Постанова

від 18.10.2021 по справі 939/952/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 939/952/20 головуючий у суді І інстанції Міланіч А.М.

провадження № 22-ц/824/11237/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,

з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Бородянського районного суду Київської області від 18 травня 2021 року по справі за позовом Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Клавдієвське лісове господарство до Бородянської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння ,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року Фастівська місцева прокуратура, на даний час Бучанська окружна прокуратура , звернулась до суду з вказаним позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Клавдієвське лісове господарство , та, з урахуванням уточнюючої позовної заяви, мотивувала позовні вимоги тим, що в рамках здійснення заходів представницької діяльності прокуратурою були встановлені порушення вимог земельного законодавства при передачі у власність громадянам земельних ділянок, розташованих на території Здвижівської сільської ради Бучанського /раніше - Бородянського/ району Київської області. Встановлено, що розпорядженням Бородянської РДА Київської області від 03 червня 2005 року № 284 було передано у приватну власність 5 громадянам земельні ділянки для ведення садівництва на території Здвижівської сільської ради за межами населеного пункту с. Здвижівка, зокрема, даним розпорядженням було затверджено технічну документацію по складанню державного акту на право приватної власності та передано у приватну власність відповідачці ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0486 га на території Здвижівської сільської ради Бородянського району Київської області в СТ Садовод по АДРЕСА_1 ; 26 липня 2011 року на підставі цього розпорядження відповідачці було видано державний акт Серії ЯА № 481991 на право власності на вказану земельну ділянку, з кадастровим номером 3221082200:03:003:0013.

В ході вивчення зібраних документів та під час опрацювання Публічної кадастрової карти України виявлено, що вказане розпорядження було прийняте з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України, оскільки, зокрема, за повідомленням ДП Клавдієвське лісове господарство від 02 вересня 2019 року, зазначена земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду Державного підприємства Клавдієвське лісове господарство у 57 кварталі, 4 таксаційному виділі Здвижівського лісництва; ДП Клавдієвське лісове господарство , як постійний користувач, не надавало дозволу на вилучення даної земельної ділянки лісового фонду, зміни цільового призначення виділених земель не проводилось, крім того, втрати лісогосподарського виробництва при вилученні спірної земельної ділянки не відшкодовувались.

Згідно з проектами організації та розвитку лісового господарства ДП Клавдієвське лісове господарство 2004 та 2015 років, планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, земельна ділянка із вказаним кадастровим номером розташована в межах 57 кварталу виділу 4 Здвижівського лісництва, покрита лісовою рослинністю, має відповідні таксаційні характеристики.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 29 серпня 2019 року, дана земельна ділянка в натуру не винесена (кілочки та обмежувальні знаки відсутні), будівель та споруд на ній не виявлено.

Відповідно до інформаційних довідок від 14 січня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна, відомості щодо земельної ділянки з таким кадастровим номером в реєстрі відсутні.

Оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, передавши вказаним розпорядженням у власність відповідачки зазначену земельну ділянку Бородянська РДА фактично вилучила таку земельну ділянку із частини земель лісового фонду, які знаходились у користуванні ДП Клавдієвське лісове господарство , без погодження зміни її цільового призначення, за змістом Земельного, Водного, Лісового кодексів України землі як водного так і землі лісогосподарського призначення мають особливий статус, а тому є обмеженими в обороті, відповідачкою отримано дану земельну ділянку незаконно, то просила визнати недійсним вищевказане розпорядження Бородянської РДА від 03 червня 20 05 року № 284 в частині відведення відповідачці вищевказаної земельної ділянки та витребувати на користь держави в особі ДП Клавдієвське лісове господарство з незаконного володіння ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 18 травня 2021 року позов Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Клавдієвське лісове господарство до Бородянської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задоволено частково. Визнано недійсним розпорядження Бородянської районної державної адміністрації Київської області від 3 червня 2005 року № 284 в частині затвердження технічної документації по складанню державного акту на право приватної власності та передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0486 га на території Здвижівської сільської ради Бородянського району Київської області в СТ Садовод по АДРЕСА_1 .В частині позових вимог про витребування земельної ділянки - відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням в частині відмови щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки, Київська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи в оскаржуваній частині, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування земельної ділянки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про її задоволення.

При цьому зазначає, що судом першої інстанції було встановлено та підтверджено порушення інтересів держави, які підлягають відновленню в судовому порядку. Водночас, на думку апелянта, суд безпідставно дійшов висновку про відсутність підстав для витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння відповідача. Посилаючись на практику Верховного Суду, вказує, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею власника, користувача та в порядку безоплатної передачі відповідно до ст. 118 ЗК України, а тому існують підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача на користь держави на підставі ст.ст. 387, 388, 396 ЦК України.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачамбуло надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу , однак відзиву до суду не надходило.

В судовому засіданні прокурор Федоренко О.П. просив апеляційну скаргу задовольнити.

11 жовтня 2021 року до суду надійшла заява Державного підприємства Клавдієвське лісове господарство про розгляд справи без участі представника позивача.

Судова повістка на ім`я ОСОБА_1 повернулася на адресу суду з відміткою, що адресат за вказаною адресою не проживає, що в розумінні вимог ЦПК України вважається належним повідомленням.

Отже, інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції було встановлено, що розпорядженням Бородянської РДА Київської області від 03 червня 2005 року № 284 Про передачу у приватну власність земельних ділянок для ведення садівництва на території Здвижівської сільської ради було затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на землю на території Здвижівської сільської ради та передано у приватну власність, зокрема, відповідачці ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення садівництва на території Здвижівської сільської ради, за межами населеного пункту с. Здвижівка, площею 0,0486 га, в СТ Садовод по АДРЕСА_1 (а.с.38, 39-51 ).

26 липня 2011 року на підставі вказаного розпорядження Бородянської РДА ОСОБА_1 було видано державний акт серії ЯА № 481991 на право власності на вказану земельну ділянку, площею 0,0486 га, кадастровий номер якої - 3221082200:03:003:0013 (а.с. 51).

Згідно з повідомленнями ДП Клавдієвське лісове господарство від 02 вересня 2019 року та від 09 квітня 2020 року, відповідно до даних Публічної кадастрової карти України, вказана земельна ділянка, візуально накладається на землі державного лісового фонду ДП Клавдієвський лісгосп у кварталі 57 виділі 4 Здвижівського лісництва; точну площу накладень встановити неможливо, так як ділянка не винесена в натурі (межових знаків немає); при обстеженні ділянки забудов і споруд не виявлено; погоджень на вилучення вказаної земельної ділянки із державного лісового фонду та зміну її цільового призначення ДП Клавдієвський лісгосп , як постійний користувач, не надавало (а.с.24,35,58).

Відповідно доповідомлення Київського обласного по м.Києву управління лісового та мисливського господарства від 03 вересня 2019 року, управління також не надавало погодження на вилучення чи зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3221082200:03:003:0013 (а.с.36).

Згідно фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів № 56 та № 57 та їх виділів Здвижівського лісництва ДП Клавдієвський лісгосп за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, викопіювань з планшету № 1 та № 5 ДП Клавдієвський лісгосп Здвижівське лісництво, за матеріалами лісовпорядкування 2003 року та 2014 року відповідно, земельна ділянка № НОМЕР_1 , якій відповідає кадастровий номер 3221082200:03:003:0013, візуально частково накладається на землі державного лісового фонду у кварталі № 57 виділі 4 Здвижівського лісництва ДП Клавдіївський лісгосп (а.с. 25-28,182).

Згідно з проектами організації та розвитку лісового господарства ДП Клавдієвське лісове господарство 2004 та 2015 років, виділ 4, 57-го кварталу Здвижівського лісництва покритий лісовою рослинністю, має відповідні таксаційні характеристики (а.с. 29-34).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що підтвердженим є часткове накладання меж земельної ділянки з кадастровим номером 3221082200:03:003:0013, яка була передана у власність відповідачці ОСОБА_1 для ведення садівництва на підставі оспорюваного розпорядження Бородянської РДА, на землі державного лісового фонду у кварталі № 57 виділі 4 Здвижівського лісництва ДП Клавдіївський лісгосп , тому вказане розпорядження Бородянської РДА є таким, що видане з порушенням норм діючого на той час земельного та лісового законодавства України, зокрема, без урахування планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування зазначеної частини земель та без належного погодження зміни цільового використання земельних ділянок, які виділялися громадянам згідно даного розпорядження, в тому числі і відповідачці ОСОБА_1 .. Суд вважав необхідним визнати недійсним розпорядження Бородянської районної державної адміністрації Київської області від 3 червня 2005 року № 284 в частині затвердження технічної документації по складанню державного акту на право приватної власності та передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0486 га на території Здвижівської сільської ради Бородянського району Київської області в СТ Садовод по АДРЕСА_1 .

В цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо витребування земельної ділянки суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з викопіювання з планшету № 5 ДП Клавдієвський лісгосп , фрагменту з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 57, виділу 4 Здвижівського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, візуально вбачається, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення лише частково, площа накладення є незначною, а жодних доказів точної площі накладення позивачем не надано, то в цій частині позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи викладене колегія суддів переглядає дану справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах апеляційної скарги, тобто виключно в частині відмови у витребуванні спірної земельної ділянки.

Оцінюючи висновки суду в цій частині колегія суддів виходить з наступного.

Згідно частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділенні в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України)).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт е частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

Порядок вилучення земельних ділянок наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності визначає стаття 149 ЗК України.

Відповідно до статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Згідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада

2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зазначено, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема, без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель лісового фонду з державної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Отже, оскільки земельна ділянка вибула із володіння Державного підприємства Клавдієвське лісове господарство не з його волі, тому витребування її із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України є законним.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановахвід 17 жовтня

2019 року в справі № 682/1711/15-ц ; від 11 червня 2020 року по справі № 363/2643/17.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що спірне майно у вигляді земельної ділянки було набуте відповідачкою безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, а отже, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. За таких обставин, висновки суду першої інстанції, що оскільки спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення лише частково, площа накладення є незначною, а жодних доказів точної площі накладення позивачем не надано можуть бути підставою для відмови у віндикаційному позові є помилковими.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі статті 388 ЦК України, у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування низки вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, що було встановлено судом першої інстанції і внаслідок чого було визнано недійсним розпорядження Бородянської районної державної адміністрації Київської області від 3 червня 2005 року № 284 в частині затвердження технічної документації по складанню державного акту на право приватної власності та передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0486 га на території Здвижівської сільської ради Бородянського району Київської області в СТ Садовод по АДРЕСА_1 .

Крім того, у справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судомобставини та застосовані правові норми, апеляційним судом не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Велика палата Верховного Суду у справі № 367/2022/15-ц від 29 травня 2019 року висловила правовий висновок відповідно до якого,кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East / West AllianceLimited проти України від 23 січня 2014 року ( East / West Alliance Limited у . Ukraine , заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року ( Rysovskyy v . Ukraine ,заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy у. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Право власника витребувати незаконно, безпідставно відчужені земельні ділянки, які належали до земель лісового фонду визначене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель, наслідків порушення заборони на зміну їх цільового призначення і регламентування підстав для витребування з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Проаналізувавши наведені норми права, апеляційний суд вважає, що у цій справі загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, тобто загальний інтерес у збереженні земель державного лісового фонду переважає приватний інтерес кінцевого набувача у збереженні за ними права на спірну земельну ділянку для ведення садівництва на шкоду вказаному загальному інтересу. Менш обтяжливого засобу забезпечення означеного контролю за користування майном в обставинах цієї справи немає.

Враховуючи викладене, колегія судді погоджується з доводами апелянта, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про витребування на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції , в оскаржуваній частині, не ґрунтується на вимогах закону, а висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи .

Отже, переглядаючи справу в оскаржуваній частині, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення даних позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, тому судові витрати позивача у вигляді судового збору за подання позову у розмірі 4 204,00 грн. (а.с. 21) та сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 306,00 грн., що разом складає 10 510 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури- задовольнити.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 18 травня 2021 року в оскаржуваній частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення даних позовних вимог.

Витребувати на користь держави в особі Державного підприємства Клавдієвське лісове господарство з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0486 га із кадастровим номером 3221082200:03:003:0013, яка розташована на території Здвижівської сільської ради Київської області.

Сягнути з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратурисудовий збір у розмірі 10 510 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

В.А. Нежура