Постанова

від 20.10.2021 по справі 361/1554/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 361/1554/20

провадження № 22-ц/824/8201/2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Кирилюк Г.М.,

суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.

при секретарі Гайворонському В. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ІНБУД-ХХІ про стягнення невиплаченої при звільненні заборгованості по заробітній платі, інших виплат та повернення трудової книжки, за апеляційною скаргоюпредставника Товариства з обмеженою відповідальністю ІНБУД-ХХІ - адвоката Новікової Вікторії Олександрівни на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року у складі судді Сердинського В. С.,

встановив :

29.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІНБУД-ХХІ (далі - ТОВ ІНБУД-ХХІ ) на свою користь: заборгованість по заробітній платі у розмірі 95 198 грн; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати - 61 972,37 грн; компенсацію за невикористану відпустку - 5 529,76 грн; середній заробіток за весь період затримки розрахунку (з 01.06.2019 по 05.02.2020) - 57 332,76 грн, та зобов`язати відповідача повернути йому трудову книжку з відміткою про роботу на підприємстві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.01.2009 його було прийнято на роботу в ТОВ ІНБУД-ХХІ .

17.05.2019 він на ім`я директора відповідача написав заяву, в якій просив звільнити його з займаної посади з 01.06.2019 року за власним бажанням, що передбачено ст. 38 КЗпП України.

Відповідач у останній робочий день, тобто 31.05.2019 року, не здійснив з ним повного розрахунку та не повернув трудову книжку з записом про звільнення.

Вказував, що неодноразово звертався до відповідача з проханням здійснити з ним повний розрахунок та повернути йому трудову книжку, проте відповідач на такі звернення не реагує.

Зазначав, що з 01.01.2009 до 31.05.2019 згідно з Індивідуальними відомостями про застраховану особу за Формою ОК-5, що містяться в особовому кабінеті позивача на офіційному сайті Пенсійного фонду України, відповідачем була нарахована заробітна плата лише за наступні періоди: з 01.01.2009 по 31.12.2009; з 01.06.2010 по 30.09.2010; з 01.12.2010 по 31.12.2010; з 01.03.2011 по 31.03.2011; з 01.05.2011 по 31.05.2011; з 01.08.2011 по 31.12.2011; з 01.01.2012 по 30.06.2012; з 01.10.2014 по 31.12.2014; з 01.03.2015 по 31.12.2015; з 01.01.2016 по 31.12.2016; з 01.01.2017 по 31.12.2017; з 01.07.2018 по 31.12.2018; з 01.01.2019 по 28.02.2019.

Тобто відповідач в окремі періоди не тільки не виплачував, а і не нараховував заробітну плату позивачу, при звільненні не виплатив суму компенсації за невикористану позивачем у 2018 - 2019 роках відпустку.

Згідно розрахунку заборгованості, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, розмір заборгованості по заробітній платі у період з 01.01.2010 по 31.05.2019 становить 95 198 грн без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 01.01.2010 по 30.06.2018 становить 61 972,37 грн.

Сума компенсації за невикористану відпустку становить 5 529,76 грн.

Розмір середнього заробітку за весь час затримки за період з 01.06.2019 по 05.02.2020 становить 57 332,76 грн.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року вказаний позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ ІНБУД-ХХІ , код ЄДРПОУ 30310563, на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 95 198 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі в розмірі 61 972,37 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5 529,76 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 01.06.2019 по 05.05.2020 у розмірі 57 332,76 грн.

Зобов`язано ТОВ ІНБУД-ХХІ , повернути ОСОБА_1 його трудову книжку з відповідною відміткою про роботу на підприємстві.

Стягнуто з ТОВ ІНБУД-ХХІ на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн.

Рішення в частині стягнення присудження працівникові виплати заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2021 року заяву ТОВ ІНБУД-ХХІ про перегляд судового рішення залишено без задоволення.

В поданій апеляційній скарзі представник ТОВ ІНБУД-ХХІ - адвокат Новікова В.О. просить скасувати заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене без належного, повного та всебічного з`ясування всіх обставин по справі, без надання можливості стороні відповідача надати всі докази, що повністю спростовують позицію позивача.

Твердження позивача про те, що він працював у відповідача з 01.01.2009 по 01.06.2019 та не отримував заробітну плату є вигаданими, спростовуються наказами, долученими до апеляційної скарги, та записами з його трудової книжки. В період з 25.06.2012 по 02.06.2015 позивач взагалі не працював у відповідача, перебував у трудових відносинах з іншим підприємством.

Зазначила, що відповідно до наказу №16/к від 01.07.2009 ОСОБА_1 було прийнято на роботу майстром будівельних робіт лише 01.07.2009, а вже з 06.07.2009 наказом №17/к його було переведено на посаду виконроба будівельної дільниці.

06.07.2009 ОСОБА_1 підписав договір про повну матеріальну відповідальність.

Наказом № 15/к від 25.06.2012 ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням з 25.06.2012 року.

В 2015 році ОСОБА_1 знову було взято на роботу та згідно наказу №13/к від 02.06.2015 ОСОБА_1 переведено з посади за сумісництвом на постійну роботу з 02.06.2015 року.

Наказом ТОВ ІНБУД-ХХІ , від 16.11.2018 №13, ОСОБА_1 було призначено відповідальним за безпечне ведення ремонтно-будівельних робіт по об`єктам та було призначено матеріально відповідальною особою при виконанні робіт по об`єктам.

В подальшому з 01.03.2019 позивач перестав з`являтися на робочому місці та відповідати на дзвінки підприємства.

В результаті перевірки всіх будівельних матеріалів встановлено, що станом на кінець 30.05.2019 за ОСОБА_1 , рахуються матеріальні цінності на загальну суму 130 707,87 грн.

При спілкуванні з директором підприємства, позивач обіцяв повернути вказану суму, проте замість цього подав позов до суду.

Також зазначила, що відповідно до виданих наказів ТОВ ІНБУД-ХХІ всіх працівників було відправлено у відпустку за свій рахунок, а саме: наказом №1/к від 04.01.2010 - з 04.01.2020 по 31.01.2010; №3/к від 29.01.2010 - з 28.02.2010; №4-1/к від 28.02.2010 - з 31.03.2010; №9/к від 31.03.2010 - з 30.04.2010; №10-1/к від 30.04.2010- з 31.05.2010; №20-1/к від 30.09.2010 - з 31.10.2010; №26-1/к від 30.10.2010 - з 31.11.2010; №1/к від 01.02.2011 - з 01.02.2011 по 15.02.2011; №2/к від 15.02.2011 - 28.08.2011; № 6-1/к від 01.04.2011 - з 30.04.2011; №8/1к від 31.05.2011 - з 30.06.2011, наказом №10/1к від 30.06.2011- з 31.07.2011.

Також ТОВ ІНБУД-ХХІ фактично не працювало і в 2018 році, а його працівники відповідно до виданих наказів були направлені у відпустку за свій рахунок згідно наказу №1/к від 02.01.2018 в період з 02.01.2018 - 31.01.2018; згідно наказу №5/к від 01.02.2018 - в період з 01.02.2018 - 28.02.2018; згідно наказу №6/к від 01.03.2018 - в період з 01.03.2018 - 28.03.2018; згідно наказу №7/к від 01.04.2018 - в період з 01.04.2018 - 30.04.2018; згідно наказу №11/к від 01.06.2018 - в період з 01.06.2018- 30.06.2018.

Спростовується і той факт, що у позивача існує заборгованість по заробітній платі за період з березня по травень 2019 року, оскільки згідно доповідних записок про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 від 15.03.2019, 28.03.2019, 29.03.2019 ОСОБА_1 з 01.03.2019 по 29.03.2019 був відсутній на робочому місці.

Наказом №17/к від 30.03.2019 ОСОБА_1 було звільнено за систематичний прогул без поважних причин, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП.

Зазначає, що позивач навмисно не зазначив при поданні позову той факт, що підприємство не знаходиться за своєю юридичною адресою, а фактично розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

З березня 2020 року у зв`язку з пандемією коронавірусу COVID-19підприємство знаходиться на віддаленому графіку роботи поза приміщенням офісу, а тому не могло належним чином отримувати всі повідомлення з суду про розгляд даної справи та надати письмовий відзив та відповідні докази.

У відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Мироненко О. О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що твердження відповідача про неотримання всіх повідомлень з суду про розгляд справи та неможливість надати всій відзив та докази не відповідають дійсності, оскільки 29.07.2020 відповідачем було отримане поштове відправлення №0740027334303, в якому містилася судова повістка про виклик до суду в судове засідання на 22.09.2020 р. 12.00 год., що підтверджується витягом з веб-сайту АТ Укрпошта та повідомленням про вручення поштового відправлення.

З огляду на вказану обставину, долучені до апеляційної скарги докази не мають бути враховані при розгляді даної справи, оскільки подані з порушенням норм цивільного процесуального законодавства.

Твердження відповідача про дату прийняття позивача на роботу лише 01.07.2009 спростовуються інформацією з Пенсійного фонду про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків ТОВ ІНБУД-ХХІ .

Твердження відповідача про те, що в період з 25.06.2012 по 02.06.2015 позивач не працював у нього, спростовуються інформацією з Пенсійного фонду про нарахування заробітної плати ТОВ ІНБУД-ХХІ з жовтня 2014 року по грудень 2014 року та з березня 2015 по червень 2015 року.

В довідці відповідача №12 по рахунку 205 на 29.03.2019 є посилання на договір про повну матеріальну відповідальність від 06.07.2009 року, що є підтвердженням того, що трудові відносини між сторонами не припинялися.

Твердження відповідача про присвоєння матеріальних цінностей не стосується даної справи.

Посилання в апеляційній скарзі на той факт, що всіх працівників підприємства було відправлено у відпустку за свій рахунок січні - травні 2010 року, вересні - жовтні 2010 року, лютому 2011 року, квітні - липні 2011 року, січні - квітні 2018 року, червні 2018 року є необґрунтованими, а сам факт такого відправлення працівника у відпустку за всій рахунок без згоди працівника є грубим порушенням трудового законодавства про працю.

Доводи відповідача щодо звільнення позивача 30.03.2019 за п. 4 ст. 40 КЗпП України викликають сумніви з огляду на невідповідність записів в долученій до заяви про перегляд заочного рішення належним чином засвідченої копії трудової книжки з останнім записом про звільнення за власним бажанням, наказ №24/к від 30.05.2019 та долученій копії тієї ж трудової книжки до апеляційної скарги, ненадання табелю обліку робочого часу, в якому біла б зафіксована відсутність позивача на роботі у зазначений апелянтом період, а також грубе порушення норм чинного законодавства щодо порядку звільнення за прогул.

Долучені до апеляційної скарги накази не містять підпису позивача про ознайомлення з ними з зазначенням дати ознайомлення.

В судовому засіданні представники ОСОБА_1 - адвокати Смирнова Н. М., Мироненко О.О. просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник ТОВ " ІНБУД-ХХІ" - адвокат Новікова В. О. в судове засідання, призначене на 07.07.2021 11.00 год., не з`явилась, просила відкласти розгляд справи у зв`язку з зайнятістю в іншій справі (а.с.1 т.2).

В судові засідання, призначені на 22.09.2021 та 20.10.2021, представник ТОВ "ІНБУД-ХХІ" - адвокат Новікова В. О. також не з`явилась, надіслала до суду заяву з проханням розглядати справу за її відсутності за наявними доказами, які знаходяться в матеріалах справи (а.с.15 т.2).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на роботодавця обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Судом встановлено, що 01 січня 2009 рику позивача ОСОБА_1 було прийнято на роботу в ТОВ ІНБУД-ХХІ , що підтверджується витягом з електронної трудової книжки позивача з офіційного порталу Пенсійного фонду України за адресою: pfu.gov.ua (а.с.20 т.1).

Як зазначив позивач в своїй позовній заяві, 17 травня 2019 року він подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. В останній робочий день 31.05.2019 з ним не було приведено повного розрахунку при звільненні та не повернуто трудової книжки.

20 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявами про видачу йому трудової книжки, відповідно до його заяви про звільнення від 17 травня 2019 року, виплату заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку (а.с.21-24 т.1).

Згідно з Індивідуальними відомостями про застраховану особу за Формою ОК-5, що містяться в особовому кабінеті позивача на офіційному сайті Пенсійного фонду України, відповідачем була нарахована заробітна плата за наступні періоди: з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р.; з 01.06.2010 р. по 30.09.2010 p.; з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 p.; з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 p.; з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 p.; з 01.08.2011 р. по 31.12.2011 p.; з 01.01.2012 р. по 30.06.2012 р.; з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р.; з 01.03.2015 р. по 31.12.2015 р.; з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р.; з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 p.; з 01.07.2018 р. по 31.12.2018 p.; з 01.01.2019 р. по 28.02.2019 р.

Ті самі періоди зазначені і у відповіді Пенсійного фонду №2800-050101-8/1603 від 17.01.2020 р. (а.с.28-32 т.1).

Судом також встановлено, що відповідач не виплатив позивачу заробітну плату за: січень 2010 року - травень 2010 року; жовтень 2010 року - листопад 2010 року; січень 2011 року - лютий 2011 року; квітень 2011 року, червень 2011 року - липень 2011 року; липень 2012 року - грудень 2012 року; січень 2013 року - грудень 2013 року; січень 2014 року - вересень 2014 року; січень 2015 року - лютий 2015 року; січень 2018 року - червень 2018 року; лютий 2019 року - травень 2019 року.

Оскільки, на виконання ухвали суду першої інстанції від 22 квітня 2020 року про витребування доказів, відповідачем ТОВ ІНБУД-ХХІ не надано довідки про доходи позивача, враховуючи зміст позовних вимог позивача, суд провів розрахунок заборгованості по заробітній платі згідно розміру мінімальної заробітної плати, який був встановлений законодавством України.

Згідно наданого розрахунку заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд першої інстанції вважав доведеним, що розмір заборгованості по заробітній платі позивача у період з 01.01.2010 р. по 30.06.2018 р. становить 67 198 грн без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Починаючи з 01.11.2018 р. і до дня звільнення заробітна плата позивача у місяць становила 7 000 грн без утримання податків й інших обов`язкових платежів, що вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу за Формою ОК-5, які містяться в особовому кабінеті позивача на офіційному сайті Пенсійного фонду України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача по виплаті заробітної плати позивачу у період з 01.02.2019 р. по 31.05.2019 р. становить: 7 000 грн х 4 місяця = 28 000 грн без утримання податків й інших обов`язкових платежів, загальна заборгованість ТОВ ІНБУД-ХХІ по виплаті заробітної плати позивачу в період з 01.01.2010 р. по 31.05.2019 р. становить 95 198 грн без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Оскільки відповідачем були порушені строки виплати позивачу заробітної плати, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яка за період з 01.01.2010 р. по 30.06.2018 р. становить суму в розмірі 61 972,37 грн.

Судом також встановлено, що на день звільнення позивач мав 34 дні невикористаної щорічної відпустки: за період з 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р. - 24 дні; за період з 01.01.2019 р. по 31.05.2019 р. - 10 днів, які розраховані відповідно до механізму нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02. 1995 р. та листі Міністерства праці та соціальної політики України №208/13/116-11 від 24.06.2011 р.

Заробітна плата позивача за останні 12 календарних місяці роботи (з червня 2018 року по травень 2019 року) становила: 3723 грн + 6000 грн. + 4000 грн. + 4000 грн + 5000 грн + 7000 грн. + 7000 грн. + 7000 грн. + 7000 грн. + 7000 грн. + 7000 грн. + 7000 грн. = 71723,00 грн, яка визначена без утримання податків и інших обов`язкових платежів.

Після утримання податків та інших обов`язкових платежів заробітна плата позивача за останні 12 календарних місяців становить 57 737,02 грн, тобто заробітна плата позивача за останні 12 календарних місяці роботи (з червня 2018 року по травень 2019 року) становить 57 737,02 грн за 355 календарних дні без врахування святкових і неробочих днів.

