Постанова

від 20.10.2021 по справі 485/202/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

20.10.21

22-ц/812/1963/21

Єдиний унікальний номер судової справи: № 485/202/21

Номер провадження № 22-ц/812/1963/21 Cуддя - доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2021 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,

за участю: позивачки - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Дочірнього підприємства Південне

на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26 серпня 2021 року, ухваленого під головуванням судді - Соловйова О.В. в приміщенні того ж суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Південне (надалі - ДП Південне ) про визнання недійсною додаткової угоди, скасування її державної реєстрації та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДП Південне про визнання недійсною додаткової угоди, скасування її державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Позивачка зазначала, що вона є власником земельної ділянки площею 7,4805 га, кадастровий номер 4825781200:06:000:0021, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Снігурівської міської ради (колишньої Василівської сільської ради) Миколаївської області.

01 лютого 2005 року між нею та ДП Південне було укладено договір оренди № 135 належної їй земельної ділянки строком на 5 років, який зареєстровано у Снігурівському районному відділі Миколаївської регіональної філії центру АЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25 листопада 2005 року за № 040502300863.

11 серпня 2008 року між нею та ДП Південне було укладено додаткову угоду № 111 до договору оренди № 135 від 01 лютого 2005 року, якою було внесено зміни у договір оренди землі та змінено строк дії оренди з 5 на 15 років. Вказана угода 23 грудня 2010 року була зареєстрована у Снігурівському районному відділі Миколаївської регіональної філії центру АЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 041047300132.

У вересні 2017 року вона зверталась до відповідача із заявою про відсутність намірів у договірних відносинах на оренду землі та виявила бажання про повернення їй земельної ділянки. Однак, відповідно до договору оренди землі № 135 від 01 лютого 2005 року та додаткової угоди № 111 від 11 серпня 2008 року, строк договору оренди земельної ділянки мав діяти до лютого 2020 року.

В червні 2020 року їй стало відомо про існування додаткової угоди б/н від 16 лютого 2015 року до договору оренди № 135 від 01 лютого 2005 року та додаткової угоди № 111 від 11 серпня 2008 року, зареєстрованої державним реєстратором Снігурівської райдержадміністрації 14 березня 2017 року за номером 19461937, якою дію основного договору землі продовжено до 31 грудня 2027 року.

Посилаючись на те, що додаткову угоду б/н від 16 лютого 2015 року до основного договору оренди землі вона не підписувала, угода не відповідає її внутрішній волі, позивачка просила суд визнати її недійсною, скасувати її державну реєстрацію, зобов`язати відповідача повернути належну їй земельну ділянку, оскільки строк дії договору оренди сплив, та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26 серпня 2021 року позов задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію додаткової угоди б/н від 16 лютого 2015 року до договору, зареєстрованого за № 040502300863 від 25 листопада 2005 року та додаткової угоди № 041047300132 від 23 грудня 2010 року, укладеної між ОСОБА_1 та ДП Південне , оренди земельної ділянки площею 7,4805 га, кадастровий номер 4825781200:06:000:0021, який зареєстрований державним реєстратором Снігурівської районної державної адміністрації Миколаївської області Зимою Ю.В. 14 березня 2017 року, номер запису про інше речове право: 19461937, індексний номер рішення: 34286734 від 16 березня 2017 року, припинивши за ДП Південне право оренди даної земельної ділянки.

Зобов`язано ДП Південне повернути ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 7,4805 га, кадастровий номер 4825781200:06:000:0021, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Снігурівської міської ради (колишньої Василівської сільської ради) Миколаївської області. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду мотивовано тим, що додаткову угоду б/н від 16 лютого 2015 року позивачка не підписувала, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, відповідно істотні умови не погоджувала, а відтак вказана угода є неукладена, а тому не може бути визнана судом недійсною з підстав обрання позивачкою неефективного способу захисту. Скасування державної реєстрації є обґрунтованою та забезпечить реальне відновлення порушеного права, оскільки за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди в тому числі за додатковою угодою б/н від 16 лютого 2015 року. Після припинення дії договору оренди землі відповідач продовжує безпідставно користуватися земельною ділянкою, а тому порушення прав позивачки мають бути усунуті шляхом зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку орендодавцю.

В апеляційній скарзі ДП Південне , посилаючись на невідповідність рішення суду нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просило його скасувати та ухвали нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення ґрунтується виключно на висновку почеркознавчої експертизи, чим порушено вимогу ст. ст. 89,110 ЦПК України. Позивачем не долучено будь-яких доказів, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Судом не взято до уваги, що за користування земельною ділянкою протягом строку дії додаткових угод відповідачем щорічно сплачувалась позивачці орендна плата та під час отримання орендної плати жодного разу не ставилось під сумнів правомірність використання відповідачем земельної ділянки, а також підстави для отримання орендної плати.

Позивачка не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю - доповідача, позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України ).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 036665, виданим Снігурівською райдержадміністрацією Миколаївської області 29 липня 2004 року, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010402301245, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка загальною площею 7,4805 га, кадастровий номер 4825781200:06:000:0021 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Снігурівської міської ради (колишньої Василівської сільської ради) Миколаївської області (а.с.8).

01 лютого 2005 року між сторонами укладено договір оренди землі №135 за умовами якого ОСОБА_1 передала належну їй земельну ділянку в оренду ДП Південне , строком на 5 років.

Договір оренди зареєстрований у Снігурівському районному відділі Миколаївської регіональної філії центру АЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 листопада 2005 року за №040502300863 (а.с.9-10).

11 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ДП Південне було укладено додаткову угоду № 111 до договору оренди № 135 від 01 лютого 2005 року, якою у договір оренди було внесено зміни та змінено строк дії оренди з 5 на 15 років. Вказана угода 23 грудня 2010 року була зареєстрована у Снігурівському районному відділі Миколаївської регіональної філії центру АЗК про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 041047300132 (а.с.11).

Відповідно до додаткової угоди б/н від 16 лютого 2015 року, укладеної між ОСОБА_1 та ДП Південне , до договору оренди земельної ділянки зареєстрованого за № 040502300863 від 25 листопада 2005 року та додаткової угоди № 041047300132 від 23 грудня 2010 року, строк дії оренди змінено до 31 грудня 2027 року (а.с. 14).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 213554470 від 23.06.2020 року, право оренди за відповідачем зареєстровано 14 березня 2017 року державним реєстратором Снігурівської районної державної адміністрації Миколаївської області Зимою Ю.В. на підставі договору оренди землі № 135 від 01 лютого 2005 року з додатковими угодами № 111 від 11 серпня 2008 року та б/н від 16 лютого 2015 року, номер запису про інше речове право: 19461937, індексний номер рішення: 34286734 від 16 березня 2017 року (а.с.7).

18 вересня 2017 року ОСОБА_1 зверталася до відповідача щодо дострокового розірвання договору оренди та повернення їй земельної ділянки, на що 13 жовтня 2017 року директором ДП Південне їй надано письмове повідомлення про те, що договір оренди земельної ділянки укладений терміном на 15 років та закінчує свою дію 01 лютого 2020 року (а.с.12).

Вдруге позивачка звернулась до відповідача із заявою про повернення належної їй земельної ділянки 31 січня 2020 року, яка залишалась поза увагою (а.с.13).

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, скасування її державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Частиною першою статті 215 ЦК України, статтями 229-233 ЦК України передбачено недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Якщо ж встановлено, що сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди б/н від 16 лютого 2015 року до договору оренди землі від 01 лютого 2005 року та додаткової угоди №111 від 11 серпня 2008 року, ОСОБА_1 посилалась, зокрема, на те, що вказану додаткову угоду не підписувала та її умови не погоджувала, що свідчить про відсутність волевиявлення власника землі на укладення правочину.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12 , 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Так, згідно висновку судової почеркознавчої експертизи від 26 травня 2021 року № СЕ-19/115-21/5551-ПЧ, проведеної експертом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, підпис від імені Коцар Любові Петрівни у графі Орендодавець /Л.П.Коцар/ розділу Реквізити сторін додаткової угоди від 16 лютого 2015 року до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого за № 040502300863 від 25.11.2005 та додаткової угоди № 0401047300132 від 23.12.2010 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.90-93).

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим, визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України Про оренду землі строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Істотні умови договору оренди землі визначені у статті 15 Закону України Про оренду землі , відповідно до частини першої якої істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 18 Закону України Про оренду землі договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19, зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

Згідно з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що переглядається, позивачка просила суд визнати недійною додаткову угоду у зв`язку з тим, що вона цей договір не підписувала, його умови не погоджувала.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору в мотивувальній частині судового рішення.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог позивачки про визнання недійсною додаткової угоди, оскільки такий спосіб захисту, за встановлених судом обставин справи, є неефективним.

Разом з тим, позивачкою також заявлені вимоги про скасування державної реєстрації оспорюваного правочину і повернення земельної ділянки.

Виникнення цих спірних правовідносин обумовлено наявністю між позивачкою та відповідачем спору про право оренди на вищевказану земельну ділянку, оскільки ОСОБА_1 додаткову угоду, якою встановлено строк користування земельною ділянкою до 31 грудня 2027 року, не підписувала, тому ця угода є неукладеною, однак відповідач продовжує користування землею, що порушує права позивачки на користування та розпорядження зазначеною власністю, як і наявність державної реєстрації речового права на це майно за відповідачем.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У статті 6 Закону України Про оренду землі визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказане свідчить, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації та зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Доводи апеляційної скарги про те, що за користування земельною ділянкою протягом строку дії додаткових угод відповідачем щорічно сплачувалась позивачці орендна плата та під час отримання орендної плати жодного разу не ставилось під сумнів правомірність використання відповідачем земельної ділянки та підстави для отримання орендної плати не заслуговують на увагу, оскільки оплата здійснювалась в межах строку дії договору відповідно до додаткової угоди № 111 від 11 серпня 2008 року до лютого 2020 року.

Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечень на позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України , колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Південне залишити без задоволення.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2021 року