Постанова

від 06.10.2021 по справі 317/2520/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 317/2520/19

провадження № 61-13666св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 березня 2021 року в складі судді: Нікітіна В. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2021 року в складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 квітня 1975 року між сторонами у справі було зареєстровано шлюб, який розірваний 18 липня 1991 року. Однак, після розірвання шлюбу сторони продовжували мешкати однією родиною без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет та вели спільне господарство до липня 2019 року. При цьому з липня 1991 року по грудень 2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 , а з грудня 2001 року до липня 2019 року - за адресою: АДРЕСА_2 . За цією адресою позивач та відповідач зареєстровані і на даний час.

Позивач вказував, що квартира належить на праві власності в рівних частках відповідачу ОСОБА_2 та спільній дочці сторін ОСОБА_4 . Більшу частину часу з 2006 по 2019 роки сторони спільно проживали в належному на праві власності відповідачу ОСОБА_2 садовому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , де на цей час фактично проживає позивач ОСОБА_3 . Зазначений будинок побудований у 1989 році спільними зусиллями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та розташований на земельній ділянці, яку ОСОБА_2 отримала під час шлюбу.

ОСОБА_3 просив:

встановити факт його спільного проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу;

визнати садовий будинок АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю та визнати за ним право на його Ѕ частку;

визнати за ним право на Ѕ частку земельної ділянки, на якій цей садовий будинок розташований.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 05 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2021 року, уточнений позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Встановлено факт сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у період з 01 січня 2004 року по 01 липня 2019 року.

Визнано садовий будинок АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_3 .

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 незважаючи на розірвання шлюбу проживали однією сім`єю та вели спільний побут до літа 2019 року. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільно будували гараж на дачі та прибудови. Сторони разом проживали та були зареєстровані за однією адресою, тому є доведеним факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу до 2019 року.

При вирішенні вимоги про визнання садового будинку АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 спільною сумісною власністю сторін та визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частину будинку суди застосували частину першу статті 60 СК України за якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Право власності на зазначене нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 09 серпня 2011 року, тобто, у період її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу. Оскільки право власності на садовий будинок АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 з господарськими спорудами як на окремий об`єкт права власності виникло у відповідача саме з 09 серпня 2011 року, суди вважали позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому суди вказали, що сам садовий будинок, надбудова, два сараї, погріб, убиральня, частини паркану та деякі інші елементи домоволодіння були побудовані у 1989 році - коли ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, а гараж, прибудова, навіс, один з ґанків, фрагменти паркану, водопровід - в період з 2005 по 2010 роки, тобто в той час, коли ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали спільно сім`єю без реєстрації шлюбу.

При відмові у задоволенні позовної вимоги в частині визнання за ОСОБА_3 права на Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером 2322183500:05:001:1480 суди вважали, що право власності на цю ділянку виникло у ОСОБА_2 03 січня 1995 року, тобто, у той період, який не охоплений визнанням факту сумісного проживання за цим рішенням. За таких обставин зазначена земельна ділянка поділу не підлягає, оскільки є особистою власністю ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

ОСОБА_3 11 серпня 2021 року засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2021 року, в якій просить:

скасувати оскаржені рішення у частині відмови у визнанні за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером 2322183500:05:001:1480 та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги;

стягнути із відповідача судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18).

Вказує, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. Зазначає, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_3 права на Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером 2322183500:05:001:1480. В іншій частині судові рішення не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 25 квітня 1975 року зареєстрували шлюб, який був розірваний 18 липня 1991 року.

Сторонами побудований садовий будинок АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , право власності на вказане майно належить ОСОБА_2 та було зареєстровано за нею 09 серпня 2011 року на підставі рішення виконавчого комітету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Садовий будинок та деякі з господарських споруд були збудовані у 1989 році, а інші - у 1992, 2000, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009 та 2010 роках.

Відповідно до державного акту на право власності на землю серії ЗП № 07502713, земельна ділянка площею 0,05 гектарів, що розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, належить на праві власності ОСОБА_2 з 03 січня 1995 року.

Згідно витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку зазначеній спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2322183500:05:001:1480.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

У частині першій статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на омент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно частини четвертої статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на омент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18) зазначено, що:

вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірна ділянка належить відповідачу на праві особистої приватної власності та відноситься до категорії земель з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, а тому до цих правовідносин положення статті 120 ЗК України у поєднанні із нормою статті 125 цього Кодексу застосуванню не підлягають.

Проте погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.

Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У порушення вимог статей 212-214, 315 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) суди попередніх інстанцій на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернули, не встановили, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не перевірили доводів позивача й не надали належної правової оцінки поданим ним доказам, вказавши, що спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю позивача, не врахували роз`яснень Верховного Суду України, відповідно до яких позивач як учасник спільної часткової власності на будинок набуває і право на земельну ділянку пропорційно розміру його частки у спільній власності на вказаний будинок. Крім того, зазначаючи, що такої підстави для припинення права власності на земельну ділянку як набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи нормами статті 140 ЗК України не передбачено, залишили поза увагою положення частини першої статті 120 ЗК України, на яку посилалася позивач .

У справі, що переглядається:

визнано садовий будинок АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_3 , та судові рішення в цій частині не оскаржуються;

суди не врахували, що ОСОБА_3 як учасник спільної часткової власності на будинок набув і право на земельну ділянку пропорційно розміру його частки у спільній власності на вказаний будинок;

за таких обставин, суди зробили помилковий висновок, що позовна вимога про визнання за ОСОБА_3 права на Ѕ у спільній власності на земельну ділянки з кадастровим номером 2322183500:05:001:1480 задоволенню не підлягають;

тому судові рішення в оскарженій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позовної вимоги про визнання за позивачем права на Ѕ в праві спільної часткової власності на земельної ділянки .

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині не відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18) та ухвалені з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити; судові рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовної вимоги про визнання за позивачем права на Ѕ в праві спільної часткової власності на земельної ділянки.

Позивачем сплачено судового збору: 989,10 грн при поданні позовної заяви, 2 965,80 грн за подання апеляційної скарги та 4 722,80 грн за подання касаційної скарги. Тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_3 права на Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером 2322183500:05:001:1480 площею 0,05 га, для індивідуального садівництва, що розташована на території Долинської сільської територіальної громади Запорізького району Запорізької області в садівничому товаристві Хортичанка , ділянка НОМЕР_1 , скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги.

Визнати за ОСОБА_3 право на частку в розмірі 1/2 в праві спільної часткової власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2322183500:05:001:1480 площею 0,05 га, для індивідуального садівництва, що розташована на території Долинської сільської територіальної громади Запорізького району Запорізької області в садівничому товаристві Хортичанка , ділянка НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 8 677,70 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 березня 2021 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2021 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук