Постанова

від 23.09.2021 по справі 201/9490/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/11935/2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року м. Київ Справа №201/9490/16-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 22 червня 2021 року, постановлену у складі судді Чередніченко Н.П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельна компанія Максімус , Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельна компанія АТС Строй , Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України, Державної установи Відділення біотехнічних проблем діагностики Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно ,

встановив:

В провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебувала справа № 201/9490/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Виробничо-будівельна компанія Максімус , ТОВ Виробничо-будівельна компанія АТС Строй , Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України, Державної установи Відділення біотехнічних проблем діагностики Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року позовну заяву залишено без розгляду.

В червні 2021 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до суду, в порядку ст. 270 ЦПК України , із заявою про ухвалення у справі додаткового рішення, в якій просив суд ухвалити у справі додаткове рішення та стягнути із позивача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір в сумі 1378 грн., сплачений 16.09.2016 року за подання прокуратурою апеляційної скарги.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Не погоджуючись з ухвалою від 22 червня 2021 року, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах Національної академії наук України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання щодо винесення додаткового рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.10.2016 задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.07.2016 у справі №201/9490/16-ц про забезпечення позову, зазначену ухвалу скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Отже, судом апеляційної інстанції доводи заяви про забезпечення позову визнано необґрунтованими, що стало підставою для винесення рішення на користь прокурора, який вступив у зазначену справу в інтересах держави в особі Національної академії наук України.

Крім того, висновок суду першої інстанції не відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду та рішеннях судів касаційної інстанції щодо застосування у подібних правовідносинах положень ст. ст. 2, 6 Закону України Про судовий збір .

Вказує, що з матеріалів справи вбачається, що предметом спору у справі №201/9490/16-ц є спір про право, а саме - визнання права власності та витребування майна, що є невід`ємною частиною будівлі, яка перебуває у власності держави в особі Національної академії наук України. Відтак, рішення у даній справі безпосередньо могло порушити інтереси держави в особі вказаного органу, оскільки вирішувало питання про володіння, користування та розпорядження належним державі майном. З огляду на вказане, держава в особі Національної академії наук України мала бути залучена до розгляду справи у якості відповідача. Беручи до уваги, що орган, уповноважений на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, як власник спірного майна, до участі у розгляді справи №201/9490/16-ц не залучений, і не забезпечив належний захист інтересів держави, прокурор вступив у вказану справу в інтересах держави в особі Національної академії наук України шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу від 11.07.2016 про забезпечення позову у справі № 201/9490/16-ц. Також, відхиляючи доводи прокурора щодо необхідності покладення на позивача судових витрат у справі, суд вказав на відсутність доказів того, що позовну заяву залишено без розгляду саме у зв`язку з необґрунтованими діями позивача, а відтак підстави для ухвалення у справі додаткового рішення відсутні. Проте, такий висновок суду не відповідає обставинам, встановленим судом першої інстанції під час постановлення ухвали суду від 26.04.2021 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, оскільки суд дійшов висновку, що належним чином повідомлений про слухання справи позивач повторно не з`явився до судового засідання і повторно належним чином у встановленому законом порядку не повідомив про можливість розгляду справи за його відсутності. Відтак, саме дії (бездіяльність) позивача щодо неявки до суду без повідомлення поважності причин, унеможливили розгляд справи по суті, що свідчить про зловживання позивачем наданими йому процесуальними правами.

В судовому засіданні прокурор Корж О.А. підтримала доводи апеляційної скарги, просила ухвалу суду скасувати.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення прокурора, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Виробничо-будівельна компанія Максімус , ТОВ Виробничо-будівельна компанія АТС Строй , Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України та державної установи Відділення біотехнічних проблем діагностики Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин.

В червні 2021 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до суду, в порядку ст. 270 ЦПК України , із заявою про ухвалення у справі додаткового рішення, в якій просив суд ухвалити у справі додаткове рішення та стягнути із позивача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір в сумі 1378 грн., сплачений 16.09.2016 року за подання прокуратурою апеляційної скарги.

В обґрунтування заяви зазначено, що під час розгляд справи прокуратурою Дніпропетровської області було оскаржено в апеляційному порядку ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.07.2016 року, якою було задоволено заяву позивача про забезпечення позову та ухвалено передати спірне майно, яке належить ОСОБА_1 , на праві власності, на зберігання ТОВ Біржа-Сервіс . За подання апеляційної скарги на зазначену ухвалу суду прокуратурою було сплачено судовий збір в сумі 1378 грн. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.10.2016 року апеляційну скаргу прокуратури було задоволено частково, оскаржувану ухвалу було скасовано та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції. В подальшому ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.04.2021 року, позов було залишено без розгляду через повторне неприбуття позивача в судове засідання. Однак, залишаючи позов без розгляду судом не було здійснено розподіл судових витрат, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України є підставою для ухвалення у справі додаткового рішення.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що рішення по суті пред`явлених позовних вимог у справі не ухвалювалось, позов було залишено без розгляду, стороною заявника не доведено те, що дії сторони позивача у даній справі були необґрунтованими, внаслідок чого стороною відповідача були понесені судові витрати, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для ухвалення у справі додаткового рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає нормам процесуального права та матеріалам справи.

Відповідно до п.3 ч.1, ч.3 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Вирішуючи питання про компенсацію судових витрат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки залишення заяви без розгляду - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення та матеріалами справи не підтверджено, що дії позивача при поданні позову були необґрунтованими.

Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Частиною 9 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. В залежності від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Як вбачається з роз`яснень, викладених в п. 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах , у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. При цьому, саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, саме по собі звернення з позовом до суду чи неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки підстав для констатування факту необґрунтованості (неправильності) дій позивача, які полягають у неявці його в судове засідання, не встановлено.

Разом з тим, як вбачається із заяви заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, у вказаній заяві не наведено обґрунтованих доводів про те, які саме дії позивача прокурор вважає необґрунтованими, а міститься лише посилання про те, що підставою залишення судом першої інстанції позову без розгляду фактично є зловживання позивачем процесуальними правами.

Відповідно до п.3 ч. 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Як вбачається з ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 26.04.2021 року, залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судові засідання 22.03.2021 року та 26.04.2021 року не з`явився, явку свого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, з будь-якими клопотаннями до суду не звертався.

За викладених обставин під час розгляду заяви судом не встановлено факту зловживання процесуальними правами зі сторони позивача, також не встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача, прокурором в свою чергу не було конкретизовано, в чому саме виразились необґрунтовані дії позивача.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що необґрунтовані дії позивача полягають у неявці його в судове засідання без поважних причин, що унеможливило розгляд справи по суті та свідчить про зловживання позивачем наданими йому процесуальними правами.

Однак зазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно, оскільки вважав, що його право порушено.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55 , 124 Конституції України , та безумовним правом на доступ до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, яка встановлюється за наслідками розгляду справи.

Прокурором не було надано суду першої інстанції належних доказів на підтвердження того, що позивачем було допущено зловживання процесуальними правами шляхом подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Відповідно до правового висновку, наведеного Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 644/7976/18, виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України , необґрунтовані дії позивача, як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Звернення з позовом до суду чи неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є його диспозитивним правом.

За змістом ч. 9 ст. 141 ЦПК України суд має право покласти на сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору лише у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Оскільки такі факти у заяві про ухвалення додаткового рішення не були наведені, а судом вони не були встановлені, суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні судових витрат, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, оскільки саме по собі звернення з позовом до суду та неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права, тому підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-379, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 22 червня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 13 жовтня 2021 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Махлай Л.Д.

Немировська О.В.