Ухвала

від 19.10.2021 по справі 2-282/2010

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 2-282/2010

провадження 4-с/201/53/2021

УХВАЛА

19 жовтня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) і ОСОБА_2 на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця, зобов`язання вчинити певні дії, визнання незаконною постанову і скасування постанови державного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 03 січня 2008 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування договором купівлі-продажу, розірвання договору купівлі-продажу і стягнення грошової суми, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2010 року вказаний позов було задоволено, рішення суду набрало законної сили, 15 квітня 2011 року по справі були видані виконавчі листи, які були направлені для виконання за місцем знаходження боржника, було відкрито виконавче провадження, яке почало виконуватися.

ОСОБА_1 06 липня 2021 року звернувся до суду зі скаргою на протиправні дії і бездіяльність державного виконавця Соборного районного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Горілого К.К., на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця, зобов`язання вчинити певні дії, визнання незаконною постанови і скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу через порушення вказаного виконавця, що пов`язані з неналежним виконанням і стягненням сум за вказаним виконавчим листом.

Керівник вказаного Соборного ВДВС не прослідкував за вказаним і незаконно затвердив вказану постанову державного виконавця. Державний виконавець також не повідомив заявника своєчасно про виконавчі дії навіть після звернення до них адвоката заявника, не роз`яснив йому його права, вважає вказані і інші дії та бездіяльність державного виконавця неправомірними, протиправним та просили визнати неправомірними дії державного виконавця вказаного ВДВС, який не виконав вищезазначених вимог Закону України Про виконавче провадження , ставить питання про визнання вказаних дій та бездіяльності протиправними, скасування вказаної постанови, задовольнивши скаргу в повному обсязі.

Представник Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) і сам державний виконавець Горілий К.К. фактично не заперечувала проти розгляду скарги за їх (відділу ДВС) відсутності. Їх заперечення проти скарги свідчать про те, що порушень закону з їх боку не було та винесені ними постанови про відкриття провадження і інш. є правомірними. На письмові звернення заявника вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно скаржника на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вимоги скарги не доведені.

З`ясувавши думку сторін та учасників спору, перевіривши матеріали скарги і справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає скаргу обгрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до п. 1 положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 1997 року № 1396/97, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної правової політики. Таким чином, при прийнятті до примусового виконання виконавчих документів, державний виконавець має діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 03 січня 2008 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування договором купівлі-продажу, розірвання договору купівлі-продажу і стягнення грошової суми, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2010 року вказаний позов було задоволено; цим рішенням вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за проданий будинок в розмірі 155600 грн., відсотки за користування коштами - 21006 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 30 грн., а всього 176636 грн.; рішення суду набрало законної сили,

15 квітня 2011 року по справі були видані виконавчі листи, які були направлені для виконання за місцем знаходження боржника, було відкрито виконавче провадження, яке почало виконуватися: 26 вересня 2013 року державним виконавцем Жовтневого ВДВС Дніпропетровського управління юстиції Лижником С.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 39961141. В межах вказаного виконавчого провадження проводились виконавчі дії із примусового виконання рішення суду. Однак, вони виявились недостатніми для його виконання і на сьогодні остаточне рішення суду у справі не виконано, що порушує права і законні інтереси стягувача. Згідно автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавче провадження № 39961141 перебувало на виконанні у період із 26 вересня 2013 року по 29 лютого 2016 року. А 29 лютого 2016 року державним виконавцем на підставі п. 4 ч. І ст. 47 ЗУ Про виконавче провадження (в редакції чинній на момент винесення постанови) було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувану у зв`язку із тим, що стягувач перешкоджає провадженню або не здійснив авансування.

Стягувач ОСОБА_1 не погоджується із такою постановою оскільки він жодним чином не перешкоджав виконанню судового рішення про стягнення коштів із боржника ОСОБА_2 , яке в силу приписів законодавства, може бути виконане без безпосередньої участі стягувача, а державний виконавець Лижник С.О. ніколи не звертався до стягувана з приводу авансування. Державний виконавець також не повідомляв стягувана про повернення виконавчого документу у вказаному виконавчому провадженні хоча стягувач час від часу цікавився станом справ і отримував інформацію, що виконавчі дії проводяться і ведеться пошук коштів і майна боржника, на які може бути звернуто стягнення задля виконання судового рішення, що набрало законної сили. При цьому на адресу стягувана не надходила а ні вимога державного виконавця про авансування витрат виконавчого провадження, а ні постанова про повернення виконавчого документу, а також оригінал виконавчого листа.

Тобто, не вжили всіх можливих дій для повного виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України: 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. 8. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України Про виконавче провадження боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 25 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження. якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 22 Закону України Про виконавче провадження виконавчі документи, зокрема виконавчі листи з виконання судових рішень, можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Судом з`ясовано, що дійсно ОСОБА_1 03 січня 2008 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування договором купівлі-продажу, розірвання договору купівлі-продажу і стягнення грошової суми, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2010 року вказаний позов було задоволено; цим рішенням вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за проданий будинок в розмірі 155600 грн., відсотки за користування коштами - 21006 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 30 грн., а всього 176636 грн.; рішення суду набрало законної сили,

15 квітня 2011 року по справі були видані виконавчі листи, які були направлені для виконання за місцем знаходження боржника, було відкрито виконавче провадження, яке почало виконуватися: 26 вересня 2013 року державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського управління юстиції Лижником Сергієм Олеговичем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №39961141. В межах вказаного виконавчого провадження проводились виконавчі дії із примусового виконання рішення суду. Однак, вони виявились недостатніми для його виконання і на сьогодні остаточне рішення суду у справі не виконано, що порушує права і законні інтереси стягувача. Враховуючи, що стягувач ОСОБА_1 не має юридичної освіти, а дії державної виконавчої служби не призвели до виконання рішення суду, останній звернувся за правничою допомогою до адвоката. Реалізуючи своє право на отримання інформації про хід виконавчого провадження на адресу відділу ДВС у травні 2021 року було направлено адвокатський запит для отримання необхідної інформації.

06 липня 2021 року представником стягувана ОСОБА_1 - адвокатом Верба А.П. було отримано відповідь на адвокатський запит із якого стало відомо, що згідно автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавче провадження № 39961141 перебувало на виконанні у період із 26 вересня 2013 року по 29 лютого 2016 року. А 29 лютого 2016 року державним виконавцем на підставі п. 4 ч. І ст. 47 ЗУ Про виконавче провадження (в редакції чинній на момент винесення постанови) було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувану у зв`язку із тим, що стягувач перешкоджає провадженню або не здійснив авансування. Окрім того, зазначено, що будь-яку іншу інформацію стосовно виконавчого провадження не є можливим, оскільки архів виконавчих проваджень та поштового реєстру знищено у зв`язку із закінчення строку зберігання.

Стягувач ОСОБА_1 не погоджується із такою постановою оскільки він жодним чином не перешкоджав виконанню судового рішення про стягнення коштів із боржника ОСОБА_2 , яке в силу приписів законодавства, може бути виконане без безпосередньої участі стягувача, а державний виконавець Лижник С.О. ніколи не звертався до стягувана з приводу авансування. Державний виконавець також не повідомляв стягувана про повернення виконавчого документу у вказаному виконавчому провадженні хоча стягувач час від часу цікавився станом справ і отримував інформацію, що виконавчі дії проводяться і ведеться пошук коштів і майна боржника, на які може бути звернуто стягнення задля виконання судового рішення, що набрало законної сили.

При цьому на адресу стягувана не надходила а ні вимога державного виконавця про авансування витрат виконавчого провадження, а ні постанова про повернення виконавчого документу, а також оригінал виконавчого листа.