Середньоденна заробітна плата становить: 57 737,02 грн /355 к.д. = 162,64 грн, сума компенсації за невикористану відпустку становить: 162,64 грн. х 34 дні = 5 529,76 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Позивач був звільнений 31.05.2019 p., тобто обчислення розміру середнього заробітку має розраховуватися з дня, наступного за днем звільнення позивача.

Оскільки станом на 02.05.2020 р. відповідач не провів повного розрахунку з позивачем, розмір середнього заробітку час затримки за період з 01.06.2019 р. по 05.02.2020 p., виходячи з середньоденної заробітної плати позивача 333,33 грн (7000,00 грн. + 7000,00) / 42 дні становить: 333,33 грн. х 172 робочих дні = 57 332,76 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

З огляду на те, що відповідач в порушення ст. 47 КЗпП України, п. 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 не видач належним чином оформлену трудову книжку у день звільнення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача повернути позивачу його трудову книжку з відповідною відміткою про роботу на підприємстві.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідачем не надано суду першої інстанції жодних доказів на спростування доводів позивача, викладених ним в позовній заяві.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач був позбавлений можливості реалізувати в суді першої інстанції свої права на подання відзиву на позовну заяву та надання відповідних доказів на підтвердження своїх заперечень проти доводів позивача є необґрунтованими.

Відповідно до п.1 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції направлялись відповідачу судові повістки про виклик до суду за адресою його місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: м. Київ, вул. Полковника Шутова,16, які повертались до суду з відміткою AT Укрпошта за закінченням терміну зберігання (а.с. 62, 68, 69, 76 т.1), а повістка в судове засідання, призначене на 22.09.2020р. 12.00 год була вручена представнику ТОВ ІНБУД-ХХІ за вищевказаною адресою 29.07.2020 (а.с.74, 75 т.1).

Таким чином, в період з 29.07.2020 по 22.09.2020 у ТОВ ІНБУД-ХХІ було достатньо часу для можливості реалізувати свої процесуальні права в суді першої інстанції, проте своїм правом відповідач не скористався.

Доводи відповідача проте, що в зв`язку з пандемією коронавірусної хвороби 2019 з березня 2020 року він знаходився у віддаленому графіку роботи та не знаходився в приміщенні офісу, не підтверджено жодними доказами та спростовуються тим, що за вказаною адресою 29.07.2020 ним було отримано судову повістку.

На вказану обставину, як поважну причину неявки в судове засідання, також відсутнє посилання в заяві відповідача від 09.10.2020 про перегляд заочного рішення.

Відповідно до змісту заяви відповідача про перегляд заочного рішення суду, неотримання позивачем грошової компенсації при звільненні та трудової книжки пов`язано з тим, що ОСОБА_1 , як матеріально відповідальна особа товариства, допустив розтрату товарно-матеріальних цінностей та будівельних матеріалів та не хотів звітувати по отриманим у товаристві цінностям, вартість яких втричі перевищує розмір нарахованої йому вихідної допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану відпустку (а.с. 96 т.1).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивача було прийнято на роботу в ТОВ ІНБУД-ХХІ відповідно до наказу №16/к від 01.07.2009 лише з 01.07.2009, правового значення для вирішення даного спору немає, оскільки від вказаної обставини не залежить жодної з підстав заявлених позовних вимог.

Заперечення відповідача щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по виплаті заробітної плати за період з липня 2012 року по 26 червня по вересень 2014 року та січня 2015 року по лютий 2015 року з посиланням на надану до апеляційної скарги копію наказу ТОВ ІНБУД-ХХІ №15/к від 25.06.2012 про звільнення ОСОБА_1 з 25.06.2012 за власним бажанням (а.с. 176 т.1), а також на відповідні записи в трудовій книжці є необґрунтованими.

Представник ОСОБА_1 пояснив, що позивач працював у відповідача з 01.01.2019 по 31.05.2019 без перерв та переведень. Підпис позивача про ознайомлення з вищевказаним наказом відсутній. Надані відповідачем копії наказів та трудової книжки без надання їх оригіналів для огляду не можуть слугувати достовірними доказами по даній справі.

Про наявність сумнівів щодо наданих відповідачем копій наказів та трудової книжки, останній у відзиві на апеляційну скаргу просив надати оригінали цих документів для їх огляду в судовому засіданні.

З огляду на те, що представник відповідача просила розглядати справу за її відсутності за наявними доказами, які знаходяться в матеріалах справи, у відповідності до ч.6 ст.95 ЦПК України копія наказу №15/к від 25.06.2012 про звільнення ОСОБА_1 з 25.06.2012 за власним бажанням, копія трудової книжки не беруться судом до уваги.

Існування у відповідача невиконаних зобов`язань з повернення матеріальних цінностей не стосується предмету та підстав даного спору та може бути підставою для звернення до суду з самостійним позовом.

Відповідно до положень ст. 84 КЗпП України у випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. У разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною другою цієї статті.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач звертався з заявою про надання відпусток без збереження заробітної плати, а тому доводи останнього, що відповідача було відправлено в таку відпустку відповідно до наказів ТОВ "ІНБУД-ХХІ" №1/к від 04.01.2010 - з 04.01.2020 по 31.01.2010; №3/к від 29.01.2010 - з 28.02.2010; №4-1/к від 28.02.2010 - з 31.03.2010; №9/к від 31.03.2010 - з 30.04.2010; №10-1/к від 30.04.2010- з 31.05.2010; №20-1/к від 30.09.2010 - з 31.10.2010; №26-1/к від 30.10.2010 - з 31.11.2010; №1/к від 01.02.2011 - з 01.02.2011 по 15.02.2011; №2/к від 15.02.2011 - 28.08.2011; № 6-1/к від 01.04.2011 - з 30.04.2011; №8/1к від 31.05.2011 - з 30.06.2011, №10/1к від 30.06.2011- з 31.07.2011, №1/к від 02.01.2018 в період з 02.01.2018 - 31.01.2018, №5/к від 01.02.2018 - в період з 01.02.2018 - 28.02.2018; №6/к від 01.03.2018 - в період з 01.03.2018 - 28.03.2018; №7/к від 01.04.2018 - в період з 01.04.2018 - 30.04.2018; №11/к від 01.06.2018 - в період з 01.06.2018- 30.06.2018 є необґрунтованими, а факт відправлення працівника у такі відпустки без згоди останнього є грубим порушенням трудового законодавства України.

Як вбачається з наданої відповідачем до заяви про перегляд заочного рішення від 09.10.2020 копії трудової книжки позивача, останнім записом на той момент був запис №16 від 30.05.2019 про звільнення за власним бажанням ( ст.38 КЗпП України), наказ №24/к від 30.05.2019 (а.с.105 т.1).

До апеляційної скарги від 12.04.2021 відповідачем надано копію трудової книжки позивача, в якій запис №16 про звільнення за власним бажанням містить виправлення в зазначенні дати звільнення (30. 05 .2019 виправлено на 30. 03 .2019) та дати видачі наказу (30. 05 .2019 виправлено на 30. 03 .2019). Трудова книжка доповнена новим записом №17 від 30.03.2019 про недійсність запису №16 та звільнення позивача за прогул без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП України) (а.с.184 т.1).

Доповідна записка бухгалтера з обліку матеріалів ОСОБА_2 від 15.03.2019 містить посилання на те, що для з`ясування причин відсутності на роботі ОСОБА_1 вживались заходи з 01.03.2019 по 29.03.2019 (а.с.202 т.1).

З огляду на те, що виправлення в трудовій книжці позивача з`явились після 09 жовтня 2020 року, а доповідна записка містить посилання на події, які не існували на дату її написання, доводи апеляційної скарги про те, що з 01.03.2019 по 30.05.2019 позивач перестав з`являтися на роботі, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості по заробітній платі за вказаний період є необґрунтованими.

Таким чином, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дає підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України , заява №63566/00).

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю ІНБУД-ХХІ - адвоката Новікової Вікторії Олександрівни залишити без задоволення.

Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2021 року.

Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк

Судді: Т. А. Семенюк

І. М. Рейнарт