Постанова

від 12.10.2021 по справі 307/2449/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 307/2449/19

провадження № 61-7404св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа -Глибокопотіцька сільська рада Тячівського району Закарпатської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кохман Марія Василівна, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Глибокопотіцька сільська рада Тячівського району, про скасування земельного сервітуту.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням IV сесії VI скликання Глибокопотіцької сільської ради від 24 жовтня 2011 року № 55 позивачу було передано у власність земельну ділянку площею 0,25 га в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку. На підставі цього рішення позивач отримав державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 761574, кадастровий номер земельної ділянки 2124481601:05:003:0041.

При виготовленні технічної документації на земельну ділянку було встановлено сервітут площею 0,0171 га для проходу (проїзду) по земельній ділянці позивача до житлового будинку ОСОБА_3 (бабусі позивача).

Письмовий договір про встановлення земельного сервітуту між ним і його бабусею не укладався, не був зареєстрований, але по факту земельний сервітут існує і позивач його виконує.

Позивач має намір укласти з відповідачем ОСОБА_2 договір земельного сервітуту, проте вона відмовляється від його укладення, що створює позивачу перешкоди в користуванні його власністю.

У відповідача є можливість під`їзду до будинку дорогою загального користування, яка прокладена до її будинку та придатна для використання.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив скасувати земельний сервітут площею 0,0171 га на земельній ділянці, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124481601:05:003:0041, яка належить йому на праві власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду від 12 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено земельний сервітут, встановлений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 761574, кадастровий номер земельної ділянки 2124481601:05:003:0041, щодо використання частини вказаної земельної ділянки площею 0,0171 га для проходу чи проїзду через земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлений земельний сервітут порушує право позивача використовувати та розпоряджатися земельною ділянкою на власний розсуд за її цільовим призначенням. ОСОБА_3 , на користь якої було встановлено земельний сервітут, померла, відповідач відмовилася від укладення договору про встановлення земельного сервітуту, не вносить плату за користування майном і не надала суду доказів неможливості задоволення її потреб для під`їзду до будинку, в якому вона проживає, у будь-який інший спосіб, окрім як застосування земельного сервітуту.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 лютого 2021 рокуапеляційну скаргу адвоката Розмана С. Ю., в інтересах ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 грудня 2019 року скасовано , у позові ОСОБА_1 відмовлено.Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено та зареєстровано безстроково земельний сервітут щодо використання частини земельної ділянки площею 0,0171 га для проходу чи проїзду через земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Позивачем не доведено, що у ОСОБА_2 відпала потреба у використанні частини земельної ділянки (площею 0,0171 га) позивача для проїзду (проходу) до власної земельної ділянки та житлового будинку. Відсутні підстави для припинення дії земельного сервітуту, передбачені статтею 102 Земельного кодексу України та статті 406 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кохман М. В. , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року відкрито касаційне провадження.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не надана оцінка тому, що відповідач не обґрунтувала того, що встановлений сервітут не буде обтяжливим для власника земельної ділянки, який у свою чергу має право отримувати доходи від її використання. У ОСОБА_2 є окрема дорога до земельної ділянки, яка їй належить, якою вона не хоче користуватися.

Земельний сервітут, укладений між ОСОБА_1 та попереднім власником землі ОСОБА_3 щодо використання частини вказаної земельної ділянки площею 0,0171 га для проходу чи проїзду через земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 відмовилася укладати договір сервітуту який був запропонований ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому вона просила залишити оскаржувану постанову без змін, оскільки вона прийнята при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 за життя була власником земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1 (присадибна земельна ділянка) на підставі рішення 4 сесії 6 скликання від 24 жовтня 2011 року № 55 Глибокопотіцької сільської ради, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 12 липня 2012 року (а.с.10).

28 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений безстроково договір про встановлення земельного сервітуту щодо використання частини земельної ділянки площею 0,0171 га для проходу чи проїзду через земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .Сервітут зареєстрований у відділі земельних ресурсів 28 липня 2011 року за № 337 (а.с. 165-167).

Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 із 30 грудня 2012 року є власником житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 28 грудня 2012 року, реєстровий номер 12479 (а.с.133).

Із 2012 року ОСОБА_2 користувалася земельним сервітутом, що підтверджується, актом узгоджувальної комісії від 13 травня 2019 року, затвердженим головою Глибокопотіцької сільської ради, з приводу проїзду ОСОБА_2 до власного будинку дорогою через земельну ділянку ОСОБА_1 , згідно з яким при виїзді на місце комісія рекомендувала ОСОБА_1 в денний час залишати ворота відкритими і передати один пульт ОСОБА_2 для користування або надати допомогу для поновлення старої дороги до будинку ОСОБА_2 (а.с.134).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні положення містить стаття 321 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 98 Земельного кодексу (далі - ЗК) України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (стаття 402 ЦК України).

Статтею 403 ЦК України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Згідно зі статтями 102 ЗК України та 406 ЦК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня

2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що оскільки між позивачем та попереднім власником землі 28 липня 2011 року був укладений безстроковий договір про встановлення земельного сервітуту, зареєстрований у відділі земельних ресурів, то дія земельного сервітуту зберігається і для нового власника земельної ділянки, спадкоємця ОСОБА_2 . Позивачем не доведено того, що у відповідача як сервітутовласника відпала потреба у використанні частини земельної ділянки (площею 0.0171 га), належної позивачу, для проїзду (проходу) до власної земельної ділянки та житлового будинку.

Доводи касаційної скарги про те, що земельний сервітут, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо використання частини вказаної земельної ділянки площею 0,0171 га, а відповідач ОСОБА_2 відмовилася укладати договір сервітуту який був запропонований ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки згідно статті 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кохман Марія Василівна, залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк