Дата документу 13.07.2021 Справа № 317/2520/19
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Є.У.№ 317/2520/19 Головуючий у 1 інстанції: Нікітін В.В.
№ 22-ц/807/1878/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
секретар: Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна,
ВСТАНОВИВ
В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.
В обґрунтування позову зазначав, що 25 квітня 1975 року між сторонами у справі було укладено шлюб, який розірваний 18 липня 1991 року. Однак, після розірвання шлюбу сторони продовжували мешкати однією родиною без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет та вели спільне господарство до липня 2019 року. При цьому з липня 1991 року по грудень 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 , а з грудня 2001 року до липня 2019 року - за адресою: АДРЕСА_2 . За цією адресою позивач та відповідач зареєстровані і на даний час. Квартира належить на праві власності в рівних долях відповідачу ОСОБА_2 та спільній дочці сторін ОСОБА_2 . Більшу частину часу з 2006 по 2019 роки сторони спільно проживали в належному на праві власності відповідачу ОСОБА_2 садовому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , де на даний час фактично проживає позивач ОСОБА_1 .
Зазначений будинок побудований у 1989 році спільними зусиллями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та розташований на земельній ділянці, яку ОСОБА_2 отримала під час шлюбу.
Посилаючись на зазначені обставини просив суд, встановити факт його спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнати садовий будинок АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю і визнати за ним право на його Ѕ частку та визнати за ним право на Ѕ частку земельної ділянки, на якій цей садовий будинок розташований.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 05 березня 2021 року позов задоволено частково.
Встановлено факт сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 01 січня 2004 року по 01 липня 2019 року.
Визнано садовий будинок АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_3 Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1372 гривні 30 копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Також не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що обидві апеляційній скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 квітня 1975 року уклали шлюб (а.с. 14). Цей шлюб був розірваний 18 липня 1991 року, про що свідчить копія свідоцтва серії НОМЕР_4 (а.с. 15).
Сторонами побулований садовий будинок АДРЕСА_3 , право власності на вказане майно належить відповідачці ОСОБА_2 та було зареєстровано за нею 09 серпня 2011 року на підставі рішення виконавчого комітету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області (а.с. 16, 17).
Садовий будинок та деякі з господарських споруд були збудовані у 1989 році, а інші - у 1992, 2000, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009 та 2010 роках (а.с. 48-50).
Відповідно до державного акту на право власності на землю серії ЗП № 07502713, земельна ділянка площею 0,05 гектарів, що розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, належить на праві власності ОСОБА_2 з 03 січня 1995 року (а.с. 47). Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, зазначеній вище спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2322183500:05:001:1480 (а.с. 96-98).
Довідкою про реєстрацію місця проживання особи 04-27/6 № 8647 від 17 липня 2019 року підтверджений факт реєстрації позивача ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 з 22 грудня 2001 року (а.с. 21). Цей же факт підтверджений копією паспорту позивача (а.с. 12, зворот).
Судом також оглянуті та досліджені надані відповідачкою ОСОБА_2 копія її трудової книжки, копія технічних умов на газопостачання № 150 від 27 лютого 2012 року, копія договору підряду від 11 квітня 2012 року, копія договору на технічне сервісне обслуговування від 26 червня 2012 року, які надані відповідачкою на підтвердження фактів її праці протягом життя та факту укладання договорів на обслуговування спірного будинку саме нею, а не позивачем ОСОБА_1 (а.с. 74-80).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з наступних пложень закону.
У відповідності до приписів ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
В судовому засіданні з пояснень сторін та свідків суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незважаючи на розірвання шлюбу проживали однією сім`єю та вели спільний побут до літа 2019 року
Судом першої інстанції встановлено також те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно будували гараж на дачі та прибудови.
Суд першої інстанції надав оцінку поясненням відповідача ОСОБА_2 , яка в цілому не спростовувала факт її спільного проживання з позивачем протягом заявленого періоду, однак зазначила, що в той час як вона працювала на декількох роботах, позивач ОСОБА_1 фактично їй не допомагав. Дачу вона фактично побудувала сама, а позивач обмежився незначною участю.
Натомість судом першої інстанції враховані пояснення свідків, самих сторін, та обставина, що сторони разом проживали та були зареєстровані за однією адресою тощо, та зароблено висновок про доведеність факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу до 2019 року.
Суд першої інстанції вважав неможливим задовольнити частину позовних вимог про встановлення факту спільного проживання у повному обсязі через, як зазначив суд, відсутність відповідного нормативно-правового регулювання цього питання до 01 січня 2004 року. Зокрема, інститут спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу було введено до законодавства України з 01 січня 2004 року - з набранням чинності Сімейним кодексом України. Кодекс про шлюб та сім`ю, який діяв до 31 грудня 2003 року, таких положень не містив.
Разом з тим, встановлення такого факту не забороняється, як і встановлення будь-яких фактичних обставин справи, що і було зроблено судом. Та обставина, що спільному проживанню без реєстрації шлюбу в певний період часу законом не надавалося такого статусу, який би породжував спільність створеного та придбаного у цей час майна, не забороняє суду встановлювати факт спільного проживання з застосуванням тих юридичних наслідків, які виходили з чинного на той час законодавства.
Суд першої інстанції, вирішуючи вимоги про визнання садового будинку АДРЕСА_3 , Садівниче товариство Хортичанка спільною сумісною власністю сторін та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину будинку виходив з положень ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України за якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу - ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України.
При цьому, відповідно до приписів статті 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (Право спільної сумісної власності подружжя).
Також суд першої інстанції врахував, що право власності на зазначене нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 09 серпня 2011 року, тобто - в період її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу.
Надав суд і оцінку доводам відповідача щодо того, що у 2011 році фактично було зафіксовано її право власності на об`єднані дачні ділянки в„– 148 та № 147 , а право на ділянку № 148 , на якій розташований дачний будинок зі спорудами, виникло у неї у 1995 році, суд зазначає наступне.
Так, суд констатував, що згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
У відповідності до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Оскільки право власності на садовий будинок в„– 148 , 147 з господарськими спорудами як на окремий об`єкт права власності виникло у відповідачки саме з 09 серпня 2011 року, суд першої інстанції вважав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому суд додатково врахував також те, що сам садовий будинок, надбудова, два сараї, погріб, убиральня, частини паркану та деякі інші елементи домоволодіння були побудовані у 1989 році - коли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, а гараж, прибудова, навіс, один з ґанків, фрагменти паркану, водопровід - в період з 2005 по 2010 роки, тобто в той час, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали спільно сім`єю без реєстрації шлюбу.
Позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером 2322183500:05:001:1480 правомірно не був задоволений судом, оскільки право власності на цю ділянку виникло у відповідачки ОСОБА_2 03 січня 1995 року, тобто - в той період, який не охоплений визнанням факту сумісного проживання за цим рішенням. За таких обставин зазначена земельна ділянка поділу не підлягає, оскільки є особистою власністю ОСОБА_2 .
Доводи обох апеляційних скарг зводяться до переоцінки висновків суду першої інстанції та не спростовують їх.
Відтак суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.
Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог .
Доводи обох апеляційних скарг та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, а відтак судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 березня 2021 року по цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 липня 2021 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков
Суд | Запорізький апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 13.07.2021 |
Оприлюднено | 20.07.2021 |
Номер документу | 98407753 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Запорізький апеляційний суд
Крилова О. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні