Постанова

від 21.10.2021 по справі 200/9010/19-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 200/9010/19-а

адміністративне провадження № К/9901/6114/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Київ Буд Груп до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,,

УСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ТОВ Київ Буд Груп (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до ГУ ДФС у Донецькій області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 27 травня 2019 року №991 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки; визнати дії посадових осіб відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки в період з 27 по 31 травня 2019 року протиправними; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 2 липня 2019 року №0005251415 про зменшення позивачу розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 51531 грн; №0005261415 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 210056 грн; №0005271415 про застосування штрафних санкцій у сумі 510 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Донецькій області від 2 липня 2019 року №0005251415 та №0005261415. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДПС у Донецькій області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ Київ буд груп є юридичною особою, зареєстроване 23 лютого 2016 року, номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 1074102 0000 058556, ідентифікаційний код 40292394, місцезнаходження: 87502, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Єдності, буд. 62а.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності позивача є 42.99 будівництво інших споруд, н.в.і.у.

У період, за який проводилася перевірка, зареєстрований платником податку на додану вартість.

З 27 по 31 травня 2019 року посадовими особами ГУ ДФС у Донецькій області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Київ буд груп з питань перевірки достовірності формування та віднесення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентом- постачальником: ТОВ СІТІ БУД ПРОЕКТ за жовтень 2018 року, неможливості проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ КИЇВ БУД ГРУП з питань перевірки достовірності формування та віднесення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами постачальниками ТОВ АСТРЕЙД АГРО за грудень 2017 року, червень - серпень, листопад 2018 року, ТОВ ТВК КРАЙТ , ПП НЕКСТ , TOB AB метал груп за листопад 2017 року, ТОВ УКРБУД АРХІТЕКТУРА за грудень 2017 року, ТОВ ТОРГКОМПАНІ ПЛЮС за жовтень 2017року, ТОВ АЗОВХІМСПЕКТР (код ЄДРПОУ 32164266) за вересень, листопад 2018 року, TOB ТМС 2012 за вересень, жовтень 2018 року, ТОВ СПЕЦ-АЛЬЯНС ГРУП за червень, серпень 2018 року, ТОВ ЕЛІТ БУД АЛЬЯНС за липень, серпень 2018року, TOB ТРАТІС БУД ПРОЕКТ за листопад 2018 року.

За результатами перевірки 7 червня 2019 року складено акт №591/05-99-14-15/40292394, за висновками якого вказано на порушення Товариством: 1) п.44.1, п.44.2, п.44.6 ст.44, п.85.2 ст.85, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, ст.3, ст.4, ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.1.2 ст.1, п.2.1, п.2.4, п.2.5, п.2.13 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), встановлено завищення податкового кредиту ТОВ КИЇВ БУД ГРУП всього у сумі 219 576 грн у т.ч. за жовтень 2018 на суму 219 576 грн по взаємовідносинам із ТОВ СІТІ БУД ПРОЕКТ ; 2) п.п.16.1.5., п.п.16.1.7 п.16.1 ст.16, п.85.2 ст.85 ПК України до перевірки не надано регістри бухгалтерського обліку, що пов`язані з предметом перевірки, до яких перенесено інформацію із запитуваних первинних документів, та не надано первинні документи по взаємовідносинах з контрагентами - постачальниками: ТОВ АСТРЕЙД АГРО за грудень 2017 року, червень - серпень, листопад 2018 року, ТОВ ТВК КРАЙТ , ПП НЕКСТ , TOB AB метал груп за листопад 2017 року, ТОВ УКРБУД АРХІТЕКТУРА за грудень 2017 року, ТОВ ТОРГКОМПАНІ ПЛЮС за жовтень 2017 року, ТОВ АЗОВХІМСПЕКТР за вересень, листопад 2018 року, ТОВ ТМС 2012 за вересень, жовтень 2018 року, ТОВ СПЕЦ-АЛЬЯНС ГРУП за червень, серпень 2018 року, ТОВ ЕЛІТ БУД АЛЬЯНС за липень, серпень 2018 року, ТОВ ГРАТІС БУД ПРОЕКТ за листопад 2018 року, що унеможливлює підтвердження отримання та оприбуткування ТМЦ, отримання послуг, та їх відображення у бухгалтерському обліку.

2 липня 2019 року ГУ ДФС у Донецькій області на підставі акту перевірки від 7 червня 2019 року №591/05-99-14-15/40292394 прийнято податкові повідомлення-рішення: №0005251415, №005261415, №005271415.

Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній на момент відкриття касаційного провадження у справі) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За вказаних вимог КАС України, суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог.

Частково задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Товариством надані належним чином оформлені документи, передбачені законодавством про податки та збори, відповідач, навпаки, не надав належних та допустимих доказів порушення позивачем діючого податкового законодавства України щодо не підтвердження здійснення господарських операцій, у зв`язку з наданням послуг за договором, укладеним з ТОВ СІТІ БУД ПРОЕКТ .

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

За приписами п.п. а п.185.1 ст.185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п.186.1 ст.186 ПК України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах б і в цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Згідно із п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

За приписами п.п. а п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п.187.9 ст.187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Згідно із п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит - це елемент розрахунку суми податку на додану вартість, яку має сплатити платник до бюджету. Це по суті розмір податку на додану вартість, що був оплачений платником податку на додану вартість на користь своїх контрагентів-інших платників податку на додану вартість, з приводу якої в останніх вже виник обов`язок щодо сплати відповідної суми податку до бюджету.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Тобто, отримавши податкові накладні від контрагентів, у позивача виникло право на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.200.1- 200.4 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом б 200.1 цієї статті, така сума: підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Статтею 44 ПК України визначені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-XIV).

Частиною 1 ст.9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Приписами пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі - Положення №88) встановлено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Отже, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону №996-XIV.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 серпня 2018 року між ТОВ КИЇВ БУД ГРУП (замовник) та ТОВ СІТІ БУД ПРОЕКТ (Підрядник) укладено договір підряду №17/08-18, за яким ТОВ СІТІ БУД ПРОЕКТ зобов`язалось виконати для замовника в строк до 31.12.2018 року будівельно-монтажні роботи на об`єктах відповідно до кошторисної документації.

Про виконання вказаного договору свідчать акти приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2018 року, а саме: №1/1797/суб.1, №2/суб, №3/суб, №8/суб, №9/суб, №10/суб, №5/09-2018/суб, №316/суб, №6/10-2018суб, №7/10-2018суб, №295/суб, №17/суб, №3/08-2018суб.

Часткова сплата з боку позивача за виконані роботи підтверджується виписками із банківських установ: Маріупольська філія АТ ПриватБанк та АТ РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ у м. Києві за період з 01.10.2017 року по 31.11.2018 року, платіжними дорученнями: №592 від 09.11.2018 року, №102 від 22.11.2018 року, №601 від 23.11.2018 року, №606 від 27.11.2018 року, №627 від 11.12.2018 року та відображена у бухгалтерському обліку в журналах-ордерах та відомостях за рахунком Розрахунки з постачальниками та підрядниками та субрахунком 631 Розрахунки вітчизняними постачальниками за жовтень 2018 року.

За вказаними господарськими операціями Товариству контрагентами були видані податкові накладні, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини, колегія суддів Верховного Суду погоджується, що досліджені під час судового розгляду документи бухгалтерського та податкового обліку, є належними первинними документами, які є підставою для податкового обліку та містять відомості, що у повній мірі відображають суть господарської операції, яка відбулась між позивачем та його контрагентом.

Крім того, судами встановлено, що відповідачем не надано відомостей щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість підприємства-контрагента позивача чи визнання їх недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання відповідних договорів.

Станом на дату укладення і виконання угод з контрагентом, цей суб`єкт господарювання був зареєстрований у передбаченому законодавством порядку і був платниками ПДВ, тобто він мав спеціальну податкову та цивільну правосуб`єктність.

Верховний Суд звертає увагу, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, отримані позивачем товари були використані в межах господарської діяльності позивача.

Щодо наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб ТОВ СПЕЦ-АЛЬЯНС ГРУП , суд зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду справи, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб вказаного товариства відсутня. Сам факт наявності кримінального провадження, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним податкового обліку.

Таким чином, враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що господарські операції між Товариством та його контрагентами для визначення податкового кредиту мали реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та спричинили реальні зміни майнового стану позивача.

З урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що в межах даної справи оцінка доказів судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі яких суди встановили обставини у справі, відповідає правилам оцінки доказів, зокрема правилам оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, вмотивованого відхилення або врахування кожного доказу.

Встановлення або визнання доведеними обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додаткова перевірка доказів, відповідно до частини другої статті 341 КАС України, знаходиться поза межами касаційного перегляду справи.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин, колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться у касаційній скарзі, правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх