Постанова

від 06.10.2021 по справі 320/6079/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6079/20 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочко Є.О., Федотова І.В.,

при секретарі - Поляновській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ірпінської міської ради Київської області, Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, третя особа: ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ірпінської міської ради Київської області, Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради, третя особа, яка не заявляе самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , в якому просили суд:

- визнати протиправним та скасувати містобудівні умови та обмеження №0172-12-2018 від 21 грудня 2018 року об`єкта будівництва "Будівництво житлової групи у складі двох багатоквартирних будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , видані відділом містобудування та архітектури Виконавчого комітету Ірпінської міської ради;

- визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт КС №112192771312 об`єкта будівництва "Будівництво житлової групи у складі двох багатоквартирних будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням апелянтом ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій остання просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольни позовні вимоги позивача у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було не правильно застосовано норми матеріального права, а саме ст.ст. 18, 25, 26, 29, 33 З У Про регулювання містобудівної діяльності , ст.ст. 1, 4, 11 Закону України Про будівельні норми , ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій , ст.ст. 16, 17, 18, 19 Закону України Про основи містобудування , ст.ст. 1, 7 Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду . Крім того, апелянт зазначає, що достовірними є викопіювання з основного креслення генерального плану міста Ірпінь, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради від 19 грудня 2018 року №4574-62-VII наданих позивачу за підписом В.о. міського голови-секретаря ради Літвінової А.А., а всі інші документи є підробними та не підлягали врахуванням судом першої інстанції.

Ірпінською міською радою Київської області надано суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про те, що рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства, а апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Ірпінська міська рада Київської області зазначила, що земельні ділянки з цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури" розташовані за адресою: АДРЕСА_1 належать на праві приватної власності третій особі. Також, відповідач звертає увагу, що вказані земельні ділянки розташовані в межах території, які відповідно до оновленого Генерального плану міста Ірпеня, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради від 19 грудня 2018 року №4574-62-VII, є територією, зарезервованою під багатоквартирну житлову забудову. З урахуванням викладеного, Ірпінська міська рада Київської області вважає, що були наявні підстави для видачі оскаржуваних містобудівних умов та обмежень.

Так, третьою особою ОСОБА_3 надано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про те, що рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства. В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу третя особа зазначила, що будівництво здійснюється на земельних ділянках, що належить ОСОБА_3 на праві власності з цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури" в зоні, що відповідно до плану зонування території (зонінг) міста Ірпеня, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради від 27 червня 2013 року №3260-45-VI, відноситься до зони мішаної забудови середньої поверховості "Ж-4". Крім того, третя особа зазначає, що рішенням суду по справі №640/17011/20 визнано протиправним та нечинним абзац 2 пункту 6.1.31 ДБН Б.2.2-12:2019 Планування і забудова територій про те, що Розміщення багатоквартирних (секційних) будинків в кварталах садибної забудови не допускається .

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 є власником земельних ділянок:

- кадастровий номер 3210900000:01:053:0186, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- кадастровий номер 3210900000:01:053:0063, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- кадастровий номер 3210900000:01:053:0011, , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- кадастровий номер 3210900000:01:053:0148, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- кадастровий номер 3210900000:01:053:0145, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- кадастровий номер 3210900000:01:053:0010, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- кадастровий номер 3210900000:01:053:0140, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- кадастровий номер 3210900000:01:053:0009, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 з цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури", що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стор. 81-96 том І).

ОСОБА_3 12 грудня 2018 року звернувся до Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради із заявою про видачу містобудівних умов та обмежень вказаних земельних ділянок, загальна площа яких становить 0,559 га (стор. 80 том І).

Відповідно до містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками, доданого до заяви про видачу містобудівних умов та обмежень, ОСОБА_3 мав намір звести два багатоквартирні житлові будинки з вбудованими нежитловими приміщеннями: восьмиповерховий 112-квартирний житловий будинок та восьмиповерховий 80-квартирний житловий будинок (стор. 110-117 том І).

Наказом Відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 21 грудня 2018 року №194 затверджені Містобудівні умови та обмеження від 21 грудня 2018 року № 0172-12-2018 для проектування об`єкта будівництва "Будівництво житлової групи у складі двох багатоквартирних житлових будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями" (далі - МУО №0172), відповідно до яких гранично допустима висотність будинків становить 30 метрів, максимально допустимий відсоток забудови земельних ділянок - 36%, максимально допустима щільність населення - 450 осіб на 1 га (стор. 105-106 том І).

Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради 04 жовтня 2019 року видано ОСОБА_3 дозвіл на виконання будівельних робіт № КС112192771312 (стор. 240 том І).

Вважаючи, що Містобудівні умови та обмеження № 0172 та вказаний дозвіл третій особі були видані незаконно, позивачі звернулися до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено невідповідності Містобудівних умов та обмежень №0172 (надалі - МУО №0172) вимогам містобудівної документації, про які стверджують позивачі та не порушено прав позивачів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (надалі - Закон № 3038-VI), Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (надалі - Порядок № 553), Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (надалі - Порядок № 466, у редакціях на момент їх виникнення).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №3038-VI містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

За приписами пункту 7 частини 1 статті 2 Закону № 3038-VI планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів.

Згідно із статтею 26 Закону № 3038-VI суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

За приписами частини першої статті 29 Закону №3038-VI основними складовими вихідних даних є, у тому числі, (…) містобудівні умови та обмеження.

Частиною 2 статті 29 вказаного Закону встановлено, що фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (ч. 3 вказаної норми).

Згідно з приписами наведеної норм, спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури на підставі поданих заявником документів визначає, зокрема, відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Разом з цим, частиною 5 статті 29 Закону № 3038-VI встановлено, що містобудівні умови та обмеження містять:

1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта;

2) інформацію про замовника;

3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;

4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах;

5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;

6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);

7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;

8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони);

9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Перелік зазначених умов є вичерпним.

Відповідно до частини 8 статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що внесення змін до містобудівних умов та обмежень за наявності для цього правових підстав, включаючи невідповідність окремих положень містобудівних умов та обмежень вимогам містобудівної документації, законодавству України, може здійснюватися, у тому числі за рішенням суду.

Відповідно до статті 5 Закону України Про основи містобудування від 16.11.1992 № 2780-XII при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема:

- розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів;

- урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій;

- урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва;

- інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об`єктів;

- участь громадян, об`єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об`єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій;

- захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.

Відповідно до статті 17 цього Закону містобудівна документація є основою, зокрема, для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій.

У постанові від 04 вересня 2019 року по справі №826/13852/17 Верховний Суд вказав, що рішення у цій сфері істотно та протягом тривалого часу впливають на життєвий простір мешканців міста, навколишнє середовище, розвиток міста. Тому під час розробки містобудівної документації вкрай важливим є врахування інтересів держави, територіальної громади, окремих груп та осіб. Досить часто ці інтереси розходяться.

Колегія суддів враховує, що рішення у цій справі впливає на захист суспільного інтересу щодо відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо планування забудови та розвитку території на місцевому рівні.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року по справі № 826/13584/16.

Отже, вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для внесення змін до затверджених відповідачем Містобудівних умов та обмежень, в оскаржуваній позивачами частині, колегія суддів зазначає про таке.

За змістом частини 1 статті 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно статті 25 Закону № 3038 режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Частинами 1, 2 статті 18 Закону №3038-VI встановлено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Приписами частини 4 статті 26 цього Закону регламентовано, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Разом з цим, положеннями частини 2 статті 24 Закону № 3038-VI передбачено, що забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, Рішенням Ірпінської міської ради від 20 грудня 2012 року №2639-39-VI затверджено Генеральний план міста Ірпеня, відповідно до якого територія житлового кварталу, обмеженого вулицями Павленка, Українська, Садова та Університетська в м. Ірпені, відноситься до зони мішаної багатоквартирної, садибної та котеджної житлової забудови, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану 2012 року.

Згідно плану зонування території (зонінг) міста Ірпеня, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради від 27 червня 2013 року №3260-45-VI, територія житлового кварталу, обмеженого вулицями Павленка, Українська, Садова та Університетська в м. Ірпені, відноситься до зони мішаної забудови середньої поверховості "Ж-4".

Рішенням Ірпінської міської ради від 19 грудня 2018 року №4574-62-VII затверджено оновлений Генеральний план міста Ірпеня, розроблений ДП "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя", викопіюванням з якого підтверджується, що територія житлового кварталу, обмеженого вулицями Павленка, Українська, Садова та Університетська (Садовий провулок) в м. Ірпені відноситься до території, що "зарезервована під багатоквартирну житлову забудову (реконструкція)".

Так, суд першої інстанції звернув увагу, що проект будівництва об`єкту СС2 пройшов обов`язкову експертизу, про що ТОВ "Перша будівельна експертиза" видано експертний звіт №190301-11/А.

Отже, наявними у матеріалах справи викопіюваннями з Генеральних планів міста Ірпеня 2012 та 2018 років, викопіюванням із плану зонування території (зонінгу) міста Ірпеня підтверджується відповідність МУО №0172 в частині наміру забудови вимогам містобудівної документації та відсутність в ній обмежень на будівництво багатоквартирних житлових будинків у спірному кварталі.

Так, судом першої інстанції встановлено, що у спірному кварталі на момент направлення такого колективного звернення вже були зведені та введені в експлуатацію багатоквартирні житлові будинки, зокрема п`ятиповерховий житловий будинок, розташований по АДРЕСА_5 , введений в експлуатацію в четвертому кварталі 2015 року відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації №КС143153501129; десятиповерховий будинок по АДРЕСА_6 , введений в експлуатацію в четвертому кварталі 2016 року відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації №КС143163511050.

З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність у вказаному кварталі на момент складання колективного звернення про встановлення у ньому зони "садибна та котеджна забудова" багатоквартирних житлових будинків, що були зведені відповідно до чинних на той час Генерального плану 2012 року та зонінгу 2013 року, виключало можливість його задоволення.

Щодо тверджень апелянта на порушення відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Ірпінської міської ради при видачі містобудівних умов та обмежень № 0172-12-2018 від 21 грудня 2018 року вимог ДБН Б.2.2-12:2019, колегія суддів не приймає їх до уваги.

Так, вимоги ДБН Б.2.2-12:2019 набули чинності лише з 01 жовтня 2019 року, а отже на момент видачі відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Ірпінської міської ради містобудівних умов та обмежень № 0172-12-2018 від 21 грудня 2018 року були чинні положення Генерального плану міста Ірпеня, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради від 19 грудня 2018 року № 4574-62-VІ, відповідно до якого, територія, на якій здійснюється будівництво житлової групи у складі двох багатоквартирних будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , розташована у межах території змішаної багатоквартирної садибної та котеджної житлової забудови.

Колегією суддів досліджено графічну (основне креслення) і текстову частину оновленого Генерального плану міста Ірпеня, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради від 19 грудня 2018 року №4574-62-VII, з якого вбачається, що весь квартал, обмежений вулицями Павленка, Українська, Садова та Університетська (провулком Садовим) в місті Ірпені, відведений під багатоквартирну житлову забудову, які містяться в матеріалах справи.

Так, креслення, що містяться у викопіюванні оновленого Генерального плану міста Ірпеня 2018 року у взаємозв`язку з основним кресленням та роз`ясненням умовних позначень до них не дають підстав вважати, що квартал, обмежений вулицями Павленка, Українська, Садова та Університетська (провулком Садовим), виключає можливість нового будівництва і передбачає лише реконструкцію.

Висновки позивачів у цій частині ґрунтуються на обмеженому текстуальному тлумаченні умовних позначень оновленого Генерального плану міста Ірпеня 2018 року (наявності слова "реконструкція" в поясненні до зони, якою позначений спірний квартал) і не враховують дійсного призначення кварталу, зарезервованого під багатоквартирну забудову.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на те, що достовірними є викопіювання з основного креслення генерального плану міста Ірпінь, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради від 19 грудня 2018 року №4574-62-VII наданих позивачу за підписом В.о. міського голови-секретаря ради Літвінової А.А., оскільки, як вбачається з додатку до листа №01-18/1960 надано викопіювання з Генерального плану м. Ірпіня станом на 2020 рік, а не станом на 2018 рік.

Решта позовних вимог не підлягають задоволенню, оскільки є похідними.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа за № 320/5714/20 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради, Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради, в якому просили суд: визнати нечинними та скасувати містобудівні умови та обмеження від 21 грудня 2018 року №0172-12-2018 об`єкта будівництва "Будівництво житлової групи у складі двох багатоквартирних будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_1 ", видані Відділом містобудування та архітектури Виконавчого комітету Ірпінської міської ради; визнати нечинним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт КС №112192771312 об`єкта будівництва "Будівництво житлової групи у складі двох багатоквартирних будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 ", виданий Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного суду від 30 червня 2021 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - відмовлено повністю.

У відповідності до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вищезазначеним рішення суду встановлено про правомірність прийняття містобудівних умов та обмеження від 21 грудня 2018 року №0172-12-2018 об`єкта будівництва "Будівництво житлової групи у складі двох багатоквартирних будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_1 ", видані Відділом містобудування та архітектури Виконавчого комітету Ірпінської міської ради та дозвілу на виконання будівельних робіт КС №112192771312 об`єкта будівництва "Будівництво житлової групи у складі двох багатоквартирних будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 ", виданий Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради.

Крім того, обов`язковою умовою для звернення до адміністративного суду повинно бути порушення прав та інтересів фізичної особи відповідним рішенням суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту".

Також, у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отож, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За змістом статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Отже, згідно з вищевказаними нормами права особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, у даній адміністративній справі насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.

Аналогічна позиція підтверджується і змістом окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України. Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Колегія суддів зазначає, що за правилами статті 26 цього Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" завершальним етапом будівництва об`єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об`єкт.

З моменту реєстрації права власності на новостворений об`єкт вичерпує свою дію декларація про готовність об`єкта експлуатації та рішення про видачу сертифікату готовності.

Як вбачається з матеріалів справи та з офіційних даних, які розміщенні в мережі Інтернет, на оскаржуваній ділянці збудовано декілька будинків та, які здані в експлуатацію.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку також відсутні порушення прав ОСОБА_1 , оскільки оскаржуване рішення є актом одноразового застосування, яке на час розгляду справи в суді першої інстанції вичерпало свою дію фактом його виконання (реєстрація права власності), а відтак не буде мати на меті відновлення прав та інтересів позивача через неналежно обраний спосіб судового захисту.

Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачам в задоволенні позовних вимог, а отже апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованою.

Також, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги апелянта є ідентичним позовній заяві поданою позивачем під час розгляду справи в першій інстанції, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на позиції Європейського Суду з прав людини, які він висловив, зокрема, в п. 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , п. 43 рішення у справі Кобець проти України , відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

Тобто, встановлюючи істину в справі суд повинен базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено 11 жовтня 2021 року.