Постанова

від 06.10.2021 по справі 172/260/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7817/21 Справа № 172/260/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Філіппов Є.Є. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Піменової М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом керівника Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання недійсним розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації №704-р-07 від 28 грудня 2007 року, визнання недійсним державного акту та зобов`язання повернути земельну ділянку

за апеляційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року керівник Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернувся до суду з уточненим позовом до ОСОБА_1 , Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання недійсним розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації №704-р-07 від 28 грудня 2007 року, визнання недійсним державного акту та зобов`язання повернути земельну ділянку, мотивуючи його тим, що прокуратурою Васильківського району 25 лютого 2011 року відносно ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.367 КК України, та постановою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2013 року обвинуваченого ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, тобто за нереабілітуючими підставами.

Зазначали, що внаслідок халатних дій ОСОБА_2 , довіреної особи засновника і голови ФГ Труд ОСОБА_3 , які виразилися у незаконному включенні до ФГ "Труд" себе та своїх родичів, із законного користування, володіння та розпорядження вибула земельна ділянка загальною площею 47,3 га, чим порушено встановлений законом порядок відчуження земель сільськогосподарського призначення державної власності, в період відсутності ОСОБА_3 на території України ОСОБА_2 , помиляючись щодо об`єму своїх прав керуючого справами сільськогосподарського підприємства за дорученням, незаконно прийняв ряд дій по організації переоформлення землі з державної власності в приватну.

Вказували, що 09 листопада 2007 року головою районної державної адміністрації Васильківського району видано розпорядження №552-р-07 про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для передачі у приватну власність у розмірі середнього земельного паю 4,5970 кадастрових гектарів Чаплинської селищної ради із земель СФГ "Труд", на підставі розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації №704 від 28 лютого 2007 року ОСОБА_1 надано державні акти про право власності на земельні ділянки у розмірі середнього земельного паю із земель СФГ "Труд" Чаплинської селищної ради, що є державною власністю та знаходяться в постійному користуванні ОСОБА_4 .

Посилаючись на те, що в порушення вимог ч.ч.1,3 ст.3, ч.5 ст.7, ч.ч.1,2 ст.13 Закону України "Про фермерське господарство" та п."в" ч.3 ст.ст.116,118,121 ЗК України ОСОБА_1 , не будучи членом сім`ї та родичем голови СФГ "Труд" ОСОБА_3 , незаконно отримав у приватну власність земельну ділянку площею 4,5970 га, кадастровий номер 1220755700:01:001:0068 на підставі державного акту ЯЖ №848829 від 11 грудня 2009 року, а тому просили суд ухвалити рішення, який визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації Про передачу земельних ділянок в приватну власність від 704-р-07 від 28 грудня 2007 року щодо надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки 4,5970 га (рілля), розташовану на території Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №848829, кадастровий номер 1220755700:01:001:0068, виданий ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути Головному управлінню Держземагентства у Дніпропетровській області за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 4.5970 га, розташовану на території Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки 1220755700:01:001:0068.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі заступника прокурора Дніпропетровської області, діючи в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30 червня 2021 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом 1 інстанції встановлено, що 25 лютого 2011 року прокуратурою Васильківського району Дніпропетровської області порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_2 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.

Під час розгляду зазначеної кримінальної справи встановлено, що на підставі рішення сесії Григорівської сільської ради народних депутатів ХХ1 скликання від 09 червня 1993 року № 12 ОСОБА_3 у постійне користування надано земельну ділянку площею 47,3 га, розташовану на території Григорівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства та видано державний акт на право постійного користування землею ДН 0000405.

Рішенням Васильківської районної ради народних депутатів від 15 жовтня 1993 року № 192/1-ХІІІ зареєстроване ФГ Труд , засновником та головою якого є ОСОБА_3 .

У зв`язку з особистими обставинами та необхідністю виїхати за межі України на невизначений термін, ОСОБА_3 прийняв рішення про надання довіреності ОСОБА_2 .

На підставі наданих ОСОБА_2 документів, в тому числі статуту та протоколу загальних зборів членів СФГ Труд , 09 листопада 2007 року головою Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області видано розпорядження № 552-р-07 про надання членам СФГ Труд , в тому числі ОСОБА_2 , дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для передачі у приватну власність у розмірі середнього земельного паю 4,5969 га умовних кадастрових гектарів Чаплинської селищної ради із земель СФГ Труд .

У подальшому на підставі розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 28 грудня 2007 року № 704 членам СФГ Труд , в тому числі ОСОБА_1 , видано державні акти про право власності на земельні ділянки у розмірі середнього земельного паю із земель СФГ Труд по Чаплинській селищній ради, що є державною власністю та знаходиться в постійному користуванні ОСОБА_3 .

У результаті недбалих дій ОСОБА_2 , як довіреної особи засновника та голови СФГ Труд ОСОБА_3 , які виразились і незаконному включенні до членів СФГ Труд його та його родичів, серед яких і ОСОБА_1 , із законного користування, володіння і розпорядження держави вибула земельна ділянка загальною площею 47,3 га чим заподіяно суттєву шкоду, яка виразилась у порушенні встановленого законом порядку переходу земель сільськогосподарського призначення з державної власності у приватну.

Постановою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2013 року провадження у справі закрито, а ОСОБА_2 звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального злочину за частиною першою статті 367 КК України у зв`язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (т. 1 а. с. 34-35).

Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області під час розгляду справи подано заяву про застосування строків позовної давності (т. 1 а. с. 164-168).

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд 1 інстанції виходив із того, що обставини порушення Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області законодавства України при передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею позивачем доведені на підставі належних та допустимих доказів. Проте, прокурор пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області оспорюване рішення прийнято 28 грудня 2007 року, тому саме з цієї дати слід починати відлік трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.

Залишаючи рішення без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд, зазначив , що суди дійшли передчасного висновку про відмову у позові на підставі пропуску прокурором строку позовної давності, оскільки ототожнили початок перебігу строку позовної давності з моментом прийняття Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області оспорюваного розпорядження, та не дослідили питання, коли саме прокурору стало відомо чи могло стати відомо про порушення права власності на земельну ділянку, площею 4,5971 га (рілля), розташовану на території Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області.

Представник Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, який діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, зазначає, що Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області, який є матеріальним позивачем у справі, стало відомо про порушення права власності на земельну ділянку, площею 4,5971 га (рілля), розташовану на території Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, з моменту повідомлення її Синельниківсьуою місцевою прокуратурою Дніпропетровської області 11 березня 2016 року (том 1 а.с.12), а до суду Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, інтереси якого представляє прокуратура, звернулося 24 березня 2016 року, тобто в межах строку передбаченого чинним законодавством.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. У справі, яка є предметом розгляду, відповідачем заявлено про застосування позовної давності та відмову у позові з підстави спливу строку позовної давності.

Як встановлено судом, саме Васильківською районною державною адміністрацією 28 грудня 2007 року винесено оспорюване рішення, яка на той час була розпорядником спірної земельної ділянки.

Матеріалами справи підтверджено, що у липні 2011 року прокурор Васильківського району Дніпропетровської області вже звертався до суду з позовом в інтересах держави в особі Васильківської районної державної адміністрації відносно вказаного розпорядження від 27.12.2007 року, яке було залишено без розгляду. Вказані обставини встановлені у справі №172/262/16ц (том 2 а.с.79 зворот).

Отже, про факт вибуття земельної ділянки державним органам - розпорядникам земельної ділянки було відомо вже 28.12.07 року, а органам прокуратури з 2011 року, які в інтересах держави в особі Васильківської районної державної адміністрації, зверталися до суду з позовом відносно вказаного рішення, в липні 2011 року (том 2 а.с.79 зворот), та повторно 24 березня 2016 року - в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

При цьому, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області стало розпорядником спірної земельної ділянки з 01.01.2013 року (після набуття чинності змін до Земельного Законодавства України), а даний позов до суду був поданий лише 24.03.2016 року, в якому питання про поновлення строку позовної давності не ставиться.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

У частині першій статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 22 липня 2014 року (заява № 36157/08, GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA ) суд зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (§ 22, 23).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32- 38 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у редакції чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше .

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18) вказує, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України, у редакції чинній до 15 грудня 2017 року, та статтею 74 цього Кодексу, у редакції чинній з 15 грудня 2017 року, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше .

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18) указала, що відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року в справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року в справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу .

Позовна давність обчислюється з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Зазначений правовий висновок узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), а також у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17 (провадження № 61-22690св18), від 03 липня 2019 року у справі № 619/737/17-ц (провадження № 61-36609св18), від 03 липня 2019 року у справі № 619/720/17 (провадження № 61-27502св18).

У справі, що переглядається, як зазначив Верховний Суд у Постанові від 30 червня 2021 року, суди дійшли висновку про відмову у позові на підставі пропуску строку позовної давності, оскільки ототожнили початок перебігу строку позовної давності з моментом прийняття Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області оспорюваного розпорядження, і не дослідили питання, коли саме повноважному органу стало відомо чи могло стати відомо про порушення права власності на земельну ділянку, площею 4, 5971 га (рілля), розташовану на території Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області.

При даному перегляді справи в суді апеляційної інстанції, ані прокурор, ані саме Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не надали жодних коментарів щодо моменту коли саме повноважному органу - Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області, який є матеріальним позивачем у справі, стало відомо чи могло стати відомо про порушення права власності на спірну земельну ділянку.

При цьому, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області стало розпорядником спірної земельної ділянки з 01.01.2013 року, а даний позов до суду був поданий лише 24.03.2016 року, тобто з пропуском встановленого Законом строку. В позові посилання на дату, коли особа дізналася про порушене право відсутнє, питання про поновлення строку позовної давності не ставиться, поважна причина, за наявності, такого пропуску, не зазначається.

Крім того, апелянтом при зверненні до суду апеляційної інстанції будь-яких письмових доказів щодо поважності пропуску строку позовної давності також подано не було, як і не було подано клопотання про поновлення строку позовної давності для звернення до суду.

Посилання прокуратури, що Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не приймало будь-яких розпоряджень щодо спірної земельної ділянки, повноважень щодо контролю за законністю прийнятих Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області не мало, а повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах набуло лише з 01 січня 2013 року у зв`язку із внесенням змін до ЗК України, колегія суддів також не може прийняти до уваги, оскільки до суду прокурор в інтересах ГУ Держгеокадастру звернувся в березні 2016 року, тобто, якщо навіть приймати до уваги, визначену позивачем дату, трирічний строк пред`явлення позову сплинув, до моменту звернення до суду, на що прокуратурою не надано жодних пояснень та доводів.

Колегія суддів наголошує, що для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило ч. 1 ст. 261 ЦКУ містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Аналогічні правові позиції Верховного Суду України викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 8.06.2016 року.

Виходячи з встановлених по справі обставин, та враховуючи, що Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, не довели строк та не вказали дату, з якої позивачу стало (могло стати) відомо про порушення права, та приймаючи до уваги презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав й дату з якої Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області набуло повноваження щодо захисту інтересів у спірних правовідносинах (з 01 січня 2013 року), колегія суддів вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, про застосування якого було заявлено відповідачем.

Також апеляційний суд звертає увагу, що органам прокуратури з 2011 року відомо про порушене право , оскільки вони в інтересах держави в особі Васильківської районної державної адміністрації вже зверталися до суду з позовом відносно вказаного рішення в липні 2011 року (том 2 а.с.79 зворот).

Зважаючи на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у позові у зв`язку із закінченням перебігу строку позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Таким чином, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду 1 інстанції щодо відмови у задоволенні позову у зв`язку із закінченням строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачем не було пропущено строки позовної давності у даній справі належними доказами не підтверджуються і спростовуються вищевикладеним.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді: