Постанова

від 19.10.2021 по справі 937/5466/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 19.10.2021 Справа № 937/5466/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №937/5466/20 Головуючий у 1 інстанції: Редько О.В.

Провадження № 22-ц/807/2627/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Приватного підприємства Будівельна компанія Зодчі на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 березня 2021 року у справі за позовом Приватного підприємства Будівельна компанія Зодчі до ОСОБА_1 про стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2020 року ПП Будівельна компанія Зодчі звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 14 серпня 2007 року між ПП Будівельна компанія Зодчі та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого підприємство передає у власність відповідача 23/100 частини в праві власності на комплекс, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за що відповідач сплачує обумовлену суму.

19 липня 2010 року між ПП Будівельна компанія Зодчі в особі директора Тимченко В.І. та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі - продажу, згідно якого позивач передає у власність відповідача 4/25 частини в праві власності на комплекс, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за що відповідач сплачує обумовлену суму.

Земельна ділянка, на якій розташовані комплекси споруд, орендується позивачем у Мелітопольської міської ради згідно з договором оренди земельної ділянки від 21 березня 2006 року.

При укладенні договорів купівлі - продажу відповідач був ознайомлений з вимогами ст. 120, 125 ЗК України.

Вважало, що з моменту укладення договорів купівлі-продажу відповідач повинен був оформити право власності на земельну ділянку, або укласти договір оренди з власником земельної ділянки - Мелітопольською міською радою.

Вказані вимоги були проігноровані, що призвело до того, що підприємство сплачувало орендну плату, що в свою чергу, призвело до виникнення збитків.

Листами від 27 квітня 2018 року, 30 липня 2018 року, 27 лютого 2019 року, 03 травня 2019 року та 30 липня 2019 року відповідач неодноразово попереджався про порушення ним вимог законодавства та наявність боргу перед ПП Будівельна компанія Зодчі за сплату орендної плати, однак вимоги відповідачем проігноровані.

Загальна сума боргу за період червень 2017 року - червень 2020 рік складає 103 947 грн. 32 коп., з яких: 2017 рік - 31 184 грн. 20 коп., 2018 рік - 31 184 грн. 20 коп., 2019 рік - 31 184 грн. 20 коп., 2020 рік - 10 394 грн. 72 коп.

На підставі зазначеного просило стягнути з ОСОБА_1 на користь підприємства суму збитків 103947 грн. 32 коп., судовий збір у розмірі 2 102 грн. 00 коп.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 березня 2021 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПП Будівельна компанія Зодчі подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм статей 22, 1212 ЦК України, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади (частина друга статті 2 ЗК України).

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду, зокрема, громадянам та юридичним особам України (частина друга статті 93 ЗК України ).

Передання в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 123 ЗК України (частина третя статті 124 цього кодексу).

Надання земельних ділянок комунальної власності в користування здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок , зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу й об`єднання ) та в інших випадках, якщо ділянка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, і право власності на неї не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни меж і цільового призначення такої земельної ділянки (частина перша статі 123 ЗК України ).

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою є (пункт ґ частини другої статті 25 Закону України Про землеустрій ).

Замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі (частина перша статті 26 Закону України Про землеустрій ).

Розробники документації із землеустрою (юридичні особи, які мають не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, або фізичні особи-підприємці, які мають такий же статус) зобов`язані виконувати роботи зі складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору (пункт г частини другої статті 28 Закону України Про землеустрій ).

Орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Отже, за змістом вказаних приписів, а також статей 120 і 125 ЗК України отримання у користування (оренду) земельної ділянки комунальної власності та вчинення дій, спрямованих на виготовлення документації із землеустрою, не залежать від наявності у фізичної особи статусу підприємця. Його наявність не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верхового Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц).

Судом першої інстанції встановлено, що 14.08.2007 року між Приватним підприємством Будівельна компанія Зодчі та ОСОБА_1 укладено договір купівлі - продажу частини комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновим О.А., зареєстрований в реєстрі за № 6458.

Згідно договору купівлі-продажу частини комплексу від 14.08.2007 року ОСОБА_1 належить 23/100 частин в праві власності на комплекс , який розташований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.7).

Відповідно до умов договору в користування ОСОБА_1 переходять у будівлі 1-1 приміщення 8, площею 8,6 кв.м., коридор 9 площею 4,5 кв.м., приміщення 10 площею 10,3 кв.м., приміщення 11 площею 82,4 кв.м., приміщення складу 12 площею 77,7 кв.м., загальною площею 183,5 кв.м., основною площею 179,0 кв.м.; у будівлі 3-1 приміщення 1 площею 66,3 кв.м., приміщення 2 площею 52,4 кв.м., приміщення 3 площею 30,1 кв.м., загальною та основною площею 148,8 кв.м. Загальна площа 23/100 частин у праві власності складає 332,3 кв.м.

19.07.2010 року між Приватним підприємством Будівельна компанія Зодчі , в особі власника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі - продажу частини комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області (а.с.8).

Згідно договору купівлі-продажу частини комплексу від 19.07.2010 року ОСОБА_1 набув у власність 4/25 частин у праві власності на комплекс , розташований на земельній ділянці, площею 4224,63 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 .

За умовами цього договору в користування ОСОБА_1 переходять частина будівлі гаражу 3-1, яка складається з приміщення 4 площею 161,7 кв.м., підсобного приміщення 5 площею 6,3 кв.м., загальною площею 168,0 кв.м., основною 161,7 кв.м. (а.с.8).

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі двох вищевказаних договорів, належить 39/100 частин у праві власності на комплекс, розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Матеріалами справи підтверджено, що 21 березня 2006 року між Мелітопольською міською радою Запорізької області та Приватним підприємством Будівельна компанія Зодчі був укладений договір оренди земельної ділянки площею 4224,63 кв.м. (кадастровий номер земельної ділянки 23107000006.01.028.0039), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Договір оренди) (а.с.23-27).

Згідно з пунктом 5 Договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 81 667,53 гривні. Розмір нормативної грошової оцінки не є постійним і змінюється у зв`язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог нормативно-правових актів України.

Пунктом 9 Договору оренди визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у гривнях та в розмірі: щомісячно 1/12 частини від загальної річної орендної плати на рахунок орендодавця. Річна плата встановлюється у розмірі 1,5 відсотків від її нормативної грошової оцінки згідно рішень Мелітопольської міської ради 31/24 від 27.06.2003 року.

Відповідно до Декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) Приватному підприємству Будівельна компанія Зодчі за 2017 - 2020 роки нараховане податкового зобов`язання зі сплати орендної плати 31 184,20 гривень щорічно з розрахунку за 0,4225 га (а.с.13-16).

Рішенням Мелітопольської ради Запорізької області від 28.09.2012 року №1/7 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками при поділі земельної ділянки, яка перебуває в оренді згідно договору від 06.04.2006 року №040626200119, укладеного з ПП Будівельна компанія Зодчі по вул. Фрунзе, буд. 55/1, площею 4224,63кв.м. для розміщення промислової бази (пункт 2). ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 - для розміщення та експлуатації виробничої бази (пункт 2.2). Пунктом 3 зазначеного рішення зобов`язано приватного підприємця , юридичну та фізичних осіб замовити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками при об`єднанні та поділі земельних ділянок, підрядній організації, що має відповідну ліцензію Держкомзему України та подати її до Мелітопольської міської ради для затвердження (а.с.119).

Отже судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , як фізична особа, придбав нежитлові приміщення, що знаходяться на земельної ділянці, а також отримав згоду власника - Мелітопольської міської ради Запорізької області на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок з метою подальшого оформлення їх оренди для експлуатації виробничої бази.

Звертаючись до суду з позовом, Приватне підприємство Будівельна компанія Зодчі посилалось на положення ст.22 ЦК України та просило стягнути з ОСОБА_1 збитки, які заподіяні позивачу несплатою орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти нерухомості, що належать відповідачу на праві власності.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю , навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України ). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України ).

Листом Управління комунальною власністю Мелітопольської міської ради Запорізької області від 20.09.2018 року № 647/20 ОСОБА_1 було рекомендовано узгодити питання щодо погодження меж земельної ділянки з усіма власниками нерухомого майна (а.с.122).

Матеріали справи містять рішення Мелітопольської ради Запорізької області від 07.12.2018 року №1/7 про відмову ОСОБА_1 в наданні згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває в оренді згідно з договором оренди земельної ділянки від 06.04.2006 року №040626200119, укладеного з ПП Будівельна компанія Зодчі по вул. Гетьмана Сагайдачного, 55/1, кадастровий номер 23107000006.01.028.0039 для розміщення промислової бази (а.с.68).

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Нормами ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Позивачем не надано доказів на підтвердження виконання Приватним підприємством Будівельна компанія Зодчі пункту 3 рішення Мелітопольської ради Запорізької області від 28.09.2012 року №1/7 щодо зобов`язання в тому числі Приватного підприємства Будівельна компанія Зодчі замовити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками при поділі земельних ділянок, підрядній організації.

При цьому матеріали справи містять рішення Мелітопольської ради Запорізької області від 07.12.2018 року №1/7 про відмову ОСОБА_1 в наданні згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу спірної земельної ділянки.

Позивачем не спростовано твердження відповідача про не надання Приватним підприємством Будівельна компанія Зодчі згоди щодо погодження меж земельної ділянки, на виконання листа Управління комунальною власністю Мелітопольської міської ради Запорізької області від 20.09.2018 року № 647/20, що є його обов`язком в розумінні вимог ст.12 ЦПК України.

За змістом частини 3 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу , здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу , відповідно до частини 2 якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою (пункт ґ частини 2 статті 25 Закону України Про землеустрій ).

За змістом частини 1 статті 26 цього Закону замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі.

При цьому згідно зі статтею 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.

Законом України Про Державний земельний кадастр визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

За змістом статті 1 Закону України Про Державний земельний кадастр Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 статті 9 зазначеного Закону ).

Частиною 1 статті 11 Закону України Про Державний земельний кадастр передбачено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

При цьому у статті 15 зазначеного Закону наведено перелік відомостей про земельні ділянки, за змістом якого до Державного земельного кадастру включаються такі відомості: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині 2 статті 30 цього Закону , зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 2 статті 24 Закону України Про Державний земельний кадастр ).

З приписів наведених норм права вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналізуючи наявні в матеріалах цивільної справи письмові докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що земельна ділянка, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать відповідачу ОСОБА_1 та знаходяться в його користуванні, не сформована як об`єкт цивільного права, оскільки не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, а отже ця земельна ділянка не може вважатися сформованим об`єктом цивільних прав у розумінні положень Земельного кодексу України .

Крім того, звертаючись з вимогами про стягнення збитків за період з 2017 року по 2020 рік в сумі 103 947,32 грн. та, посилаючись при цьому на Декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за період з 2017 року по 2020 рік, відповідно до яких підприємству нараховане зобов`язання щодо сплати орендної плати за вказаний період в сумі 103 947,32 грн., позивач не обґрунтовує свої вимоги нормами права, на підставі яких відповідач повинен сплачувати орендну плату не за частину земельної ділянки, на який знаходиться належна йому частка нерухомості (39/100 частин), а за користування всією площею земельної ділянки - 0,4225 га та, не надає доказів на підтвердження понесених збитків в зазначеному розмірі.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними доказами наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 за заподіяння збитків позивачу, оскільки матеріали справи не містять та позивачем не надано належних доказів на підтвердження винних дій позивача та розміру понесених збитків.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору ; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Будівельна компанія Зодчі залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 березня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 22 жовтня 2021 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова