Постанова

від 19.10.2021 по справі 420/1736/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 жовтня 2021 року

Київ

справа №420/1736/20

адміністративне провадження № К/9901/23939/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 420/1736/20

за позовом ОСОБА_1 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною ОСОБА_1

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року, ухвалене суддею Катаєвою Е.В.

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Осіпова Ю.В., суддів Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1 . У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (далі - відповідач, Представництво Президента України в АР Крим), у якому, з урахуванням уточнень, просив:

1.1. визнати протиправними дії та бездіяльність Представництва Президента України в АР Крим із заповнення його трудової книжки під час його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим, яка полягала у необґрунтованому неповному та неточному визначенні правових підстав його звільнення згідно з Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України) з порушенням принципу правової визначеності, із не визначенням конкретної норми КЗпП України як правової підстави звільнення;

1.2. зобов`язати Представництво Президента України в АР Крим доповнити запис його трудової книжки стосовно його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим із визначенням конкретної норми КЗпП України, а саме конкретної частини його статті 38, а саме частини третьої цієї статті, або вказівки на звільнення внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору за статтею 38 цього Кодексу як правової підстави його звільнення згідно з Кодексом законів про працю України, про що схвалити відповідне розпорядження Постійного Представника Президента України в АР Крим із внесенням відповідних змін до розпорядження в.о. Постійного Представника Президента України в АР Крим від 05 грудня 2018 року №44-к/р;

1.3. зобов`язати Представництво Президента України в АР Крим сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу після звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим до часу належного заповнення Представництвом Президента України в АР Крим запису про звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим у його трудовій книжці та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку згідно зі статтею 44 Кодексу законів про працю України, але з тим, щоб загальна сума виплат Представництвом Президента України в АРК у цій справі не перевищила 450 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після його призначення на посаду Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року №784 було внесено суттєві зміни у Постанову Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304 "Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну службу", а саме, змінено, як істотні умови праці "Представника", так і його юридичний та політичний статус, який був прирівняним до керівника органу регіонального рівня. Однак про вказані істотні зміни умов праці роботодавцем на виконання приписів частини третьої статті 32 КЗпП України його не було своєчасно попереджено. З огляду на викладені обставини позивач подав Президенту України через Адміністрацію Президента України заяву про звільнення з посади "за власним бажанням" з 07 грудня 2018 року із визначенням причиною звільнення факт схвалення Постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року № 784 та, відповідно, істотне обмеження цією постановою його трудових прав та умов праці. Однак Указом Президента України № 405 його було звільнено із посади Постійного Представника Президента України в АР Крим "згідно із поданою ним заявою", тобто конкретні підстави звільнення з посади згідно з КЗпП України у цьому Указі Президента України не вказувалися.

2.1. Позивач зазначив, що заяву про звільнення він подав особисто до канцелярії Адміністрації Президента України 22 листопада 2018 року, після чого на нього розпочався тиск з боку співробітників Головного департаменту регіональної і кадрової політики Адміністрації Президента України, з тим, щоб він замінив подану заяву на іншу, в якій не посилався б на підставу звільнення у формі істотних змін праці на посаді Постійного Представника Президента України в АР Крим. За твердженням позивача, усвідомлюючи реальну загрозу життю та здоров`ю, розуміючи високу ймовірність протиправних дій щодо нього з боку керівництва Адміністрацію Президента України, він надав посадовій особі ОСОБА_2 інші варіанти своєї заяви про звільнення без дати та оформлені всупереч вимогам законодавства України, але у той спосіб, як це протиправно вимагалося від нього співробітниками Адміністрації Президента України. Таким чином, позивач достеменно не знав, яка саме заява про звільнення була використана Адміністрацією Президента України для підготовки Указу Президента України про його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим. При цьому, у трудовій книжці, виданій йому відповідачем у день звільнення, 07 грудня 2018 року, було зроблено запис 25, за яким його звільнено "згідно з поданою заявою" за статтею 38 КЗпП України, правовою підставою звільнення визначено Указ Президента України № 405.

2.2. Позивач звертав увагу, що запис 25 у його трудовій книжці на арк. 34, за яким його звільнено "згідно з поданою заявою" за статтею 38 КЗпП України, не має належного правового обґрунтування та фактично є неповним, адже не містить точного пункту статті 38 КЗпП України, за яким відбулося його звільнення та вказану ним у заяві про звільнення підставу "істотні зміни праці". Водночас, позивач наполягав, що його роботодавець (Президент України) або уповноважений представник роботодавця (Адміністрація президента України) на підставі його заяви про звільнення від 22 листопада 2020 року мав визначити у розпорядчому акті точну підставу звільнення згідно з КЗпП України, а саме частину третю статті 38 КЗпП України, однак Указ Президента України № 405 причину його звільнення згідно з конкретною нормою КЗпП України не висвітлює.

2.3. Таким чином, на переконання позивача, дії відповідача щодо заповнення його трудової книжки в частині внесення 07 грудня 2018 року запису 25 про звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим "згідно з поданою заявою" за статтею 38 КЗпП України із вказівкою на Указ Президента України № 405, як на єдину правову підставу такого звільнення, та без уточнення за якою саме частиною статті 38 цього Кодексу його звільнено, є таким, що не мають належного правового обґрунтування та, відповідно, неправомірними.

2.4. Крім того, позивач наголошував, що такі дії відповідача істотно порушили його трудові та пов`язані з ними права, а також принцип юридичної визначеності, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та, відповідно, гарантовані статтями 8, 13, 14, 17, 18 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року права. Зокрема, позивач стверджував, що він не може довести шляхом пред`явлення трудової книжки справжні підстави його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим, зокрема, у поточних судових процесах, де це має істотне значення, а також для його роботодавців.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. Указом Президента України від 17 серпня 2017 року № 220/2017 ОСОБА_1 призначено Постійним Представником Президента України в АР Крим.

4. Указом Президента України від 02 грудня 2018 року № 405/2018 ОСОБА_1 звільнено з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим згідно з поданою ним заявою.

5. 05 грудня 2018 року в.о. Постійного Представника Президента України в АР Крим Гданов І.Р. на підставі Указу Президента України від 02 грудня 2018 року № 405/2018 видав Розпорядження № 44/кр "Про звільнення ОСОБА_1 ", у якому зазначив, що ОСОБА_1 звільнено з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим згідно з поданою ним заявою, у зв`язку з чим, він зобов`язує службу фінансового та матеріально-технічного забезпечення здійснити усі розрахунки та виплати належних ОСОБА_1 сум, відповідно до вимог чинного законодавства, а саме заробітну плату за фактично відпрацьовані дні у грудні 2018 року; грошову компенсацію за 16 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.

6. У день звільнення (07 грудня 2018 року) позивач отримав трудову книжку із записом за №24, такого змісту: "07.12.2018р. звільнений з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим згідно з поданою заявою, ст.38 КЗпПУ". Підставою внесення цього запис вказано зазначено Указ Президента України від 02 грудня 2018 року № 405/2018.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

8. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що з огляду на положення статті 38 КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, у разі поважності причин звільнення працівника "за власним бажанням" за статтею 38 КЗпП України в трудовій книжці ця причина відображається, але за умови відповідності тексту наказу. В інших же випадках зазначається лише стаття 38 КЗпП України. Тому, встановивши відповідність запису у трудовій книжці позивача тексту наказу про його звільнення (Указу Президента України від 02 грудня 2018 року) суд першої інстанції дійшов висновку про дотримання відповідачем порядку вчинення цього запису.

8.1. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що підставою видання Указу Президента України про звільнення позивача була не заява від 22 листопада 2018 року, яку позивач надав до позову, а його заява від 30 листопада 2018 року, яка зареєстрована в адміністрації Президента України 30 листопада 2018 року за вхідним № 303/53510-01. Доводи позивача щодо обставин написання інших заяв про звільнення з посади після подання заяви від 22 листопада 2018 року під тиском суд першої інстанції відхилив як такі, що не стосуються заявлених у цій справі позовних вимог, оскільки цими доводами, позивач фактично змінює предмет позову, а саме ставить під сумнів правомірність підстав та процедури свого звільнення з посади Указом Президента України від 02 грудня 2018 року. Разом з тим, вказані обставини повинні встановлюватися при оскарженні самого рішення про звільнення, тобто Указу Президента України від 02 грудня 2018 року, але позивач у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) місячний строк не звертався до суду із таким позовом.

8.2. З огляду на наведене, суд першої інстанції також відмовив у задоволенні інших позовних вимог як похідних.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

9. 21 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник, з урахуванням уточненої касаційної скарги, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема частин першої, третьої статті 38, статті 44 КЗпП України, а суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 826/17866/18.

10.1. Так, скаржник уважає, що судами попередніх інстанцій не правильно розтлумачено та застосовано до спірних правовідносин частини першу та третю статті 38 та статтю 44 КЗпП України у контексті наявності декількох заяв про звільнення, жодна з яких не відкликана. Скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відображення у трудовій книжці змісту Указу Президента України як наказа про звільнення.

10.2. Скаржник звертає увагу, що суди попередніх інстанцій установили обставини, що мають істотне значення, на підставі неналежних доказів, а саме не поданих вчасно копій листа Офісу Президента України від 24 квітня 2020 року та заяви позивача про звільнення з посади від 30 листопада 2018 року, яка не посвідчена належним чином. Крім того, скаржник уважає протиправною відмову у задоволенні його клопотань про виклик свідків та призначення судово-почеркознавчої експертизи.

10.3. Також скаржник уважає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи спірне судове рішення, безпідставно урахував висновки, викладені Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 01 березня 2020 року щодо відсутності порушення трудових прав позивача Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року № 784, залишивши поза увагою висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 червня 2020 року у справі № 826/17866/18, щодо ролі Постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року № 784 у зміні істотних умов праці та статусу Постійного Представника Президента України в АР Крим.

11. 29 вересня 2020 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюка А.Г., Соколова В.М.

12. Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 29 вересня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

14. 19 листопада 2020 року та 23 листопада 2020 року від Представництва Президента України в АР Крим надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач проти доводів та вимог касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

14.1. Зокрема, відповідач наполягає, що предметом позову у цій справі є саме правові відносини із заповнення відповідачем трудової книжки позивача, а не правомірність Указу Президента України від 02 грудня 2018 року, на підставі якого відповідачем було здійснено спірний запис у трудовій книжці позивача.

15. 30 листопада 2020 року від ОСОБА_1 надійшли пояснення до касаційної скарги, у яких, зокрема зазначає про необґрунтованість доводів відповідача, викладених у відзиві на касаційну скаргу, та наполягає, що суди попередніх інстанцій для правильного вирішення спору мали дослідити підстави та обставини його звільнення з посади, у тому числі витребувати докази та допитати свідків.

Джерела права й акти їх застосування.

16. Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України "Про Представництво Президента України в АР Крим" 02 березня 2000 року № 1524-III (далі - Закон № 1524-III, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) Представництво Президента України в АР Крим (далі - Представництво) є державним органом, утвореним відповідно до Конституції України з метою сприяння виконанню в АР Крим повноважень, покладених на Президента України.

Представництво утворюється Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується.

Представництво очолює Постійний Представник Президента України в АР Крим.

18 . Статтею 8 Закону № 1524-III визначено, що Постійний Представник Президента України в АР Крим (далі - Постійний Представник) здійснює загальне керівництво діяльністю Представництва, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Представництво завдань.

19. Постійний Представник призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України (стаття 9 Закону №1524-III).

20. Абзацом першим статті 13 Закону № 1524-III передбачено, що Постійний Представник у межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов`язковими для виконання працівниками Представництва.

21. За змістом пункту 2 частини третьої статті 3 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, дія цього Закону не поширюється на Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступників.

22. У разі відсутності спеціального законодавства, до відносин, пов`язаних із прийняттям, проходженням та звільненням з публічної служби можуть бути застосовані норми трудового законодавства.

23. Так, за змістом пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, серед іншого, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

24. Відповідно до частин першої та другої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

25. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП України).

26. Згідно із статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку .

27. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу(частина перша статті 47 КЗпП України).

28. Відповідно до частин першої, четвертої та п`ятої статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

29. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" затверджено зразки бланків трудової книжки і вкладиша до неї, пунктом 4 цієї Постанови визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

30. Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 затверджено "Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників" (далі -Інструкція №58).

31. За змістом пункту 2.2. Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться, серед іншого, відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

32. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункту 2.3. Інструкції №58).

33. Абзацом першим пункту 2.4. Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

34. Відповідно до пункту 2.26. Інструкції № 58 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений в зв`язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України". При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов`язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад, "Звільнений за власним бажанням" у зв`язку з зарахування у вищий навчальний заклад, ст.38 КЗпП України".

35. Згідно з пунктом 2.27. Інструкції № 58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи. Наприклад, трудовий договір з працівником припиняється у зв`язку із скороченням штату працівників 10 жовтня 1993 року є останнім днем його роботи. У трудовій книжці працівника має бути зроблений запис: у графі 1 розділу "Відомості про роботу" ставиться порядковий номер запису, у графі 2 - дата звільнення (10.10.93), у графі 3 записується: "Звільнений за скороченням штатів, п.1 ст.40 КЗпП України", у графі 4 зазначається дата і номер наказу (розпорядження) про звільнення.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

36. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Переглянувши оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

38. У цій справі спірним є питання про дотримання відповідачем вимог трудового законодавства при визначенні підстави звільнення ОСОБА_1 з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим під час реалізації Указу Президента України від 02 грудня 2018 року №405/2018.

39. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дії відповідача, пов`язані із заповненням трудової книжки позивача при його звільненні з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим, відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема статті 38 КЗпП України.

40. Аналіз положень статті 38 КЗпП України свідчить, що працівник має право з власної ініціативи (за власним бажанням) в будь-який час розірвати укладений з роботодавцем на невизначений строк трудовий договір. При цьому, строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно та вказує у відповідній заяві.

41. Так, за змістом частини першої статті 38 КЗпП України роботодавець зобов`язаний за спливом двох тижнів розірвати трудовий договір у разі подання працівником заяви, у якій не вказано про наявність обставин, які надають працівнику право самостійно визначати дату розірвання трудового договору.

42. У разі, якщо заява працівника зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), частина друга статті 38 КЗпП України передбачає, що роботодавець зобов`язаний розірвати трудовий договір у визначений працівником термін.

43. Одночасно, за змістом частини третьої статті 38 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний розірвати трудовий договір у визначений працівником термін, якщо у заяві про звільнення працівник вказує про невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

44. Слід зауважити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 681/1629/18 (провадження № 61-14424св18) вказав на те, що розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

45. Тобто при вирішенні спору щодо наявності підстав для розірвання трудового договору згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи зазначав працівник у заяві про звільнення за власним бажанням саме про невиконання роботодавцем законодавства про працю або умов колективного чи трудового договору.

46. Крім того, за змістом статей 44, 47 КЗпП України у разі припинення трудового договору, зокрема внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП України), роботодавець зобов`язаний у день звільнення працівника виплатити йому вихідну допомогу.

47. Тож звільнення працівника за власним бажанням має різний порядок та наслідки залежно від визначеної працівником причини звільнення відповідно до конкретної частини статті 38 КЗпП України.

48. Оскільки відповідно до статті 9 Закону № 1524-III Постійний Представник Президента України в АР Крим призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України, а інших правових норм, якими б визначалися особливості прийняття, проходження і звільнення громадян із публічної служби на цій посаді, згаданий закон не містить, то саме Президент України у межах спірних правовідносин виступає як роботодавець у розумінні статті 38 КЗпП України.

49. Із цього приводу Верховний Суд зазначає, що реалізація акта Президента України про призначення на посаду та звільняється з посади Представника Президента України в АР Крим належить до компетенції Представника Президента України в АР Крим, повноваження якого у межах спірних правовідносин виконувалися в.о. Представника Президента України в АР Крим. При цьому, з огляду на відсутність у Законі № 1524-III визначеного порядку реалізації Указу Президента України про звільнення Представника Президента України в АР Крим такі дії повинні вчинятися із дотриманням вимог трудового законодавства.

50. Так, аналіз положень наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що, окрім винесення розпорядчого акту про розірвання трудового договору, роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок (виплатити усі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації).

51. Порядок оформлення трудової книжки унормовано приписами Інструкції № 58, згідно з пунктами 2.26., 2.27 якої записи про звільнення у трудовій книжці повинні проводитися із зазначенням підстави та причини звільнення та посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

52. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що Указом Президента України 02 грудня 2018 року №405/2018 ОСОБА_1 звільнено з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим згідно з поданою ним заявою. Конкретної причини звільнення ОСОБА_1 з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим у цьому Указі Президента України не містилося.

53. Отже у межах спірних правовідносин дії відповідача щодо реалізації Указу Президента України 02 грудня 2018 року №405/2018 про звільнення позивача з посади, а саме оформлення трудової книжки позивача та здійснення із ним повного розрахунку, слід пов`язувати із причиною звільнення позивача з посади, яка стала підставою для винесення зазначеного Указу Президента України, зокрема поданою позивачем заявою про звільнення.

54. З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з доводами позивача про обов`язок відповідача під час заповнення трудової книжки позивача при здійснення запису про його звільнення зазначити причину звільнення відповідно до формулювання чинного законодавства із посиланням на відповідну частину статті КЗпП України.

55. Натомість невизначення чіткої причини звільнення відповідно до конкретної норми закону є порушенням трудового законодавства.

56. Таким чином, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на достатність у межах спірних правовідносин формулювання причини звільнення позивача лише із посиланням на статтю 38 КЗпП України без визначення відповідної частини цієї статті Кодексу.

57. Колегія суддів наголошує, що суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак відповідач у межах спірних правовідносин був зобов`язаний дотриматися визначеної законом процедури при звільненні позивача з посади, а саме належним чином оформити трудову книжку позивача та здійснити повний розрахунок із позивачам в залежності від причини його звільнення.

58. У контексті наведеного колегія суддів уважає на необхідне звернутися до приписів Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, затвердженого Указом Президента України від 15 листопада 2006 року №970/2006.

59. Так, за правилами пункту 8 цього Положення проект акта Президента України вноситься на паперовому носії разом із його електронною копією, а також із супровідним листом, пояснювальною запискою, довідковими та аналітичними матеріалами, довідкою про погодження проекту (із зазначенням посадових осіб, з якими погоджено проект акта), якщо інше не передбачено законами України, актами Президента України. Пояснювальна записка має містити обґрунтування необхідності видання акта, посилання на норми Конституції, законів України, на основі і на виконання яких пропонується видання відповідного акта Президента України, характеристику його основних положень, інформацію про нормативно-правове регулювання відповідного питання .

60. Тож, окрім відповідної заяви позивача про звільнення з посади, інформація про причини звільнення позивача з посади також мала була зазначена у пояснювальній записці до проекту Указу Президента України про звільнення ОСОБА_1 з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим.

61. Натомість, як слідує із установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, Представництво Президента України в АР Крим, обмежившись виключно посиланням на звільнення позивача на підставі Указу Президента України 02 грудня 2018 року № 405/2018, який, у свою чергу, не містить конкретної причини звільнення позивача, не вжило жодних заходів для з`ясування причини звільнення позивача з метою належної реалізації Указу Президента України 02 грудня 2018 року №405/2018 про звільнення позивача з посади.

62. У контексті наведеного, колегія суддів акцентує увагу, що відповідач (суб`єкт владних повноважень) зобов`язаний був довести законність своїх дій під час реалізації Указу Президента України 02 грудня 2018 року № 405/2018 про звільнення позивача з посади.

63. Такий обов`язок відповідача повністю узгоджується з положеннями частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

64. Крім того, у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

65. Однак представлені відповідачем докази у своїй сукупності не дають підстав вважати, що його дії із заповнення трудової книжки позивача під час звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим та здійснення з ним розрахунку при звільненні є правомірними, а натомість вказують на те, що такі дії здійснено необґрунтовано, без дотримання норм чинного законодавства, що є підставою для визнання їх протиправними.

66. Разом з тим, вирішуючи спір, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразо наголошував (наприклад постанови від 12 грудня 2018 року у справі № 823/5397/15, від 26 липня 2019 року у справі № 815/5485/14, від 26 листопада 2020 року у справі № 400/1749/19 та інш), що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

67. Тож, зважаючи на природу та підстави спору у цій справі, адміністративний суд позбавлений можливості визначити правову підставу звільнення позивача з посади, оскільки такими повноваженнями у даному випадку наділено Представництво Президента України в АР Крим.

68. З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача визначити відповідну норму КЗпП України як правову підставу звільнення ОСОБА_1 з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим та змінити у трудовій книжці ОСОБА_1 запис про звільнення з указаної посади.

69. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача доповнити запис трудової книжки стосовно звільнення позивача з посади із визначенням частини третьої статті 38 КЗпП України, або вказівки на звільнення внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору за статтею 38 цього Кодексу як правової підстави його звільнення, а також виплату позивачу вихідну допомогу у розмірі згідно зі статтею 44 КЗпП України, то колегія суддів вважає їх передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки питання визначення правових підстав звільнення позивача та, відповідно, їх наслідків, зокрема виплати вихідної допомоги, належить до компетенції суб`єкта владних повноважень (відповідача), відтак у разі незгоди з діями відповідача на виконання цієї постанови, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

70. Позовні вимоги щодо сплатити позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу після звільнення з посади до часу належного заповнення відповідачем запису про звільнення з цієї посади у його трудовій книжці задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

71. Так, відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

72. Тож цією правовою нормою Законодавець пов`язав наявність підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу зі зміною судом формулювання причин звільнення працівника, а також із фактом перешкоди працевлаштуванню працівника у зв`язку із неправильним формулюванням причини його звільнення. При цьому, обов`язок доводити ту обставину, що неправильне формулювання причин звільнення перешкоджало працевлаштуванню, лежить на працівникові.

73. Оскільки у цій справі Верховним Судом не ухвалено рішення про зміну формулювання причини звільнення позивача, а лише вказано на обов`язок відповідача визначити відповідну норму КЗпП України як правову підставу звільнення позивача з посади, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що неправильне формулювання відповідачем причин звільнення будь-яким чином перешкоджало подальшому працевлаштуванню останнього, то відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 235 КЗпП України.

74. Аналогічного висновку у близьких за змістом правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 14 липня 2020 року у справі № 761/32225/17, від 02 жовтня 2020 року у справі № 462/3924/16-ц.

75. Інші доводи та аргументи касаційної скарги, зважаючи на наведені мотиви, у контексті обставин цієї справи визначального значення не мають, а тому Верховним Судом не аналізуються.

76. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанції, ухвалюючи судові рішення, неправильно застосовали норми матеріального права, зокрема статтю 38 КЗпП України, пункти 2.26., 2.27 Інструкції № 58.

77. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

78. За змістом частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

79. З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено достатньо повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, тобто у даному випадку вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Верховний Суд за правилами частини першої статті 351 КАС України, уважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Висновки щодо розподілу судових витрат

80. За приписами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

81. Згідно з частиною третьою 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

82. Відповідно до частин шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

83. Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив за подання позовної заяви 841,00 грн, за подання апеляційної скарги - 1262,00 грн, за подання касаційної скарги - 1682,00 грн, що підтверджується квитанціями від 13 березня 2020 року № ПН2320, від 09 червня 2020 року № ПН2311 та від 17 серпня 2020 року № ПН1099, відповідно. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1892,50 грн ((841,00 грн + 1262,00 грн + 1682,00 грн):2).

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2020 року у справі № 420/1736/20 скасувати.

3. Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.

4. Визнати протиправними дії Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим із заповнення трудової книжки ОСОБА_1 під час його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АР Крим.

5. Зобов`язати Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим визначити відповідну норму Кодексу законів про працю України як правову підставу звільнення ОСОБА_1 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим та змінити у трудовій книжці ОСОБА_1 запис про його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим.

6. В іншій частині позовних вимог відмовити.

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , дреса для листування: АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (адреса: 01014, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8, код ЄДРПОУ 22275298) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1892 (одна тисяча вісімсот дев`яносто дві) гривні 50 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов ,

Судді Верховного Суду