Постанова

від 07.10.2021 по справі 917/1293/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2021 р. м. Харків Справа № 917/1293/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А.,,

за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.,

за участю представників:

прокурора відділу Харківської обласної прокуратури - Горгуль Г.В., посвідчення № 057317 від 09.10.2020;

1-го відповідача - не з`явився;

2-го відповідача - не з`явився;

3-ї особи - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. № 1468П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 31 березня 2021 року (повний текст складено 12.04.2021) у справі № 917/1293/19

за позовом Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, вул. В. Козака, 1, м. Полтава, 36020;

до відповідачів:

1. Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області, вул. Шевченка, 5, м. Полтава, 36011;

2. Приватного підприємства "Альфа-капітал", вул. М. Гаврилка, 15, с. Рунівщина, Полтавський район, Полтавська обл., 38730;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36038;

про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання удаваними та недійсними договори, зобов`язання передати земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області та Приватного підприємства "Альфа-капітал", в якому просить:

1. Визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)" № 1277 від 28.12.2010.

2. Визнати удаваним та недійсним договір про установлення земельного сервітуту, укладений між Полтавською РДА та ПП "Альфа-Капітал" від 04.08.2011 на земельній ділянці за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 73,3 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5324084600000130004.

3. Визнати удаваним та недійсним договір про установлення земельного сервітуту укладений між Полтавською РДА та ПП "Альфа- Капітал" від 04.08.2011 на земельній ділянці за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 36,27 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (19,9 га рілля, 16,37 га пасовища), кадастровий номер 5324084600000130005.

4. Визнати удаваним та недійсним договір про установлення земельного сервітуту укладений між Полтавською РДА та ПП "Альфа- Капітал" від 04.08.2011 на земельній ділянці за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 32,86 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 5324084600000040163.

5. Визнати удаваним та недійсним договір про установлення земельного сервітуту укладений між Полтавською РДА та ПП "Альфа- Капітал" від 04.08.2011 на земельній ділянці за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 79,67 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 5324084600000040164.

6. Визнати удаваним та недійсним договір про установлення земельного сервітуту укладений між Полтавською РДА та ПП "Альфа- Капітал" від 04.08.2011 на земельній ділянці за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 24,47 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 5324084600000040165.

7. Зобов`язати ПП "Альфа-Капітал" передати у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 246,27 га, а саме: площею 73,3 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, кадастровий номер 5324084600000130004; площею 36,27 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, кадастровий номер 5324084600000130005; площею 32,86 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, кадастровий номер 5324084600000040163 площею 79,67 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, кадастровий номер 5324084600000040164, площею 24,47 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, кадастровий номер 5324084600000040165.

У процесі розгляду справи ухвалою Господарського суду Полтавської області від 30.07.2019 у справі № 917/1293/19 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 31.03.2021 у справі № 917/1293/19 (суддя Кльопов І.Г.) відмовлено у задоволенні позову.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції встановив, що звернення прокурора до суду з позовною заявою у цій справі спрямовано на захист інтересів держави, адже відповідно до відповіді з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №10-16-0.6-2201/2-19 від 10.04.2019 у Управління відсутні повноваження для звернення до суду з позовами про визнання недійсними рішень органів державної влади, визнання договорів недійсними та повернення земельних ділянок, отже суд дійшов до висновку, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва в суді відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру".

Щодо заявлених позовних вимог рішення суду обґрунтовано тим, що чинним законодавством України визначено перелік видів земельних сервітутів, які є не вичерпним, оскільки п. з) ст.99 ЗК України надає право власникам або землекористувачам земельних ділянок встановлювати інші земельні сервітути, окрім тих, які визначені статтею 99 ЗКУ, зокрема і укладення договору про надання права обмеженого користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у зв`язку з укладенням якого, виникли спірні правовідносини. Суд дійшов до висновку, що за договорами земельного сервітуту воля сторін була направлена на досягнення саме тих правовідносин, які і були в ньому передбачені. При цьому, судом враховується, що сторонами спірних договорів здійснювались та здійснюються дії по його виконанню.

Водночас, позовні вимоги про визнання недійсним та скасування розпорядження, на підставі якого укладені спірні договори, суд вважав такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що таке розпорядження є ненормативним актом, застосовується одноразово, і з прийняттям якого виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що з моменту укладання спірних договорів сервітуту, розпорядження вичерпало свою дію. Клопотання про застосування позовної давності суд залишив без задоволення, враховуючи, що позовні вимоги визнані судом необґрунтованими та безпідставними.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури 30.04.2021, тобто в межах встановленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду, звернувся до Східного апеляційного господарського суду засобами поштового зв`язку через Господарський суд Полтавської області з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування викладених вимог апелянт зазначає, що Полтавська РДА при прийнятті спірного розпорядження діяла не на підставі, не в межах та не спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а саме ст. 124, 134 ЦК України, оскільки земельні торги відносно земельних ділянок, які є предметом Розпорядження та оспорюваних договорів, не проводилися, тобто був порушений порядок надання права користування земельними ділянками. Відтак, як зазначає апелянт, Полтавська РДА порушила права та охоронювані законом інтереси держави, оскільки надання у користування земельних ділянок без дотримання встановленої законом процедури, суперечить основним засадам земельного законодавства.

Стосовно прав користування земельною ділянкою на умовах сервітуту, скаржник зазначає, що ПП "Альфа-Капітал" на момент укладання спірних договорів не мав статусу користувача чи власника земельних ділянок ані тих, на які встановлено сервітут, ані суміжних земельних ділянок, що відповідно до ст.99 ЗК України є обов`язковою умовою отримання такого права. Судом першої інстанції також не враховано те, що питання користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва є предметом регулювання спеціальних норм законодавства, пов`язаного з орендою землі. Отже, як зазначає апелянт, ПП "Альфа-Капітал" міг задовольнити свої потреби у користуванні земельними ділянками загальною площею 246,57 га в іншій спосіб, а саме шляхом укладання договорів оренди землі, відповідно з дотриманням порядку визначеного законодавством. Крім того, прокурор посилається на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16 та від 23.09.2020 у справі № 917/133/17, яка не була взята до уваги судом першої інстанції.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі № 917/1293/19 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху на підставі п. 2 ч. 3 ст. 258, чч. 2, 6 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України, з наданням строку для усунення недоліків апеляційної скарги протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали, шляхом надання доказів сплати судового збору в сумі 20170,5 грн.

На виконання зазначеної ухвали Полтавська обласна прокуратура 03.06.2021 за вх. № 6436 надала платіжне доручення № 1151 від 27.05.2021 на суму 20170,50 грн про сплату судового збору за подання апеляційної скарги. Тобто скаржником усунуті недоліки, допущені при поданні апеляційної скарги, в строк, встановлений судом.

Ухвалою Східного апеляційного господарського від 08.06.2021 у справі № 922/1293/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури, встановлено строк для подання відзивів, заяв та клопотань по апеляційній скарзі, розгляд справи призначено на 27.07.2021 о 10:30.

Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (третя особа) 09.07.2021 за вх. № 7872 надало пояснення щодо апеляційної скарги Полтавської обласної прокуратури, в якому не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, рішення місцевого господарського суду залишити без змін, та просить судове засідання провести без участі його представника.

Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області зазначає, що головою Полтавської РДА прийнято розпорядження Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеження користування земельними ділянками (прао земельного сервітуту) № 1277 від 28.12.2010, на підставі якого були укладені договори про встановлення земельного сервітуту від 04.08.2011, та які зареєстровані у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у державному реєстрі земель вчинено відповідний запис.

Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області вважає, що позов, предметом якого є визнання недійсним та скасування розпорядження, на підставі якого укладено договори про встановлення земельного сервітуту, не може бути задоволено з огляду на те, що таке розпорядження є ненормативним актом, що застосовується одноразово і з прийняття якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і таке розпорядження вичерпало свою дію. Крім того, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за договорами земельного сервітуту воля сторін була направлена на досягнення саме тих правовідносин, які і були в ньому передбачені. При цьому, судом враховується, що сторонами спірних договорів здійснювались та здійснюються дії по його виконанню.

ПП "Альфа-Капітал" (2-й відповідач) 16.07.2021 за вх. № 8120 надало відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, рішення місцевого господарського суду залишити без змін, та просить судове засідання провести без участі його представника.

ПП "Альфа-Капітал" зокрема зазначає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що правова позиція позивача не підтверджується належними та допустимими доказами щодо використання 2-м відповідачем земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Щодо позовної давності, про яку заявлено 2-м відповідачем, ПП "Альфа-Капітал" вказує на те, що позивач в межах своїх повноважень мав можливість довідатися про наявність наказів та договорів оренди землі та в межах строку позовної давності подати відповідний позов до суду. Перебіг позовної давності щодо вимог про скасування розпорядження голови Полтавської РДА № 1277 від 28.12.2010 закінчився у грудні 2013 року, та про визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту та зобов`язання ПП "Альфа-Капітал" передати ці земельні ділянки у розпорядження держави, закінчився у серпні 2014 року.

Крім того, 2-й відповідач звертає увагу на те, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.11.2020 № 8-ОТГ земельні ділянки, які є предметом даного господарського спору, передано із земель державної власності до Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області у комунальну власність. В зв`язку з цим, 2-й відповідач вважає позовні вимоги щодо порушення інтересів держави та повернення цих земельних ділянок до державної власності необґрунтованими та безпідставними.

Полтавська районна державна адміністрація Полтавської області (1-й відповідач) правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відзив на апеляційну скаргу не надала, свого представника в судове засідання не направила, хоча належно повідомлена про день та час проведення судового засідання, що підтверджується зворотним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6102255655310 (т. 3 а.с. 65).

До початку судового засідання 27.07.2021 за вх. № 8573 на електронну поштову скриньку апеляційного суду надійшло заперечення Полтавської окружної прокуратури Полтавської області на відзив ПП "Альфа-капітал" (2-го відповідача).

Прокурор щодо визначення початку перебігу позовної давності зазначає, що органам прокуратури про порушення речового права держави, як власника земельних ділянок та інших вимог земельного законодавства стало відомо 21.09.2018, тобто з дати звернення Рунівщинської сільської ради з листом № 02-45/291 до Полтавської місцевої прокуратури. Таким чином, до отримання вказаного листа сільської ради Полтавська місцева прокуратура не знала про наявність чинних договорів про установлення земельного сервітуту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рунівщинської сільської ради, які були укладені на підставі розпорядження голови Полтавської РДА № 1277 від 28.12.2010, тобто строк позовної давності слід відраховувати з 21.09.2018 - з моменту, коли прокурор довідався про існування спірних договорів про установлення земельного сервітуту.

Ухвалою Східного апеляційного господарського від 27.07.2021 у справі № 922/1293/19 оголошено перерву в судовому засіданні до 02.08.2021 о 10:30.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2021 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Барбашової С.В. здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 922/1293/19 та для розгляду зазначеної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Зубченко І.В., суддя Істоміна О.А.

За приписами ч. 14 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, у разі зміни складу суду, розгляд справи починається спочатку.

Ухвалою Східного апеляційного господарського від 02.08.2021 у справі № 917/1293/19 оголошено перерву в судовому засіданні до 12.08.2021 об 11:00.

11.08.2021 за вх. № 9234 на електронну поштову скриньку Східного апеляційного господарського суду від керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області надійшли додаткові пояснення по справі щодо норм законодавства, які порушила Полтавська РДА та обставин і доказів, що їх підтверджують, а також щодо строків звернення прокурора до суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського від 12.08.2021 у справі № 922/1293/19, враховуючи відсутність в судовому засіданні представників 1-го відповідача, 2-го відповідача та 3-ї особи, та з метою повного з`ясування всіх обставин справи, оголошено перерву в судовому засіданні до 16.09.2021 о 10:30.

16.08.2021 за вх. № 9494 до Східного апеляційного господарського суду засобами поштового зв`язку надійшли додаткові пояснення по апеляційній скарзі Полтавської окружної прокуратури Полтавської області.

15.09.2021 на підставі Розпорядження керівника апарату Східного апеляційного господарського суду у зв`язку з відпусткою судді Зубченко І.В., яка входила до складу постійної колегії суддів для розгляду справи № 922/1293/19, було проведено повторний автоматизований розподіл зазначеної судової справи між суддями та для її розгляду визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського від 16.09.2021 у справі № 922/1293/19, враховуючи відсутність в судовому засіданні представників відповідачів, з метою повного з`ясування всіх обставин справи, оголошено перерву в судовому засіданні до 07.10.2021 о 12:00.

Представники 1-го відповідача - Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області та 2-го відповідача - ПП "Альфа-капітал" в судове засідання 07.10.2021 не прибули, про дату та час проведення судового засідання належно повідомлені, що підтверджується матеріалами справи.

Представник третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в судове засідання 07.10.2021 не прибув, в надісланому до суду клопотанні просив здійснити розгляд справи за відсутності представника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

В судовому засіданні 07.10.2021 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Харківської області скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточних, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції вжито належних заходів щодо повідомлення сторін про час та місце судового розгляду справи, явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, учасникам справи була надана можливість висловити та викласти свою позицію з приводу спірних питань, розгляд справи неодноразово відкладався, матеріали справи містять достатній обсяг відомостей та документів для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270 ГПКУкраїни, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідачів та 3-ї особи за наявними в ній матеріалами.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції згідно ст. 269 ГПК України, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, встановила наступне.

Як свідчать матеріали Головою Полтавської районної державної адміністрації прийнято розпорядження "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) " №1277 від 28.12.2010 року.

У подальшому, на підставі вказаного розпорядження, Полтавською районною державною адміністрацією (Полтавська РДА) із ПП "Альфа-Капітал" укладено договір про встановлення земельного сервітуту (договір) від 04.08.2011 року.

У відповідності до договору ПП "Альфа-Капітал" надано право обмеженого користування земельною ділянкою (земельний сервітут) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), що знаходиться за межами населених пунктів на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району (землі запасу) площею 73,3 га (землі сільськогосподарського призначення).

Цільове призначення земельної ділянки, на яку установлюється сервітут, не змінюється.

Відповідно до п. 4.2 договору, цей договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації та діє до 2021 року.

Плата за встановлення сервітуту вноситься у грошовій формі в розмірі 65160,75 грн на рік.

Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.08.2011 за № 532400004000575.

Відповідно до збірного кадастрового плану земельної ділянки, який є додатком до договору, зазначено кадастровий номер 5324084600:00:013:0004.

Крім того, Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області із ПП "Альфа-Капітал" укладено аналогічні договори про встановлення земельного сервітуту (Спірні договори), а саме:

- договір про установлення земельного сервітуту від 04.08.2011 на земельну ділянку за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 36,27 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5324084600000130005, договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Полтавському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.08.2011 №532400004000574;

- договір про установлення земельного сервітуту від 04.08.2011 на земельну ділянку за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 32,86 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 5324084600000040163, договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Полтавському районі про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.08.2011 №532400004000573;

- договір про установлення земельного сервітуту від 04.08.2011 на земельну ділянку за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 79,67 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 5324084600000040164, договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Полтавському районі про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.08.2011 №532400004000571;

- договір про установлення земельного сервітуту від 04.08.2011 на земельну ділянку за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 24,47 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 5324084600000040165, договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Полтавському районі про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.08.2011 №532400004000572.

Прокурор зазначає, що на даний час усі договори чинні, вказане підтверджується листом з Полтавської РДА від 02.04.2019 № 966/01-29 відповідно до якого інформація про дострокове розірвання договорів у Полтавській РДА відсутня. Вказане також підтверджується інформацією з ГУ ДФС у Полтавській області від 25.04.2019 № 19315/10/16-31 -12-03-28. Головним Управлінням ДФС у Полтавській області до Полтавської місцевої прокуратури було надано завірені копії податкових декларацій з плати за землю ПП "Альфа-Капітал", відповідно до яких приватним підприємством задекларовано використання земельних ділянок на території Рунівщинської сільської ради. Відповідно до податкової декларації з плати за землю за 2015 рік задекларовано, що у користувані ПП Альфа-Капітал знаходяться земельні ділянки з кадастровими номерами 5324084600000130004, 5324084600000130005, 5324084600000040163, 5324084600000040164, 5324084600000040165 на підставі договорів про установлення земельного сервітуту від 04.08.2011. У податкових деклараціях з плати за землю на 2016-2019 роки ПП Альфа-Капітал продовжує декларувати право користування земельними ділянками з вищевказаними кадастровими номерами.

Прокурор також зазначає, що відповідно до інформаційних довідок від 14.05.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні будь-які відомості про форму власності, права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на земельні ділянки з кадастровими номерами 5324084600000130004, 5324084600000130005, 5324084600000040163, 5324084600000040164, 5324084600000040165, натомість, відповідно до інформаційних довідок з Державного земельного кадастру від 04.06.2019 суб`єктом права власності на земельні ділянки з вищевказаними кадастровими номерами, зазначена Полтавська районна державна адміністрація.

Прокурор при зверненні до Господарського суду Полтавської області з позовом посилається на те, що відповідно до норм ЦК України земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації № 1277 від 28.12.2010 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)", не тільки порушує вимоги ст. 134 ЗК України щодо набуття права на оренду земельної ділянки державної власності на конкурентних засадах (земельних торгах), а й фактично призвело до порушення економічних інтересів держави, оскільки земельні ділянки вибули із державної власності безоплатно і Державний бюджет не отримав взагалі коштів від надання земельних ділянок у користування юридичній особі.

Враховуючи категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок - землі запасу сільськогосподарського призначення (рілля), мету укладення спірних договорів - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також оплатний характер цих договорів, суть правовідносин між сторонами спірних договорів та мета отримання земельних ділянок не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, фактично між сторонами склалися відносини щодо оренди земельних ділянок.

Отже, за доводами прокурора, умови укладених між відповідачами договорів про встановлення земельних сервітутів свідчать про те, що останні фактично уклали договори оренди земельних ділянок, а правом земельного сервітуту було підмінено право оренди земельної ділянки, яке відповідно до ч. 2 ст. 124 та ч. 1 ст. 134 ЗК України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів.

Посилаючись на положення ст. 203, 216, 235 ЦК України, прокурор зазначає, що спірні договори про установлення земельного сервітуту є удаваними, оскільки між сторонами склалися відносини щодо оренди землі. Враховуючи, що під час заключення спірних договорів сторонами було порушено вимоги чинного земельного законодавства щодо порядку розпорядження землями державної власності та надання в оренду останніх, є підстави для визнання спірних договорів недійсними, і передачі земельних ділянок державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оскільки останнє є розпорядником земель державної власності відповідно до закону.

Разом з цим, прокурор при зверненні з позовом до суду зазначив про те, що в силу ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України Про центральні органи виконавчої влади , Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521, керуючись Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, 17.11.2016 наказом Держгеокадастру № 308 затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Згідно ч. 6 п. 3 Положення посадові особи Головного управління в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Враховуючи викладене, прокурор звертає увагу, що не передбачено повноважень щодо звернення Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області до суду про визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Прокурор зазначає, що звернення прокурора до суду з позовною заявою у цій справі спрямовано на захист інтересів держави, адже відповідно до відповіді з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 10-16-0.6-2201/2-19 від 10.04.2019 у Управління відсутні повноваження для звернення до суду з позовами про визнання недійсними рішень органів державної влади, визнання договорів недійсними та повернення земельних ділянок.

В обґрунтування підстав для представництва прокурором інтересів держави в якості позивача відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор вказує на те, що звернення до суду з позовною заявою викликано необхідністю захисту майнових інтересів держави, а саме повернення земельних ділянок державної форми власності, які незаконно були передані у користування ПП "Альфа-Капітал" та реалізації конституційного права громадян користуватися об`єктами права власності, посилаючись на те, що незаконна передача земельних ділянок ПП "Альфа-Капітал" на підставі установленого земельного сервітуту всупереч вимогам чинного законодавства, порушує інтереси держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів.

З огляду на викладене, прокурор у позові просив визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації № 1277 від 28.12.2010 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)"; визнати удаваними та недійсними вказані вище договори про встановлення земельного сервітуту та зобов`язати ПП "Альфа-Капітал" передати земельні ділянки у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) Конституцію України доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із частинами 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру , який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

На необхідності обґрунтування прокурором наявності підстав для представництва наголосила Велика Палата Верховного Суду й у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), зазначивши, що системне тлумачення абзацу 1 частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас у розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19 (пункт 70)) зазначено, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Позов у справі, судове рішення в якій переглядається, подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги із посиланнями на положення статей 124, 134 Земельного кодексу України, статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України і статей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтовано тим, що, приймаючи оскаржуване розпорядження та укладаючи спірні договори, Полтавська районна державна адміністрація Полтавської області порушила норми чинного законодавства.

Прокурор при зверненні з позовом до суду зазначив про те, що в силу ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, однак у вказаного державного органу в силу ч. 6 п. 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, затвердженого наказом Держгеокадастру № 308 від 17.11.2016, відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Як зазначалось вище, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци 1 - 3 частини 4 статті 23 цього ж Закону).

Як убачається з матеріалів справи, прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з листом № 110-21730вих-18 від 19.11.2018, в якому, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, ураховуючи необхідність захисту інтересів держави, просив надати до Полтавської місцевої прокуратури належним чином завірені копії оспорюваних договорів про встановлення земельного сервітуту з усіма додатками до них, документацію із землеустрою та копію витягів з Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі на вказані земельні ділянки (а.с. 78-79, т. 1).

У відповідь на лист прокурора Держгеокадастр у Полтавській області надав відповідь № 1446/123-18 від 22.12.2018 та повідомив, що в місцевому фонді відсутній примірник вищезазначених договорів сервітутів (а.с. 80, т. 1).

02.04.2019 перший керівник Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до начальника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з листом (№ 118-6012вих-19), в якому повідомив, що на даний час діють договори про установлення земельного сервітуту, що були укладені між Полтавською районною державною адміністрацією та ПП "Альфа-Капітал", щодо яких правом земельного сервітуту було підмінено право оренди земельної ділянки, та в порушення ст. 124, 134 ЗК України торги не проводились; окрім того, нормативно-грошова оцінка земельних ділянок на час укладання договорів відсутня.

Ураховуючи те, що Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане, а завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, перший керівник Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області просив невідкладно вжити заходів реагування, оскільки вказані договори укладено з порушенням вимог законодавства, про що у строк до 15.04.2019 повідомити Полтавську місцеву прокуратуру (а.с. 104-105, т. 1).

10.04.2019, у відповідь на зазначений лист №118-6012вих-19 від 02.04.2019, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повідомило, що відповідно Положення про Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, затвердженого наказом Держгеокадастру № 308 від 17.11.2016, передбачено, що посадові особи Головного правління в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування яким закінчився (а.с. 106, т. 1).

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 № 482 доповнено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , підпунктами 25-1 - 25-10 щодо повноважень цього центрального органу виконавчої влади в частині здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх форм власності.

Згідно з пунктом 25-1 Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме: 1) функцію розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функцію органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Отже, оскільки органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження спірними земельними ділянками є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, тому не вжиття відповідних заходів у розумний строк (відмова вжити такі заходи реагування) з боку Держгеокадастру у Полтавській області є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва в суді відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру".

Предметом даного господарського спору є позовні вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації № 1277 від 28.12.2010 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)"; визнання удаваними та недійсними договори про встановлення земельного сервітуту та зобов`язати ПП "Альфа-Капітал" передати земельні ділянки у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Згідно частини першої статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини першої статті 14 наведеного Закону, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

Згідно частини першої статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Згідно частини першої статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Приписами статті 402 вказаного Кодексу унормовано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.1). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ч. 2).

Відповідно до частини першої статті 404 наведеного Кодексу право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

З правового аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, про що також зазначено в постанові Верховного суду від 23.09.2017 у справі № 917/133/17.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 2-й відповідач не є власником земельних ділянок у якого є потреба у використанні суміжних (сусідніх) земельних ділянок, щоб усунути недоліки своїх ділянок, зумовлені їх місцем розташуванням або природним станом. Відповідачами не доведено неможливість задоволення потреб ПП "Альфа-Капітал" в користуванні земельними ділянками іншим способом, ніж встановлення сервітуту.

За змістом пункту 1.1 договорів реальною потребою ПП "Альфа-Капітал" є не задоволення перелічених потреб, обумовлених ст. 404 Цивільного кодексу України, а отримання права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), тобто для провадження підприємницької діяльності.

Виходячи із змісту оспорюваних прокурором договорів вбачається, що 1-й відповідач фактично надав 2-му відповідачу земельні ділянки у користування на умовах оренди.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої, влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Підстави та порядок передачі в оренду земельних ділянок державної власності встановлений ст. 124 ЗК України та нормами Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Так, виходячи з вимог ст. 122, 124, ч. 1 ст. 123, п. 12 розділу "Перехідні положення" ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин), надання земельних ділянок в оренду, суборенду здійснюється у відповідному порядку. Тобто, на підставі рішень органів виконавчої влади, зокрема районних та обласних державних адміністрацій, за проектами відведення цих ділянок.

Приписами статті 124 ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 134 ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин), земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як вже було зазначено вище, головою Полтавської районної державної адміністрації прийнято розпорядження "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)" № 1277 від 28.12.2010.

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що земельні торги відносно земельних ділянок, які є предметом Розпорядження та оспорюваних договорів, не проводилися, тобто був порушений порядок надання права користування земельними ділянками.

Судами не встановлено наявність правових підстав, передбачених частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, для не проведення земельних торгів.

Відтак 1-й відповідач прийняв Розпорядження та уклав з 2-м відповідачем оспорювані договори всупереч порядку, який передбачений наведеними нормами законодавства, що фактично призвело до порушення економічних інтересів держави, оскільки земельні ділянки вибули із державної власності безоплатно.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, вимога про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)" № 1277 від 28.12.2010 є обґрунтованою.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення: від 04.08.2011, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 73,3 га (кадастровий номер 5324084600:00:013:0004), від 04.08.2011, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 36,27 га (кадастровий номер 5324084600:00:013:0005), від 04.08.2011, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 32,86 га (кадастровий номер 5324084600:00:004:0163), від 04.08.2011, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 79,67 га (кадастровий номер 5324084600:00:004:0164), від 04.08.2011, згідно якого передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут) площею 24,47 га (кадастровий номер 5324084600:00:004:0165) укладених між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та ПП "Альфа-Капітал", колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту спірних договорів вбачається, що в них не зазначено потреб, для яких встановлюється сервітут, а вказано лише мету договорів - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка відповідає правовідносинам щодо оренди землі.

Втім, в матеріалах справи відсутні докази того, що потреби суб`єкта господарювання, а саме, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не могли бути задоволені іншим способом, ніж встановлення земельного сервітуту.

Суть правовідносин між сторонами договорів, їх зміст та мета отримання земельних ділянок не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, а зміст договорів суперечить зазначеним вище положенням Цивільного кодексу та Закону України "Про оренду землі".

Колегією суддів встановлено, що через спірні земельні ділянки не прокладено та не експлуатуються лінії електропередачі, зв`язку і трубопроводів, не забезпечується водопостачання, а можливість проходу та проїзду на сусідні земельні ділянки, які орендуються ПП "Альфа-Капітал", не обмежена будь-яким способом. Тобто підстав для встановлення земельного сервітуту на цих ділянках не вбачається.

Крім того, аналіз змісту договорів показує, що площа ділянок, наданих для забезпечення сервітуту, складає гектари, в той час як для задоволення потреб сервітуту зазвичай достатньо невеликої кількості землі, необхідної для облаштування проїзду чи інженерної мережі.

Враховуючи категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок - землі запасу сільськогосподарського призначення (рілля), мету укладення спірних договорів - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також оплатний характер цих договорів, слід дійти висновку, що між сторонами договорів склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельними ділянками для ведення ПП "Альфа-Капітал" підприємницької діяльності, що відповідає ознакам оренди землі.

В силу положень ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що укладені правочини є удаваними угодами, які в дійсності є договорами строкового платного користування земельними ділянками.

Отже, правом земельного сервітуту було замінено право оренди земельної ділянки, яке відповідно до ч. 2 ст. 124 та ч. 1 ст. 134 ЗК України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Приписами ст. 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною та відновлення стану земельної" ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Враховуючи те, що під час укладання спірних договорів сторонами, які за своєю суттю є договорами оренди, було порушено вимоги чинного законодавства, а саме ч. 2 ст. 124 та ч. 1 ст. 134 ЗК України, щодо порядку надання земельних ділянок в оренду, а відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, наявні підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів та повернення у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельних ділянок, що є предметом цих договорів.

Таким чином, викладене приводить колегію суддів к висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Разом з цим ПП "Альфа-Капітал" в ході вирішення спору місцевим господарським судом подана заява про застосування строків позовної давності до позовних вимог щодо скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)" № 1277 від 28.12.2010; щодо визнання удаваними та недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту; щодо зобов`язання ПП "Альфа-Капітал" передати у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельні ділянки (а.с. 142-144, т. 1).

Заперечуючи проти заяви 2-го відповідача про застосування позовної давності, прокурор зазначив, що про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо 21.09.2018, тобто з дати звернення Рунівщинської сільської ради з листом № 02-45/291 до Полтавської місцевої прокуратури. Відповідачами не надано до суду належних та допустимих доказів того, що прокурор міг довідатись про порушення прав у 2011 році, а відтак, підстави для застосування судом позовної давності відсутні.

Надаючи правову кваліфікацію цим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Так, Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі 469/1203/15-ц, від 05.06.18 у справі № 359/2421/15-ц, від 30.05.18 у справі № 367/2271/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц.

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункти 47, 48 постанови Великої Палати).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що до суду звернувся прокурор в інтересах держави, який зазначив про те, що в силу ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, у якого відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

До 2013 року земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності надавалися в оренду за рішенням районних державних адміністрацій (ст. 122 Земельного кодексу України в редакції до 2013 року).

Згідно з положеннями п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України, в редакції що діяла на час укладання оспорюваного договору оренди землі, до розмежування земель державної та комунальної власності щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених у абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснювали відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Законом України від 06.09.2012 № 5245-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (який набрав чинності 01.01.2013) внесено зміни до Земельного кодексу України відповідно до яких з 01.01.2013 повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Цей Закон не встановлює і не змінює строку позовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення до суду з відповідним позовом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1. Реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2 (п. 2). Установити, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (п. 3).

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 № 294-р питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру функції та повноваження Державного агентства земельних ресурсів у зв`язку з розформуванням покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Таким чином, з 01.01.2013 від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснював центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи, а районні державні адміністрації з 2013 року позбавлені таких повноважень.

Таким чином, з 01.01.2013 від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснював центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи, а районні державні адміністрації з 2013 року позбавлені таких повноважень.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що всі договори встановлення земельного сервітуту були належним чином зареєстровані у Відділі Держкомзему у Полтавському районі 04.08.2011 (а.с. 47, 53, 59, 65, 71, т. 1), що свідчить про обізнаність органів, які виконують функцію розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, та є попередниками Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, щодо наявності оспорюваних договорів встановлення земельного сервітуту, в зв`язку з чим вони не були позбавлені права звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу у межах строку позовної давності.

Зміна розпорядника землі не може мати наслідком зміни позовної давності, оскільки повноваження державних органів здійснювати на підставі статті 13 Конституції України від імені Українського народу права власника на землю не припинялися, а передавалися від одного органу до іншого.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18) вказує, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у пункті 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

Таким чином, орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у спірних правовідносинах, починаючи з 04.08.2011 року, мав об`єктивну можливість довідатись про загрозу порушення інтересів держави укладеними договорами встановлення земельного сервітуту, які були укладені на підставі розпорядження Полтавської районної державної адміністрації Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) № 1277 від 28.12.2010, та був не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом.

Отже, право на позов у прокурора виникло не з дати звернення Рунівщинської сільської ради з листом № 02-45/291 від 21.09.2018 до Полтавської місцевої прокуратури, а з моменту, коли орган державної влади та, відповідно, прокурор мали можливість знати про порушення прав та інтересів держави.

Суд апеляційної інстанції установив, що орган державної влади мав об`єктивну можливість довідатися про порушення інтересів держави укладанням оспорюваних договорів земельного сервітуту, зокрема, з часу державної реєстрації цих договорів, тобто з серпня 2011 року. Тому Головне управління Держкомзему у Полтавській області з 04.08.2011 було також обізнано про оскаржуване розпорядження Полтавської районної державної адміністрації, на підставі якого були укладені договори встановлення земельного сервітуту на спірні земельні ділянки.

При цьому, на момент виникнення порушень прав держави було врегульовано та функціонував механізм виявлення таких порушень через уповноважені державою органи, які після офіційної реєстрації правочинів у відділі Держкомзему Полтавської області, правонаступником якого Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, мали можливість виявити порушення визначеного законом порядку виділення земельних ділянок, ініціювати відповідні процедури перевірки і звернення до суду, у тому числі за допомогою прокуратури, в межах передбаченого статтею 257 ЦК України строку позовної давності.

За наслідками розгляду даного спору колегією суддів встановлено, що орган державної влади мав об`єктивну можливість довідатися про порушення інтересів держави з часу державної реєстрації оспорюваних правочинів, та саме з цієї дати (04.08.2011) розпочався перебіг трирічної позовної давності для заявлених у даній справі позовних вимог.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема, шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.05.2016 зі справи № 910/3723/14.

Отже, враховуючи, що даний позов прокурором заявлено у липні 2019 року, тобто, з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності, про застосування якої заявлено 2-м відповідачем у суді першої інстанції, і прокурором не наведено поважних причин пропуску позовної давності за заявленими вимогами, що згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові, колегія суддів вважає, що позов прокурора про скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)" № 1277 від 28.12.2010; про визнання удаваними та недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту; про зобов`язання ПП "Альфа-Капітал" передати у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельні ділянки, не підлягає задоволенню з підстав пропуску строку позовної даності.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на встановлені обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про необґрунтованість заявлених прокурором позовних вимог, надавши при цьому невірну кваліфікацію спірним правовідносинам.

Разом з тим, викладені в апеляційній скарзі аргументи скаржника щодо помилковості висновків суду першої інстанції та неповноти судового дослідження не можуть бути підставами для скасування прийнятого рішення у справі, оскільки не призвели до неправильного вирішення спору по суті заявлених вимог, у зв`язку з чим не є підставами для його скасування, а обумовлюють лише відмову у позові з підстав, викладених у даній постанові.

Згідно зі ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального права не призвело до прийняття невірного по суті рішення, апеляційний господарський суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, але з підстав, викладених в мотивувальній частині даної постанови.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 31 березня 2021 року по справі № 917/1293/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 31 березня 2021 року по справі № 917/1293/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.10.2021 у відповідності до вимог ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Головуючий суддя Н.М. Пелипенко

Суддя С.В. Барбашова

Суддя О.А. Істоміна