Постанова

від 06.10.2021 по справі 372/4690/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 372/4690/15-ц

провадження № 61-5097св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Товариство з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 травня 2007 року за договором купівлі-продажу він придбав у ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 1180 кв. м, розташовану за адресою: с. Романків Обухівського району Київської області.

У державному акті на право приватної власності на землю, який був наданий відповідачем на підтвердження права власності на об`єкт купівлі-продажу, значиться три земельних ділянки площами 0,207 га, 0,12 га та 0,118 га. Цей акт був виданий 24 липня 2001 року на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 20 червня 2001 року, яким ОСОБА_2 було надано одну земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку. У подальшому ОСОБА_2 було виділено ще дві земельних ділянки, які були внесені до цього ж державного акта на землю із зазначенням підстав набуття, але інформації щодо цільового призначення цих земельних ділянок акт не містить.

У подальшому позивачем було з`ясовано, що земельна ділянка, яку він придбав, площею 0,118 га, була надана ОСОБА_2 не для будівництва та обслуговування житлового будинку, а для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення.

Позивач не може у законний спосіб використати придбану ним земельну ділянку для будівництва житлового будинку, кошти для зміни цільового призначення землі у нього відсутні.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 1180 кв. м, розташованої у с. Романків Обухівського району Київської області, укладений 22 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 3422, як такий, що укладений внаслідок помилки, та зобов`язати ОСОБА_2 повернути йому кошти, одержані за договором купівлі-продажу, а також стягнути сплачений судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 1 180 кв. м, розташованої в с. Романків Обухівського району Київської області, укладений 22 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 3422.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 77 700,00 грн, одержані від ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 травня 2007 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки вважали, що відчужується та купується земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, а не земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, тобто помилялись щодо правових наслідків договору, що є підставою для визнання правочину недійсним відповідно до статті 229 ЦК України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи (далі - ТОВ Кредитні ініціативи ) задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2016 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що на час ухвалення рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2016 року права ТОВ Кредитні ініціативи були порушені, а тому воно має право оскаржувати це рішення в апеляційному порядку.

Будучи обізнаним про те, що у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору та допущенням прострочення заборгованості за цим кредитним договором мало місце звернення стягнення на предмет іпотеки з боку іпотекодержателя, позивач (боржник за кредитним договором та іпотекодавець за іпотечним договором) не повідомив іпотекодержателя та суд про перелічені обставини.

У випадку зміни власника майна, яке є предметом іпотеки внаслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки в судовому порядку, іпотекодержатель вправі заявляти вимоги на предмет іпотеки до нового власника. Ухвалення судового рішення про повернення майна, яке є предметом іпотеки, продавцю зачіпає права іпотекодержателя, а відтак існує необхідність залучити його до розгляду справи про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна, яке є предметом договору.

Таким чином, Обухівським районним судом Київської області не було залучено до участі у справі особу, на права та інтереси якої вплинуло прийняте судом рішення у справі, а тому вказана особа має право на апеляційне оскарження судового рішення.

Матеріали справи не містять будь-яких повідомлень уповноважених державних органів, отриманихпозивачем, про відмову у наданні дозволу на будівництво житлового будинку, рішення про відмову в реєстрації повідомлення про початок здійснення підготовчих робіт, рішення про відмову в реєстрації декларації про початок виконання підготовчих робіт щодо забудови власної земельної ділянки, рішення про відмову в реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт щодо забудови власної земельної ділянки. Також відсутні будь-які інші докази на підтвердження неможливості позивачем використовувати свою земельну ділянку за її безпосереднім цільовим призначенням: зведення на ній житлового будинку.

Натомість матеріали справи містять копію договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 1180 кв. м, розташованої на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області у с. Романків, кадастровий № 3223186803:02:015:0035, пунктом 2 якого визначено, що земельна ділянка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку. Також у державному акті про право власності на земельну ділянку, серія ЯД, № 779258, виданому 27 липня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 , у графі цільове призначення (використання) земельної ділянки вказано: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд .

Перед укладенням договору іпотеки ОСОБА_1 звертався до Обухівського районного відділу земельних ресурсів за отриманням відповідного висновку про обмеження (обтяження) використання вказаної земельної ділянки, у відповідь на що отримав висновок територіального органу від 15 серпня 2007 року вих. № 4708, де вказано, що цільове призначення землі: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Жодних обмежень щодо цільового використання цієї земельної ділянки не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

17 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що до спірних правовідносин, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 унаслідок укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 травня 2007 року, підлягають застосуванню положення статті 229 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 263, 264, 367 ЦПК України зазначених положень цивільного законодавства не врахував, не встановив, чи позивач уклав оспорюваний правочин під впливом помилки та не спростував у зв`язку з цим наданих позивачем доказів.

Висновок апеляційного суду про те, що цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, було визначено державними органами до моменту відчуження земельної ділянки, не підтверджено належними та допустимими доказами.

Рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 26 червня 2002 року № 53 підтверджено інше цільове призначення земельної ділянки, яка є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу.

Усупереч вимогам пункту 5 частини п`ятої статті 12, частини четвертої статті 357 ЦПК України суд апеляційної інстанції прийняв до провадження апеляційну скаргу ТОВ Кредитні ініціативи за відсутності доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Кредитні ініціативи на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2016 року підлягало закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ТОВ Кредитні ініціативи не вирішувалося.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у травні 2020 року, ТОВ Кредитні ініціативи заперечувало проти доводів ОСОБА_1 , а постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року просило залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, витребувано з Обухівського районного суду Київської області цивільну справу № 372/4690/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

24 липня 2001 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на землю, серія І-КВ, № 084004 на земельну ділянку, площею 0,207 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 571.

Рішенням Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 26 червня 2002 року № 53 ОСОБА_2 було надано земельну ділянку площею 0,118 га в приватну власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення на АДРЕСА_1 , про що було внесено запис в розділі зміни у межах і розмірах земельної ділянки до державного акта на право приватної власності на землю від 24 липня 2001 року, серія І-КВ, № 084004.

22 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_2 передала у власність, а ОСОБА_1 прийняв земельну ділянку, площею 1180 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану за адресою: с. Романків, Обухівський район, Київська область.

27 липня 2007 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності серії ЯД № 779258 на земельну ділянку, площею 0,1180 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010733100841.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 28 серпня 2007 року № 186н/910, укладеним між ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ОСОБА_1 , останній передав банку в іпотеку земельну ділянку, площею 0,1180 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а. с. 85-99).

У зв`язку із посвідченням іпотечного договору від 28 серпня 2007 року, укладеного між ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ОСОБА_1 , до державного реєстру іпотек був внесений відповідний реєстраційний запис (реєстраційний номер 5554887), а до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - відомості про заборону відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 3223186803:02:015:0035, що підтверджуються витягом від 28 серпня 2007 року №14124367, сформованим приватним нотаріусом Чеботар С. І. (а. с. 100).

Одночасно з укладенням іпотечного договору згідно з актом приймання-передачі оригіналу документа від 28 серпня 2007 року ОСОБА_1 передав ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк на зберігання оригінал державного акта на право власності на земельну ділянку від 27 липня 2007 року серії ЯД №779258, кадастровий номер 3223186803:02:015:0035 (а. с. 102, 103).

17 грудня 2012 року між ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ТОВ Кредитні ініціативи було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ Кредитні ініціативи отримало (придбало) право вимоги за кредитним договором від 28 серпня 2007 року № 186н/910, оскільки цей кредитний договір був частиною кредитного портфеля, який відчужувався ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (а. с. 108-125).

Також 17 грудня 2012 року між ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ТОВ Кредитні ініціативи було укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирик O. A. та зареєстрований в реєстрі за № 1423, відповідно до умов якого у зв`язку з переходом до ТОВ Кредитні ініціативи прав вимоги за кредитним договором від 28 серпня 2007 року № 186н/910 перейшло право вимоги за іпотечним договором від 28 серпня 2007 року (а. с. 126-133).

Відповідно до підпункту 4.1.2, пункту 4.1 іпотечного договору іпотекодержатель ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання негайно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за цим договором.

23 квітня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвеєвим В. А. на іпотечному договорі був вчинений виконавчий напис, відповідно до якого було запропоновано звернути стягнення на земельну ділянку, площею 0,1180 га, кадастровий № 3223186803:02:015:0035, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, с. Романків, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що належить на праві власності ОСОБА_1 (а. с. 136, 137).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 666/6019/14-ц (провадження

№ 61-9030св18), від 12 вересня 2018 року в справі № 702/246/17 (провадження № 61-26082св18), від 18 грудня 2019 року в справі № 528/665/17 (провадження № 61-9806св18), від 21 січня 2020 року в справі № 644/13081/14-ц (провадження № 61-16635св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України встановлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, а суд, у свою чергу, може захистити права, свободи та інтереси позивача у визначений законом спосіб.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним наявністю підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, а саме у зв`язку з вчиненням правочину під впливом помилки.

Відповідно до статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як роз`яснено судам у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталися після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Позивач посилається на неможливість у законний спосіб використати придбану ним земельну ділянку для будівництва житлового будинку та відсутність у нього коштів для зміни цільового призначення землі.

Аналізуючи підстави звернення до суду з указаним позовом, матеріально-правове обґрунтування позовних вимог, характер правовідносин, що склались між учасниками справи, а також надані ними докази, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Апеляційним судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що земельна ділянка, площею 1180 кв. м, розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області у с. Романків, кадастровий № 3223186803:02:015:0035, має цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Так, зазначена класифікація земельної ділянки зазначена безпосередньо у оспорюваному договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 22 травня 2007 року, у пункті 2 якого визначено, що земельна ділянка, площею 1180 кв. м, розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області у с. Романків, кадастровий номер 3223186803:02:015:0035, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку.

У державному акті про право власності на земельну ділянку, серія ЯД, № 779258, виданому 27 липня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 , у графі цільове призначення (використання) земельної ділянки вказано для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд .

Встановлено, що перед укладенням договору іпотеки ОСОБА_1 звертався до Обухівського районного відділу земельних ресурсів за отриманням висновку про обмеження (обтяження) використання вказаної земельної ділянки, у відповідь на що отримав висновок територіального органу від 15 серпня 2007 року вих. № 4708, де зазначено, що цільове призначення землі - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Жодних обмежень щодо цільового використання даної земельної ділянки не встановлено.

У договорі іпотеки від 28 серпня 2007 року земельна ділянка класифікується саме як така, що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Згідно з копією технічної документації, розробленої ПП Євроземсервіс у 2014 році, по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, земельна ділянка, площею 1180 кв. м, розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області у с. Романків, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, має код цільового використання землі 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) .

Зазначена технічна документація виготовлена на підставі заяви ОСОБА_1 від 22 липня 2014 року.

Матеріали технічної документації містять викопіювання із координатами розташування земельної ділянки, її цільове призначення, а також акт встановлення меж земельної ділянки із суміжними землевласниками, які стосувались саме земельної ділянки з кодом цільового використання землі 02.01.

Таким чином, наявність зазначених матеріалів, у тому числі і розроблених на замовлення ОСОБА_1 , спростовують його доводи про наявність будь-яких перешкод у використанні спірної земельної ділянки саме за цільовим призначенням.

Апеляційний суд правильно зазначив, що матеріали справи не містять будь-яких повідомлень уповноважених державних органів, отриманих позивачем, про відмову у наданні дозволу на будівництво житлового будинку, рішення про відмову в реєстрації повідомлення про початок здійснення підготовчих робіт, рішення про відмову в реєстрації декларації про початок виконання підготовчих робіт щодо забудови власної земельної ділянки, рішення про відмову в реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт щодо забудови власної земельної ділянки.

Таким чином, підстави для визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 травня 2007 року відповідно до статті 229 ЦК України відсутні, оскільки відсутні будь-які інші докази на підтвердження неможливості позивачем використовувати свою земельну ділянку за її безпосереднім цільовим призначенням: зведення на ній житлового будинку.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2016 року ґрунтується на тому, що при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки сторони помилялись щодо правових наслідків договору, оскільки було відчужено земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, а не для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Про інше цільове призначення земельної ділянки ніж те, що вказано у оспорюваному договорі купівлі-продажу, зазначено у рішенні Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 26 червня 2002 року № 53, яким ОСОБА_2 було надано земельну ділянку, площею 0,118 га, в приватну власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення на АДРЕСА_1 , про що було внесено запис в розділі зміни у межах і розмірах земельної ділянки до державного акта на право приватної власності на землю від 24 липня 2001 року, серія І-КВ, № 084004.

Натомість, починаючи з 2007 року, у всіх документах, які стосуються указаної земельної ділянки, зазначено про її цільове призначення саме як для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відомості про заперечення чи невизнання зазначених обставин органами місцевого самоврядування у матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази на підтвердження неможливості позивачем використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.

Таким чином, саме по собі рішення Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 26 червня 2002 року № 53 не обмежує позивачу реалізації своїх майнових прав щодо спірної земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують, оскільки у переважній більшості стосуються переоцінки доказів у справі та встановлення обставин, яким суди вже надавали відповідну правову оцінку.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року). Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання заявника на незастосування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 666/6019/14-ц (провадження № 61-9030св18), від 12 вересня 2018 року в справі № 702/246/17 (провадження № 61-26082св18), від 18 грудня 2019 року в справі № 528/665/17 (провадження № 61-9806св18), від 21 січня 2020 року в справі № 644/13081/14-ц (провадження

№ 61-16635св18), є необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини не є подібними до тих, що встановлені у згаданих справах.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи заявника про неможливість оскарження ТОВ Кредитні ініціативи рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Встановлено та не заперечується позивачем, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції ТОВ Кредитні ініціативи як правонаступник ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк було іпотекодержателем земельної ділянки, площею 1180 кв. м, розташованої на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області у с. Романків, кадастровий номер 3223186803:02:015:0035.

У постанові від 10 липня 2019 року у справі № 522/3901/16-ц (провадження № 61-20786св18) Верховний Суд роз`яснив порядок застосування статті 23 Закону України Про іпотеку та права іпотекодержателя: ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов?язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання вже ухваленого на користь іпотекодержателя рішення про стягнення з відповідача кредитної заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно.

Посилання апеляційного суду на те, що права банку незалученням до участі в справі не порушені, оскільки згідно зі статтею 23 Закону України Про іпотеку при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, безпідставне, оскільки зазначена норма закону регулює інші правовідносини .

У справі, що переглядається, встановлено, що під час вирішення спору мало місце звернення стягнення на спірну земельну ділянку у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, правонаступником кредитора за яким є ТОВ Кредитні ініціативи .

Незалучення ТОВ Кредитні ініціативи до розгляду справи у будь-якому випадку порушуватиме його права як іпотекодержателя.

Отже, на час ухвалення рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2016 року права ТОВ Кредитні ініціативи були порушені, а тому воно має право оскаржувати це рішення в апеляційному порядку.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд дотримався вимог частини четвертої статті 265 ЦПК України та належним чином обґрунтував право ТОВ Кредитні ініціативи на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та мотивував необхідність відмови у позові з підстав, наведених у постанові.

Будь-яких порушень апеляційним судом положень цивільного процесуального законодавства України Верховним Судом не встановлено.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк