Постанова

від 11.10.2021 по справі 546/581/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 546/581/19

провадження № 61-11197св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Лиманське»,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 лютого 2021 року у складі судді Зіненка Ю. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Абрамова П. С., Бондаревської С. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування записів про державну реєстрацію та зобов`язання повернути земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» (далі ТОВ «Лиманське»),

у якому просив визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 31 липня 2015 року, укладені між ОСОБА_1 як орендодавцем та

ТОВ «Лиманське» як орендарам, стосовно об`єктів оренди: земельних ділянок із кадастровими номерами 5324281600:00:014:0061, площею

7,0154 га, та 5324281600:00:014:0062, площею 7,02 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області, скасувавши записи про їх державну реєстрацію та зобов`язавши ТОВ «Лиманське» повернути земельні ділянки йому їх власнику.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 28 січня 2015 року на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року № 15/2015 був призваний у Збройні Сили України, де перебував у періоди із 15 березня 2015 року до 17 серпня 2015 року, а також із 02 вересня 2015 року до 28 лютого 2016 року та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Після повернення із АТО у 2018 році позивачу стало відомо, що його мати ОСОБА_2 без його відома та належним чином оформленої довіреності 31 липня 2015 року уклала від його імені з ТОВ «Лиманське» договори оренди земельних ділянок, підписавши їх замість нього, якими передала у строкове платне користування товариства дві належних йому на праві приватної власності земельні ділянки на 10 років.

Дізнавшись, що землі знаходяться в оренді ТОВ «Лиманське», ОСОБА_1 звернувся до відповідача з проханням надати йому по одному з примірників кожного договору на земельні ділянки, на що отримав відмову.

Посилаючись на те, що він згоди на укладення договорів не надавав та не підписував їх, орендної плати не отримував, просив суд задовольнити позовні вимоги та визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 31 липня 2015 року стосовно об`єктів оренди: земельних ділянок із кадастровими номерами 5324281600:00:014:0061, площею 7,0154 га, та 5324281600:00:014:0062, площею 7,02 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області, скасувати записи про їх державну реєстрацію та зобов`язати ТОВ «Лиманське» повернути земельні ділянки їх власнику.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області

від 03 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди землі від 31 липня

2015 року, укладеного від імені ОСОБА_1 із ТОВ «Лиманське», щодо земельної ділянки, площею 7,0154 га, кадастровий номер 5324281600:00:014:0061, яка знаходиться на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області, здійснену

02 березня 2016 року, номер запису про інше речове право 13607149, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 28641492 від 09 березня 2016 року.

Зобов`язано ТОВ «Лиманське» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 7,0154 га, кадастровий номер 5324281600:00:014:0061, яка знаходиться на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди землі від 31 липня

2015 року, укладеного від імені ОСОБА_1 з ТОВ «Лиманське», щодо земельної ділянки, площею 7,02 га, кадастровий номер 5324281600:00:014:0062, яка знаходиться на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області, здійснену

20 листопада 2018 року, номер запису про інше речове право 29136885, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 44280464 від 27 листопада 2018 року.

Зобов`язано ТОВ «Лиманське» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 7,02 га, кадастровий номер 5324281600:00:014:0062, яка знаходиться на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що ОСОБА_1 спірні договори не підписував,

у зв`язку з чим їх не можна вважати укладеними, а тому такий спосіб захисту, як визнання їх недійсними, не є ефективним та належним. У той час як обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації та зобов`язання відповідача провернути спірні земельні ділянки є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права, факт порушення якого є доведеним.

Наслідки спливу позовної давності, про застосування яких заявлено представником відповідача, у цій категорії справ не застосовуються, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ТОВ «Лиманське» засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У серпні 2021 року справу № 546/581/19 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Касаційна скарга містить посилання на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеній пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, тобто просить скасувати судові рішення з підстав, передбачених частинами першою та третьою статті 411 ЦПК України, що відповідає підставі касаційного оскарження, передбаченій пунктом

4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на факті не підписання позивачем як власником земельної ділянки спірних договорів, проте ТОВ «Лиманське» не було відомо щодо неналежності підпису

ОСОБА_1 .

Суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили докази у справі, зокрема, видаткові касові ордери про отримання орендної плати за користування земельними ділянками.

Суди дійшли помилкового висновку про те, що вказаний позов є негаторним та помилково посилалися на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, оскільки на відміну від вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду у цій справі підпис виконано не невстановленою особою, а членом сім`ї позивача його матір`ю.

Позивачем не надано доказів того, що він не міг довідатися про порушення свого права як власника земельної ділянки впродовж строку позовної давності.

Крім того, судом першої інстанції порушено принцип рівності учасників процесу та визнано неповажною причину неявки представника відповідача, незважаючи на те, що адвокатом було подано заяву про перенесення розгляду справи.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності на речові права ОСОБА_1 на праві приватної власності належать земельні ділянки з кадастровими номерами: 5324281600:00:014:0061, площею 7,0154 га, та 5324281600:00:014:0062, площею 7,02 га, які розташовані на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області (а. с. 31, 32-33, 36-37, 38, т. 1).

Відповідно до договорів оренди землі від 31 липня 2015 року, укладених між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Лиманське» (орендар), останнім прийнято в строкове (10 років) платне користування (орендна плата 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тобто 16 418,80 грн за кожну) земельні ділянки із кадастровими номерами 5324281600:00:014:0061, площею 7,0154 га, та 5324281600:00:014:0062, площею 7,02 га. У графах «Підпис» містяться підписи від імені орендодавця ОСОБА_1 та від імені орендаря ТОВ «Лиманське» Бондаренко Т. І. (а. с. 116-118, 119-121, т. 1).

02 березня 2016 року за ТОВ «Лиманське» здійснена державна реєстрація права оренди на земельну ділянку із кадастровим номером 5324281600:00:014:0061, площею 7,0154 га; 20 листопада 2018 року на земельну ділянку із кадастровим номером 5324281600:00:014:0062, площею 7,02 га, що підтверджується інформаційними довідками № 167646848,

№ 167650448 та інформацією із Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а. с. 31, 32-33, 36-37, 38, т. 1).

Згідно з висновком експерта № 1359-1360, складеного 26 вересня 2019 року за результатами судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. Проф. М. С. Бокаріуса, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець____» договору оренди земельної ділянки від 31 липня 2015 року, за яким орендодавцем є

ОСОБА_1 , а орендарем ТОВ «Лиманське», об`єкт оренди земельна ділянка з кадастровим номером 5324281600:00:014:0062, площею 7,02 га, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Аналогічний висновок зроблений експертом і щодо договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5324281600:00:014:0061, площею 7,0154 га (а. с. 90-101, т. 1).

28 січня 2015 року ОСОБА_1 згідно з Указом Президента України

від 14 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» призваний Решетилівсько-Великобагачанським об`єднаним військовим комісаріатом у Збройні Сили України, що підтверджується довідкою військового комісаріату від 25 лютого 2015 року № 971 (а. с. 29, т. 1).

У період із 15 березня 2015 року до 17 серпня 2015 року та із 02 вересня

2015 року до 28 лютого 2016 року ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України

в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою військової частини (польова пошта НОМЕР_1 ) від 31 березня 2016 року № 2737/167

(а. с. 30, т. 1).

Відповідно до листа виконавчого комітету Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 19 серпня 2019 року

№ 02-24/231 довіреності від імені ОСОБА_1 в періоди із 15 березня

2015 року до 17 серпня 2015 року та із 02 вересня 2015 року до 28 лютого 2016 року секретарем Лиманської Першої сільської ради не посвідчувалися (а. с. 104, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, що переглядається, між сторонами виник спір щодо недійсності договорів оренди земельних ділянок із підстав відсутності волевиявлення орендодавця на їх укладення, у зв`язку з чим позивач просив суд визнати спірні правочині недійсними, скасувати запис про проведену реєстрацію

та повернути земельні ділянки власникові.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до положень статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 17 цього Закону об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 46, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У справі, що переглядається, висновком судової почеркознавчої експертизи підтверджено, що підпис орендодавця в договорах оренди земельних ділянок від 31 липня 2015 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 610/3162/18, від 23 вересня 2020 року

у справі № 396/1857/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 598/538/19, від 19 серпня 2020 року у справі № 637/239/14-ц.

За таких обставин, договори оренди земельних ділянок від 31 липня

2015 року є неукладеними і, як наслідок, не можуть визнаватися недійсними, у зв`язку з чим суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що у задоволенні позову у цій частині слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Доводи касаційної скарги про те, що у спірних договорах підписи в графі орендодавець виконано встановленою особою членом родини позивача (матір`ю), не змінюють правильних висновків судів про відсутність волевиявлення позивача на укладення договорів та настання наслідків, ними зумовлених.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , крім того, просив суд скасувати державну реєстрацію спірних договорів оренди землі та зобов`язати повернути земельні ділянки.

Судами встановлено, що державна реєстрація права оренди земельної ділянки площею 7,0154 га, кадастровий номер 5324281600:00:014:0061, за ТОВ «Лиманське» здійснена 02 березня 2016 року, що підтверджується інформаційною довідкою № 167646848 та інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а. с. 31, 32-33, т. 1).

Також відповідно до інформаційної довідки № 167650448 та інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, площею 7,02 га, кадастровий номер 5324281600:00:014:0062, державна реєстрація права оренди вказаної земельної ділянки за ТОВ «Лиманське» здійснена 20 листопада 2018 року

(а. с. 36-37, 38).

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Разом із тим, реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю.

Отже, реєстрація права оренди ТОВ «Лиманське» на вищевказані земельні ділянки, коли договори оренди ОСОБА_1 фактично не підписував, тобто ці правочини є неукладеними, не відповідає вимогам закону.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки власникові є ефективним,

а задоволення позову забезпечить реальне відновлення порушеного права.

З огляду на зазначене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у частині скасування державної реєстрації спірних договорів оренди земельних ділянок та зобов`язання повернути земельні ділянки власникові

є правильним та обґрунтованим.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що на спірні правовідносини не розповсюджується позовна давність, оскільки особа, яка є власником нерухомого майна, не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

У цьому випадку усунення перешкод у користуванні належним майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки є негаторним позовом, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц,

від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц, постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року

у справі № 125/702/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 358/815/17.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Доводи касаційної скарги про помилковість посилання судів на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року № 145/2047/16-ц, оскільки позов у цій справі не є негаторним, свідчить про неправильне тлумачення скаржником норм права та не може бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили докази у справі, зокрема, видаткові касові ордери про отримання орендної плати за користування земельними ділянками, є безпідставними та зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»).

Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Доводи касаційної скарги про порушення судами принципу змагальності сторін, оскільки судом першої інстанції визнано неповажною причину неявки представника відповідача, незважаючи на те, що адвокатом було подано заяву про перенесення розгляду справи, не заслуговують на увагу, оскільки вони були предметом правового аналізу суду апеляційної інстанції з наданням відповідного мотивування.

Представник відповідача адвокат Кумечко М. С. була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, що не заперечується відповідачем, а тому відсутнє порушення права доступу до суду, передбаченого, зокрема, положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Колегія суддів вважає, що у справі, яка переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що

в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,

а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» залишити без задоволення.

Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 травня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук