Постанова

від 07.10.2021 по справі 914/2099/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2021 р. Справа №914/2099/21

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - судді МАТУЩАКА О.

суддів: МАЛЕХ І.

ЯКІМЕЦЬ Г.

За участю секретаря судового засідання Гулик Н.

За участю представника апелянта - Деркач О. (адвокат);

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» , Київ, б/н від 06.08.2021 (вх. ЗАГС №01-05/3179/21 від 16.09.2021)

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 14.07.2021 (суддя Запотічняк О.Д.)

у справі №914/2099/21

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк , Київ

до відповідачів: 1) Відділу Держгеокадастру у м. Львові Головного управління держгеокадастру у Львівській області, м. Львів

2) Львівської міської ради, м. Львів

про визнання протиправним і скасування рішення Державного кадастрового реєстратора та визнання поновленим договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

До Господарського суду Львівської області звернулося АТ КБ «Приватбанк» з позовом до відповідачів: Відділу Держгеокадастру у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та Львівської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення Державного кадастрового реєстратора та визнання поновленим договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ КБ «Приватбанк» є фактичним орендарем земельної ділянки, яка знаходиться у м. Львів на вул. Липинського, 13-а, кадастровий номер 4610137500:05:003:0168, загальною площею 0,2562 га, однак рішенням Державного кадастрового реєстратора вказану земельну ділянку було передано до архівного шару.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.07.2021 справу №914/2099/21 передано за підсудністю до Львівського адміністративного окружного суду.

Вказана ухвала суду мотивована тим, що позивачем заявлено позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Державного кадастрового реєстратора та визнання поновленим договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк, а відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України Про Державний земельний кадастр рішення, дії або бездіяльність Державного кадастрового реєстратора можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України . Отже, вказана справа належить до юрисдикції адміністративних судів.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду, а справу направити для продовження розгляду до Господарського суду Львівської області.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що позовні вимоги заявлено відносно земельної ділянки з кадастровим номером щодо внесення її до архівного шару та поновлення договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк. Тому, покликаючись на правові позиції Верховного Суду, вказані позовні вимоги спрямовані на захист порушеного цивільного права, а отже, є приватноправовими та повинні розглядатися в порядку господарського судочинства.

Відзиву на апеляційну скаргу, а також інших додаткових клопотань чи заяв, в порядку статті 207 ГПК України, сторонами подано не було.

07.10.2021 в судове засідання з`явився представник апелянта, який навів доводи по суті апеляційної скарги, просив її задоволити.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи зазначене, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов`язковою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників відповідачів.

Фактичні обставини справи та оцінка суду.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі ухвали Львівської міської ради від 14.07.2011 №685 Про затвердження ТОВ Сармат проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Липинського, 13-а , 30.09.2011 між Львівською міською радою та ТОВ Сармат укладено договір оренди землі. Згідно умов договору Львівська міська рада, як орендодавець, надала, а ТОВ Сармат , як орендар, прийняло в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львів на вул. Липинського, 13-а, кадастровий номер 4610137500:05:003:0168, загальною площею 0, 2562 га для реконструкції будівель і споруд під торгово-офісний центр. Строк дії договору 10 років - до 14.07.2021.

31.07.2013 між ТОВ Сармат та АТ КБ Приватбанк укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі №3292. Згідно умов договору АТ КБ Приватбанк придбало нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Львів, вул. Липинського, буд. 13-а, загальною площею 2498, 6 кв.м., яка знаходиться на земельній ділянці площею 0, 2562 га, кадастровий номер 4610137500:05:003:0168, за тією ж адресою.

З огляду на це, враховуючи ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 7 Закону України Про оренду землі , до АТ КБ Приватбанк перейшло право користування земельною ділянкою у тому ж обсязі, в якому воно існувало у ТОВ Сармат .

Позивач зазначив, що у червні 2021 року йому стало відомо про те, що земельна ділянка із кадастровим номером 4610137500:05:003:0168, загальною площею 0, 2562 га була перенесена до архівного шару.

З Публічної кадастрової карти вбачається, що зазначена земельна ділянка була перенесена до архівних 27.04.2021, згідно із заявкою №ЗВ-461368578202 від 22.03.2021(тип заявки: виправлення помилки, допущеної у ДЗК внаслідок помилкового внесення ЗД).

Враховуючи те, що АТ КБ Приватбанк є фактичним орендарем вказаної вище земельної ділянки на підставі договору оренди землі, який був чинним на момент звернення із позовною заявою у справі, позивач вважає, що рішення Державного кадастрового реєстратора, прийняте на підставі заявки №ЗВ-461368578202, відносно земельної ділянки із кадастровим номером 4610137500:05:003:0168, в результаті якого земельна ділянка була передана до архівного шару, є незаконним.

Зазначене і стало підставою для звернення до суду із позовом за захистом свого порушеного права.

Оцінка суду.

Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частини 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 Господарського кодексу України).

Згідно з статтею 20 ГПК України визначено справи, підвідомчі господарським судам, серед яких господарським судам підвідомчі: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).

Пунктом 1 ч.1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб і суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З матеріалів справи вбачається, що основним мотивом звернення позивача до суду з позовом у цій справі стало порушення його майнових прав, оскільки він намагається захистити свої права, як орендаря земельної ділянки від порушень, які не пов`язані з позбавленням права володіння нею, а саме - від ймовірно неправомірного перенесення вказаної земельної ділянки, яка перебуває в оренді, до архівного шару внаслідок прийняття відповідного рішення Державним кадастровим реєстратором. Тобто, вказаний спір виник внаслідок можливого порушення прав позивача, яке стосується сформованої земельної ділянки та є об`єктом договору оренди землі.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивачем заявлено також позовну вимогу про поновлення договору оренди земельної ділянки, яка підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та спрямована на захист цивільного права, у сукупності із вимогою про визнання протиправним і скасування рішення Державного кадастрового реєстратора. З огляду на це, заявлені позовні вимоги є взаємопов`язаними обставинами справи та повинні розглядатися в сукупності.

За таких обставин, на думку колегії суддів, спір у даній справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку саме органів державної влади, а пов`язаний з ймовірним порушенням права позивача на орендовану земельну ділянку іншими особами. Отже, спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи рішення про віднесення земельної ділянки до архівного шару, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем, що виключає розгляд цієї справи у порядку адміністративного судочинства (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №914/1992/20).

Щодо покликання місцевого господарського суду на пряму вказівку в законі на вид судочинства, колегія суддів зазначає таке.

Згідно ч. 8 ст. 9 Закону України "Про державний земельний кадастр", державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Відповідно до п. 114 постанови Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру земельні ділянки набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора та відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи у разі скасування її державної реєстрації.

Згідно із положеннями частини 2 статті 39 Закону України "Про державний земельний кадастр" рішення, дії або бездіяльність Державного кадастрового реєстратора можуть бути оскаржені, до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин на території дії повноважень відповідного державного кадастрового реєстратора, та до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України або до суду в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що враховуючи викладене у цій постанові, під час визначення предметної юрисдикції справ, предметом яких є оскарження рішення, дії або бездіяльність Державного кадастрового реєстратора, першочергово необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (…), їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, (…), якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Такі висновки викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 128/3751/14-а.

З огляду на зазначене, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанцій не врахував того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, та з огляду на суб`єктний склад має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства, а тому помилковим є висновок суду першої інстанції про необхідність розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Окрім цього, апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції, передаючи справу до Львівського окружного адміністративного суду, неправильно застосував п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України.

Так, відповідно до вказаної норми, суд передає справу на розгляд іншого суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Тобто йдеться про передачу справи до іншого господарського суду, до юрисдикції якого, з урахуванням ст. 27-30 ГПК України, належить вказана справа.

В той же час, місцевий господарський суд, встановивши, що заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, враховуючи п.1 ч. 1, ч.6 ст. 175 ГПК України, повинен відмовити у відкритті провадження у справі та роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за результатами розгляду справи по суті, дослідивши дві позовні вимоги в сукупності та встановивши їх взаємозв`язок, суд першої інстанції, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, має право закрити провадження у справі, якщо дійде висновку, що позовна вимога про визнання протиправним і скасування рішення Державного кадастрового реєстратора є такою, що не стосується іншої позовної вимоги та відноситься до адміністративної юрисдикції.

Відповідно до ст. 280 ГПК України за результатами розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Колегія суддів вважає, що доводи, наведені заявником у апеляційній скарзі, отримали підтвердження та спростовують висновки суду першої інстанцій щодо необхідності розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги АТ КБ Приватбанк та скасування оскаржуваної ухвали суду.

Беручи до уваги те, що провадження у справі не було відкрите, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне направити справу до суду першої інстанції на стадію вирішення питання про відкриття провадження.

Судові витрати.

Оскільки справа передається для подальшого розгляду до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат апеляційним господарським судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 129, 269- 271, 275, 280 - 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк задовольнити.

2. Скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 14.07.2021 у справі №914/2099/21.

3. Справу №914/2099/21 направити до Господарського суду Львівської області на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено та підписано 19.10.2021.

Головуючий суддя О. МАТУЩАК

Судді І. МАЛЕХ

Г. ЯКІМЕЦЬ