприємства "Ремонтно-аварійна служба" понесені судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник з посиланням на статтю 120 Земельного кодексу України, статтю 377 Цивільного кодексу України, а також на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах у справах № 910/18560/20, № 907/68/18, зазначає, що чинне законодавство передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій прояв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Заявник апеляційної скарги вказав, що на даний час державна реєстрація за позивачем права власності на спірну земельну ділянку є неможливою, оскільки право власності на неї зареєстровано за першим відповідачем, який є попереднім власником нерухомого майна та в добровільному порядку не бажає припинити своє право власності шляхом укладення відповідного цивільно-правового договору щодо відчуження її на користь позивача.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2021, для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Фоміна В.О., суддя Пуль О.А., суддя Тарасова І.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 відкрито апеляційне провадження у даній справі, повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи призначено на 02.03.2021 на 10:00 год.

26.02.2021 до суду апеляційної інстанції засобами електронного зв`язку від представника ПП "Ремонтно-аварійна служба" надійшла заява про розгляд апеляційної скарги позивача без його участі, в якій також зазначено, що вимоги апеляційної скарги підтримує в повному обсязі (вх. № 2523).

Судове засідання, призначене на 02.03.2021, не відбулось у зв`язку з перебуванням з 02.03.2021 по 19.03.2021 у відпустці судді-доповідача Фоміної В.О.; учасників справи повідомлено, що наступне судове засідання відбудеться 01.04.2021 о 14:15 год.

В судове засідання Східного апеляційного господарського суду 01.04.2021 учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 зупинено апеляційне провадження у справі №905/1084/20 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Ремонтно-аварійна служба" (вх. №142 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 09.12.2020 у справі № 905/1084/20 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №200/606/18.

Враховуючи, що 22.06.2021 Великою Палатою Верховного Суду закінчено перегляд справи №200/606/18, тобто обставини, що викликали зупинення апеляційного провадження у даній справі усунені, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Ремонтно-аварійна служба" (вх. №142 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 09.12.2020 у справі № 905/1084/20; призначено справу до розгляду на 05 жовтня 2021 року, про що повідомлено учасників справи в порядку статей 120, 268 ГПК України.

У судове засідання Східного апеляційного господарського суду 05.10.2021 учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1, а.с. 226-228, 235).

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09.04.2013 у справі №263/1117/13-ц (провадження №2/263/959/2013) задоволено позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Брокбізнесбанк" в особі Донецького головного регіонального відділення Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Брокбізнесбанк" до Іванова Володимира В`ячеславовича про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно, набуття права власності, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Азовтехнохолод". Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 31.01.2008 №24 нежитлове приміщення загальною площею 713,00 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності Іванову Володимиру В`ячеславовичу в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії від 28.01.2008 № 02-П-08/МО4 у розмірі 4453954,77 грн, шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Брокбізнесбанк" в особі Донецького головного регіонального відділення Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Брокбізнесбанк" права власності на предмет іпотеки нежитлове приміщення загальною площею 713,00 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 2012000,00 гривень (т.1, а.с. 18-21).

11.03.2016 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (продавець) та Приватним підприємством "Ремонтно-аварійна служба" (покупець) укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, що продане на аукціоні, за умовами якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність будівлю, нежитлову, загальною площею 713 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (надалі - майно), і сплатив за нього в повному обсязі грошову суму за ціною, встановленою за результатами повторних відкритих електронних торгів по лоту №13 на аукціоні, який відбувся 26 лютого 2016 року на електронному майданчику Української універсальної біржі (код ЄДРПОУ 25158707) у формі відкритих електронних торгів на веб-сайті виконавця в порядку та в строки, встановлені цим договором (п.1.1 договору) (т.1, а.с. 14-15).

Згідно з пунктом 1.2 договору майно належить продавцю на праві власності на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецького області від 09.04.2013 у справі №263/1117/13-ц, провадження №2/263/959/2013 та ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецького області від 29.07.2013 за №263/1117/13-ц, №2/263/959/2013. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.08.2013, номер запису про право власності: 3047102, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 191492414123, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.10.2013, індексний номер витягу: 11524674.

Ринкова вартість відчужуваного майна відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності про вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності TOB "Е.Р.С.Т.Е.", що діє на підставі сертифікату Фонду державного майна України від 12.08.2014 №16812/14, становить 973245,00грн без ПДВ. Балансова вартість майна становить 2012000,00 грн (два мільйони дванадцять тисяч гривень 00 копійок), що підтверджується довідкою продавця від 11 березня 2016 року вих. №1649 (п.п.1.3-1.4 договору).

Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 11.03.2016.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11.03.2016 №54942215, право власності на вищевказане майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 191492414123) зареєстровано за позивачем 11.03.2016 номер запис 13645374 (т.1, а.с. 16-17).

Виходячи зі змісту позовної заяви, новий власник придбаного вищевказаного майна (позивач), вирішив здійснити перебудову такого нерухомого майна та під час збору необхідної документації для оформлення земельної ділянки у 2020 році дізнався з витягу з Державного земельного кадастру від 11.07.2019 про те, що спірна земельна ділянка, на якій знаходиться нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, вже має кадастровий номер 1412300000:04:004:0266, цільове призначення для функціонування магазину, офісу, складу та належить на праві власності Іванову В.В. (відповідач-1), про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку від 30.10.2007 серія ЯЕ №701922, виданий Маріупольським міським управлінням земельних ресурсів.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 30.10.2007 серія ЯЕ №701922 цей державний акт видано Приватному підприємцю Іванову Володимиру В`ячеславовичу, який на підставі договору купівлі-продажу від 21.08.2007 №117 є власником земельної ділянки площею 0,1008 га, яка розташована: АДРЕСА_1 ; цільове призначення: функціонування магазину, офісу та складів.(т.1, а.с. 11).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.09.2020 № 225308131 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1412300000:04:004:0266, площею 0,1008 га (реєстраційний номер об`юкта нерухомого майна 2175990214123) зареєстровано за Івановим Володимиром В`ячеславовичем на підставі пункту 53 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (у зв`язку з втратою державного акту від 30.10.2007 ЯЕ 701922) (т.1, а.с.117).

У жовтні 2020 року позивач - Приватне підприємство "Ремонтно-аварійна служба", звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Іванова Володимира В`ячеславовича, в якому просив суд, зокрема:

- визнати за Приватним підприємством "Ремонтно-аварійна служба" право власності на земельну ділянку площею 0,1008 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1412300000:04:004:0266, з цільовим призначенням для функціонування магазину, офісу, складу;

- зобов`язати Маріупольську міську раду в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчинити дії щодо внесення відповідного запису до державного реєстру щодо реєстрації прав власності на спірну земельну ділянку.

Крім того, позивач просив стягнути з першого відповідача на користь Приватного підприємства "Ремонтно-аварійна служба" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 35000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач з посиланням на приписи статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, зазначає про обставини щодо набуття ПП "Ремонтно-аварійна служба" права власності на нерухоме майно, що розташоване на спірній земельній ділянці, що свідчить про перехід до нього як набувача нерухомості майнових прав на відповідну земельну ділянку, які належали попередньому власнику цього нерухомого майна.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 05.08.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні першого відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області в особі відділу у місті Маріуполі (т.1, а.с. 76-77).

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 03.09.2020 за наслідками розгляду усного клопотання позивача залучено до участі у розгляді справи другого відповідача - Маріупольську міську раду в особі відділу державної реєстрації речових прав та нерухоме майно (т.1, а.с.102).

15.10.2020 до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. № 19597/20 від 15.10.2020), в якій заявник на підставі 46 Господарського процесуального кодексу України відмовився від вимог щодо зобов`язання Маріупольської міської ради в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчинити дії щодо внесення відповідного запису до державного реєстру щодо реєстрації прав власності на земельну ділянку площею 0,1008 га за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1412300000:04:004:0266, з цільовим призначенням для функціонування магазину, офісу, складу. Крім того, позивач також відмовився від стягнення з відповідача на користь Приватного підприємства "Ремонтно-аварійна служба" понесених судових витрат, а саме: витрат на професійну правничу допомогу за супровід справи в сумі 35000,00грн. Водночас позивач зазначив, що підтримує вимоги в частині визнання за Приватним підприємством "Ремонтно-аварійна служба" права власності на земельну ділянку площею 0,1008га за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 1412300000:04:004:0266, з цільовим призначенням для функціонування магазину, офісу, складу.

Матеріали справи місять заяву (вх. № 21282/20 від 09.11.2020) першого відповідача, в якій він просить розглянути справу за його відсутності та не заперечує проти задоволення позовних вимог (т.1, а.с. 135).

09.12.2020 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку з підстав, зазначених вище (т.1, а.с.143-146).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільного права в силу статті 16 Цивільного кодексу України є визнання права.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 зазначив, що кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 Цивільного кодексу України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до приписів статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття знаходиться в розділі 29 Цивільного кодексу України "Захист права власності", тобто, стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв`язку з їх втратою.

Зі змісту статті 392 Цивільного кодексу України вбачається, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Таким чином, захист права власності шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах; по-друге, не вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Отже, колегія суддів відзначає, що у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Приписами статті 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Із системного аналізу діючих норм права, які направленні на регулювання відносин власності вбачається, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Предметом позову у даній справі є вимога Приватного підприємства "Ремонтно-аварійна служба" до фізичної особи-підприємця Іванова Володимира В`ячеславовича про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, на якій розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно, на підставі статті 120 Земельного кодексу України і статей 317, 377 Цивільного кодексу України.

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 Земельного кодексу України передбачено також, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 (пункт 7.40) у справі №910/18560/16 наголосила на імперативному характері цього законодавчого припису.

Отже, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, в силу імперативного законодавчого припису, відбувається перехід права на земельну ділянку, розміщену під цим жилим будинком, будівлею або спорудою, до нового власника, а відповідне право на цю земельну ділянку у попереднього власника припиняється, як зазначено у наведеній статті. При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки (аналогічні висновки, викладені у пункті 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, пункті 8.6 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 907/68/18).

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

При цьому принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій це майно розміщене, закріплений наведеними законодавчими нормами, зумовлений невіддільністю нерухомого майна від земельної ділянки, на якій воно розміщене, і яка фактично є його частиною, та має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній власник земельної ділянки порядку припинення прав на земельну ділянку, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення (такі висновки, викладені у пункті 8.8 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 907/68/18 з урахуванням висновків, викладених у пункті 8.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

За висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №713/1817/16-ц, від 03.04.2019 у справі №921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Досліджуючи обставини набуття права власності на об`єкт нерухомого майна позивачем, колегія суддів зазначає про те, що рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09.04.2013 у справі №263/1117/13-ц звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 31.01.2008 №24: нежитлове приміщення загальною площею 713,00 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності Іванову Володимиру В`ячеславовичу, шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Брокбізнесбанк" права власності.

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про іпотеку" (в редакції на час укладення договору) якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов`язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Згідно з приписами пункту г) статті 140 Земельного кодексу України підставою припинення права власності на земельну ділянку є, зокрема, звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора.

Відповідно до пункту ґ) статті 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки.

Отже, положення статті 6 Закону України "Про іпотеку", як й положення статті 120 Земельного Кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Згідно цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 Земельного кодексу України, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Водночас, відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Згідно зі статтею 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, крім іншого, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Окрім того, статтею 378 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Матеріали справи не містять доказів, що договір іпотеки містив дані про спірну земельну ділянку, на якій було розташовано предмет іпотеки, в рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки також відсутні відповідні відомості, під час розгляду справи не підтверджено факт оформлення Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" права власності на земельну ділянку шляхом його державної реєстрації на момент відчуження нерухомого майна позивачу.

Водночас, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи - Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (код ЄДРПОУ 19357489), юридичну особу припинено 15.10.2019.

Таким чином, дослідивши матеріали та обставини справи, враховуючи наведені положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що до АТ "Брокбізнесбанк" перейшло право власності на предмет іпотеки, який являє собою об`єкт нерухомості, проте відсутні докази оформлення належного попередньому власнику нерухомості право власності на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість.

Водночас, право власності попереднього власника нерухомого майна на спірну земельну ділянку на підставі статті 141 Земельного кодексу припиняється у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на об`єкт нерухомості, що розташований на ній.

В подальшому, матеріалами справи підтверджується, що власником нерухомого майна на спірній земельній ділянці став позивач на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.03.2016, укладеного між АТ "Брокбізнесбанк" та ПП "Ремонтно-аварійна служба".

З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

Перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил (пункт 8.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, пункт 8.9 постанови Верховного суду від 16.04.2019 у справі № 907/68/18).

Судом апеляційної інстанції у цій справі не встановлено, що належне позивачу нерухоме майно знаходиться на частині спірної земельної ділянки. В іншому випадку здійсненню правочину, який передбачає набуття права власності на нерухоме майно, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, мало передувати виділення цієї частини в окрему земельну ділянку (абзаци перший та другий частини шостої статті 120 ЗК України) (пункт 7.41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Враховуючи встановлені обставини справи та оцінюючи в сукупності наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням наведених норм матеріального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що з набуттям позивачем права власності на зазначене майно до нього як до нового власника цього нерухомого майна, в силу положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, перейшло право власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно твердження позивача про наявність підстав для застосування положень статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України з врахуванням встановлених обставин справи є обґрунтованими.

Водночас, зареєструвавши 22.09.2020 (тобто після набуття позивачем права власності на об`єкт нерухомості) за собою право власності на спірну земельну ділянку, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.09.2020 № 22530813, перший відповідач тим самим не визнає на неї права позивача, що потребує судового захисту, оскільки спір між сторонами мирним шляхом не було врегульовано.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відтак, висновки суду першої інстанції про обрання позивачем невірного способу захисту майнових прав, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони не відповідають нормам матеріального права та не узгоджуються зі способами захисту прав власника майна.

Доречним в контексті викладеного є посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", де було констатовано, що одним із завдань вмотивованого рішення суду є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України" ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До того ж, хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland),№ 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Донецької області від 09.12.2020 у справі №905/1084/20 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ремонтно-аварійна служба" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Донецької області від 09.12.2020 у справі №905/1084/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Ремонтно-аварійна служба" до фізичної особи-підприємця Іванова Володимира В`ячеславовича про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,1008 га, за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1412300000:04:004:0266, з цільовим призначенням для функціонування магазину, офісу, складу.

3. Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

4. Визнати за Приватним підприємством "Ремонтно-аварійна служба" (ідентифікаційний код 32320987) право власності на земельну ділянку площею 0,1008 га за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 1412300000:04:004:0266, з цільовим призначенням для функціонування магазину, офісу, складу.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.10.2021.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя І.В. Тарасова

Суддя О.А. Пуль