Ухвала

від 13.10.2021 по справі 916/2240/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2240/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської міської ради

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15 червня 2021 року (головуючий - Ярош А.І., судді: Діброва Г.І., Принцевська Н.М.) і рішення Господарського суду Одеської області від 24 листопада 2020 року (суддя Цісельський О.В.) у справі

за позовом Одеської міської ради

до: (1) Громадської організації "Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів", (2) Приватного підприємства "Н.А.Ш.Н.А.П.", (3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Холдінг Юг",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: (1) Державного реєстратора комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Мельник Тетяни Іванівни, (2) Державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича, (3) Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради,

про скасування рішень державного реєстратора, скасування реєстрації декларації та зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1 . Одеська міська рада (далі також "Позивач") звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Громадської організації "Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів" (далі також "Відповідач-1", ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів"), Приватного підприємства "Н.А.Ш.НА.П." (далі також "Відповідач-2", ПП "Н.А.Ш.НА.П."), Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Холдінг Юг"" (далі також "Відповідач-3", ТОВ "Інвест Холдінг Юг"), Державного реєстратора комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Мельник Тетяни Іванівни (далі також Держреєстратор Мельник Т.І.), Державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича (далі також Держреєстратор Турецький О.С.) та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі також Управління ДАБК ОМР) в якому просила:

- скасувати рішення Держреєстратора Мельник Т.І. від 16.09.2019 за індексним номером 48694700 про реєстрацію змін розділу щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1212965351101 про зміну площі об`єкта з 17,4 м2 на 241,8 м2 що є підставою для проведення державної реєстрації зміни до права власності ГО "Всеукраїнської спілки автомобілістів";

- скасувати рішення Держреєстратора Турецького О.С. від 06.02.2019 за індексним номером 51002963 про реєстрацію змін розділу щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1212965351101 про зміну площі об`єкта з 241,8 м2 на 420,4 м2 та запис про право власності від 05.02.2020 № 35363545, що є підставою для проведення державної реєстрації зміни до права власності ГО "Всеукраїнської спілки автомобілістів" та підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ПП "Н.А.Ш.Н.А.П.;

- скасувати рішення Держреєстратора Турецького О.С. від 11.03.2020 за індексним номером 51546698 та запис про право власності від 04.03.2020 № 35871478, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ТОВ "Інвест Холдинг Юг";

- скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 141200221778 щодо реконструкції диспетчерської літера "А" та основних приміщень літера "Е, Ж" автостоянки № 39, без зміни геометричних розмірів фундаментів в плані за адресою: Одеська область, м. Одеса, Київський район, проспект Небесної сотні, 91-А;

- зобов`язати ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів", ПП "Н.А.Ш.Н.А.П. та ТОВ "Інвест Холдинг Юг" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: м. Одеса, проспект Небесної сотні (Маршала Жукова), 91-А, на користь Одеської міської ради шляхом приведення об`єкта нерухомого майна - автостоянки № 39, за адресою: м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 91-А, у відповідність до свідоцтва про право власності від 02.04.2009 САС № 637299 та технічного паспорта від 07.02.2009, виданого Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості".

2. Позовні вимоги обґрунтовані такими аргументами і обставинами:

- у 2019 році відбулася зміна площі спірного об`єкта нерухомого майна - автостоянки № 39 з 17,4 м2 на 241,8 м2 тобто будівництво 224,4 м2 об`єкта нерухомості (будівель літ. "Ж", площею 132,6 м2 та літ. "Е", площею 91,8 м2) без дозвільних документів на таке будівництво;

- єдиним існуючим правовстановлюючим документом на об`єкт нерухомого майна - автостоянку № 39 за адресою: м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 91-А є свідоцтво про право власності від 02.04.2009 САС № 637299 і воно не містить таких складових частин об`єкта як літ. "Ж" та літ. "Е", а засвідчує право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, площею лише 17,4 м2, а не 241,8 м2;

- як вказує Позивач, проведені роботи з переобладнання спірного об`єкту нерухомості є будівельними роботами з нового самочинного будівництва, внаслідок яких утворилися дві нові будівлі на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що відображено у технічному паспорті від 12.09.2019 на автостоянку № 39 за адресою: м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 91-А;

- Одеська міська рада вказує, що вона не приймала рішень щодо передачі Відповідачам у власність або користування земельної ділянки за адресою: м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 91-А;

- виходячи з наведених обставин, Позивач вважає, що у ГО "Всеукраїнської спілки автомобілістів" відсутнє право користування земельною ділянкою для будівництва будівель літ. "Ж", площею 132,6 м2 та літ. "Е", площею 91,8 м2, а також у Відповідача-1 відсутні документи, що підтверджують повідомлення або надання дозволу на проведення будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за адресою: м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 91-А, у встановленому чинним законодавством порядку;

- враховуючи той факт, що Одеською міською радою не приймались рішення щодо надання у власність чи користування Відповідачу-1 земельної ділянки за адресою: м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 91-А, а також той факт, що збільшення загальної площі об`єкта нерухомого майна на 224,4 м2 здійснено Відповідачем-1 без дозвільної документації на таке будівництво, на переконання Позивача, вказане збільшення площі об`єкта нерухомого майна за рахунок будівництва складових частин об`єкта нерухомого майна за вищевказаною адресою (літ. "Ж" та літ. "Е") є самочинним будівництвом та підлягає знесенню, а рішення державного реєстратора про внесення змін до площі об`єкта та запис про право власності на такий об`єкт - скасуванню.

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.11.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Приймаючи вказані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірна земельна ділянка надавалась Відповідачу-1 рішенням Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області і Одеська міська рада не надала суду належних доказів включення спірної земельної ділянки до меж міста Одеси, а відтак не довела, що її права чи інтереси порушуються оспорюваними діями Відповідачів.

4.1. Крім того, суди також вказали, що зареєструвавши оскаржувану декларацію, Управління ДАБК ОМР діяло як суб`єкт владних повноважень та в силу покладених на нього законом обов`язків мало можливість та було зобов`язано, перевірити як сам об`єкт нерухомого майна, який вводився в експлуатацію, так і підстави такого введення, а також відомості зазначені в самій декларації про готовність об`єкта до експлуатації, в зв`язку з чим, посилання Позивача на те, що у декларації зазначені недостовірні данні, що є підставою для її скасування, суди визнали неналежним правовим обґрунтуванням заявлених позовних вимог.

4.2. Суди зокрема вказали ще й про те, що після реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом її виконання, в зв`язку з чим, оскаржуваною у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси Позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків.

4.2.1. Суди встановили, що Відповідачі отримали у власність оспорюване у справі нерухоме майно на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), яка 23.01.2020 була зареєстрована Управлінням ДАБК ОМР за № ОД 141200221778. На підставі зазначеної Декларації Відповідачі в наступному зареєстрували за собою право власності на автостоянку № 39, загальною площею 420,4 м2. На момент оформлення права власності за вищезазначеними особами не існувало жодних обставин та підстав для відмови їм у реєстрації їх права власності на спірний об`єкт нерухомості, а тому усі доводи Позивача у цій частині суди визнали безпідставними.

4.3. З урахуванням вищевикладеного, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Одеської міської ради і в частині скасування державної реєстрації і в частині зобов`язання Відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом приведення об`єкта нерухомого майна у відповідність до свідоцтва про право власності від 02.04.2009 та технічного паспорта від 07.02.2009.

5. Не погодившись із судовими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить їх скасувати, а дану справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржником визначено приписи пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

5.1. Скаржник стверджує, що у порушення приписів статей 86, 236 ГПК України в ході розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки усім доводам Позивача з приводу факту розташування спірного об`єкту та земельної ділянки у межах міста Одеси, а також не досліджено ряду доказів, які в сукупності дають можливість встановити такий факт. Позивач вказує, що судом не враховано, що усі документи, які стали підставою для збільшення Відповідачами площі спірного об`єкта, зареєстровані виконавчими органами Одеської міської ради, які здійснюють свої повноваження виключно на території міста Одеса. Крім цього, відповідно до Генерального плану м. Одеси спірний об`єкт розташований саме в межах міста. Вказане вбачається, зокрема, із зіставлення Генерального плану та наявного у справі акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10.01.2020 разом з доданою план-схемою, які суд апеляційної інстанції взагалі не взяв до уваги. У цій частині, обмежившись лише дослідженням норм земельного законодавства, апеляційним судом було неправомірно також не прийнято в якості доказів лист департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 04.01.2021 № 01-11/5607 разом з додатками.

5.1.1. Позивач вказує, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 03.03.2020 у справі № 367/6388/16-а "у разі якщо межі населених пунктів не встановлені у порядку, визначеному Земельним кодексом України, судам належить виходити з фактичних меж населених пунктів. Так, відсутність реалізації компетентними органами своїх повноважень щодо встановлення меж міста не свідчить про фактичну відсутність таких меж". Аналіз оскаржуваної постанови свідчить про те, що вказаний висновок Верховного Суду судом апеляційної інстанції враховано не було, що в сукупності з наведеним вище є підставою для її скасування.

5.2. У касаційній скарзі Одеська міська рада також зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано приписи Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, оскільки вказаними нормативно-правовими актами чітко визначено можливість, процедуру та підстави скасування таких декларацій не тільки у разі виконання органом контролю своїх управлінських функцій, але й за рішенням суду. Скаржник у цій частині стверджує, що апеляційний господарський суд не врахував висновків Верховного Суду щодо правильного застосування відповідних приписів вказаних нормативно-правових актів, які було викладено у постанові від 17.06.2020 у справі № 220/828/17.

5.3. Одеська міська рада стверджує також, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано приписи статті 26 Закону України "Про державну реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки судом проігноровано дійсний зміст позовних вимог, які повністю узгоджуються із наведеними приписами.

6. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Танасійчук Г.М.), Відповідача-1 (Стадник П.О.) та Відповідача-2 (Демінська К.В.), перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (пункти 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 і рішення Господарського суду Одеської області від 24.11.2020 у даній справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України з огляду на таке.

7. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.1. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

8.1. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

8.2. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

8.3. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

9. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, проаналізувавши судові рішення, висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановила таке.

10. У справі № 367/6388/16-а заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Ірпінської міської ради Київської області від 18.02.2016 № 541-8-VІІ "Про розробку детального плану території забудови кварталу міста Ірпінь, обмеженого вул. Маяковського, пров. Озерний, вул. Достоєвського та вул. Гайдара"; визнати протиправним та скасувати рішення Ірпінської міської ради Київської області від 15.06.2016 № 1290-21-VІІ "Про затвердження детального плану території забудови кварталу міста Ірпінь обмеженого вул. Маяковського, пров. Озерний, вул. Достоєвського та вул. Гайдара".

10.1. Обґрунтовуючи вимоги адміністративного позову, прокурор вказував, що прийняття Ірпінською міською радою оскаржуваних рішень порушує чинні вимоги містобудівного законодавства в частині процедури розробки та затвердження детальних планів на відповідній території, чим порушує встановлені принципи врахування державних і регіональних інтересів при затвердженні детальних планів за межами населених пунктів, що є прямим порушенням інтересів держави.

Прокурор зазначав, що земельні ділянки, які знаходяться в межах затвердженого плану території, розташовані за межами м. Ірпінь, а тому у відповідача відсутні повноваження щодо вирішення питання про затвердження детального плану цієї території. Крім цього, вказував, що вказані земельні ділянки мають цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, а тому віднесення їх згідно з оскаржуваним рішенням до території житлової та громадської забудови є незаконним.

10.2. Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 13.09.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи вказані рішення суди виходили з того, що спірні земельні ділянки знаходяться в адміністративних межах м. Ірпінь, а тому прийняття оскаржуваних рішень відноситься до повноважень відповідача. Крім цього суди вказали, що оскаржуваними рішеннями не змінено цільове призначення земельних ділянок із сільськогосподарського на землі житлової та громадської забудови, позаяк така зміна, як і реалізація детального плану стане можливою лише після зняття мораторію на зміну цільового призначення та відчуження сільськогосподарських земельних ділянок.

10.3. За наслідками здійснення касаційного провадження, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020, вказані рішення судів скасовано, а справу № 367/6388/16-а направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

З вказаної постанови Касаційного адміністративного суду убачається, що суд, застосувавши приписи частин 4, 6 статті 9 Закону України "Про державний земельний кадастр", статті 173, частини 1 статті 174 Земельного кодексу України дійшов висновку про помилковість підходу судів попередніх інстанцій, які з`ясовували питання щодо належності спірних земельних ділянок до території міста на підставі розшифровки перших десяти знаків кадастрових номерів цих земельних ділянок. Суд касаційної інстанції акцентував, якщо межі населених пунктів не встановлені у порядку, визначеному Земельним кодексом України, судам належить виходити з фактичних меж населених пунктів. Відсутність реалізації компетентними органами своїх повноважень щодо встановлення меж міста не свідчить про фактичну відсутність таких меж. Питання в межах якого населеного пункту розташовані спірні земельні ділянки судам належить з`ясувати на підставі належних і допустимих доказів.

11. Отже, зазначений касантом висновок у справі № 367/6388/16-а стосується передусім загальних підходів до оцінки належності і допустимості доказів при з`ясуванні питання в межах якого населеного пункту розташовані спірні земельні ділянки, та сам по собі не може бути покладений у спростування висновків апеляційного господарського суду у даній справі, позаяк вони ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності доказів та за іншого предмета доказування.

11.1. З викладеного слідує, що спірні правовідносини у справі, яка переглядається в касаційному порядку, та у адміністративній справі № 367/6388/16-а не є подібними, оскільки у них є різними предмет розгляду (предмет спору, підстави позову та зміст позовних вимог), встановлені судами фактичні обставини справи, що сформували зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правове регулювання, що не дає підстав для застосування зазначеного касантом висновку у цій справі для цілей касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій у справі № 916/2240/20.

11.2. За таких обставин, колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє посилання на постанову Касаційного адміністративного суду від 03.03.2020 у справі № 367/6388/16-а, як на підставу для касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а доводи скаржника у цій частині визнає безпідставними.

12. Доводи ж касаційної скарги щодо не дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів, колегією суддів оцінюються критично, позаяк згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

12.1. Тобто, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 вказаного Кодексу визнані касаційним судом не обґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим.

12.2. Аргументи скарги про відхилення апеляційним судом клопотання Одеської міської ради щодо долучення додаткових доказів, підстав для касаційного перегляду оскаржуваної постанови також не дають, адже суд апеляційної інстанції щодо таких доказів чітко вказав, що містобудівні умови та обмеження для проектування будівництва в матеріалах справи наявні, а викопіювання з Генплану розвитку м. Одеси є загальнодоступним. З викладеного, доводи касаційної скарги у цій частині стосуються саме дослідження доказів, а тому приписи пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України на них не розповсюджуються і загалом сам скаржник у тексті скарги про них не згадує.

13. У справі № 220/828/17 позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , державного реєстратора комунального підприємства "Великоновосілківське РБТІ", Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа - Краснополянська сільська рада Великоновосілківського району Донецької області, про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування реєстрації декларацій, демонтаж самовільно збудованих господарських будівель та відшкодування моральної шкоди.

13.1. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником двох житлових будинків, які розташовані в АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,2816 га, яка розташована за тією ж адресою. В свою чергу ОСОБА_2 є власником сусіднього житлового будинку.

Житловий будинок, власником якого є позивачка, зведений її батьками у 1957 році у відповідності до норм ДБН. У 2009 році відповідачка - ОСОБА_2 збудувала господарські споруди в умовах існуючої забудови з порушенням норм ДБН. Збудовані нею сараї (літ. Б-1, С-1) розташовані на відстані 0,8 м від будинку позивачки та безпосередньо під вікнами, тоді як згідно з пунктом 3.35 ДБН 360-92 сараї для домашніх тварин, птиці повинні бути розташовані від житлового будинку на відстані не менше 15 м. Позивачка зазначала, що самочинне будівництво сараїв призвело до того, що у її будинку з`явилися волога, неприємний сморід, а під будинком почав руйнуватися підвал. Окрім того, у зв`язку із занадто близьким розташуванням сараю до будинку, порушені норми інсоляції. Сарай для утримання худоби відповідач обладнала піччю, у зв`язку з чим її будинок постійно перебуває у потенційній техногенній небезпеці.

Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 18.06.2014 за відповідачкою визнано право власності на вказані самочинно збудовані господарські будівлі. На підставі цього рішення суду ДАБІ у Донецькій області була зареєстрована декларація про готовність об`єктів до експлуатації, а 14.11.2014 відповідачка отримала свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно. 16.03.2016 Апеляційним судом Донецької області вказане рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області було скасовано, однак ДАБІ у Донецькій області відмовило у скасуванні реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації. В березні 2017 року позивачка звернулася до державного реєстратора КП "Великоновосілківське РБТІ" з відповідними документами для часткового скасування свідоцтва про право власності в частині виключення з Реєстру прав на нерухоме майно інформації про господарські будівлі, внесені на підставі вищезазначеної декларації, яка в свою чергу була зареєстрована на підставі рішення суду, яке скасовано судом апеляційної інстанції. Однак, отримала відмову, оскільки не є належним заявником.

Позаяк самочинно збудовані відповідачем сараї не відповідають вимогам державних будівельних норм та стандартів і призводять до руйнації належного їй на праві власності будинку, чим порушуються її права, ОСОБА_1 звернулась з цим позовом до суду.

13.2. Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20.03.2018, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Донецької області від 27.06.2018, позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 знести за власний рахунок господарські будівлі літера В-1, літера С-1, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Скасовано реєстрацію декларації ДЦ №141142110332 від 30.07.2014 про готовність до експлуатації об`єкта будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованої Інспекцією ДАБК у Донецькій області. Зобов`язано державного реєстратора КП "Великоновосілківське РБТІ" внести зміни до запису про право власності №7690952, зареєстрованого 14.11.2014 реєстраційною службою Великоновосілківського районного управління юстиції у Донецькій області, виключивши з Реєстру інформацію про господарські будівлі літера В-1, літера С-1, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

13.4. Рішення судів мотивовані тим, що права позивачки як власника суміжного домоволодіння були порушені зведенням ОСОБА_2 самочинно збудованих будівель на межі двох домоволодінь. При цьому державні будівельні та протипожежні норми були порушені у відношенні саме позивачки, а тому її права підлягають судовому захисту у обраний нею спосіб, що узгоджується з положеннями статей 15, 16, 391, 396 ЦК України.

При цьому місцевий суд, враховуючи висновок будівельно-технічної експертизи від 18.11.2013, відповідно до якого усунення допущених відповідачем порушень можливо лише шляхом демонтажу самочинно збудованих споруд, дійшов висновку, що позивачка довела належними та допустимими доказами, що технічна можливість перебудови об`єкта нерухомості відсутня, отже позовні вимоги про зобов`язання відповідача щодо знесення самочинного будівництва ґрунтуються на вимогах частини 7 статті 376 ЦК України і підлягають задоволенню.

13.5. За наслідками перегляду вказаних рішень у касаційному порядку, постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. Неправильного застосування чи порушення правових норм не виявлено. Варто враховувати також, що касаційна скарга у справі № 220/828/17 була мотивована тим, що судами залишено поза увагою, що ОСОБА_1 із 2012 року у судовому порядку зверталася до судів різних інстанцій до тих самих відповідачів та заінтересованих третіх осіб із тими самими позовними вимогами, з тих самих підстав та позивачу у задоволені позовних вимог було відмовлено у повному обсязі, ці рішення судів набрали законної сили. На думку заявника, у справі № 220/828/17 були наявні правові підстави для закриття провадження у справі, однак Верховний Суд з такою думкою не погодився.

14. За викладеного, правовідносини у справі № 220/828/17 не є подібними тим, що склалися між сторонами спору у справі № 916/2240/20, оскільки різняться вони суб`єктним складом, предметом і підставами позову, змістом та суттю, правовим регулюванням та фактичними обставинами. Крім цього, із постанови Касаційного цивільного суду від 17.06.2020 взагалі не вбачається застосування спірних у даній справі приписів матеріального права, тим більше, що і касаційна скарга ОСОБА_2 таких доводів також не містила.

Таким чином, посилання Одеської міської ради в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на постанову Касаційного цивільного суду від 17.06.2020 у справі № 220/828/17, колегією суддів Касаційного господарського суду також відхиляються.

15. Підсумовуючи колегія суддів звертає увагу скаржника на тому, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 287 ГПК України, а тому вказане (відповідно) не дає Верховного Суду підстав для розгляду поданої скарги по суті.

16. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

16.1. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

16.2. Зважаючи на те, що постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 916/2240/20 правовідносинах, а з доводів касаційної скарги, які стосуються оцінки доказів підстав для здійснення провадження по суті не вбачається, колегія суддів Касаційного господарського суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської міської ради у даній справі в цілому

17. Інші доводи касаційної скарги приписами пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України не охоплюються, вони не були підставою для відкриття касаційного провадження, а тому Верховним Судом і не розглядаються.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі № 916/2240/20 за касаційною скаргою Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15 червня 2021 року і рішення Господарського суду Одеської області від 24 листопада 2020 року закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.