З наданої відділом ДВС інформації про ВП № 39961141 вбачається, що державні виконавці обмежились лише винесенням постанови про звернення стягнення на майно боржника і постанови про звернення стягнення на коштів на рахунках. Тобто, не вжили всіх можливих дій для повного виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч. І ст. 11 Закону України Про виконавче провадження (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 4 ст. 82 Закону України Про виконавче провадження (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною 1 ст. 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до ч. І ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Частиною 1 та 2 ст. 450 ЦПК України визначено, що скарга розглядається у десяти денний строк у судовому засіданні за участю стягувана, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Статтею 7 Закону України Про державну виконавчу службу визначено, що працівник органу державної виконавчої служби зобов`язаний сумлінно виконувати службові обов`язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

За приписами ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Отже, державний виконавець Горілий К.К. своїми діями порушив права заявника, тому його дії та постанова про повернення виконавчого документу і закінчення виконавчого провадження є незаконними.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Статтею 384 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

Враховуючи вищезазначений конституційний принцип обов`язковості судового рішення, постанова державного виконавця Соборного ВДВС про повернення виконавчого документу і закінчення ВП № 39961141 від 29 лютого 2016 року є незаконною, оскільки рішення районного суду від 03 грудня 2010 року набрало законної сили та підлягає виконанню.

Статтею 13 Закону України Про державну виконавчу службу визначено що дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом. Частиною 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Розділом VII ЦПК України та ч. 1 ст. З Закону України Про судовий збір не передбачено необхідність сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, а тому судовий збір за подання такої скарги не сплачується.

Згідно ч. 5 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

Оскільки виконавчий лист був виданий Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, скарга на дії та бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби подається до вказаного суду.

У відповідності до частини 1 статті 28 Закону України Про виконавче провадження копії постанов виконавця про відкриття виконавчого провадження надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Як на момент подання скарги, так і після, ні заявник, ні його представник не отримали в передбаченому закону порядку постанову про відкриття виконавчого провадження. В матеріалах виконавчого провадження відсутні докази направлення постанови про відкриття провадження заявнику або представнику заявника (копії матеріалів виконавчого провадження додано).

Згідно з пунктом 3 частини 5 статті 19 Закону України Про виконавче провадження за рішеннями майнового характеру боржник зобов`язаний подати виконавцю протягом 5 робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

Для виконання покладеного обов`язку виконавець, згідно з пунктом 3 частини 3 статті 18 Закону України Про виконавче провадження уповноважений безоплатно одержувати від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Чого зроблено не було.

Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України Про виконавче провадження опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Жодних з описаних вище виконавчих дій державним виконавцем здійснено не було.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 449 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Згідно ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до ст. 11 Закону України Про виконавче провадження , державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно п. 1, 2, 3 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на і території України.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

З аналізу вищезазначеного суд робить висновок про те, що на виконання вказаних рішень районного суду державний виконавець повинен дотримуватися вимог законодавства про виконавчу службу, виконавче провадження та інш., перевіряти правильність виконавчих документів межах своїх повноважень (описки та інш.), дотримуватися вимог про строки пред`явлення виконавчих документів до виконання і в цьому сенсі державним виконавцем зроблене не все, що потрібно робити згідно вказаної Інструкції та Закону, цей державний виконавець допустив неправомірні дії та бездіяльність, а начальник вказаного відділу не здійснював відповідний контроль за цим.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України Межі здійснення цивільних прав : не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Не може суд прийняти до уваги незгоду заінтересованих осіб зі скаргою, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим скаргу задовольнити, поновити строк на оскарження ухвали державного виконавця і визнати протиправними дії і бездіяльність державного виконавця Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Горілого К.К. та визнати незаконною і скасувати постанову від 29 лютого 2016 року про повернення виконавчого документу стягувачу винесену у виконавчому провадженні № 39961141.

Таким чином суд вважає, що обставини скарги знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, скарга підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. 3 Закону України Про виконавчу службу , ст. 3, 5, 6, 7, 11, 18, 19, 25, 26, 27, 31, 32, 45, 48, 52, 63, 82, 83 Закону України Про виконавче провадження , ст. 258-261, 352-354, 447-453 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу задовольнити.

Поновити строк на оскарження ухвали державного виконавця.

Визнати протиправними дії і бездіяльність державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Горілого Кирила Костянтиновича та визнати незаконною і скасувати постанову від 29 лютого 2016 року про повернення виконавчого документу стягувачу винесену у виконавчому провадженні № 39961141.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст ухвали складено 19 жовтня 2021 року.

Суддя -